Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Білет 1.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
537.09 Кб
Скачать

1. Виникнення українського козацтва. Запорізька Січ та її устрій.

Після Люблінської унії розпочалась широка полонізація українських земель. Так, у 1569 р. була проведена ревізія земель у Волинському, Подільському і Брацлавському воєводствах, і король став масово роздавати польській шляхті землі на Київщині, Брацлавщині і Задніпров`ї, де панівними стали католицизм, польські мова і право. Найбільш полонізованою була Галичина, яка ще з 14 ст. стала провінцією Польського королівства. Найшвидше полонізувалась Холмщина і Підляшшя, де ще здавна оселилось багато дрібної польської шляхти. На Україні почали з`являтись величезні латифундії польської і місцевої шляхти; так, вінницький староста Калиновський отримав усю південну Київщину, а канівський і черкаський староста (обраний у 1550 р.) Олександр-Дмитро Вишневецький (прозваний у народі Байда), з роду волинських удільних князів Гедиміновичів, захопив третину земель Полтавщини.У підсумку, 3 чинники спричинились до зародження українського козацтва:1. земля опинилась у власності кількох десятків українських магнатських сімей, притому селяни на цих землях звільнялись від будь-яких повинностей на 20-40 рр., тож виросло ціле покоління, яке не знало кріпацтва;2. постійна небезпека від татарських нападів зумовила навики володіння зброєю і ведення воєнних дій;3. масова роздача землі польській і спольщеній шляхті, посилення панщини, безправ`я селян, бідних міщан і дрібних ремісників призвели до їх масової втечі (зокрема, з Полтавщини у 1630-1640 рр. втекло понад 20 тис. селян) у гори до опришків або на доволі вільні простори Східної України та у Причорноморські степи (зокрема, по нижній течії Дніпра) і Московське прикордоння, де вони почали засновувати поселення – слободи, села, хутори.З початку 16 ст. у степах за Дніпровими порогами козаки почали засновувати укріплені табори з військовими залогами – січі – як оборонні пункти; королівські урядовці, зокрема старости прикордонних земель, використовували їх для захисту кордонів від татар. З середини 16 ст. вони вже утворили певну організацію - кіш (кош) – як об`єднання січей;козаки, що входили до нього, становили гарнізон. У 1553-1554 рр. неспольщений православний князь Дмитро Вишневецький остаточно організував козаків, побудувавши за Дніпровими порогами на острові Мала Хортиця форт Запорізька Січ, яка вже з 70-80-х рр. почала виступати як самостійна держава. А на початку 17 ст. козацтво стало могутньою самостійною політичною і військовою силою, яка очолила створення у середині 17 ст. (в роки національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького) незалежної Української держави.

2. Входження України до складу срср: її піолітико-правовий статус

Після закінчення війни праців­ники центрального партійно-державного апарату посилили намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. В грудні 1920 року між Росією та Україною було підписано договір про воєнний і господарський союз, що передбачай об'єднання сіл-.і наркоматів обох держав і входження їх до складу уряду рос. Федерації. На V-му Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий-березень 1921 року) проти цього договору виступили представники опозиційних партій (УКП та українських лівих есерів). Проте з'їзд ратифікував договір.

Деякий час українському радянському урядові на чолі з X. Раковським вдавалося зберігати певну автономність. Контроль центру над національними республіками забезпечувався двома централізованими силами: Червоною Армією і РКП(б), складовою частиною якої була КП(б)У.

В 1922 р. під приводом необхідності спільної боротьби проти "внутрішньої контрре­волюції та міжнародного імперіалізму" об'єднання сил в "соціалістичному будівництві", лінія на централізацію управління всіма республіками активізувалась. Комісія ЦК РКП(б) на чолі з Сталіним розробила проект договору про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками. Передбачалось, що Україна, Білорусія і Закавказька Федерація увійдуть до складу росії на правах автономних республік. Серед керівництва УСРР не було одностай­ності щодо цього. Так, Дмитро Мануїльський підтримував сталінський план "автономізації", а М. Скрипник, X. Раковський були проти.

Проти "автономізації" виступив Ленін. З його ініціативи на жовтневому пленумі ЦК РКП(б) в 1922 р. було вирішено, що РСФРР, ЗСФРР, Україна та Білорусія утворять на рівних правах нову федерацію.