- •2. Класифікація типів нац. Ек. Типологізація не.
- •3. Нац. Багатство: сутність та структура. Заг. Хар-ка нац. Багатства Укр.
- •4. Трудовий потенціал не: заг. Хар-ка, особливості формування та тенденції розвитку.
- •5. Науково-технологічний та інноваційний розвиток в Укр.
- •6. Трансформаційні процеси, системні перетворення та інституційні зміни в не.
- •7. Реформування відносин власності в не: цілі, механізм, результати.
- •8. Формування конкурентного середовища, розвиток та захист економічної конкуренції в Україні.
- •9.Економ. Свобода та підприємництво в Україні. Розвиток великого та малого бізнесу в не.
- •10. Становлення інституту соц. Партнерства в Україні.
- •11. Показники розвитку не. Ефективність розвитку не.
- •12. Характерні риси структурної організації не.
- •13. Аналіз структури не. Міжгалузевий баланс виробництва (мгб) і розподілу продукції та послуг (таблиця витрати-випуск)
- •14. Характеристика промислового сектору в міжгалузевому народногосподарському комплексі країни.
- •15. Характеристика агропромислового сектору в міжгалузевому народногосподарському комплексі країни.
- •16. Стратегія структурної перебудови не: цілі, основні завдання та інструменти структурних перетворень.
- •17. Державний сектор в не: ефективність та функції.
- •18. Система органів державного регулювання не. Функції та повноваження органів державної влади в не.
- •19. Функції держави в не.
- •20. Механізм держ. Регулюв. Не
- •21. Система цілей та пріоритетів розвитку не
- •22. Сутність, призначення та функції макроекономічного прогнозування в національній економіці.
- •23. Соціально-економічне програмування національної економіки. Структура та види програм.
- •24.Організаційно-правовий механізм прогнозування та програмування економіки Укр. Система державних прогнозів і програм соціально-економічного розвитку України.
- •25. Державна програма економічного та соціального розвитку України на 2010 рік.
- •26. Соціальна політика української держави: цілі та пріоритети.
- •27. Рівень та якість життя населення України.
- •28. Методологія визначення індексу людського розвитку. Хар-ка індексу людського розвитку в Україні.
- •29. Соціально-захисна функція держави. Соціальна допомога та соціальне забезпечення.
- •30.Сучасний стан та проблеми розвитку соціальної інфраструктури в Україні.
- •31.Сутність та цілі зовнішньоекономічної політики української держави. Основні форми, методи та інструменти впливу української держави на зовнішньоекономічну діяльність.
- •32. Зовнішня торгівля як чинник економічного розвитку не.
- •33. Платіжний баланс країни.
- •34.Характеристика та основні індикатори конкурентоспроможності національної економіки.
28. Методологія визначення індексу людського розвитку. Хар-ка індексу людського розвитку в Україні.
Визнаним у всьому світі інтегральним показником стану соціально-економічного розвитку країни, що відображає досконалість соціально-трудових відносин, виступає індекс людського розвитку, запропонований Програмою розвитку ООН (ПРООН). Індекс людського розвитку (або індекс розвитку людського потенціалу) – це індекс для порівняльної оцінки рівня життя, писемності, освіти, середньої тривалості життя та інших показників країни. Методологія розрахунку індексу людського розвитку (ІЛР) ґрунтується на мінімальному наборі показників, за якими можна зібрати достовірні порівняльні дані по всіх країнах світу. Кожен з них покликаний кількісно виразити один з ключових напрямів (вимірів) людського розвитку: здоров’я населення, рівень освіти, економічний добробут населення. Індекс людського розвитку розраховується як проста середня індивідуальних індексів тривалості життя, рівня освіти й скоригованого ВВП на душу населення. Теоретично ІЛР може мати максимальне значення — 1,000, а мінімальне — 0,000.
ІЛР розрахований за адаптованою для України методикою за 9 компонентами:
демографічний розвиток;
розвиток ринку праці;
матеріальний добробут населення;
умови проживання населення;
стан та охорону здоров’я;
рівень освіти;
соціальне середовище;
екологічну ситуацію;
фінансування людського розвитку.
За регіональним ІЛР 1 місце по Україні займає Київ. Далі – Закарпаття, Львів, Харків, Полтава, АРК. Найнижчі ІЛР мають Донецька і Луганська області через дуже низькі показники тривалості життя та високий рівень забруднення. Вплив цих чинників такий значний, що. Незважаючи на високий рівень доходів, донецька обл. має найнижчий ІЛР.
У світовому масштабі Україна, зважаючи на світову фінансову кризу, у 2009 р. опинилася лише на 85 місці.
Існування зазначених чинників низького рівня розвитку людського потенціалу призводить до негативних соціально-економічних наслідків в Україні, серед яких слід виокремити такі:
1. Масштабна депопуляція населення з погіршенням якісних характеристик людського капіталу при значних міграційних втратах населення продуктивного віку та високого професійно-кваліфікаційного рівня. За різними оцінками від 2 до 7 млн. українців здійснюють трудову діяльність закордоном.
2. Нераціональна демографічна структура населення, що веде до збільшення питомої ваги осіб у віці 60 років і старше (понад 20 % населення) і зменшення питомої ваги осіб у віці, молодшому за працездатний.
3. Падіння показників шлюбності, що призводить до підвищення віку при одруженні, ускладнення процесу кваліфікаційно-освітнього становлення молоді.
4. Зменшення кількості народжених.
5. Збільшення рівня смертності населення,
6. Знецінення людського капіталу, яке торкнулося як загального (знань, навичок, розумових звичок, які люди отримують у системі формальної освіти), так і специфічного людського капіталу (знань і умінь, які працівники здобувають у процесі своєї виробничої діяльності безпосередньо на робочих місцях). Масове знецінення освітнього потенціалу стало одним з головних чинників різкого зниження продуктивності праці.
7. Низький рівень оплати праці - в Європі оплата праці сягає 30 % від вартості виробленого працівником продукту, в Україні це співвідношення є менше 5 %.
Загалом, концепція людського розвитку пропонує наступні способи оптимізації зв’язку між економічним зростанням та людським розвитком:1) збільшення інвестицій в освіту, охорону здоров’я, професійну підготовку, що сприятиме реалізації здібностей людини та її участі у виробництві та розподілі благ;2) справедливий розподіл доходів і національного багатства, що забезпечуватиме матеріальну базу розвитку широких верств населення і протидіятиме концентрації ресурсів у нечисленних груп; 3) збалансованість соціальних витрат і зміцнення економічної бази соціальної сфери, диверсифікація джерел її фінансування;4) розширення можливостей людей здійснювати свій вибір у політичній, соціальній та економічній сферах, передусім тих груп населення, які з різних причин мали обмежені можливості (жінки, мігранти, етнічні меншини). Вибір орієнтованого на людський розвиток типу економічного зростання потребує зміни в поглядах на співвідношення економічного та соціального аспектів розвитку.