Семинар 1) Основні поняття (мета та завдання) регіонального управління. Державне регулювання регіонального роз-витку повинне враховувати ринкову спеціалізацію держави й існування міждержавного й внутрішньодержавного обміну. На сучасному етапі економічного розвитку в умовах станов-лення ринкових відносин особливо важливе подальше вдоско-налювання розподілу праці між регіонами шляхом об’єднання й узгодження їхніх трудових зусиль і правильного сполучення з інтересами держави. Державне регулювання регіонального розвитку вирішує такі завдання:

♦          структурну перебудову економіки регіонів на основі визначення соціально-економічних, науково-технічних, екологічних і демографічних пріоритетів;

♦          реконструкцію економіки промислових регіонів і вели-ких міських агломерацій, модернізацію їхньої інфраст-руктури, оздоровлення екологічної ситуації;

♦          подолання відставання окремих регіонів за рівнем і якістю життя населення;

♦          стимулювання розвитку експортних і імпортозамінюю-чих регіональних виробництв, що мають для цього найбільш сприятливі умови;

♦          розвиток міжрегіональних і регіональних інфраструк-турних систем, що стимулюють регіональні структурні зрушення й забезпечують ефективність регіональної економіки;

♦          забезпечення повного й збалансованого використання природно-ресурсного потенціалу регіонів;

♦          розвиток найбільш ефективних галузей виробничої й соціальної сфери регіонів з урахуванням загальнодер-жавних інтересів;

♦          підвищення рівня добробуту населення й поліпшення демографічної ситуації;

♦          удосконалювання розвитку регіональної й міжрегіональної інфраструктури;

 

♦          поліпшення стану навколишнього середовища й збере-ження генетичного фонду живої природи;

♦          забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів [9].

Об’єктами державного регулювання регіонального роз-витку виступають численні і якісно різні таксономічні одиниці державного, регіонального й муніципального рівнів. Су-купність таксономічних одиниць являє собою єдину складну систему територіальної організації господарства, що формує основу регіонального управління економікою. У регіонах створюється весь комплекс умов життєдіяльності населення, здійснюється відтворення трудових ресурсів, визначаються пропорції між секторами й галузями економіки. У межах регіонів перетинаються загальнодержавні, галузеві, місцеві інтереси, узгодження яких є однією з найбільш складних про-блем суспільного розвитку.

Серед суб’єктів державного регулювання регіонального розвитку варто виділити органи державної влади, представ-ницькі органи й органи місцевого самоврядування. Основним засобом реалізації державної регіональної політики виступає управління — цілі, завдання й методи якого визначаються на ос-нові загальноприйнятих принципів розвитку продуктивних сил і особливостей розвитку окремих галузей господарства.

Регіональний розвиток базується на існуванні механізму, в основі якого наявні протиріччя — внутрішнє і зовнішнє, які відіграють роль пружини зростання.

Основне зовнішнє протиріччя регіонального розвитку це протиріччя між центром і регіонами. Однак це протиріччя діалектичне, і в певних умовах виконує або роль найваж-ливішого важеля розвитку, або фактора серйозного гальму-вання. В умовах, коли протиріччя регіону й держави приво-дить до мобілізації ресурсів і пошуку нових, більше ефектив-них співвідношень інтересів держави й регіонів, протиріччя працює як спонукальна сила розвитку, як фактор зміцнення єдності державних і регіональних пріоритетів. Коли ж еко

номічна політика центру й регіонів підсилює нерівновагу й ви-магає втручання ззовні для посилення попиту та пропозиції, протиріччя має гальмуючий характер впливу на регіональний розвиток.

Основним внутрішнім протиріччям регіонального розвит-ку є вузькість спеціалізації виробництва й широта комплекс-ності регіонального споживання. Найбільші втрати має еко-номіка регіонів з надмірно вузькою спеціалізацією. Чим вужча спеціалізація, тим гостріше виникає необхідність зовнішньое-кономічного співробітництва регіонів для забезпечення широ-кої номенклатури споживання. Своєрідність регіонального розвитку полягає у виконанні посередницької функції між мікро- і макроекономічним рівнем функціонування еко-номічної системи.

Становище регіону завжди подвійне: тут діють начебто дві тенденції — відцентрова й доцентрова. Ці тенденції проявля-ються головним чином у політиці, економіці, у якій визначаль-ний мотив — інтеграційний, мотив єдиного економічного по-ля, обумовлений ринковою конкуренцією.

Зміцнення єдиного економічного простору України є най-важливішим завданням державного регулювання економіки регіонів, вирішення якого можливе за допомогою створення ринку капіталів, розвитку системи акціонерних компаній, фондових бірж, комерційних банків, фондів товарних і сиро-винних ресурсів.

При посиленні регіональної спрямованості процесу ре-формування економіки державне регулювання повинне бути спрямоване на просторову інтеграцію України, проведення твердої державної податкової політики, раціоналізацію вико-ристання унікальних природних ресурсів у ряді регіонів за ра-хунок держави, складання й реалізацію найважливіших регіональних цільових програм.

Зовсім очевидно, що економічна політика держави й регіонів не повинна протистояти одна одній. У цьому процесі з боку державних органів управління повинні бути забезпе   

чені регулювання, контроль і керівництво регіональним роз-витком. Успіх становлення ринкових відносин і ефективності проведення економічних реформ залежить від конкретних дій органів управління щодо вирішення проблем в окремих регіонах. Державне регулювання територіального розвитку виключає уніфікований підхід до проведення ринкових ре-форм у регіонах, вимагає гнучкості в проведенні регіональної політики, і в той же час єдності загальних принципів функціонування ринку на всій території держави.

Семинар 2)Правове регулювання регіонального управління.

Державне регулювання регіонального розвитку повинне охоплювати весь комплекс законодавчих, адміністративних, соціально-економічних заходів, здійснюваних державними й місцевими органами управління. Застосування системи інструментів державного регулю-вання регіонального розвитку повинне бути засноване на принципах: вибірковості використання системи регуляторів у відно-шенні тих або інших суб’єктів господарської діяльності на даній території. Причому такими суб’єктами можуть бути га-лузеві й територіальні утворення; обов’язковості використання системи економічних регу-ляторів, що мають стимулюючий характер; обмеженості системи регулювання регіонального розвит-ку тимчасовими рамками, особливо в плані надання дотацій і пільг; необхідності врахування територіальної специфіки в про-цесі державного регулювання регіонального розвитку. Одним із ключових інструментів впливу на рішення соціально-економічних проблем регіонів виступають місцеві бюджети й міжбюджетні трансферти. Джерелами формування місцевих бюджетів є місцеві податки й збори, що уводяться са-мостійно органами місцевого самоврядування, а також дер-жавні податки й збори, передані в місцевий бюджет. Із прий-няттям у 2001 р. Бюджетного кодексу розмежовані доходи й витрати державного й місцевого бюджетів, обґрунтовані прин-ципи й механізм формування міжбюджетних трансфертів. Од-нак загальне положення місцевих бюджетів, особливо на рівні територіальних громад, сіл, селищ, міст, залишається надзви-чайно складним. Тому регулювання повинне супроводжувати-ся твердим контролем витрати коштів, що надходять у регіони, насамперед з державного бюджету й з інших джерел. Особливе значення в системі інструментів реалізації держав-ної регіональної політики належить непрямим методам фінан-сового й грошово-кредитного регулювання. Так, одним з ме-тодів стимулювання регіонального розвитку, що сприяють структурній перебудові економіки й пожвавленню вироб-ництва, може стати використання інвестиційного податкового кредиту, що направляє в депресивні регіони або інвестиційно привабливі галузі. Важливу роль повинні відігравати подат-кові пільги, а також введення регіонально-диференційованої амортизації, що створює умови для фінансування прискореної модернізації виробництва. Цільові програми територіального розвитку є одним з найбільш популярних інструментів державного регулювання,так само як і прогнози регіонального розвитку. 3 ініціативи уряду були розроблені комплексні програми соціально-еко-номічного розвитку Карпатського, Подільського, Придніпровського регіонів, а також Українського Причорно-мор’я й Полісся на 1996-2000 pp. Крім того, місцевими орга-нами влади були запропоновані довго- і середньострокові про-грами соціально-економічного розвитку. Рішенням уряду бу-ли схвалені програми no АРК, містах Севастополю, Великій Ялті, Києву, а також Донецькій, Луганській, Херсонській об-ластях [10]. Ці програми носили цільовий характер і фінансу-валися частково з державного бюджету. Однак жодна із цих програм не була реалізована в повному обсязі. Фінансування запланованих заходів як з державного, так і з місцевих бюд-жетів здійснювалося всього на 15-50 %, а відсутність чітких критеріїв оцінки виконання програм знижувало їхню дієвість як інструмента державного регулювання регіонального роз-витку. Серед факторів, що негативно впливають на хід вико-нання програм регіонального розвитку, слід зазначити:

♦          відсутність відпрацьованої системи відбору цільових державних і регіональних програм, недостатня аргу-ментованість їхнього здійснення;

♦          слабке пророблення регіонального аспекту в галузевих державних програмах;

♦          відсутність моніторингу регіонального аспекту галузе-вих програм;

♦          велику кількість другорядних програм, що входять у перелік державних цільових програм, але не вимагають термінової реалізації;

♦          слабко пророблений механізм реалізації як державних, так і регіональних програм;

♦          недостатній контроль виконання програм.

Державне регулювання регіональних програм повинне пе-

редбачати створення спеціальних фондів регіонального роз-витку, стимулювання залучення приватних вітчизняних та іноземних інвестицій, надання податкових пільг, установлен Розділ 2

ня пільг з орендної плати при вилученні земельних площ під будівництво нових підприємств, екологізації ціноутворення. У управлінні регіональними програмами особливо важливе розмежування компетенції між державними й місцевими орга-нами влади. Так, державні органи повинні регулювати проце-си створення нових виробництв, організувати міжрегіональні економічні зв’язки. Увага місцевих органів управління повин-на бути зосереджена на створенні раціональної структури гос-подарства, використанні природних ресурсів, вирішенні соціально-демографічних і екологічних проблем, здійсненні економічних реформ. При основній важкості робіт з керуван-ня державними регіональними програмами, покладених на ви-конавчу владу, частину регулюючих функцій варто передава-ти безпосереднім виконавцям програм. З цією метою доцільно створювати на договірних засадах спеціальні державні, при-ватні, змішані, незалежні компанії, агентства.

Поряд із програмами важливим інструментом державного регулювання регіонального розвитку є комплексні прогнози розміщення продуктивних сил України на короткострокову й довгострокову перспективу, які повинні тісно погоджуватися з генеральною схемою розселення населення. Прогнози містять у собі економічні, науково-технічні організаційні захо-ди, що забезпечують вирішення певних територіальних про-блем, наприклад залучення в господарський обіг нових ефек-тивних природних ресурсів або ж вирішення інших, важливих для держави в даний період часу проблем.

Удосконалювання існуючої системи державного регулю-вання регіонального розвитку повинне бути засноване на до-триманні принципів:

♦          адекватності об’єктивно існуючим умовам функціону-вання й стану економіки регіону в той або інший період;

♦          комплексності системного аналізу регіональної ситу-ації, що враховує всю розмаїтість еколого-соціально-економічних процесів;

 

♦ цілісності, що припускає існування об’єктів, цілей, за-вдань і механізмів державного регулювання регіональ-ного розвитку.