Тема 9.

Загальна соціальна ефективність державного управління.

• Ефективність управління — це результат, зіставлений із затратами на його досягнення (вони включають не лише прямі витрати на систему управління, а й витрати на реалізацію управлінських рішень)

• Критерії ефективності становлять собою ознаки, сторони, прояви управління, аналізуючи які можна визначати рівень і якість управління, його відповідність потребам та інтересам суспільства.

• Соціальна ефективність державного управління розкриває результати функціонування системи, тобто сукупності суб'єкта і керованих об'єктів державного управління, має комплексний характер.

• розрізняють три основних поняття ефективності державного управління:

— загальну соціальну ефективність державного управління;

— ефективність організації і функціонування суб'єктів державного управління;

— ефективність діяльності управлінських органів і посадових осіб.

• Критерії загальної соціальної ефективності державного управління — це ті, які дають можливість бачити і, бажано, вимірювати досягнутий через державне управління рівень задоволення назрілих потреб, інтересів і цілей суспільства, окремої соціальної групи, конкретної особи.

• До критеріїв загальної соціальної ефективності державного управління можна віднести:

- рівень продуктивності праці, співвіднесений зі світовими параметрами за її відповідними видами;

- темпи і масштаби приросту національного багатства;

- рівень життя населення порівняно зі стандартами розвинутих країн;

- впорядкованість, безпеку, сталість та надійність суспільних відносин, їх відтворення з наростаючим позитивним результатом

Ефективність організації і функціонування суб’єктів державного управління.

• Оцінювання функціонування державного апарату має здійснюватися з двох поглядів: по-перше, з погляду функціональності, тобто забезпечення виконання завдань і функцій держави, по-друге — з погляду витрат.

• Функціональна оцінка в даному разі являє собою соціально-економічну категорію, що розкриває взаємозв’язок між результатами управлінської діяльності, вираженими соціальними ефектами і техніко-економічними показниками, та затратами управлінської праці (живої та матеріалізованої).

Критерії функціональної оцінки:

• забезпечення високого рівня здоров’я, освіти, безпеки та добробуту населення. Оцінювання таких показників може здійснюватися за певний період діяльності органу або виборної особи, порівняно з іншими регіонами, країнами тощо;

• адекватність наданих послуг потребам населення, суспільства, особистості. За цим критерієм можна оцінити і ступінь використання наявних ресурсів шляхом визначення відношення результатів, фактично отриманих з наявних ресурсів, до максимальних результатів, що можливо було б отримати з цих ресурсів.

• Витратна складова оцінки функціонування державного апарату зафіксована такими критеріями, як ефективність («еffесtіvеnеss»), продуктивність («рrоduсtіvіtу») та робоча норма («wоrklоаd»).

Ці критерії перебувають під впливом двох груп чинників.

Перша — чинники, пов’язані з організацією управлінського процесу. До них можна віднести: доцільність надання органу певних повноважень щодо вироблення певних управлінських рішень, відповідність структури органу, його штатного розпису та штату наданим повноваженням, оптимальність технології управління чи регулювання та прийняття управлінських рішень.

Друга група чинників інтегрує питання організації трудової діяльності державних службовців (формування персонального складу органу кадрами необхідної кваліфікації, створення необхідних соціальних, матеріальних, інформаційних умов для продуктивної праці).

Показники виміру робочої нагрузки («wоrklоаd»): показники загальної мінімізації витрат, показники недопущення витрат.

Критерії спеціальної соціальної ефективності державного апарату та державної служби:

1) цілеспрямованість організації і функціонування певної підсистеми державного апарату та її структур, що полягає у відповідності їх управлінських впливів цілям, які об’єктивно формуються суспільством;

2) витрати часу на вироблення управлінських рішень та їх реалізацію. Управлінське рішення має найвищу результативність протягом досить короткого проміжку часу, поки воно відповідає умовам його розроблення і чинникам, які при цьому враховувалися;

3) стиль функціонування підсистеми державного апарату, тобто форми і методи вирішення управлінських проблем, а також оптимальний набір структурних елементів цієї підсистеми;

4) складність структури підсистеми державного апарату. Чим простіша організаційна структура у вертикальному та горизонтальному розподілі, тим скоріше відбувається проходження управлінського рішення.

Економічна оцінка ефективності функціонування органу державної влади.

Економічна ефективність органів державного управління визначається як відношення обсягів наданих послуг до вартості обсягу ресурсів.

Способи оцінки й аналізу економічної продуктивності:

• розрахувати співвідношення між результатами і витратами, приймаючи за одиницю корисного результату обсяг виконаної фізичної роботи. Цей найпоширеніший спосіб підрахунку продуктивності називається технічною ефективністю;

• обчислити співвідношення між результатами і витратами, приймаючи за одиницю кінцевого результату дані про непрямі (вторинні) результати й ефект. Цей метод застосовується рідше, отримані з його допомогою дані називають показниками економічної ефективності;

• використовувати співвідношення між результатами і витратами (показників технічної ефективності), розраховані першим способом, у сполученні з показниками ефективності і якості послуг.

• оцінюючи економічну ефективність, органи державного управління аналізують внутрішнє становище справ, свою власну діяльність, з'ясовуючи, чи достатній обсяг послуг вони надають на кожну вкладену грошову одиницю;

• оцінюючи технічну ефективність, вони аналізують відповідність вимогам, запропонованим зовнішніми умовами, з'ясовуючи, як впливають ці послуги на стан суспільства, клієнта, користувача чи споживача.

Ефективність діяльності управлінських органів і посадових осіб.

Критерії ефективності діяльності управлінських органів і посадових осіб:

1. ступінь відповідності змісту і результатів управлінської діяльності органів і посадових осіб тим її параметрам, що позначені в правовому статусі органу і державної посади;

2. законність рішень і дій органів державного влади і органів місцевого самоврядування;

3. реальність керуючих впливів - вплив на керовані процеси, що переводить їх з одного стану в більш ефективний;

4. зміст управлінських актів з погляду відображення в них запитів і потреб людей;

5. правдивість і доцільність управлінської інформації, що видається управлінськими органами і посадовими особами;

6. моральний критерій, який полягає в морально-ідеологічному впливі управлінської діяльності на "зовнішнє" середовище.

Зміст та правові засади державного контролю у сфері виконавчої влади.

Контроль у державному управлінні — це одна з найважливіших функцій, яка дає змогу:

— порівняти фактичний стан у тій чи іншій галузі з вимогами, які поставлені перед нею;

— виявити недоліки та помилки в роботі та попередити їх;

— оцінити відповідність здійснення інших функцій управління завданням, що поставлені перед ним.

Контроль у сфері державного управління тією чи іншою мірою здійснюють усі органи виконавчої влади.

В Україні створюється складна система органів контролю, які мають різну організаційну форму та правове становище системі органів виконавчої влади. В її складі міністерства, які в основному здійснюють внутрівідомчий контроль за діяльністю підпорядкованих підрозділів, або контроль у сфері реалізації, закріплених за ними функцій.

• Центральне місце у здійсненні позавідомчого контролю належить державним комітетам та центральним органам виконавчої влади зі спеціальним статусом. Вони мають право приймати у межах своєї компетенції обов'язкові для міністерств, відомств, підприємств і організацій акти, давати обов'язкові для виконання вказівки.

• До цієї групи суб'єктів контролю слід віднести Антимонопольний комітет України. Це державний орган, зобов'язаний забезпечувати згідно зі своєю компетенцією контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємств і споживачів від його порушення, сприяння розвиткові добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки.

До органів з функціями міжгалузевого контролю належать Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України, органи статистики, органи з питань безпечної життєдіяльності населення, органи контролю за цінами.

• Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України здійснює державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил, станом засобів вимірювання, а також за іншими вимогами, що пов'язані з якістю продукції.

• Органи державної статистики здійснюють контроль за станом первинного обліку і статистичної звітності, перевіряють достовірність статистичних даних у підзвітних одиницях.

• Органи з питань безпечної життєдіяльності населення, здійснюючи державний нагляд за охороною праці, діють самостійно згідно з положеннями, затвердженими Кабінетом Міністрів. їх посадові особи мають широкі повноваження.

• Важливе місце в контрольній діяльності органів виконавчої влади посідає фінансовий контроль, який поширюється на всі галузі та сфери державного управління. Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів здійснюють загальний контроль за фінансово-кредитними відносинами.

• В основу фінансового контролю покладено дотримання принципів своєчасних надходжень у державний бюджет, цільове використання і повернення у встановлені терміни кредитів, раціональне витрачання коштів і матеріальних цінностей та їх зберігання.

Громадський контроль за діяльністю органів державного управління.

Одним із видів контролю за діяльністю органів державного управління і місцевого самоврядування є громадський контроль. Громадський контроль — один з видів соціального контролю, який здійснюється об'єднаннями громадян та самими громадянами. Він є важливою формою реалізації демократії і способом залучення населення до управління суспільством та державою.

Згідно зі статтею 38 Конституції України «громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування». Така конституційна норма передбачає як у теоретичному, так і в практичному контексті громадський контроль за органами державного управління і місцевого самоврядування.

Суб'єктами громадського контролю є громадські об'єднання і політичні партії, професійні спілки, молодіжні та інші громадські організації, органи самоорганізації населення, трудові колективи, збори громадян за місцем проживання, а також окремі громадяни.

Громадський контроль як засіб забезпечення законності в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування суттєво відрізняється від інших видів контролю. Ця відмінність полягає насамперед у тому, що всі суб'єкти громадського контролю виступають від імені громадськості, а не держави. їх контрольні повноваження зазвичай не мають юридично владного змісту, а рішення за результатами перевірок мають, як правило, рекомендаційний характер1.

Характерною рисою громадського контролю є запобігання порушенням у сфері державного управління за допомогою засобів суспільного впливу.

Об'єктом громадського контролю є діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також поведінка окремих громадян.

Своє право контролю над державними інституціями громадяни реалізують через різноманітні громадські об'єднання, що створюються на основі Закону України «Про об'єднання громадян». Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) об'єднання громадян відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» визнається політичною партією або громадською організацією.

Основним методом громадського контролю є перевірка виконання вимог чинного законодавства та прийнятих рішень на підконтрольних об'єктах. Вона може здійснюватись як самостійно, так і разом з органами державного контролю. За результатами перевірок на підставі складених при цьому протоколів та актів громадські організації інформують відповідні державні органи про виявлені порушення, вносять пропозиції щодо притягнення правопорушників до відповідальності тощо.