41.Лютнева революція і жовтневий переворот 1917 р. У Росії. Правовий аналіз основних актів іі-го з'їзду Рад у Росії.

Для Росії Перша світова війна поряд із соціальним та націо­нальним гнітом стала важливим чинником Лютневої (1917 р.) демократичної революції. Війна вкрай загострила соціально-економічні і політичні від­носини в Росії. Весь її тягар ліг на плечі робітників, селян, що вело до посилення страйкового руху серед робітників, антивоєнних настроїв серед селянства, солдатів і матросів. 23 лютого 1917 р. робітники Петрограда почали страйк протесту проти нестачі про­дуктів. Він супроводжувався масовими мітингами і демонстраці­ями. Наступного дня припинили роботу і вийшли на вулицю понад 200 тис. осіб. 25 лютого страйк і демонстрації переросли у загаль­нополітичний .У той же день сол­дати почали переходити на бік повсталого народу. Мітинги про­тесту, демонстрації прокотились в ті дні по всій Росії, і цар Микола II змушений був 2 березня зректися престолу. Того ж дня був утво­рений Тимчасовий уряд, сформований з ліберальних депутатів Думи. Поряд з ним діяла Петроградська Рада робітничих і солдат­ських депутатів, покликана «поглибити» революцію у напрямі до соціалізму. Ці дві влади тільки заважали одна одній і створювали хаос та безладдя, що набували все більшого поширення в Росії. Тимчасовий уряд Росії декларував громадянські свободи, видав наказ про ліквідацію царської жандармерії, поліції і охорони, санкціонував арешт вищих царських чиновників і генералів, ого­лосив амністію політичних в´язнів, поширив громадянські сво­боди на військовослужбовців, обновив старий судовий апарат і т. д. Одночасно уряд заявив про намір воювати до перемоги і про вірність царським договорам з країнами Антанти. Царські землі, ліси та озера були конфісковані, а поміщицькі залишилися недо­торканими. Не поліпшились і умови життя робітників. Залиша­лося нерозв´язаним національне питання. Лютнева революція в Росії викликала великі надії народів Росії на свободу і незалежність. Однак ситуація в національних районах була ще складнішою, ніж у центрі. Тому на місцях нерідко складалося тривладдя: органи влади Тимчасового уряду, Ради робітничих і солдатських депутатів і національні органи влади. Важливо звернути увагу на дві кризи Тимчасового уряду та їхні причини. Квітнева криза була пов´язана з нотою міністра іно­земних справ П. Мілюкова до союзників про продовження Росією війни до переможного кінця. Друга криза — червнева, пов´язана з незадоволенням мас внутрішньою політикою уряду. 3-5 липня 1917 р. на вулиці Петрограда вийшли сотні тисяч людей. Вони вимагали передачі влади Радам.Через них більшовики мали намір прийти до влади. 4 липня на колони демонстрантів напали вій­ськові частини, вірні урядові. 50 осіб було вбито, 650 поранено. Згодом був сформований новий коаліційний уряд на чолі з есером О. Керенським. Всеросійський центральний виконавчий комітет рад оголосив Тимчасовий уряд урядом «порятунку революції». Ради відійшли на другий план. Двовладдя закінчилося компромі­сом. Однак такий поворот подій не влаштовував ні крайніх правих (прихильників військової диктатури), ні крайніх лівих (більшови­ків, прихильників «диктатури пролетаріату»). У цьому контексті слід розглядати спробу генерала Л. Корнілова здійснити військо­вий заколот у серпні 1917 р. Похід Корнілова на Петроград з метою розгону Тимчасового уряду та Рад завершився невдачею. Перемога над Корніловим однак посилила позиції інших крайніх — лівих, сприяла більшовизації Рад, а зрештою і привела до захоплення влади більшовиками. Підготовка і здійснення більшовиками перевороту. Участь Росії у світовій війні, боротьба за владу всередині країни посилю­вали економічну розруху. Становище народу все погіршувалося. Усе більш масовими ста­вали страйки. На справжню війну перетворилися селянські повстання, які охопили 9/10 повітів європейської частини Росії. Зростав національно-визвольний рух народів колишньої імперії. За цих умов посилювався вплив більшовиків на народні маси. Більшо­вицька партія, на відміну від інших, становила собою дисципліно­вану, суворо централізовану організацію відданих і досвідчених революціонерів. Очолювалася вона талановитим політиком, справжнім майстром революційної тактики В.І. Леніним. Одним із показників невдоволення мас політикою Тимчасо­вого уряду стала більшовизація Рад. У таких політичних умовах і склався ленінський план захоплення влади. Леніну дове­лося витримати серйозний опір противників збройного виступу, зокрема, Г Зінов´єва та Л. Каменева. Останні вважали, що перед­умов для переможного завершення повстання немає. Боротьба за диктатуру пролетаріату, на їхню думку, була передчасною. Серед прихильників повстання найбільшу активність виявляв Л. Троцький. Будучи головою Петроградської Ради, він забезпечив легальне прикриття повстання. Він же, нарівні з Леніним, відіграв найважливішу роль у його проведенні. 10 жовтня 1917 р. Ленін нарешті домігся перемоги над про­тивниками повстання. У цей день відбулося засідання ЦК РСДРП (б), де була ухвалена більшістю голосів проти двох — Каме­нева і Зінов´єва — резолюція, що відображала ленінську пози­цію і підкреслювала, що повстання в країні назріло і неминуче. Важливим кроком у підготовці більшовиками збройного виступу було створення при Петроградській Раді штабу повстання — Вій­ськово-революційного комітету (ВРК). Розширене засідання ЦК РСДРП (б) 16 жовтня остаточно затвердило ленінський план негайного збройного виступу й обрало військово-революційний партійний центр для керівництва повстанням. Червона гвардія більшовиків була приведена у бойову готовність і чекала сигналу для виступу. 24 жовтня Тимчасовий уряд спробував перейти в наступ. За наказом Леніна, який того дня прибув у Смольний і очолив збройне повстання, більшовицькі загони зайняли важливі пункти й уста­нови Петрограда. У ніч з 25 на 26 жовтня штурмом було взято Зимовий палац, де перебував Тимчасовий уряд. Арештом остан­нього завершився більшовицький переворот у Росії. 25 жовтня 1917 р. відкрився II Всеросійський з´їзд Рад, на якому більшовики проголосили перехід влади до рук Рад. З´їзд прийняв Декрет про мир і Декрет про землю. На з´їзді було обрано ВЦВК і сформовано перший Радянський уряд — Раду народних комісарів на чолі з Леніним. Так, у 1917 р. було встановлено владу більшовиків. Розпочався гігантський соціальний експеримент, що тривав понад сімде­сят років. 25.Х.1917 року партія більшовиків здійснила і взяла владу в свої руки. Другий з'їзд Рад робітничих і селянських депутатів прийняв запропонований Леніним Декрет про мир і землю, Декларацію народів Росії. У Декреті про мир пропонувалось розпочати переговори про укладення справедливого миру. Проте деякі положення Декрету носили чисто пропагандистський характер, переслідуючи за мету здійснити революції у воюючих країнах . Програма партії більшовиків стосовно землі передбачала її націоналізацію, але, розуміючи, що націоналізація землі не знайде підтримки на зїзді, було запропоновано відмінити право приватної власності на землю, надати право користування тим, хто її виробляє, заборонити найману працю. Декрет був антикапіталістичним і повертав Росію до зрівняльного землекористування. Декретом про суд №1 24 листопада 1917 р. всі судові установи, а також мирові судді, що функціонували в Росії, були знищені. Для боротьби з контрреволюцією, з мародерством, грабежами, крадіжками, саботажем створювались Революційні Трибунали. Для проведення попереднього розслідування створювались особливі слідчі комісії. Було створено міліцію (постановою РНК від 29 жовтня). Спочатку на добровільних засадах будувалась Червона Армія, але оскільки добровольців було замало, перейшли до обов'язкової військової повинності.

42.Конституція Росії (1918 р.) та її правовий аналіз.

10 липня 1918 перша радянська конституція була прийнята V Всеросійським з'їздом рад, 19 липня. Вона в конституційному порядку закріплювала перемогу соціалістичної революції і встановлення держави диктатури пролетаріату. Закріпила вона і форму правління нової держави - Республіка Рад. У ст. 1, що зафіксувала, що вся влада в центрі і на місцях належить Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів, отримав державно-правове вираження основоположний принцип пролетарської диктатури - союз робітничого класу з трудящим селянством, але під керівництвом робітничого класу, що відображено було в деяких переваги робітників у виборчому праві. Таким чином, це була перша в світі диктатура більшості населення країни над експлуататорським меншістю. Закріплена була в Конституції також і форма державного устрою у вигляді вільного союзу вільних народів як федерації радянських національних республік. Проте в Конституції встановлювалися лише корінні початку цієї федерації, «надаючи робітникам і селянам кожної нації прийняти самостійне рішення на своєму власному повноважному з'їзді; чи бажають вони і на яких підставах брати участь у федеральному уряді і в інших федеральних радянських установах» (ст. 7). У Конституції була сформульована основна задача Радянської держави - знищення всякої експлуатації людини людиною, придушення повалених експлуататорів і встановлення соціалістичної організації суспільства. У Конституції зазначалося, що першими кроками на шляху реалізації цього завдання є: націоналізація (соціалізація) землі та її надр, лісів, банків, анулювання кабальних іноземних позик, перехід основних командних висот управління народним господарством (у тому числі заводів, фабрик і копалень загальнодержавного значення , залізниць, морського і річкового транспорту і т. д.) в руки Радянської влади. Створення основ соціалістичної економіки більшовики розглядали як вирішальний чинник, який визначав сутність Радянської Конституції. Конституція закріпила найважливіші права і свободи громадян Росії, а також їх основні обов'язки по відношенню до радянського суспільству і державі. Перш за все слід зазначити, що вона закріпила рівноправність російських громадян незалежно від расової, національної приналежності та віросповідання, покінчивши тим самим з ганебною практикою дискримінації з мотивів національної та релігійної приналежності, що існувала в царській Росії. Скасувавши обмеження прав за ознаками національної та релігійної приналежності і за ознакою статі, Радянська влада запровадила такі обмеження за ознакою соціального статусу. Конституція проголосила, що «влада повинна належати цілком і виключно трудящим масам і їх повноважному представництву - Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів». І, отже, «у момент рішучої боротьби пролетаріату з його експлуататорами, експлуататорам не може бути місця ні в одному з органів влади» (ст. 7). Звідси випливають два висновки. Перший з них: позбавлення прав не обов'язково пов'язано з минулої соціальної приналежністю. І другий висновок: права і свободи повинні використовуватися виключно в інтересах соціалістичної революції і соціалістичного будівництва. Слід підкреслити, що як виборче право, так і інші політичні, соціально-економічні та особисті права за Конституцією РРФСР 1918 р. носили індивідуальний характер. Крім виборчого права Конституція представляла свободу зібрань, свободу вираження своїх думок у пресі, свободу спілок та об'єднань. Що стосується соціально-економічних прав, то в Конституції йдеться лише про забезпечення для трудящих дійсного доступу до знань, у зв'язку з чим, як говорилося в Конституції, РРФСР ставить своїм завданням надати робітникам і бідним селянам повне, всебічне і безкоштовну освіту. Характерно, що Конституція не містила традиційних гарантій недоторканності особи, житла і таємниці листування громадян. У розділі «Конструкція Радянської влади» закріплювалася вже склалася система органів радянського державного апарату. Піраміда Рад спиралася на сільські, селищні і міські ради, що складали її основу. Саме в ці Ради нижчої ланки депутатів обирали безпосередньо виборці. Громадяни обох статей починаючи з 18 років, що мали виборче право (про критерії для володіння яким говорилося вище) збиралися на виборчі збори у містах за виробничим принципом (на заводах, фабриках і установах), а в сільській місцевості за територіальним принципом (на сільських і селищних сходах) і обирали відкритим голосуванням депутатів місцевих Рад. При цьому, Конституція надавала виборцям право відкликання свого депутата, якщо він (на їхню думку) погано виконував свої депутатські обов'язки. Вищим органом державної влади за Конституцією був Всеросійський з'їзд Рад, який повинен був скликатися не рідше 2-х разів на рік. У проміжках між з'їздами вища влада належала ВЦВК - володів законодавчими, розпорядчими і контролюючими функціями. ВЦВК утворює уряд - Рада Народних Комісарів (РНК) для спільного управління справами країни і керівництва окремими галузями державного життя. РНК підконтрольний Всеросійському з'їзду Рад і ВЦВК. РНК має право видавати самостійно декрети, які мають силу закону, а також розпорядження та інструкції, обов'язкові для виконання на всій території країни, скасувати які вправі тільки ВЦВК. Найбільш важливі декрети, що мають велике загальнополітичне значення РНК подавав на розгляд і затвердження ВЦВК. Такі декрети публікувалися від імені ВЦВК і РНК. Члени СНК - народні комісари очолювали народні комісаріати - центральні органи галузевого управління. Прийняття Радянської Конституції 1918 р. мало колосальне значення - це була перша у світі Конституція, яка закріпила завоювання соціалістичної революції. Вона стала юридичною базою становлення радянської правової системи. Характерною її рисою було те, що її зміст повністю відповідало реальній дійсності. Але разом з тим в ній чітко була сформульована програма подальшої побудови соціалістичного суспільства і держави.

43.Основні тенденції розвитку радянського права у 30-50-х роках.

У 30-ті рр. минулого століття почав утверджуватися культ особи Й. Сталіна (1879-1953). На 1935 р. прибічники Й. Сталіна зайняли всі ключові посади в державі. Роль суду та прокуратури принижувалася. Органи НКВС були наділені правом позасудового вирішення справ, створювалися такі позасудові органи, як "двійки" та "трійки". Грубо порушувався принцип презумпції невинуватості. Посилилися політичні репресивні заходи, була встановлена кримінальна відпо­відальність для сімей репресованих та ін. Унаслідок політики свавілля та беззаконня постраждали мільйони невинних людей. Формувалася адміністративно-командна система управління, за якою державні й господарські органи діяли під суворим контролем партійних органів. Основним підсумком цього процесу стало зрощування державного апарату з партійним, встановлення пріоритету планових інструментів господарювання, уніфікація правової системи та право-застосовної практики.

5 грудня 1936 р. VIII Надзвичайний з'їзд Рад СРСР затвердив нову Конституцію СРСР, яка складалася з 13 глав і 146 статей. Основний Закон проголошував, що політичну основу СРСР становлять ради депутатів трудящих, а економічну- соціалістична система господарства та соціалістична власність (державна й кооперативно-колгоспна форма власності). Конституція СРСР законодавчо закріпила "перемогу соціалістичного ладу", декларувала заборону на експлуатацію людини людиною, ліквідувала класові обмеження у виборчій системі та встано­вила загальні, рівні, прямі вибори при таємному голосуванні, за­фіксувала систему державно-політичного ладу Союзу РСР.

Найвищим органом влади була Верховна Рада СРСР (ВР СРСР), яка складалася з двох рівноправних палат: Ради Союзу та Ради Національностей, депутати яких працювали в сесійному порядку Закон вважався прийнятим, якщо він приймавсь обома палатами ВР СРСР простою більшістю.

СРСР проголошувався союзною державою, що утворена на основі добровільного об'єднання рівноправних республік, яких на момент прийняття Конституції СРСР 1936 р. нараховувалось 11.

Вищий нагляд за виконанням законів усіма народними комісаріатами й підвідомчими їм установами, атакож певними посадовими особами та громадянами СРСР Конституція 1936 р. покладала на Прокурора СРСР. Республіканських, крайових, обласних прокурорів призначав Прокурор СРСР на п'ять років. Конституція СРСР1936 р. проголошувала широкі права та свободи громадян: право на працю; право на відпочинок; на матеріальне забезпечення в старості; право на освіту; рівні права громадян СРСР; свободу совісті, слова, друку, мітингів, зборів, демонстрацій; недоторканність особи, житла, таємниці листування; право на об'єднання в громадські організації.

У цій Конституції були також закріплені й обов'язки громадян СРСР: дотримуватися Конституції, виконувати закони, дотримуватися дисципліни праці, поважати принципи соціалістичного співжиття, берегти та зміцнювати суспільну соціалістичну власність тощо.

У 1937 р. на XVIII Всеросійському з'їзді Рад була прийнята Конституція РРФСР. Вона складалася зі 151 статті, зведеної в 15 глав. Конституція РРФСР 1937 р. майже нічим не відрізнялася від Конституції СРСР 1936 р., і дублювала основні її принципи й положення. Та в ній детально розкривалися предмети відання республіки, були включені норми, що встановлювали принципи та порядок діяльності місцевих органів державної влади.

У 30-ті рр. XX ст. право було інструментом та продуктом пере­творення радянського суспільства на тоталітарне. Конституція СРСР 1936 р. основним джерелам права проголосила закон, приймати який могла тільки Верховна Рада. Решта актів були підзаконними . У деяких галузях права вводили­ся норми, близькі до надзвичайних. Такими нормами було запровадження паспортів з пропискою та трудових книжок (скасованих з 1923 р.), заборона на зміну місця роботи, обов'язкові норми виробітку в колгоспах, створення трудових резервів. Фактично, на це було орієнтовано кримінальне правоПосилилася суворість покарань. Часто вона не відповідала мірі суспільної небез­печності злочину. Основним завданням цивільного права стає захист і зміцнення соціалістичної власності, що стає безроздільно панівною, створення умов для функціонування економіки. Значна увага приділялася договірним відносинам. Встановлювалися два види договорів: генеральні (між центральними органами) та локальні (між господарськими суб'єктами). У середині 30-х рр. XX ст. був здійснений перехід до системи прямих договорів (на основі протокольних угод, а з 1937 р.-основних умов поставки). Зросла роль договору підряду (укладати з приватними особами було заборонено). З 1934 р. встанов­лювавсь єдиний півторарічний термін позовної давності в спорах між державними, кооперативними та громадськими установами, підприєм­ствами, організаціями. Були і спеціальні позовні терміни.

У галузі сімейного права приймається низка актів, спрямованих на зміцнення сім'ї, захист інтересів дітей, здоров'я матері, надання допомоги багатодітним сім'ям. Норми трудового права були спрямовані на забезпечення народ­ного господарства новими кадрами, підвищення продуктивності праці, технічного рівня працівників, вирішення питань оплати праці, розвитку масового соцзмагання, зміцнення трудової дисципліни. Трудове право тих років заохочувало добросовісних працівників і здійснювало натиск на ледарів, прогульників, нехлюїв (різні норми страхового забезпечення за хворобою). За неявку на роботу без поваж­ної причини, хоча б протягом одного дня, робітники та службовці під­лягали звільненню з роботи з позбавленням права користуватися квартирою, наданою підприємством або установою. У грудні 1938 р. були введені трудові книжки. У середині 30-х рр. минулого століття підприємства й установи були переведені на 5-денний робочий тиждень і 7-годинний робочий день. Важливі зміни в трудовому законодавстві відбулися з початком Другої світової війни: на всіх державних, кооперативних і громадських підприємствах, установах був встановлений 8-годинний робочий день та 6-денний робочий тиждень, збільшувалися норми виробітку й зменшу­валися розцінки, заборонялися самовільне залишення та перехід з одного підприємства на інше; прогул без поважних причин (відсутність на роботі більше 20 хв) карався виправно-трудовими роботами на строк до шести місяців з утримуванням 25 % заробітку.

Створюються над­звичайні органи влади й управління чи звичайним органам надаються надзвичайні повноваження. Так, уже через тиждень після вторгнення на радянські землі (ЗО червня 1941 р.) був створений Державний комітет оборони (ДКО), що зосередив у своїх руках всю повноту влади.

Було реорганізовано систему наркоматів. Зокрема, створено нові загальносоюзні наркомати танкової промисловості та мінометного озброєння. У багатьох союзних наркоматах утворювалися спеціальні воєнізовані головні управління для обслуговування Збройних Сил. Було внесено серйозні зміни в систему управління Збройними Силами. Уже 23 червня 1941 р. була створена Ставка Головного Командування, 10 серпня 1941 р. реорганізовано Генеральний штаб. Структура Збройних Сил охоплю­вала: фронти, армії, корпуси, дивізії, бригади, полки, батальйони, роти, взводи, відділення.

Встановлюється абсолютне панування державної власності на засоби та знаряддя виробництва, спрощено порядок передання майна між державними підприємствами й установами, розширюва­лося право держави щодо деяких об'єктів права особистої власності.

У зобов'язальному праві звужено застосування цивільно-правових договорів і розширено застосування адміністративно-правових, планових завдань.

Згідно зі змінами, внесеними до житлового законодавства, за військовослужбовцями зберігалася їхня житлова площа, котра звільнялася від квартплати, а плата за площу, яку займали члени їхніх сімей, стягувалася на пільгових умовах.

Здійснювалася мобілізація працездатного міського населення на період воєнного часу для роботи на виробництві та будівництві (підлягали чоловіки віком від 16 до 55 років, а жінки - від 16 до 45 років). Особи, що ухилялися від мобілізації, притягалися до кримінальної відповідальності (примусові роботи за місцем проживання строком до одного року). Усі робітники та службов­ці підприємств військової промисловості на період війни були закріплені для постійної роботи за тими підприємствами, на яких вони працювали. За порушення трудової дисципліни, поряд з дисциплінарною відпо­відальністю, застосовувалась і кримінальна. Важливого значення набуває питання працевлаштування інвалідів війни.

У кримінальному праві діяли довоєнні норми, проте з'являлися й нові, викликані до життя умовами війни. Так, встановлювалася кримінальна відповідальність за поширення у воєнний час брехливих чуток, які спричиняли паніку серед населення (ув'язнення строком від трьох до п'яти років); розголошення державної таємниці чи втрату документів, що містили такі відомості (позбавлення волі від трьох до десяти років); ухилення від військового обліку, призову в армію, дезертирство, незаконне нагородження орденами та медалями, втрату прапора військової частини. Посилено відповідальність за роз­крадання соціалістичної власності, посягання на особисту власність громадян, спекуляцію.

Указ Президії ВР СРСР від 19 квітня 1943 р. вводив у радянське кримінальне право нові види покарань - смертну кару через повішання й заслання на каторжні роботи строком від 15 до 20 років за злочини, вчинені німецько-фашистськими загарбниками та їхніми поплічниками.

справи ліквідованого ДКО передавалися РНК, Червона Армія була перейменована в Радянську Армію, управління Збройними Силами стало здійснюватися одним відомством та ін. Після закінчення війни в лютому 1946 р. були проведені вибори до Верховної Ради СРСР, а через рік - до Верховних Рад союзних і автономних республік. При цьому був підвищений віковий ценз для депутатів ВР СРСР до 23 років, а для депутатів Верховних Рад союзних і автономних республік-до 21 років. У грудні 1947р., в січні-лютому 1948р. відбулися вибори до місцевих Раду всіх союзних республіках.

У березні 1946 р. ВР СРСР прийняла Закон, згідно з яким Рада Народних Комісарів СРСР, раднаркоми союзних республік були пере­творені у відповідні Ради міністрів, а наркомати - на міністерства Перебудовуються на мирний лад і судові органи, відновлюються їхні звична підсудність і порядок діяльності. У 1948р. були проведені вибори до народних судів. Указом Президії ВР СРСР від 16 верес­ня 1948 р. для народних суддів і народних засідателів встановлювався віковий цензу 23 роки. З червня 1948 р. встановлено відповідальність суддів перед дисциплінарними колегіями, що утворювалися при Верхов­них Судах республік і обласних судах. У 50-х рр. XX ст. приймається низка законів, спрямованих на по­кращення діяльності Рад, зміцнення їхніх зв'язків з масами, але в умовах панування адміністративно-командних методів управління вони не діяли.