10. Психологія лікаря. Синдром емоційного вигоряння у медпраціаників.

Синдром емоційного вигорання (СЕВ) - це реакція організму, що виникає внаслідок тривалого впливу професійних стресів середньої інтенсивності. СЕВ - це процес поступової втрати емоційної, когнітивної та фізичної енергії, що виявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичного стомлення, особистої відстороненості та зниження задоволення виконанням роботи. У літературі як синонім синдрому емоційного вигорання, використовується термін "синдром психічного вигорання". Головною причиною СЕВ вважається психологічне, душевне перевтома. Коли вимоги (внутрішні та зовнішні) тривалий час переважають над ресурсами (внутрішніми і зовнішніми), у людини порушується стан рівноваги, що неминуче призводить до СЕВ. Встановлено зв'язок виявлених змін з характером професійної діяльності, пов'язаної з відповідальністю за долю, здоров'я, життя людей. Ці зміни розцінені як результат впливу тривалого професійного стресу. Серед професійних стресорів, що сприяють розвитку СЕВ, відзначається обов'язковість роботи в строго встановленому режимі дня, велика емоційна насиченість актів взаємодії. У низки фахівців стресогенність взаємодії обумовлена ​​тим, що спілкування триває годинами, повторюється протягом багатьох років, а реципієнтами виступають хворі з важкою долею, неблагополучні діти і підлітки, злочинці і потерпілі у катастрофах, що розповідають про своє сокровенне, страждання, страхи, ненавісті.Одно з перших місць за ризиком виникнення СЕВ займає професія медичної сестри. Стикаючись з негативними емоціями, медсестра мимоволі і мимоволі втягується в них, у силу чого починає і сама відчувати підвищену емоційну напругу. Виділяють три типи медичних сестер, яким загрожує СЕВ: 1-й - "педантичний", характеризується сумлінністю, зведеної в абсолют, надмірної, болючою акуратністю, прагненням у будь-якій справі домогтися зразкового порядку (навіть на шкоду собі); 2-й - "демонстративний ", що прагне бути першим у всьому, завжди бути на виду. Цьому типу властива висока ступінь виснаження при виконанні навіть непомітною рутинної роботи, 3-й - "емотивний", що складається з вразливих і чутливий людей. Їх чуйність, схильність сприймати чужу біль як власну межує з патологією, з саморуйнуванням. Діяльність психотерапевта є публічною, має на увазі необхідність роботи з великою кількістю людей і передбачає надання послуг клієнтам. Причому останні відрізняються від осіб основної маси населення психічної неврівноваженістю та девіантною поведінкою у тій чи іншій формі. Серед психотерапевтів і психологів-консультантів схильні СЕВ люди з низьким рівнем професійної захищеності (відсутність досвіду практичної роботи, неможливість систематичного підвищення кваліфікації та ін.) Провокувати СЕВ можуть хвороби, переживання важкого стресу, психологічні травми (розлучення, смерть близької або пацієнта. Піддані формуванню СЕВ і інші категорії медичних працівників, перш за все ті, хто здійснює догляд за важкими хворими з онкологічними захворюваннями, ВІЛ / СНІДом, в опікових і реанімаційних відділеннях. Співробітники "важких" відділень постійно відчувають стан хронічного стресу в зв'язку з негативними психічними переживаннями, інтенсивними міжособистісними взаємодіями, напруженістю та складністю праці та ін А в результаті поступово формується СЕВ виникають психічна та фізична втома, байдужість до роботи, знижується якість надання медичної допомоги, породжується негативне і навіть цинічне ставлення до пацієнтів.

1.(41) П-ття спілкування.Види,структура

Поняття спілкування вживається у психологічній літературі в різних значеннях:

- обмін думками, почуттями, переживаннями (Виготський, Рубінштейн);

- як один з різновидів людської діяльності (Ананьєв, Кон, Леонтьєв);

- як специфічна, соціальна форма інформаційного зв'язку (Урсун, Резников);

- як взаємодія, стосунки між суб'єктами, які мають діалогічний характер.

У психологічному словнику спілкування визначається як взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективно-оцінного характеру.

Спілкування — складний процес, в якому виділяють три взаємопов'язані аспекти:

— комунікативний, інтерактивний і перцептивний.

Комунікативний аспект спілкування — це обмін між його учасниками різною інформацією: знаннями, думками, почуттями, тощо. Головним засобом спілкування у цьому разі є мовлення—використання мови, значення якої є водночас і носіями знань, і знаряддям пізнавальної діяльності. Тому спілкування — не лише передача інформації, а іі її створення. Про це, зокрема, свідчить аналіз висловлювань — суджень, які у зв'язку з діалогічністю спілкування с ланкою своєрідного ланцюга, створюваного суб'єктом, що розмовляє. Вони несуть у собі власні значення і смисли, а також значення і смисли висловлювань співбесідника. При цьому висловлювання не втілюється в слові, як слід було б сподіваний, а породжується у ньому. Усе це робить мовне спілкування багаторівневим процесом: він дає змогу партнерам не лише обмінюватись інформацією, а й творити її, виявляючи при цьому зміст не лише своєї свідомості, а й несвідомого.

Мовлення буває усне або письмове, що впливає на характер спілкування. Так, на відміну під усного, письмове висловлювання значною мірою регламентується граматичними і стилістичними нормами, що обмежує спектр виявів емоційних етапів суб’єктів мовлення. Однак, завдяки письму долаються просторово-часові обмеження, підсилюється змістовність спілкування. Письмове спілкування не втрачає діалогічності іі загалом підбиває особливості реального спілкування людей. І письмове, і усне спілкування обслуговуються нейрофізіологічними процесами кодування і декодування висловлювань.

Істотну роль у спілкуванні відіграють також немовні засоби: жести, міміка, пантоміміка, манера триматися, зовнішній вигляд (одяг, зачіска), темп мовлення, інтонування, паузи тощо. Важливий і «контакт очима», який дає можливість зрозуміти смисл повідомлення, що його передають емоції співбесідника. Крім того, невербальні засоби є джерелом зворотного зв'язку у спілкуванні — необхідної умови його нормального функціонування. Принаймні, введення у процес сприймання партнерами один одного штучних перешкод спотворює спілкування .

Нерідко на заваді успішного спілкування стають смислові бар'єри. Вони виникають тоді, коли зміст повідомлення не відповідає системі смислів одного з партнерів. Тому, володіючи значеннями, можна не збагнути смисл, який вони несуть і, отже, не зрозуміти того, хто ці значення вживає. Смислові бар'єри долаються за рахунок форми повідомлення, або ж оптимальної стратегії спілкування, яка ґрунтується на використанні спеціальних прийомів удосконалення взаємин з людьми. Нерідко смислові бар'єри мають вигляд «фільтру довіри і недовіри», дію якого демонструє аналіз суспільної свідомості. У цьому разі істинна інформація може не прийматись, а нісенітниця — прийматись. Такі фільтри поширені також в актах реального спілкування.

Інтерактивний аспект спілкування характеризує організацію взаємодії між його суб'єктами. Спілкування в цьому разі може бути кооперацією або ж конкуренцією. Хоча конкуренція сприяє ефективності спільної діяльності, особливо спочатку, часто її супроводжують конфлікти, які негативно позначаються на діяльності.

Рівень спілкування залежить також під характеру відношень, що склалися між суб'єктами спілкування. Виділяють три такі рівні: соціальний, діловий і духовний.

Соціальний рівень реалізує спілкування, в процесі якого суб'єкти ставляться один до одного згідно з соціальними нормам. Діловий рівень виникає із спільної діяльності і характеризується насамперед змістом конкретної ситуації спілкування. Духовний рівень — взаємодія, засобами якої є не лише значення, а й смисли. Це співпереживання і взаємопроникнення суб’єктів спілкування у внутрішній світ один одного, це власне, спілкування особистостей.

Види спілкування. Види спілкування вирізняються за різними параметрами:

1. Залежно від контингенту учасників спілкування може бути міжіндивідним, індивідно-груповим та між груповим.

2. За мірою опосередкованості вирізняють безпосереднє і опосередковане спілкування.

3. За тривалістю - короткочаснєі і тривале

4. За закінченістю - закінчене і не закінчене.

5. Специфічним є так зване особистісне спілкування, яке має свою мету, засоби і прийоми.

Форми спілкування.

Спілкування між людьми може відбуватися в різних формах: анонімній, функціонально-рольовій та неформальній.

Анонімне спілкування - взаємодія між незнайомими чи не пов'язаними особистісними стосунками людьми. Це можуть бути тимчасові зв'язки між суб'єктами, в яких вони виступають як громадяни, жителі одного району. Партнери зі спілкування залишаються анонімними.

Функціонально-рольове спілкування передбачає зв'язки між його учасниками, які виконують певні соціальні ролі в часових підрізках різної тривалості. Партнерів у цьому спілкування поєднують взаємні обов'язки: лікар-хворий, вчитель-учень.

Неформальне спілкування — особливістю с вибірковість щодо партнера.

Розрізняють спілкування першого роду і другого роду.