19.Кримінальний кодекс 1810 р, торговий кодекс 1807 р. Та їх правовий аналіз.

Одним із завдань Французької революції 1789-1794 рр. було створення єдиної національної правової системи. Мова йшла не лише про створення нового законодавства, але й про його систематиза­цію. Робилися спроби кодифікувати революційне законодавство, але вони не дали позитивних результатів. Причина невдач - часті зміни груп, які перебували при владі, розбіжності в їхній ідеології та конкретних цілях; тимчасовий, ситуаційний характер багатьох законів; боротьба великої буржуазії проти найрадикальніших вимог найбідніших прошарків суспільства; відсутність чіткого розуміння тих принципів, на яких повинна була здійснюватися кодифікація. І лише після зміцнення влади великої буржуазії, в наполеонівську епоху з'явилися реальні умови для такої кодифікації. У цей період було створено п'ять основних кодексів - Цивільний, Кримінальний, Торговий, Цивільно-процесуальний, Кримінально-процесуальний.

У1810 р. був затверджений Кримінальний кодекс. Він складався з чотирьох книг. Перші дві присвячувались основним поняттям і принципам кримінального права. Третя - містила конкретний пере­лік кримінальних діянь і види та міри покарань за них. Четверта -присвячувалася поліцейським порушенням і покаранням. Залежно від характеру покарань кримінальні діяння поділялися на три групи.

група: найтяжчі діяння (злочини), що каралися болісними чи ганебними покараннями (смертною карою, каторжними роботами, депортацією — довічним засланням до однієї з колоній, виставлення біля ганебного стовпа в ошийнику, вигнання, громадська деградація—усунення від усіх публічних посад і служб, позбавлення деяких цивільних прав).

ІІ група: провини, які каралися виправним й заходам й (тюремним ув'язненням, тимчасовим позбавленням деяких політичних, громад­ських або сімейних прав, штрафом тощо).

III група: поліцейські порушення, котрі каралися короткостроковим ув'язненням (на строк від одного до п'яти днів), грошовим штрафом (від 1 до 15 франків), конфіскацією певних предметів, на які накладено арешт.

З огляду на те, що Кодекс ґрунтувався на буржуазному принципі рівності всіх перед законом і закріплював основні принципи буржуазної законності, він мав прогресивне значення не тільки для Франції, але й позначився на розвиткові кримінального права інших держав (Іспанії, Бразилії, Швейцарії та ін.).

Торговий кодекс. У 1807 році був прийнятий спеціальний Торговий кодекс Франції, який регулював такі важливі для буржуазії правовідносини, як комерційна діяльність, торгова біржа, морська торгівля тощо. Таким чином, Торговий кодекс 1807 року доповнював Цивільний кодекс Наполеона положеннями про юридичні дії, що провадилися комерсантами. Торговий кодекс складався з чотирьох книг. Перша книга містила загальні положення, які мали відношення до комерсантів — осіб, котрі складали «торговельні акти в порядку здійснення своїх звичайних занять». Друга книга була присвячена питанням міжнародної і морської торгівлі, третя — банкрутствам, четверта — торговій юрисдикції. Торговий кодекс у багатьох відношеннях поступався Цивільному кодексу Франції. Він значною мірою спирався на норми дореволюційного права, мав деякі прогалини. Через це протягом XIX століття Торговий кодекс доповнювався новими торгово-промисловими законами. В 1838 році був прийнятий спеціальний закон, присвячений процедурі банкрутства, в 1844 році — закон про патенти на винаходи, в 1852 і в 1862 роках — закони про реорганізацію банківських установ. Під впливом Торгового кодексу Франції було проведено кодифікацію торгового права в інших країнах континентальної системи. Розвиток буржуазного цивільного права в Німеччині. Цей розвиток був досить своєрідним. В умовах збереження в XIX столітті економічної, політичної і правової роздробленості питання про загальне для всієї Німеччини законодавство, про розробку єдиного для країни права, яке б могло врахувати і відобразити інтереси буржуазії, стояло дуже гостро. Це повною мірою стосувалося цивільного права Німеччини.

20.Відновлення монархії у Франції. Хартії 1814 і 1830 років.

31 березня 1814р. союзні війська (Росії, Англії, Австрії та Пруссії) на чолі з російським імператором увійшли до Парижа. Наполеон Бонапарт зрікся престолу. На вимогу союзників і старої французької аристократії Сенат відновив династію Бурбонів. Королем було проголошено брата страченого Людовика XVI - графа Прованського, котрий сів на престол під іменем Людовика ХУЛІ. Він, розуміючи те, що абсолютну монархію у Франції відновити вже неможливо, змушений був оголосити Хартію, за якою в країні встановлювалася конституційна монархія.

Хартія закріплювала політичне панування великих землевласників і залишала за королем величезну владу. Король був главою держави та виконавчої влади, йому підпорядковувались армія, міністри, без його підпису жоден закон не набирав чинності. Законодавча влада пере­давалася двопалатному Парламенту. Одну палату — перів - призначав король, другу - депутатів - обирали двоступеневими виборами один раз на п'ять років. Запроваджувався високий майновий і віковий ценз. Отже, режим, який виник унаслідок реставрації монархії, характери­зувався союзом дворян і великої буржуазії.

При дворі посилювався вплив крайніх роялістів, які прагнули повного відновлення абсолютизму та повернення втрачених маєтків. Духовенство засуджувало тих, хто в роки революції придбав церковні й емігрантські землі. Селяни побоювалися, що відновлять феодальні повинності. Понад20 000 офіцерів наполеонівської армії та величезну кількість урядовців було звільнено, в армії зростало незадоволення. З такої ситуації скористався Наполеон і в березні 1815р. відновив свою владу. Однак 18 червня 1815 р. наполеонівська армія була остаточно розгромлена союзниками під Ватерлоо. 22 червня 1815 р., після стоденного правління, Наполеон змушений був зректися престолу. Відбулося друге падіння імперії та відновлення влади Бурбонів. Воно ознаменувалося хвилею білого терору.

Керівні посади в армії та адміністрації зайняли дворяни-емігранти. Палата депутатів ("незрівнянна"), що була обрана в 1815 р. та склада­лася, за словами Людовика XVIII, з "більших роялістів, аніж сам король", домагалася відновлення колишніх привілеїв дворянства та духовенства. Король, побоюючись революційного спалаху, змуше­ний був у 1816 р. розпустити цю палату. Проте з 1820-1821 рр., коли до влади знову прийшли ультрароялісти, дворянсько-клерикальна реакція посилилася. Змінено виборчий закон на користь великих землевласників (їм було надано по два голоси), ще більше підвищено майновий ценз для виборців, відновлено попередню цензуру над пресою, школу й усю освіту віддано під нагляд католицької церкви, почала здійснюватися реакційна зовнішня політика (контрреволюційна інтервенція в Іспанії).

Дворянська реакція ще більше посилилася, коли після смерті Людовика XVIII (1824 р.) на престол сів "король емігрантів" - КарлХ (1824-1830 рр.). Тоді ухвалено закони: про виплату емігрантам грошової винагороди розміром 1 000 000 франків за конфісковані під час революції маєтки; про "святотатство", за яким встановлювалося довічне заслання на галери за крадіжку церковного майна та смертна кара "четвертуванням" і "колесуванням" за "осквернення причастя" та ін. Усе це спричинило загальне незадоволення та наприкінці 20-х рр. у країні знову сформувалася революційна ситуація.

У березні 1830 р. Карл X розпустив палату депутатів, однак нові вибори тільки поліпшили в ній позиціїліберальноїбільшості. Водночас король зважився на реакційний переворот. 25 липня 1830 р. він підписав чотири "ордонанси", чи укази, відповідно до яких палата депутатів оголошувалася розпущеною, виборче право змінювалося й відтепер надавалося лише великим землевласникам, скасовувалася свобода друку, для видання газет встановлювалася система попередніх дозволів. Ці ордонанси дали останній поштовх революційному вибухові.

Протягом "трьох славетних днів" (27-29липня 1830р.) революція перемогла. Карл X утік за кордон. Однак ліберальна буржуазія зуміла відняти плоди перемоги в народу, не хотіла та боялася республіки, знаючи з досвіду 1793 р., що республіка приводить до втручання народу в державні справи. Велика буржуазія намагалася зберегти монархію. Вона, фактично, посадила на трон Луї-Філіппа Орлеанського. Король погодився на нову конституцію, що її було прийнято під назвою "Хартії 1830 р.". Ця Конституція проголошувала: недоторканність свободи друку та зборів; зменшення майнового цензу як для виборців, так і для обраних; розширення повноважень палат, зокрема в галузі законодавства; король без згоди Парламенту не мав права видавати закони, але мав право законодавчої ініціативи; встановлення відпо­відальності міністрів перед Парламентом.