2. Проблеми екологічного виховання учнів.

На даному етапі розвитку шкільної освіти спостерігається низький рівень культури молоді, що пояснюється низкою причин: багаторічне панування споживацького ставлення до природи, бездуховність, незнання та руйнування народних традицій раціонального природокористування, відсутність чіткої системи законодавчих актів та порушення існуючих, недооцінка екологічних знань у системі освіти, низький рівень впровадження у практику досягнень педагогічної науки, недостатня професійна компетентність педагогічних кадрів у галузі екологічної освіти, слабке матеріальне, технічне та методичне забезпечення навчально-виховного процесу, недостатній зв ‘язок теоретичних знань з практикою, реальним життям, недооцінка емоційного фактора при формуванні ставлення до природи. Названі недоліки підсилюються недостатньою розробленістю сучасних методів, методологічних основ, змісту та завдань освіти в галузі навколишнього середовища. Результати анкетування в школі показали, що майже всі учні знають, що собою являє Червона книга, близько половини учнів називають заповідники України, учні розуміють, що природу необхідно охороняти. Але зясувалося, що учні погано знають природу рідного краю, не поінформовані про законодавчі акти щодо охорони рослинного і тваринного світу, мало хто з них брав участь в природоохоронних заходах. Виявлено декілька причин цього явища: відсутність екологічних куточків; на уроках недостатньо використовується краєзнавчий матеріал щодо видового складу рослин і тварин та рідкісних видів даної місцевості; не всі учні включаються в пошук інформації регіонального природоохоронного плану; природоохоронна робота, як правило, має епізодичний характер; вчителям недоступна для користування фактична регіональна інформація за відсутністю її в опублікованому вигляді; експлуатація земель, водойм тимчасовими господарями (фермерами, орендарями) –наочний приклад негативного ставлення до природи частини з них; недостатньо використовуються масові позакласні заходи в екологічному вихованні, а також можливості факультативів, гуртків екологічного спрямування; не сприяють формуванню екологічної свідомості учнів невідповідність заяв про охорону природи і конкретні дії в конкретних місцях; тобто, наявність протиріччя на місцевому рівні.

Людина настільки змінила середовище свого існування, що вижити в ньому зможе лише за умови перетворення своєї свідомості в екологічну свідомість.

3. Екологічна свідомість – глибоке, доведене до автоматизму розуміння нерозривного зв’язку людини з природою, залежності добробуту людей від цілісності й порівняної незмінності їхнього середовища проживання. Це найвищий рівень усвідомлення людиною свого місця та значення в еволюції біосфери у зв’язку з бурхливим розвитком науки й технологій .

В основі екологічного світогляду лежать уявлення про структуру і функції природи, про світ, який існує і діє незалежно від того, входить до нього людина як складова чи ні, і взаємодія з якими породжує об’єктивне знання.

Екологічно свідома людина додержується правил раціонального природокористування, піклується про поліпшення стану довкілля, бореться проти його забруднення і руйнування.

4. Екологічна культура – поведінка й життя суспільства (окремого індивіда) на основі пізнання та раціонального використання законів розвитку природи з урахуванням близьких і віддалених наслідків змін природного середовища під впливом людської діяльності.

Екологічна культура складається з таких компонентів: екологічні наукові знання, способи мислення, ставлення і моральні позиції, практичні дії, які забезпечують гармонійну взаємодію людини з природою .