Банківське право - це сукупність правових норм, які регулюють 3 групи якісно-неоднорідних суспільних відносин при участі банків за допомогою комплексного імперативно-диспозитивного методу регулювання. До цих суспільних відносин належать:

                     відносини, які виникають з приводу, та в зв’язку організації і забезпечення функціонування банківської системи країни;

                     відносини, суб’єктами яких виступає держава від імені органів спеціально на те уповноважених, з іншої сторони суб’єктами виступають всі потенціальні учасники банківських правовідносин. Ці відносини мають владний характер. Метод регулювання – імперативний;

                     відносини, які виникають з приводу створення та державної реєстрації банків і кредитно-фінансових установ, легалізації їх діяльності( напр. отримання ліцензій, письмового дозволу), а також в зв’язку з контролем та надзором за дотриманням банком і кредитно-фінансовою установою вимог банківського законодавства. Суб’єктами цієї групи суспільних відносин є НБУ з однієї сторони, а з іншої установи, та уповноважені ними особи( комерційні банки та кредитно-фінансові установи). Ці відносини носять владний характер і урегульовані за допомогою імперативного методу;

                     відносини, які виникають між банками та кредитно-фінансовими установами і користувачами банківських послуг. Ці відносини мають особисто-правовий характер, виникають між юридично рівними організаційно непідвладними одна одній та економічно самостійними суб’єктами, основою правового регулювання цих відносин є цивільний кодекс України, зокрема договори банківського рахунку, договори банківського вкладу та кредитного договору. Метод регулювання-диспозитивний.

 банківське право — це міжгалузевий комплексний правовий інститут, що об'єднує норми адміністративного, фінансового, цивільного та господарського права, які регулюють відносини між банками (небанківськими фінансовими установами) та іншими юридичними і фізичними особами в сфері банківської діяльності. На відміну від поняття “банківське право”, що, як ми з'ясували, є досить дискусійним у вітчизняній юридичній літературі, з поняттям “банківське законодавство” все набагато простіше. Навіть заперечуючи існування такої галузі права, як банківське право, не можна не погодитись з існуванням галузі банківського законодавства. Банківське законодавство ми можемо визначити як комплексну галузь законодавства, яка є сукупністю нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері банківської діяльності.

2. Предмет певної галузі права - це ті суспільні відносини, які регулюються нормами цієї галузі права. Предметом банківського права є банківська діяльність.

Банківську діяльність можна представити як сукупність систематично здійснюваних з фінансовими активами операцій різних видів, об`єднаних єдиною метою - отримання прибутку.

В вузькому розумінні банківська діяльність - це залучення у вклади грошових коштів та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, тобто операції, які у сукупності дозволяється здійснювати тільки банкам. Отже предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, що регулюють принципи організації та діяльності банків та порядок здійснення ними банківських послуг.

Банківські правовідносини — це врегульовані нормами права відносини, які виникають у сфері банківської діяльності, а саме у процесі управління банківською системою, здійснення таких операцій, як приймання вкладів (депозитів) від юридичних та фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також здійснення інших операцій на підставі виданої Національним банком України ліцензії або окремого дозволу.    Як ми вже з'ясували, банківські правовідносини за своєю правовою природою можуть бути адміністративними, фінансовими, цивільними або господарськими. Враховуючи неоднорідність банківських правовідносин, вони мають як певні спільні ознаки, так і відмінні ознаки.    Так, до спільних ознак банківських правовідносин можна віднести:    1) виникнення їх у сфері банківської діяльності;    2) однією стороною банківських правовідносин завжди є фінансовий посередник — центральний банк держави чи інший банк, або небанківська фінансова установа.

3. Метод права - це сукупність способів і прийомів регулюючого впливу норм певної галузі права на суспільні відносини. Відносно методу банківського права можна сказати, що він включає в себе як імперативний (владних приписів) та диспозитивний (рівності сторін) методи:

- Імперативний метод має місце в правовідносинах між Національним банком України (який наділений державою владними повноваженнями реєстрації банків, встановлення для них економічних нормативів, застосування санкцій тощо) та комерційними банками, іншими фінансово установами, які зобов`язані неухильно дотримуватись вимог чинного законодавства, в тому числі нормативних актів Національного банка. 

-Диспозитивний метод базується на юридичній рівності сторін і застосовується в правовідносинах між комерційними банками, банками і клієнтурою. Підставою для виникнення таких правовідносин, як правило, є договір.

Як ми бачимо метод правового регулювання банківської діяльності є дещо неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністра­тивному праву, — інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями (Кабінет міністрів України, На­ціональний банк України (НБУ).  Існують також владні відносини між НБУ і комерційними банками. З другого боку, відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто за­стосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин. Банківському праву властиві обидва вказані методи, оскільки завдяки першому держава прямо й безпосередньо регулює поведінку суб’єктів цих відносин, а другому — встановлює тільки межі для самостійного врегулювання взаємовідносин суб’єктів. Зазначений метод правового регулювання як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає поведінку суб’єктів у регулюванні банківських суспільних відносин.

4. У процесі наукової дискусії щодо місця банківського права в системі права України з'явилися такі точки зору на цю проблему: 1) банківське право є підгалуззю права (фінансового, цивільного або господарського); 2) комплексною галуззю права; 3) банківське право як окрема галузь права не існує взагалі, адже говорити можна лише про існування банківського законодавства.Взаємодія між банківським і цивільним правом має два аспекти:

а) регулятивний;

б) охоронний.

Такий поділ обумовлено юридичними відносинами. Економічна основа юридичних відносин теж має два аспекти:

а) перший, регулятивний аспект - банківське регулювання (встановлення фінансових нормативів і т.п.);

б) другої, охоронний аспект - банківський нагляд.

Зв'язок між банківським правом і цивільним правом в сенсі регулювання банківської діяльності проявляється в тому, що, як вже зазначалося, банківські норми як би надстраіваются над цивільно-правовими нормами та їх доповнюють. Прикладом тому можуть бути, скажімо, всі норми, що стосуються правовідносин за договором банківського рахунку, договору банківського вкладу, за розрахунками. 

5Норми банківського права регулюють специфічну групу суспільних відносин — банківські правові відносини, тобто взаємовідносини між суб’єктами банківського права в процесі здійснення банківської діяльності. Ці відносини мають як публічний, так і приватний характер. Норми банківського права, будучи за своєю природою спеціальними нормами, чітко визначають юридичні права й обов’язки учасників, закріплюють правове положення суб’єктів банківських правовідносин і передбачають певні варіанти їх поведінки. В нормах банківського права жорстко закріплюються вимоги держави в сфері банківської діяльності. встановлюється відповідальність за невиконання приписів держави. Ці норми, як правила, мають імперативний (обов’язковий) характер, забезпечений примусовою силою держави. Однак деякі норми банківського права диспозитивні. Так, норми, що стосуються укладання банківських договорів, е згодою сторін, і це дає їм можливість визначити конкретний зміст своїх прав та обов’язків. Учасники банківських правовідносин не вправі змінювати приписи та умови їх застосування. Норми банківського права регулюють організацію і функціонування банківської системи, основу якої становлять грошово-кредитні відносини. З цього випливає, що банківські правовідносини регулюються не лише нормами банківського права, а й нормами інших галузей права — адміністративного, цивільного, фінансового тощо. Структура норми банківського права, тобто їх внутрішня побудова, складається з елементів — гіпотези, диспозиції та санкції. Однак, ці елементи мають низку особливостей. Гіпотеза цих норм визначає умови, за яких можуть виникнути; банківські правовідносини. Ці умови відрізняються чіткістю, виражені конкретно. Наприклад, надання банками кредитів може мати місце за певних умов, забезпеченості, платності та цільового використання кредиту або норма; яка визначає умови, за яких НБУ може відмовити в реєстрації комерційного банку. Диспозиція норм банківського права детально формулює правила поведінки учасників банківських правовідносин, тобто, визначає їх права й обов’язки. Так, ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачає перелік банківських операцій, які мають право здійснювати банки.

6Норми банківського права регулюють специфічну групу суспільних відносин — банківські правові відносини, тобто взаємовідносини між суб’єктами банківського права в процесі здійснення банківської діяльності. Ці відносини мають як публічний, так і приватний характер.  Структура норми банківського права, тобто їх внутрішня побудова, складається з елементів — гіпотези, диспозиції та санкції. Однак, ці елементи мають низку особливостей. Гіпотеза цих норм визначає умови, за яких можуть виникнути; банківські правовідносини. Ці умови відрізняються чіткістю, виражені конкретно.

  Аналіз банківського законодавства показує, що всі норми банківського права можна класифікувати з різних підстав. За функціональною спрямованістю норми банківського права можна поділити на дві групи:   а)регулятивні;    б) Охоронні.

Регулятивні норми банківського права встановлюють права й обов’язки суб’єктів банківських правовідносин. До регулятивних норм належать норми, які визначають функції НБУ і комерційних банків, встановлюють вимоги щодо ліцензування банківської діяльності.    Охоронні норми банківського права передбачають застосування заходів примусу за порушення норм банківського законодавства. До цих норм належать норми, які передбачають підстави і форми здійснення банківського нагляду, санкції за порушення валютного законодавства.    Роль банківського права виявляється в захисті прав та інтересів суб’єктів і має конкретне втілення завдяки застосуванню регулятивних та охоронних норм. В свою чергу, регулятивні норми банківського права залежно від характеру їх впливу на учасників банківських правовідносин поділяються на зобов’язуючі, забороняючі та уповноважуючі.    Зобов’язуючі норми права регулюють активну поведінку суб’єктів і пропонують в категоричній формі здійснювати певні дії. Наприклад, обов’язок отримувати банком ліцензію на здійснення банківської операції, зберігати кошти на рахунках у банках тощо.    Забороняючі норми банківського права приписують не здійснювати дій, що порушують банківську дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій застосування готівки між юридичними особами обмежене. Валютне законодавство України забороняє на території країни використання іноземної валюти як засобу платежу, за винятком випадків і в порядку, встановленому чинним законодавством.    Уповноважуючі норми банківського права надають учасникам цих відносин повноваження на здійснення певних дій в установлених межах. Так, суб’єкти кредитних правовідносин укладають кредитні договори, у яких визначають свої права й обов’язки.    За змістом норми банківського права поділяють на матеріальні і процесуальні. Прикладом матеріальних норм банківського права є мета і функції банківського нагляду, підстави створення комерційних банків, види санкцій, які можуть застосовуватися до банків.    Процесуальні норми банківського права встановлюють порядок застосування норм матеріального права. Так, законодавець визначає вимоги, що пред’являються до звітності банків, встановлює процедуру стягнення штрафів, тобто процесуальні норми регулюють взаємовідносини НБУ і банків з приводу банківського нагляду.    За призначенням норми банківського права поділяють на загальні та пруденційні. Загальні норми банківського права закріплюють правове положення НБУ і комерційних банків, їх організаційно-правові форми, функції, визначають порядок організації та здійснення банківського нагляду, порядок здійснення банківських операцій.    Пруденційні норми банківського права — це норми, що мають на меті забезпечити стабільність функціонування банківської системи, захистити інтереси вкладників. Вони передбачають різні фінансові та організаційні заходи, реалізація яких повинна привести до зниження банківського ризику. Наприклад, державна реєстрація та ліцензування банківської діяльності, встановлення НБУ економічних нормативів, застосування заходів впливу від імені держави.    Отже, класифікація норм банківського права має важливе значення для з’ясування сутності цих норм, визначення їхнього місця в системі банківського права та подальшого розвитку науки банківського права.

7. Банківські правовідносини за змістом регулювання можна класифікувати на правовідносини:

                     що регулюють організацію банківської системи;

                     що виникають у сфері банківських операцій;

                     кредитні;

                     розрахункові;

                     валютні;

                     з приводу обігу цінних паперів.

Види банківських правовідносин можуть бути виділені в залежності від суб'єктного складу:

а) між банками та клієнтами;

б) між двома комерційними банками з приводу здійснення банківських операцій;

в) між ЦБ і банками;

г) між банками з приводу створення спілок, асоціацій, клірингових палат і інших похідних утворень - членські правовідносини;

д) між ЦБ і урядом - відносини взаємного представництва;

е) між ЦБ та вищими органами представницької влади - призначення і звіт.

Крім того, банківські правовідносини можуть бути класифіковані залежно від характеру банківських операцій, тобто виділяються правовідносини, що опосередковують:

а) пасивні банківські операції, в яких банк виступає боржником, - інститут банківського вкладу, банківського рахунку, випуск цінних паперів;

б) активні банківські операції, в яких банк бере участь як кредитор, - кредитні договори та договори про відступлення грошової вимоги;

в) посередницькі банківські операції - розрахункові правовідносини;

г) допоміжні банківські операції - правовідносини з приводу надання інформаційних та інших послуг.

 Залежно від змісту правовідносини можуть бути класифіковані в такий спосіб:

а) майнові; пов'язані з грошовими коштами як видом майна;

б) немайнові, пов'язані із забезпеченням режиму банківської таємниці, використанням тих або інших найменувань, захистом ділової репутації банку, присвоєнням рейтингу та ін;

в) організаційні, пов'язані з побудовою внутрішньої організаційної структури самого банку і банківської системи в цілому. 

8. Структура банківської системи України

Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.

Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Вищим органом управління банку є загальні збори учасників.

До компетенції загальних зборів банку належить прийняття рішень щодо:

1) визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання;

2) внесення змін та доповнень до статуту банку;

3) зміни розміру статутного капіталу банку;

4) призначення та звільнення голів та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії;

5) затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора;

6) розподілу прибутку;

7) припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу. Статутом банку до компетенції загальних зборів учасників можуть бути віднесені інші питання. Повноваження, визначені пунктами 1-7, належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Інші повноваження загальних зборів учасників банку можуть бути делеговані до компетенції спостережної ради банку.

Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників.

Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку.

Спостережна рада банку здійснює такі функції:

1) призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;

2) контролює діяльність правління (ради директорів) банку;

3) визначає зовнішнього аудитора;

4) встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;

5) приймає рішення щодо покриття збитків;

6) приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень;

7) затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку;

8) готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників;

9) здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами учасників банку.

Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначаються статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами учасників банку[6, c. 112-114].

Правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку.

Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.

Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю банку.

Ревізійна комісія:

1) контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України;

2) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції загальним зборам учасників;

3) вносить на загальні збори учасників або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.

Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників банку з числа учасників або їх представників.

Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам учасників банку.

Членами ревізійної комісії не можуть бути особи, які є працівниками банку.

Ревізійна комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності банку за дорученням загальних зборів учасників, спостережної ради банку або на вимогу учасника (учасників), які володіють у сукупності більше ніж 10 відсотками голосів.

Ревізійна комісія має право залучати до ревізій та перевірок зовнішніх та внутрішніх експертів і аудиторів.

Ревізійна комісія доповідає про результати ревізій та перевірок загальним зборам учасників чи спостережній раді банку.

Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансів банку. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників не мають права затверджувати фінансовий звіт банку.

Члени ревізійної комісії можуть брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях спостережної ради та правління (ради директорів) банку.

Засідання ревізійної комісії проводяться за необхідністю, але не рідше одного разу на рік.

Позачергові засідання ревізійної комісії можуть скликатися спостережною радою банку чи за ініціативою акціонерів, які володіють більше ніж 10 відсотками голосів.

Рішення приймається більшістю голосів членів ревізійної комісії.

Повноваження ревізійної комісії банку визначаються статутом банку, а порядок її роботи - положенням про ревізійну комісію, що затверджується загальними зборами учасників (акціонерів) банку[3, c. 40-42].

Керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку.

Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам:

1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку);

2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку);

3) бездоганна ділова репутація.

Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це Національним банком України.

Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках[1, c. 14].

9. Традиційно виділяють чотири базові функції центрального банку:

1. емісія готівки та організація грошового обігу;

2. банк банків;

3. банк уряду;

4. реалізація грошово-кредитної політики.

найактуальнішими на сьогодні завданнями для банківської системи України є:

• підтримка стабільності в грошовій сфері;

• формування сприятливих умов для розвитку реального сектору економіки, продовження економічного зростання, підвищення рівня життя народу, зростання всіх інших основних макроекономічних показників;

• зміцнення банківської системи, зростання прозорості її діяльності, підвищення ефективності обслуговування підприємств та населення, уключаючи *розширення спектру банківських послуг, що надаються, залучення грошових коштів та надання кредитування.

Функції НБУ:

• брати участь у розробці основних напрямів економічного й соціального розвитку народного господарства України, державного бюджету України, прогнозу грошових доходів і витрат населення;

• розробляти основні напрями єдиної грошово-кредитної політики, відповідно до яких здійснюється регулювання грошового обігу в Україні;

• концентрувати кредитні ресурси, створені за рахунок коштів статутного та інших фондів, залишків коштів державного бюджету, коштів на депозитних рахунках.

• продавати й купувати на договірних засадах кредитні ресурси;

• організовувати і проводити інкасацію, перевезення грошових знаків та інших цінностей;

• здійснювати регулювання рівня банківських процентних ставок;

• здійснювати обслуговування державного боргу, виконувати операції, пов'язані з розміщенням державних позик, їх погашенням і виплатою процентів по них;

• давати дозвіл на утворення комерційних банків за участю іноземних юридичних осіб та іноземних громадян, реєструвати комерційні банки і встановлювати для них економічні нормативи тощо.

Функції банків

• посередництво в кредиті, що вони здійснюють шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Особливість посередницької функції банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їхнього використання позичальником.

• стимулювання нагромаджень у господарстві. Комерційні банки, виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, але і формувати досить ефективні стимули до нагромадження засобів. Стимули до нагромадження і заощадження коштів формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Крім високих відсотків, виплачуваних по внесках, кредиторам банку необхідні високі гарантії надійності розміщення накопичених ресурсів у банк. Створенню гарантій служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

10. Механізм функціонування банківської системи постійно змінюється і залежить від обґрунтованого й ефективно­го визначення змісту діяльності банківської системи України, що розкривається в її головних напрямах, до яких належать:

—  закріплення    фінансової   стабілізації   та    зміцнення купівельної спроможності  національної грошової одиниці через подальше стримування темпів інфляції;

—  здійснення кількісного контролю за динамікою грошо­вої маси, яка відповідає реальний зміні внутрішнього валового продукту (ВВІІ);               *

—   забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і недержавних суб'єктів національної економіки;

підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків Національним банком України;

—   стимулювання процесів збільшення вкладів населення в банківську систему підвищенням гарантованості їх повернен­ня через дію механізмів страхування депозитів та Орієнтацію комерційних банків на встановлення реальних відсоткових ставок за депозитами з урахуванням рівня інфляції;

—  зростання кредитної активності комерційних банків з метою  підвищення  кредитної  підтримки  вітчизняних  під­приємств;

—  стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності комерційних банків збільшенням обсягів довгострокового кре­дитування;

—   подадьиіе скорочення частки готівки в обігу;

—- утримання валютних резервів в обсягах, необхідних для підтримання купівельної спроможності національної валюти;

покриття дефіциту державного бюджету за рахунок неемісійних джерел фінансування через подальший розвиток ринку державних цінних паперів і зовнішніх запозичень;

підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;

продовження забезпечення процесу "дедоларизації" національної економіки активізацією привабливості гривне-вих активів порівняно з вкладеннями в активи в іноземній валюті;

поточне регулювання «истеми валютних обмежень та економічних нормативів;

42

—  забезпечення нормального функціонування національ­ної валютної системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів;

—  ретельний контроль за капітальними операціями рези­дентів і нерезидентів на фінансовому ринку Украши;

—  сприяння співробітництву з міжнародними фінансови­ми організаціями та залучення інвестицій від цих установ для виконання програми стабілізації та структурної перебудови економіки.

Розглядаючи банківську систему Украши з практичного аспекту, варто наголосити на тих проблемах, що стоять перед банками і впливають на формування повноцінних ринкових засад у банківському секторі.

До основних проблем слід віднести:

—  зменшення основного капіталу банків, неможливість банків підвищити розмір статутного капіталу відповідно до чинного законодавства;

—  заборгованість господарських суб'єктів перед банками, значний обсяг неповернутих кредитів, що впливає на стан банківських активів;

—  висока залежність низки банків від стану державного і місцевих бюджетів;

- нехтування питаннями освоєння перспективних банківських технологій, можливістю впроваджувати банківсь­кий менеджмент і маркетинг;

—  концентрація зусиль банків на отриманні спекулятивно­го прибутку і недостатня увага до кредитування реального сектора економіки;

—  слабкий    банківський    нагляд   за   функціонуванням банківської системи, недостатній захист інтересів вкладників, акціонерів і пайовиків;

—  недоліки чинного законодавства, неврегульованість ба­гатьох юридичних аспектів діяльності банків, небанківських фінансових установ, відсутність системи страхування вкладень громадян, організації процедур санування, реструктуризації та банкрутства банків.

На розвиток банківської системи України впливають й інші фактори. Це насамперед суперечливі політичні, еко­номічні й соціальні перетворення в країні, обґрунтовані та за-гальновизначені концепції розвитку національної банківської системи і, звичайно, відсутність досвіду побудови національ­ної банківської системи в умовах ринкової економіки, моно­полізація банківської справи.

Крім того, серед економічних факторів, які впливають на розвиток банківської системи, можна назвати: низькі темпи

43

приватизації; рівень інфляції, нерозвиненість ринків капіталу І нерухомості в країні, зменшення доходів, що зумовлює змен­шення кількості клієнтів банків, низька якість активів, недовіра вкладників до банків, повільний розвиток малих підприємств і податковий тягар.

На процес функціонування банківської системи впливають також організаційні фактори: нечітка кредитна політика, не­можливість передбачити ризик, нестача кваліфікованих банківських кадрів, значні витрати (зокрема, на рекламу, інфраструктуру тощо), нераціональна територіальна структу­ра банківської системи, недолґки у фінансуванні зовнішньо-експортних операцій.

11. Сучасна банківська система України як система ринкового типу перебуває в процесі розвитку і потребує її подальшого вдос­коналення. Механізм функціонування банківської системи постійно змінюється і залежить від обґрунтованого й ефективно­го визначення змісту діяльності банківської системи України, що розкривається в її головних напрямах, до яких належать:

—  закріплення    фінансової   стабілізації   та    зміцнення купівельної спроможності  національної грошової одиниці через подальше стримування темпів інфляції;

—  здійснення кількісного контролю за динамікою грошо­вої маси, яка відповідає реальний зміні внутрішнього валового продукту (ВВІІ);               *

—   забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і недержавних суб'єктів національної економіки;

підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків Національним банком України;

—   стимулювання процесів збільшення вкладів населення в банківську систему підвищенням гарантованості їх повернен­ня через дію механізмів страхування депозитів та Орієнтацію комерційних банків на встановлення реальних відсоткових ставок за депозитами з урахуванням рівня інфляції;

—  зростання кредитної активності комерційних банків з метою  підвищення  кредитної  підтримки  вітчизняних  під­приємств;

—  стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності комерційних банків збільшенням обсягів довгострокового кре­дитування;

—   подадьиіе скорочення частки готівки в обігу;

—- утримання валютних резервів в обсягах, необхідних для підтримання купівельної спроможності національної валюти;

покриття дефіциту державного бюджету за рахунок неемісійних джерел фінансування через подальший розвиток ринку державних цінних паперів і зовнішніх запозичень;

підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;

продовження забезпечення процесу "дедоларизації" національної економіки активізацією привабливості гривне-вих активів порівняно з вкладеннями в активи в іноземній валюті;

поточне регулювання «истеми валютних обмежень та економічних нормативів;

42

—  забезпечення нормального функціонування національ­ної валютної системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів;

—  ретельний контроль за капітальними операціями рези­дентів і нерезидентів на фінансовому ринку Украши;

—  сприяння співробітництву з міжнародними фінансови­ми організаціями та залучення інвестицій від цих установ для виконання програми стабілізації та структурної перебудови економіки.

12. Банківські об’єднання

Згідно з українським законодавством (див. статті 9 — 13 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року (зі змінами)) банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів як банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання.

Учасники банківського об'єднання:

• несуть відповідальність за зобов'язаннями інших його учасників відповідно до укладеного між ними договору;

• можуть вийти з його складу зі збереженням взаємних зобов'язань та умов укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.

Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою НБУ та підлягає державній реєстрації.

Ліквідується за рішенням його учасників або з ініціативи НБУ за рішенням суду у разі, якщо діяльність такого банківського об'єднання суперечить антимонопольному законодавствуУкраїни або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільності банківської системи. Ліквідація банківського об'єднання не припиняє діяльності банків — його учасників. Банківські спілки та асоціації не підпадають під такі правила.