Тема 8.

Нормативно-правове регулювання державної служби та правовий статус державних службовців в Україні.

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Статус державного службовця — особливий вид спеціально визначених і гарантованих державою норм, що характеризують місце державного службовця в суспільстві. Він складається з правового та організаційного аспектів.

Правовий аспект статусу державного службовця обумовлений змістом державно-службових правовідносин. Він визначається Конституцією України, Законом України «Про державну службу», іншими нормативно-правовими актами.

Визначені Законом України «Про державну службу» права державного службовця можна поділити на три групи:

• права, які забезпечують розуміння службовцями свого правового статусу та його правовий захист (користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України);

• права, які сприяють безпосередньому виконанню службових обов’язків (брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;вимагати );

• права, які сприяють посиленню посадової активності державного службовця, реалізації його конституційних прав і свобод, які забезпечують соціальні гарантії державного службовця (на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу).

Розкрити структуру основних вимог до державних службовців (ЗУ «Про державну службу»).

Коло основних обов’язків державного службовця визначається ст. 10 Закону України «Про державну службу»:

• додержання Конституції України та інших нормативних актів законодавства України;

• забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

• недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

• безпосереднє виконання покладених на нього службових обов’язків;

• збереження державної таємниці, інформації про громадян;

• постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

• сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість у роботі.

Специфічні вимоги до держслужбовців: не чинити дій, які приводять до підриву авторитету державної служби, не брати участі в страйках, а також інших діях, що порушують функціонування державних органів, не мають права брати участь у політичних акціях, не можуть допускати перевищення посадових повноважень.

Законами України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією» встановлені певні обмеження, пов’язані з проходженням державної служби.

Правообмеження державних службовців поділяються на два види:

• обмеження етичного змісту;

• обмеження юридичного характеру.

• Останній тип обмежень, у свою чергу, можна поділити на: обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу, та обмеження, пов’язані з проходженням державної служби.

Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу: Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законами України.

Державному службовцю забороняється:

• брати участь у діях, що суперечать національним інтересам України, ускладнюють функціонування державних органів;

• вчиняти дії, що можуть бути розцінені як використання свого службового становища в корисливих цілях, у власних інтересах, а також дії, які відповідно до чинного законодавства вважаються корупційними;

• виявляти всупереч інтересам справи упередженість або прихильність до будь-якого підприємства, установи, організації органу, об’єднання громадян або конкретної особи;

• проявляти бюрократизм, відомчість і місництво.

Стаття 16 Закону України «Про державну службу» визначає обмеження, пов’язані з проходженням державної служби:

«Державний службовець не має права:

• займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників, крім випадків передбачених чинним законодавством, або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює, а також виконувати роботу на правах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

• сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою одержання за це винагороди у грошовому чи іншому вигляді, послуг, пільг;

• самостійно або через представника входити до складу керівних органів підприємств, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

• приймати подарунки чи послуги від фізичних або юридичних осіб у зв’язку зі своєю службовою діяльністю.

• Підстави припинення державної служби Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу; 2) недотримання вимог пов'язаних із проходженням державної служби; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії ; 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги; 7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів.

• Відставка державного службовця Підставами для відставки є: принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі; примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об'єднанням громадян, громадянину; стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень.

Поняття, принципи та види державної служби.

Загалом можна констатувати, що функціями державної служби є забезпечення здійснення функцій безпосередньо держави, оскільки державна служба забезпечує реалізацію завдань і функцій держави через її механізм, практичне виконання службовцями своїх посадових обов’язків, що визначаються компетенцією конкретних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Основні принципи державної служби:

• служіння народу України;

• демократизму і законності;

• гуманізму і соціальної справедливості;

• пріоритету прав людини і громадянина;

• професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;

• персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;

• дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Проходження державної служби та управління державною службою.

Категорії та ранги державних службовців.

• Категорії посад державних службовців: перша категорія - посади перших заступників міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Уряду України, їх перших заступників, голів та членів державних колегіальних органів, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, заступників керівників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, інші прирівняні до них посади;

• друга категорія - посади керівників секретаріатів комітетів Верховної Ради України, структурних підрозділів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, заступників міністрів, заступників інших керівників центральних органів виконавчої влади, першого заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, перших заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

• третя категорія - посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторів, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, інші прирівняні до них посади;

• четверта категорія - посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади;

• п'ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, заступників голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій, інші прирівняні до них посади;

• шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади;

• сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів, інші прирівняні до них посади.

Ранги державних службовців службовцям, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг;

• службовцям, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг;

• службовцям, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг;

• службовцям, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до п'ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг;

• службовцям, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг;

• службовцям, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.

Ранг службовцю присвоюється відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Ранги, які відповідають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів України, крім рангів, що присвоюються державним службовцям, які є працівниками Апарату Верховної Ради України. Ранги, що відповідають посадам другої категорії, державним службовцям - працівникам Апарату Верховної Ради України присвоюються Головою Верховної Ради України. Ранги, які відповідають посадам третьої - сьомої категорій, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.

Державна кадрова політика в Україні.

Державна кадрова політика — це система офіційно визнаних цілей, завдань, пріоритетів і принципів діяльності держави з організації та регулювання кадрових процесів і відносин. Ці принципи, у свою чергу, визначають і головні критерії оцінки кадрів, шляхи вдосконалення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персо­налу, раціонального використання кадрового потенціалу країни.

При розробці концепції державної кадрової політики слід зважити на такі засади:

1) використання наукових принципів пізнання соціальних явищ (системність, історизм, соціальна детермінованість);

2) критичне осмислення та творче застосування накопиченого наукового знання в галузі управління та кадрової діяльності, реалістична оцінка стану кадрового корпусу держави;

3) критичний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду роботи з кадрами, засвоєння його уроків, осмислення позитивних і негативних сторін цього досвіду;

4) урахування сучасних реалій і потреб України.

Підготовка та підвищення кваліфікації державних службовців.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації керівників державних підприємств, установ і організацій, а також осіб, зарахованих до кадрового резерву на посади керівників (далі - керівники підприємств), має забезпечувати здобуття і поглиблення управлінських, фінансово-економічних, соціальних, правових знань та організаторських навичок, а також безперервне оновлення професійних знань і умінь, здобуття нової спеціальності або кваліфікації на основі раніше здобутої освіти і досвіду практичної роботи.

Основною метою підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників підприємств є належне кадрове забезпечення управління, підвищення ефективності діяльності державних підприємств, установ, організацій і сприяння їх роботі в умовах ринкової економіки.

. Підготовка керівників підприємств - це навчання, спрямоване на отримання знань і умінь, необхідних для здійснення ефективного управління відповідним підприємством, установою, організацією.

Підготовка здійснюється протягом першого року роботи на посаді керівника підприємства чи зарахування до кадрового резерву.

Перепідготовка керівників підприємств - це оволодіння новою спеціальністю (отримання нового освітньо-кваліфікаційного рівня), необхідною для професійної діяльності на посаді керівника підприємства.

Підвищення кваліфікації керівників підприємств - це навчання з метою оновлення та вдосконалення знань і умінь, необхідних для здійснення ефективного управління підприємством та вдосконалення його діяльності.

Координацію роботи з питань підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників підприємств здійснюють у межах своєї компетенції Головдержслужба і Міжвідомча рада з питань роботи з керівниками державних підприємств, установ.

Головдержслужба відповідно до покладених на неї завдань у сфері підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників підприємств здійснює такі повноваження:

• забезпечує разом з відповідними органами виконавчої влади

• реалізацію державної політики в роботі з керівниками підприємств;

• розробляє разом із центральними та місцевими органами

• виконавчої влади і затверджує галузеві та регіональні програми

• роботи з керівниками підприємств;

• бере участь у формуванні державного замовлення на підготовку,

• перепідготовку та підвищення кваліфікації керівників підприємств;

• формує за поданням міністерств, інших центральних органів

• виконавчої влади перелік навчальних закладів, на базі яких

• здійснюється підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації

• керівників підприємств;

• здійснює разом з відповідними навчальними закладами навчально-методичне забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників підприємств;

• разом з Міносвіти, іншими центральними органами виконавчої

• влади вивчає і аналізує діяльність навчальних закладів, що здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації керівників підприємств, контролює якість та результативність їх роботи, узагальнює передовий досвід і сприяє його поширенню;

• здійснює інші повноваження відповідно до законодавства та цього Положення.

Формування і розміщення державних замовлень на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації керівників підприємств здійснюється відповідно до Порядку формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням.

Державними замовниками на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації керівників підприємств є Головдержслужба, інші органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, державні підприємства, установи і організації.

Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації керівників підприємств здійснюються відповідно до галузевих та регіональних розрахунків потреб, але не рідше одного разу на п'ять років та на першому році роботи чи зарахування до кадрового резерву, а також згідно з контрактами з керівниками підприємств.

Фінансування підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації здійснюється:

• керівників бюджетних установ і організацій - за рахунок передбачених для цієї мети бюджетних коштів;

• керівників підприємств, а також інших установ і організацій - за рахунок коштів підприємств, установ, організацій та інших надходжень, не заборонених законодавством.

Спірні питання між замовниками та навчальними закладами вирішуються у порядку, визначеному законодавством.

Форми і методи організації навчального процесу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників підприємств обираються відповідно до Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, затвердженого цією постановою.

Етика поведінки державних службовців

• Етика поведінки державного службовця

Державний службовець повинен:

• сумлінно виконувати свої службові обов'язки;

• шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;

• не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.