50. Роль практики в процесі пізнання. Функції практики

Підґрунтя всього пізнання становить практика. Пізнання виникає на основі практики і для потреб практичної діяльності людини. Тільки в процесі практичної взаємодії із зовнішнім світом у людей складаються певні уявлення і поняття про дійсність, вони починають пізнавати її, набувають знань про неї.

Античні матеріалісти вважали, що люди пізнають предмети і явища природи просто тому, що останні діють на органи пасивної людини. Гегель відводив практиці важливу роль у пізнанні. Але в розумінні Гегеля практика значила не більш як діяльність ідей, свідомості, тобто Гегель розумів практику тільки як духовну діяльність,"вольову діяльність ідеї".

Між практикою і теорією існує внутрішня єдність. Але це зовсім не означає, що теоретична діяльність є формою практики, причому слід зауважити, що в діалектичному взаємозв´язку теорії і практики пріоритет належить саме практичній діяльності.

Обов´язковою умовою пізнання на основі практики виступають взаємодії між суб´єктом і об´єктом. Вирішальним у цьому експерименті є об´єкт, бо він зумовлює можливості власної зміни. Але реалізація цієї можливості здійснюється завдяки активній, перетворюючій діяльності суб´єкта, тобто в діалектичній взаємодії суб´єкта і об´єкта.

Гносеологічні функції практики:

♦ По-перше,вона зв´язує суб´єкт пізнання, тобто людину з об´єктом, з наявністю того, що пізнається. Практика дає пізнанню можливість існування і обгрунтування його. У цьому відношенні практика виступає як джерело всіх знань.

♦ По-друге, зв´язок практики з процесом пізнання полягає в тому, що саме пізнання об´єктивного світузумовлене потребами суспільної практики людей.

♦ По-третє, практика вказує людині об´єкт пізнання, який виділяється з безлічі і різноманіття явищ навколишньої дійсності, пізнання яких стає історичною необхідністю. Практика надає пізнанню необхідний фактичний матеріал, який підлягає узагальненню і теоретичній обробці. Практика формує сам об´єкт пізнавальної діяльності, визначає будову, зміст і напрям його розвитку.

♦ Крім того,практика озброює пізнання приладами, різним обладнанням і тим самим сприяє успіхам пізнання.

Отже, саме практика є вихідним пунктом і основою всього пізнання.

Наукові знання мають життєвий сенс лише в тому випадку, коли вони втілюються в життя. Кінцевою метою пізнання є не знання самі по собі, а практичне перетворення дійсності для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства і людини.

51. Діалектика як світоглядна позиція, метод пізнання і практичної дії

Діалектика є сучасною загальною теорією розвитку всього сущого, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. Розвиток — загальна властивість матерії, її найважливіша ознака. В процесі розвитку створюється нове, необхідне, здатне до саморуху, самовідтворення. Саморух і саморозвиток — важливі моменти діалектики як теорії розвитку. Рух — це будь-яка зміна, це внутрішньо пов'язана єдність буття й небуття, тотожності й відмінності, стабільності й плинності, що зникає, з тим, що з'являється.

Діалектика як теорія розвитку спирається на такі фундаментальні поняття, як зв'язок, взаємодія, відношення. Поняття зв'язку є одним із найважливіших у діалектиці. Поняття зв'язку відбиває взаємообумовленість речей і явищ. Є багато видів зв'язків. Вони класифікуються залежно від ознак, які кладуться в основу тієї чи іншої класифікації. Зв'язки можуть бути одиничними, загальними і всезагальними. Зрозуміло, що дуже важливими для науки і практики є закономірні зв'язки, їх пізнання.

Для розуміння діалектики як теорії розвитку важливим є поняття взаємодія, що відображає процеси взаємовпливу різних об'єктів один на одного.

У світі існують тільки речі, їхні властивості й відношення. Кожна річ має свої властивості, котрі є її певними відношеннями з іншими речами. Річ має здатність бути самою собою й іншою, залежно від її зв'язків із зовнішнім світом. Тобто річ виявляє свої властивості лише під час відповідного відношення до інших речей або лише через зіставлення з іншими речами. Звідси випливає висновок про філософську вагомість такої категорії, як відношення, котра характеризує взаємозалежність елементів певної системи.

Оскільки практична діяльність має усвідомлений характер, то ідеальна основа складає її необхідний момент. В діалектичному взаємозв´язку теорії і практики пріоритет належить практичній діяльності. При цьому теорія покликана випереджати практику, виявляти об´єктивні потреби і тенденції соціального розвитку.

Отже, обов´язковою умовою пізнання на основі практики виступають взаємодії між суб´єктом і об´єктом. Вирішальним у цьому експерименті є об´єкт, бо він зумовлює можливості власної зміни. Але реалізація цієї можливості здійснюється завдяки активній, перетворюючій діяльності суб´єкта, тобто в діалектичній взаємодії суб´єкта і об´єкта. Активною стороною виступає суб´єкт.