34.Формування та функціонування судової системи сша.

У США практично існує дві судові системи: федеральні суди (Верховний суд США, апеляційні суди, районні (окружні) суди) та суди штатів (Вищі суди, проміжні апеляційні суди, суди першої інстанції, нижчі суди (мирові, поліцейські, муніципальні).

Верховний суд є найвищою судовою інстанцією США та єдиним судом, створення якого передбачене Конституцією (решта судів створює Конгрес). Верховний суд призначається Президентом в кількості дев'яти довічних членів. Він виконує такі функції: є судом першої інстанції, здійснює судовий нагляд і перевірку конституцій-ності законодавчих актів, має право тлумачити Конституцію тощо. Другий рівень федеральної судової системи - апеляційні суди, що були створені в 1891 р. Таких судів 11, а в їхньому складі налічується від 3 до 15 суддів. Вони переглядають рішення окружних судів (першої інстанції федеральної юрисдикції) в межах своїх округів і постанови арбітражних агенцій.

На ступінь нижче від апеляційних судів стоять суди окружні. 50 штатів розділені на 89 округів, у кожному з яких, як і в округах Колумбія та Пуерто-Ріко, є такі суди (загалом 91 суд). В окружному суді може бути від 1 до 87 суддів. Більшість справ і суперечливих питань в окружних судах порушують самі судді, пов'язані ці справи з порушеннями федеральних законів (про поштові зловживання, якість продовольчих товарів fa ін.).

На доповнення до федеральних судів загальної юрисдикції час від часу створюються спеціальні ("легіслативні") суди. Суддів призначає Президент пожиттєво. До таких судів належать: Претензій­ний суд (створений у 1855 р. для розгляду грошових позовів до США), Митний суд (займається цивільними справами, що по­в'язані з податками та зборами на імпортні товари), Апеляційний суд з митних і патентних питань тощо.

35.Білль про права (1789 року) сша і його правовий аналіз.

Одразу ж після прийняття Конституційним конвентом проекту Конституції США, виявилося, що в ній немає норм правового статусу особи. Цей недолік Конституції був підданий справедливій критиці. У багатьох штатах ширився рух за демократизацію Конституції. З великими зусиллями плантатори та буржуазія домоглися ратифіка­ції Конституції більшістю штатів з умовою внести до неї поправки, але в деяких штатах боротьба проти її ратифікації тривала до 1790 р.

У 1789 р. було обрано Конгрес. Першим Президентом США став Цж. Вашингтон. Конгрес змушений був у 1791 р. внести до Конститу­ції 10 поправок, які були розроблені Д. Медіссоном і мали загальну назву "Біль про права".

Перша поправка проголошувала буржуазне-демократичні свободи: слова, зборів, друку, віросповідань, петицій, а також відокремлення церкви від держави.

Друга поправка дозволяла громадянам США мати, зберігати та носити зброю.

Третя поправка забороняла примусове розміщення військ у приватних будинках, встановлювала недоторканність житла.

Четверта поправка встановлювала недоторканність особи, майна й особистих паперів.

П'ята-восьма поправки передбачали дотримання прав громадян, притягнутих до судової відповідальності.

Дев'ята поправка містила застереження, що наведені вище права не повинні скасовувати чи обмежувати права, якими вже користується народ.

Десята поправка проголошувала, що ті прерогативи, котрі, за Конституцією, не належать Конгресові, закріплювалися за законо­давчими зборами штатів.

Біль про права мав важливе прогресивне значення в розвиткові демократичних традицій американського народу, означав перемогу американської демократії і став прикладом для правових документів інших країн світу.

З6.Передумови, причини та результати громадянської війни північних і південних штатів США.

На середину XIX ст. стала чітко проявлятися різниця в суспільно-економічному розвитку північних і південних територій США. На Півночі панувала капіталістична система вільної праці, а на Півдні— система плантаційного господарства, що ґрунтувалося на праці негрів-рабів (останні становили третину населення південних штатів). Особливо сильно загострювалися протистояння між Півднем і Північчю під час вступу нових штатів до Союзу. На нові території претендували штати Півночі, котрі були зацікавлені в розширенні ринку збуту для своїх товарів і вирішенні проблеми вільних робочих рук, чому заважали рабовласницькі відносини на Півдні. Водночас нові землі були потрібні й південним штатам, які намагалися по­ширити рабовласницьку систему на нові території.

Отже, з утворенням кожного нового штату виникало питання, яким він буде за суспільним ладом. Це було дуже важливо, адже майже буквально до 1820 р. до складу США входило 11 рабо­власницьких і 11 вільних штатів. У Сенаті було по 22 сенатори від південних і північних штатів. Утворення кожного нового штату порушувало цю рівновагу сил. Щоб її зберегти в 1820 р. було досягнуто історичної угоди - Міссурійського компромісу, згідно з яким було вирішено надалі приймати до Союзу одночасно по два штати - один вільний і один рабовласницький. Встановлювалося, що на північ від 36° ЗО'Пн. ш. рабство буде заборонено. Однак цей компроміс не усунув суперечностей між Північчю та Півднем, вони продовжувались. Більше того, посилюються позиції рабовласників у Конгресі та федеральному уряді, Верховному суді США. Значний уплив мала й партія рабовласників - демократична.

Скориставшись із таких сприятливих обставин, Південь проводить через Конгрес біль "Канзас-Небраска", за яким питання суспільного ладу штату мало вирішувати населення цих штатів. Прийняття цього документа означало, фактично, скасування Міссурійського компромісу. Представники Півночі не миряться з політичною гегемонією рабо­власників. У 1854 р. виникає республіканська партія, котру під­тримували промислова буржуазія, фермерство та робітничий клас. Розвивається аболіціонізм — рух за скасування рабства. До 1861 р. майже всі американські президенти походили з південних штатів, але в 1860 р. Президентом було обрано переконаного супротивника рабства, представника республіканської партії А. Лінкольна (\ 809-1865). У відповідь 13 південних штатів заявили про свій вихід з федерації та проголосили в лютому 1861 р. Конфедеративні Штати Америки. У них теж був обраний Президент, сформовано уряд, прийнято Конститу­цію, що проголошувала рабство негрів "опертям цивілізації".

Розпочалася громадянська війна, що тривала чотири роки (1861-1865 рр.). У перший період громадянської війни (1861-1862 рр.) успіх був на боці Конфедерації. Перелом на користь Півночі станеться лише після того, як уряд А. Лінкольна видав кілька важливих законо­давчих актів. Це, зокрема, Закон "Про гомстеди" (травень 1862р.), згідно з яким кожен американець, якому виповнювався 21 рік і який ніколи не брав участі у війні проти США та бажав працювати на землі, міг отримати з державного фонду земельну ділянку розміром до 160 акрів (приблизно 64 га). Тож землю отримав значний прошарок населення, котре стало впливовим соціальним підґрунтям підтримки А. Лінкольна в громадянській війні.

З7.Закон про гомстеди і його правовий аналіз (1862 року) США і його правовий аналіз.

20 травня 1862 р. було прийнято закон про гомстеди. За цим законом усякий громадянин, який не брав участі в заколотах, мав право, сплативши 10 доларів державного мита, отримати гомстед - земельну ділянку на вільних землях площею 160 акрів (64 га) для створення ферми. Після п'яти років проживання, забудови та обробітку землі вона безкоштовно ставала приватною власністю. Хоча цей закон не мав прямого воєнного значення, він сприяв настроєві широких народних мас на здобуття перемоги над Півднем.

22 вересня 1862 р. було прийнято закон про звільнення рабів, за яким усі раби отримували свободу з 1 січня 1863 р. Цей закон підірвав тил Півдня. Раби почали повставати і масово вступати до армії Півночі.

Незважаючи на складне економічне й політичне становище, сили Півдня зберігали боєздатність. Так, навесні 1863 р. армія Півдня під командуванням генерала Лі завдала сильного Удару армії Півночі під Чанселорвіллем. Але та перемога виявилась останньою. Армію ЛІ було зупинено в липні 1863 р. під Гіттісбергом (Пенсільванія) і відкинуто. Тим часом війська Півночі під командуванням Гранта оволоділи опорним пунктом Конфедератів на р. Міссісіпі м. Віксбергом і в такий спосіб відрізали Південь від Заходу СІЛА. Навесні 1864 р. янкі завдали удару в саме серце конфедерації: війська під командуванням генерала В. Шермана захопили промисловий центр м. Атланту (штат Джорджія) і почали "марш до моря", розтинаючи штати Півдня навпіл. Війська Півдня чинили впертий опір до квітня 1865 p., поки армія Гранта не оволоділа столицею конфедерації Річмондом. Генерал Лі 9 квітня зі своєю армією капітулював.

Перемога Півночі була затьмарена трагедією - через п'ять днів після капітуляції Півдня Авраама Лінкольна застрелив у вашингтонському театрі актор Бутс, агент розвідки південців. Чотирирічна війна скінчилася. Під час неї загинуло 600 тис. осіб. Значними були й матеріальні втрати.

З8.Поправки XIII, XIV і XV до Конституції США і їх правовий аналіз.

Поправка XIII

1865Розділ 1. У Сполучених Штатах або в будь-якому місці, підпорядкованому їх юрисдикції, не повинно існувати ні рабство, ні підневільна служіння, крім тих випадків, коли це є покаранням за злочин, за яке особу було належним чином засуджено.

Розділ 2. Конгрес має право виконувати справжню статтю шляхом прийняття відповідного законодавства.

Поправка XIV

1868Розділ 1. Всі особи, що народилися або натуралізовані у США і підлеглі їхній юрисдикції, є громадянами США і штату, в якому вони проживають. Жоден штат не повинен видавати чи застосовувати закони, які обмежують привілеї та пільги громадян США, так само як жоден штат не може позбавити будь-яка особа життя, свободи чи власності без належної правової процедури або відмовити будь-якій особі в межах своєї юрисдикції в рівній захисту закону.

Розділ 2. Представники розподіляються між окремими штатами відповідно до чисельності їх населення, якась визначається шляхом підрахунку всіх жителів штату, виключаючи неоподатковуваних індіанців. Але якщо при обранні вибірників Президента і віце-президента Сполучених Штатів, на виборах представників у Конгрес, виконавчих і судових посадових осіб штату або членів Законодавчих зборів штату відмовляється у праві голосу будь-кому з жителів чоловічої статі, які досягли віку двадцяти одного року і є громадянами Сполучених Штатів, або це право обмежується будь-яким чином, крім як за участь у повстанні чи іншому злочині, норма представництва від цього штату має бути зменшена в такій пропорції, як число таких громадян чоловічої статі співвідноситься із загальним числом громадян чоловічої статі такого штату, досягли віку двадцяти одного року.

Розділ 3. Жодна особа не може бути сенатором, або представником у Конгресі, або виборцем Президента або віце-президента або займати якусь посаду, цивільну або військову, на службі Сполучених Штатів або на службі будь-якого штату, якщо вона, прийнявши раніше присягу

Розділ 4. Правомірність державного боргу Сполучених Штатів, санкціонованого законом, включаючи борги, зроблені для виплати пенсій і нагород за службу при придушенні заколоту чи повстання, не ставиться під сумнів. Але ні Сполучені Штати, ні будь-якої штат не повинні брати на себе ніяких зобов'язань або оплату боргів, пов'язаних з наданням допомоги заколоту або повстання проти Сполучених Штатів, або визнавати будь-які претензії, пов'язані з втратою або звільненням якого-небудь раба; все такі борги, зобов'язання і претензії повинні вважатися незаконними і недійсними.

Розділ 5. Конгрес має право виконувати кожну статтю шляхом прийняття відповідного законодавства.

Поправка XV

1870Розділ 1. Право голосу громадян Сполучених Штатів не має заперечуватися чи обмежуватися Сполученими Штатами або окремими штатами на підставі раси, кольору шкіри або у зв'язку з колишнім перебуванням у підневільному служінні. Розділ 2. Конгрес має право виконувати справжню статтю шляхом прийняття відповідного законодавства.

39.«Чорні кодекси» США. Політика сегрегації.

«Чорні кодекси», законодавчі акти, введені у ряді південних штатів США після закінчення Громадянської війни в США 1861—65 . Змушували негрів працювати за мізерну плату у колишніх господарів, позбавляли їх свободи пересування, права на володіння землею або її оренду, допускали використання примусової праці негритянських дітей, забороняли Неграму проводити мітинги і збори, носити зброю, одружуватися з білими. Передбачалося створення спеціальних судів для розгляду справ про злочини, здійснені неграми. У 70-х рр. 19 ст у ряді штатів «Ч. к.» були формально скасовані, проте положення, аналогічні тим, які в них містилися, були включені в конституції і кримінальні закони.

Сегрегація - політика примусового відділення якої-небудь групи населення. Зазвичай згадується як одна з форм релігійної і расової дискримінації (відділення групи з расовою або етнічною ознакою). Різниться сегрегація де-юре і де-факто. Сегрегація де-юре, або адміністративна сегрегація, була дуже поширена в Середні століття і Новий час в німецьких і англосаксонських країнах, а також їх колоніях ( Німеччина, США, Британська імперія, ПАР, Ірландія, Прибалтика і т. д.), але практично зникла після успіхів, досягнутих рухом за права людини в другій половині XX століття і нині зустрічається вкрай рідко. Однак у більшості країн, де колись існувала адміністративна сегрегація, вона до цих пір підтримується де-факто за расовими, мовними, національними, релігійними ознаками і не тільки на побутовому рівні, купуючи нові, більш витончені форми (практика червоної межі). Так, в США до цих пір успішно підтримується система сегрегації навчальних закладів (див. Історичні чорні вищі навчальні заклади), спальних районів, торгових центрів, різних установ і т.д. Виникають нові феномени: гіперсегрегація, ресегрегація і пр.

Два століття в США існувала расова сегрегація і політико-соціальна дискримінація, поки 2 липня 1964 президентом Ліндоном Джонсоном Б. не був прийнятий закон про цивільні права, що поставив сегрегацію поза законом. Всупереч широко поширеній думці, сегрегація як державна політика була поширена і за межами Півдня США, а у сфері приватного життя - на всій території країни.