Головну координуючу роль в економіці виконує ринкова система, яку можна поділити на три ринкових агрегата: ринок праці (робочої сили), товарний ринок (ринок продуктів), грошовий ринок. Кожний ринок працює на забезпечення локальної рівноваги в економіці, а всі разом вони підтримують тенденцію до забезпечення загальної економічної рівноваги. Крім забезпечення рівноваги в економіці постійним наслідком функціонування ринків є інфляція. Тому аналіз механізмів функціонування ринкових агрегатів та інфляції має бути предметом другої частини підручника.
У розділі 3 розглядаються умови та механізм функціонування ринку праці. Розкривається зміст категорій, що характеризують цей ринок; аналізуються альтернативні теорії щодо механізму його врівноваження; визначаються чинники, що викликають безробіття та його соціально-економічні наслідки. Предметом розділу 4 є товарний ринок, основними категоріями якого є сукупний попит, сукупна пропозиція і ціна. Визначається сутність та чинники, що впливають на сукупний попит і сукупну пропозицію. Особлива увага приділяється функціям сукупної пропозиції в довгостроковому і короткостроковому періодах. І наприкінець подається механізм врівноваження товарного ринку в різнострокових періодах.
Розділ 5 присвячено грошовому ринку. Розкриваються умови формування та функція пропозиції грошей, еволюція функції попиту на гроші, механізм врівноваження ринку грошей при різних варіантах порушення рівноваги, кількісна визначеність номінальної та реальної процентної ставки. Розділ 6 присвячено інфляційному механізму. Розкривається кількісна визначеність, види, причини та суспільні наслідки інфляції. Принциповим питанням розділу є аналіз кривої Філіпса, яка слугує теоретичним інструментом вирішення альтернативи «інфляція — безробіття».
РОЗДІЛ 3. РИНОК ПРАЦІ
3.1. Зайнятість і безробіття.
Зайнятість і безробіття є основними категоріями які характеризують ринок праці. Тому вивчення ринку праці почнемо з визначення цих категорій. Для цього спочатку розглянемо складові елементи населення країни, яке слугує джерелом основного фактору виробництва – робочої сили.
Населення як джерело робочої сили
Згідно з методологією Держкомстату України все доросле населення країни можна поділити на три групи. Перша група – зайняті. До цієї групи входять особи у віці 15–70 років, які зайняті економічною діяльністю, що приносить дохід. В процесі статистичного обстеження до зайнятих відносять особи, які відпрацювали протягом тижня хоча б одну годину (в особистому селянському господарстві – не менше 30 годин) незалежно від того, чи була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова, або інша робота.
Друга група – безробітні. За визначенням Міжнародної організації праці (МОП) до складу безробітних входять особи у віці 15–70 років як зареєстровані так і незареєстровані в державній службі зайнятості, що одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагалися організувати власну справу; впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату як найманий працівник або на власному підприємстві.
Перелічені дві групи складають робочу силу країни. Вони відносяться до її економічно активного населення і забезпечують пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Згідно з даними Держкомстата України у 2001 році економічно активне населення України складало 22755,0 тис.осіб, в тому числі зайняті – 202238,1 тис.осіб або 88,9%; безробітні – 2516,9 тис.осіб або 11,1%.
Третя група – особи поза робочою силою. До зазначеної групи відносяться особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як “зайняті” або “безробітні”. Це стосується наступних категорій населення: учні та студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. Зазначена група відноситься до економічно неактивного населення. За даними Держкомстату України у 2001 році воно склало в нашій країні 13528,9 тис.осіб або 37,3% дорослого населення.
Для оцінки рівня використання робочої сили застосовуються відносні показники. До них можна віднести такі:
рівень зайнятості, який визначається як відношення кількості зайнятого населення у віці 15–70 років (доросле населення) до всього населення зазначеного віку:
(3.1)
2) рівень безробіття, який визначається як відношення кількості безробітних віком 15–70 років до робочої сили (економічно активного населення):
(3.2)
де u –– рівень безробіття
U –– кількість безробітних
L –– робоча сила
3)коефіцієнт участі в робочій силі, який відображає відсоток робочої сили в чисельності дорослого населення:
(3.3)
Згідно з даними Держкомстата України у 2001 році в Україні рівень зайнятості склав 55,8%; рівень безробіття – 11,1%. Що стосується коефіцієнту участі в робочій силі, то у 2001 році він склав 62,7%.
Види безробіття
Як зазначалося в розділі 1, одним із напрямів підвищення ефективності економіки є забезпечення повної зайнятості. Зміст та кількісна визначеність категорії “повна зайнятість” залежить від причин, що викликають безробіття і обумовлюють його структуру. Тому перш ніж дати визначення повної зайнятості слід розглянути три структури види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.
Фрикційне безробіття охоплює таких безробітних, які на короткий період потрапляють в стан “між роботами”, тобто знаходяться в процесі зміни місця роботи. Одні добровільно по різним причинам змінюють місце роботи, інші шукають роботу внаслідок їх звільнення, треті тимчасово втрачають роботу у зв’язку з її сезонним характером та за інших обставин. Є також люди, які вперше шукають роботу – випускники навчальних закладів.
Фрикційне безробіття розглядаються як неминуче і в певних межах навіть необхідне. Це пояснюється тим, що за рахунок такого безробіття економічно активне населення отримує можливість постійно покращувати умови працевлаштування та оплати своєї праці, що сприяє збільшенню обсягів національного виробництва.
Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, які відображають появу невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професіями, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Це обумовлюється тим, що з часом відбуваються істотні зміни в структурі споживчого попиту і, як наслідок, в технології виробництва. Зазначені зміни у свою чергу впливають на структуру попиту на робочу силу. За цих умов попит на деякі види професій зменшується або зовсім зникає. Попит на інші професії, в тому числі нові, збільшується. Потрібен певний час, щоб робоча сила перебудувалася відповідно до нових професійних вимог з боку ринку праці, що породжує безробіття. Крім цього, постійно змінюється географічний розподіл робочих місць, що супроводжується втратами часу, необхідного для територіального переміщення робочої сили.
Структурне безробіття суттєво відрізняється від фрикційного. Фрикційні безробітні мають професійні навички, які необхідні для економічної діяльності. Структурні безробітні безпосередньо не відповідають професійним вимогам ринку праці, що обумовлює необхідність підвищення їх кваліфікації або перепідготовки. Тому структурне безробіття є тривалішим порівняно з фрикційним.
Циклічне безробіття з’являється тоді, коли в економіці відбувається спад виробництва, який спричиняється скороченням сукупного попиту і /або сукупної пропозиції. У кінцевому підсумку це зменшує попит на робочу силу відносно її пропозиції і викликає циклічне безробіття. Отже, циклічне безробіття виникає в умовах нерівноваги на ринку праці, тобто коли пропозиція праці перевищує попит, внаслідок чого з’являється дефіцит робочих місць.
Повна зайнятість і природне безробіття
Спираючись на переличені види безробіття перейдемо до визначення повної зайнятості. Ознакою існування повної зайнятості є рівновага на ринку праці, тобто тотожність між попитом на робочу силу і пропозицією робочої сили. За таких умов кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Але рівновага на ринку праці не зводить безробіття до нуля, а передбачає існування фрикційного і структурного безробіття. Такі види безробіття викликаються не дефіцитом робочих місць, а втратами часу, пов’язаними з їх зміною.
Отже, повна зайнятість не ототожнюються з нульовим безробіттям, а охоплює фрикційне і структурне безробіття. Вважається, що наявність цих цих двох видів безробіття є природною потребою для нормального функціонування економіки. Тому фрикційне і структурне безробіття інтегрується в категорію природне безробіття, яку у 1968 р. ввів в науковий обіг М.Фрідмен. Звідси випливає , що повна зайнятість є таким рівнем зайнятості, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці, тобто коли фактичне безробіття дорівнює природній нормі. Якщо фактичне безробіття перевищує природнє, то це свідчить про неповну зайнятість, існування дефіциту робочих місць і циклічного безробіття.
Нерівновага на ринку праці може виникати і в умовах, коли попит на працю перевищує її пропозицію. При надлишку попиту на ринку праці кількість тих, хто шукає роботу менше кількості вільних робочих місць. За цих умов з’являється надмірна зайнятість і тому фактичне безробіття нижче природнього. Проте остання ситуація зустрічається дуже рідко, в екстремальних умовах, які обумовлюють надмірне використання трудових ресурсів.
Коли в економіці спостерігається повна зайнятість, а фактичне безробіття дорівнює природньому, наявні виробничі ресурси використовуються на повну потужність. За таких умов економіка виробляє потенційний ВВП. За своїм визначенням потенційний ВВП – це такий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості та природного рівня безробіття.
Отже, природне безробіття є не лише показником повної зайнятості, а й чинником кількісної визначенності потенційного ВВП. Тому вимірювання природного безробіття має велике практичне значення. Але до цього часу економічна практика не володіє загальновизнаною методикою визначення рівня природного безробіття.
Найпростіший метод визначення рівня природнього безробіття – це його обчислення як середньорічного фактичного безробіття за тривалий період рівня фактичного безробіття за тривалий період. В його основі лежить припущення, що середня величина фактичного безробіття протягом тривалого періоду згладжує циклічні коливання навколо його природного рівня. Так, в США за 1948-1985 рр. середній рівень безробіття склав 5,6%, що майже збігається з оцінками його природнього рівня, зробленими багатьма американськими науковцями. Існують також альтернативні погляди на вимірювання природнього безробіття. Так, один із них спирається на вибір того року, в якому, за припущенням, в економіці спостерігалася повна зайнятість, а очікувана інфляція була близькою до фактичної. Згідно з іншим поглядом рівень природного безробіття визначається рівнем фактичного безробіття в умовах стабільних темпів інфляції.
Рівень природного безробіття не є постійним, а може змінюватися. Так, в США у 1960-ті роки рівень природнього безробіття дорівнював 4%. На сучасному етапі американські економісти вважають, що він складає, приблизно, 5,5–6%. Чинники, що впливають на природнє безробіття, ми розглянемо пізніше – в розділі 3.3. На разі лише підкреслимо, що в різних країнах рівень природного безробіття є неоднаковими. Так, у Великобританії він складає біля 10%, в Бельгії –10,8%, в Іспанії – 11,3%, Германії – 4%. Дослідження відносно рівня природнього безробіття в Україні поки відсутнє, що не дозволяє оцінити в якій мірі воно відповідає природній нормі