ВИДИ КОМПРЕСІЇ ТЕКСТУ

ВИДИ КОМПРЕСІЇ ТЕКСТУ

Компресія (скорочення) тексту – це зменшення його обсягу без зміни змісту.

Види компресії тексту такі:

1. Детальний план;

2. Переказ;тези;

3. Конспект;

4. Анотація;

5. Реферат.

Процес конспектування

Конспект. Процес конспектування ( з лат. Conspectus - огляд). Це процес розумової переробки і письмової фікcації тексту, який сприймається на слух або читається. Це процес, результатом якого є запис, який дає змогу студентові в той чи інший час, чи пізніше з необхідною повнотою відтворити одержану інформацію.

Процес конспектування в собі поєднує два види конспектування: аудіювання (сприйняття тексту на слух) і запис інформації.

Етапи конспектування:

1. сприйняття тексту на слух;

2. відбір потрібної інформації;

3. перефразування її;

4. письмова фіксація інформації (з необхідним скороченням слів).

У конспектуванні розрізняють два процеси:

1) конспектування письмового тексту;

2) конспектування усного тексту:

а) за умов немасового конспектування;

б) за умов масового конспектування.

Труднощі конспектування:

1. низький рівень знань студентів;

2. мовленнєва культура лектора (темп, голос, інтонація);

3. загальна культура викладача (не вживати складні слова, терміни);

4. труднощі швидкісного запису конспекту.

Коли сприймають текст на слух при високому темпі мовлення лектора, то він фіксується не завжди ефективно. Темп мовлення лектора під час лекції коливається від 137 до 334 складів на хвилину. Середній темп мовлення лектора – 267 складів на хвилину. Студент записує інформацію з традиційною швидкість – 60 складів за хвилину.

Принцип скорочення слів:

1. скорочувана частина слова повинна закінчуватися на приголосну;

2. при скороченні іменників важливі початок і закінчення слова (л-ра, дер-ва, ст.-ція);

3. при скороченні прикметників опускається закінчення (укр., рос., адмін., амер.);

4. терміни які зустрічаються вперше в тексті записуються повністю. При повторенні їх можна скорочувати.

Основні прийоми скороченого запису складаються із скорочень загально важливих висловів, понять, назв, які використовуються численною довідковою літературою і є Зрозумілими або в силу своєї загальноприйнятої норми, або розшифровуються у списках умовних скорочень, які прийняті у даному виданні (підручник, посібник. словник).

Прийняті скорочення:

1. одиниці мір ваги, об’ємів (м., дм., кг.);

2. показники різних характерних предметів або явищ (ККД);

3. географічні назви та поняття (авт., РФ - Російська Федерація);

4. суспільно-політичні та соціально-економічні поняття (с.д. – соціал-демократичний);

5. позначення організацій та установ (б-ка – бібліотека, НДІ – науково-дослідний інститут, у-т);

6. якісні та відносні характеристики (геогр.., канц..);

7. звання і посади (доц., проф., акад.);

8. лексично-граматичні категорії;

9. службові слова (та ін., у.т.ч.);

10. назви періодичних видань, літ-них творів («АіФ».

Анотування

Анотація – це коротке повідомлення про друковане джерело інформації (книга, посібник, словник, стаття, розділ, параграф) та про питання проблеми, яких торкаються і про обсяг джерела інформації.

Анотація не повинна перевищувати 0,5 стандартної сторінки.

Структура анотації стабільна: заголовна частина (шапка) і основна частина.

В заголовній частині подається прізвище автора чи групи авторів, назва джерела інформації, для книг – місце видання, виробництво, рік видання, кількість сторінок, таблиць, використаних джерел інформації та ін.; для журналів – назва журналу, рік видання, номер примірника (тома, випуску), сторінки.

Основна частина анотації стисло повідомляє про питання які розглядаються за допомогою спеціальних мовних конструкцій (кліше).

Бажано про складанні анотації подавати свою точку зору на актуальність матеріалу, вказувати на кого розрахований даний текст.

При складанні анотації журнальної статті використовуються такі мовні кліше:

1. Преамбула (вступ):

• це стаття про …

• стаття містить опис …

• метою статті є …

• предметом обговорення в статті є …

• стаття знайомить читача з …

• в задачі даної роботи …

• метою доповіді (статті, повідомлення) є …

2 Основна частина:

- автор розглядає (стверджує, обговорює)…

- автор торкається проблеми …

- підкреслюється, що …

- автор передбачає, що …

3. Висновки:

- автор приходить до висновку …

- в заключній частині говориться. що …

- основним висновком автора є …

- основний висновок заклечається в тому. що …

Етапи роботи над анотацією:

1. Прочитати текст і виділити основні смислові частини. При цьому необхідно пам’ятати, що кожна смислова частина може включати від одного до декількох абзаців.

2. Складання логічного плану.

3. Виявлення основної теми тексту.

4. Формування основної мети тексту.

5. Складання основних частин анотації з дотриманням усіх правил.

6. Написання остаточного варіанта анотації з закінченням усіх правил. Після закінчення роботи ставиться даті і підпис.

Процеси тезування

Тези – це коротке формулювання основних положень тексту взагалі, які розглядаються і доводяться автором, тобто це основні думки тексту.

Тезування – це процес складання тез за друкованим джерелом.

Форма тез це не регламентована жорсткими стандартами, однак на практиці тези мають таку будову:

1. головна частина;

2. основна частина:

а) преамбула, в ній двома-трьома реченнями обґрунтовується актуальність матеріалу тексту;

б) власні тези;

в) висновки.

Таким чином тези копіюють структуру тексту взагалі. У кожній з цих частин можна виділити декілька основних думок, підкріплених ілюстраціями, прикладами, аргументами, доказами. Ці основні думки будуть тезами. Для того, щоб включити ці основні думки до тез, їх необхідно піддати мовній обробці. Для цього застосовують такі методи:

1. Заміщення – це легкий спосіб компресії тексту, суть якого полягає у зміні декількох слів одним узагальнюючим словом (на території Росії є величезні запаси вугілля, бурого вугілля, нафти, газу, торфу та інших горючих корисних копалин, - на території Росії є великі поклади горючих корисних копалин.);

2. Опущення – це такий метод, суть якого полягає в опущенні слова. чи групи слів без втрати важливої інформації (вода представляє собою безкольорову рідину, - вода – безкольорова рідина.);

3. Суміщення – це такий метод компресії тексту, суть якого полягає в тому, що два чи декілька речень, які містять однакові елементи, накладаються одне на одне, утворюючи скорочену конструкцію;

4. Перефразування – це такий метод, суть якого полягає в тому, що двома-трьома реченнями передається зміст параграфу чи тексту.

Етапи тезування

1. Уважне читання тексту і складання детального (складного) плану з одночасним виділенням основних смислових частин;

2. Виділення основної думки кожної смислової частини;

3. Перегрупування тез в логічній послідовності, при цьому вирішуються питання значущості кожної тези: поєднувати її з іншою, чи розбивати на дві окремі тези або опускати деяку інформацію. При цьому відкидаються приклади, число аргументів зводиться до мінімуму, залишаються лише ті. без яких тези непереконливі;

4. Мовна обробка тез методами компресій тексту;

5. Складання остаточного варіанту тез, після чого тези даються, підписуються.

Реферування:

Реферат – це складний продукт компресії тексту, який відповідає на питання що, яку конкретну інформацію (нову, важливу) містить текст.

Процес реферування – це складання реферату за друкованим джерелом. Існує декілька видів рефератів:

1. Інформативний (реферат-конспект) містить в узагальненому вигляді основні положення тексту-оригіналу, важливу аргументацію, дані про методику досліджень, сферу застосування.

2. Індикативний (реферат-резюме) повідомляє тільки основні положення (тези), які тісно пов’язані з темою першоджерела, тобто, індикативний реферат – це скорочений інформативний.

Структура реферату:

1) заголовна частина;

2) основна частина;

3) довідкова частина (вона логічно вплітається в основну частину, в ній подаються приклади, аргументи, доклади, проілюстровується матеріал).

Обсяг реферату не повинен перевищувати 1/8 тексту оригіналу. Обов’язковою для реферату є вимога якісного, точного, логічного відтворення фактів первинного тексту, які дають змогу зрозуміти суть, походження та значення тексту. При цьому виділяється методика і результати досліджень. Інформація, що викладена в рефераті, повинна бути об’єктивною. Відміна точки зору автора думкою референта не допускається. Суттєва незгода з автором виноситься у вигляді приміток.

Етапи роботи:

1. Уважно прочитайте текст, сформуйте мету;

2. Складіть логічний план текстового матеріалу;

3. Якщо у смислових частинах тексту можна виділити речення, які передають основну інформацію, то випишіть їх. Якщо необхідно – проведіть скорочення;

4. Якщо такі речення невиділені самостійно, то сформуйте основний зміст смислових частин;

5. Об’єднайте одержані фрагменти реферату відповідно до вимог складання реферату;

6. Дата, підпис.