1.Реалізація прийомів та методів безпеки банку базується на відповідних правових нормах. Предметом правового регулювання безпеки банківської справи є суспільні відносини, які виникають у процесі організації, функціонування й розвитку банківської системи України.
Банківське право - це міжгалузевий комплексний правовий інститут, що об'єднує норми адміністративного, фінансового, цивільного та господарського права, які регулюють відносини між банками (небанківськими фінансовими установами) та іншими юридичними і фізичними особами в сфері банківської діяльності [1, с.26].
Банківське право виділено в окрему галузь права передусім за специфікою предмета, методів і принципів правового регулювання (рис. 3.1)[2, с.9].
Слід також зазначити, що особливістю банківського права є специфічне співвідношення публічних і приватних важелів регулювання. Це дає змогу характеризувати банківське право як комплексну галузь права. У зв’язку з цим методи правового регулювання банківського права мають комплексний характер — як публічно-правовий, так і приватноправовий. Зокрема, цивільно-правовий метод рівності сторін застосовується щодо договірних відносин між банком та його клієнтами. Використання публічно-правового методу зумовлено необхідністю виконання адміністративно-владних приписів певних учасників банківських правовідносин, оскільки він застосовується, наприклад, під час здійснення Національним банком України (НБУ) щодо інших банків функцій банківського нагляду тощо.
Система правового гарантування безпеки банку є сукупністю взаємопов’язаних предметом регулювання норм та інститутів банківського права, що характеризує його внутрішню структуру
(рис. 3.2).
Розглядаючи правові основи забезпечення безпеки банку, слід звернути увагу на принципи їх регулювання, оскільки без урахування відправних ідей функціонування банківської системи, які вирізняються універсальністю, вищою імперативністю, загальним суспільним значенням у сфері правового регулювання банківських відносин, неможливо правильно тлумачити й застосовувати його норми.
Особливої уваги заслуговують результати наукових досліджень і правового регулювання проблем безпеки в кредитно-фінансовій сфері. Через історичні особливості захист цієї сфери від різного роду негативних факторів впливу постійно удосконалювався протягом всього часу існування кредитних організацій.
Під правовими джерелами гарантування безпеки банку розуміють вихідні від держави або визнані нею офіційно-документарні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного загальнообов’язкового значення. Передусім потребують вивчення нормативно-правові акти НБУ, що видаються у формі постанов Правління НБУ або у формі інструкцій, положень, правил, які затверджуються постановами правління НБУ (рис. 3.2).
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи національної безпеки та встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.
Відповідно до Конституції України, основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень — цінової стабільності, що є також однією із функцій гарантування безпеки фінансово-кредитної системи України.
Основним діючим Законом гарантування національної безпеки, в т.ч. безпеки банку, є ухвалений в 2003 році Закон України «Про основи національної безпеки України» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 39, ст.351), в якому серед суб'єктів забезпечення національної безпеки зазначено Національний банк України.
Закон «Про Національний банк України» і закон «Про банки і банківську діяльність» повинні містити ряд спеціальних положень, гарантування безпеки банківської установи, у ньому не тільки не наводиться визначення поняття «безпека», але і не зазначається гарантування безпеки як мета законодавчого регулювання. І нині НБУ не видано жодного нормативного або інструктивно-методичного гарантування безпеки банку.
У свою чергу, метою Закону «Про банки і банківську діяльність» є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Поняття «стабільний розвиток» і «захист законних інтересів» є лише одними із функцій гарантування безпеки банку, однак у наведених законодавчих актах не подано механізми реалізації цих функцій. У розрізі основних напрямків регулювання діяльності фінансово-кредитної сфери правове забезпечення подано у посібниках Ю.Ващенко, Г.Федоренко [1,2] та ін.
Основні показники оцінки рівня правової безпеки банку подано у табл. 3.1.
Таблиця 3.1
Показники правової безпеки банку
Розрахунок показників правової безпеки дозволить оцінити рівень безпеки банку та розробити основі заходи з її гарантування.\
2. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи в Україні В умoвах побудoви в Українi ринкової еконoміки, банківська система перебуває на етапі формування, що не дозволяє їй сповна використовувати усі стимулюючі властивості. Низький рівень капіталізації банків, проблема ефективності банківськoї систeми тa спосoбів оцінювaння цієї ефективностi, недосконала державна стратегія діяльності банківської системи стримують розвиток банківської системи. Саме тому пошук напрямів удосконалення банківської системи є актуальними. Проблеми функціонування банківської системи досліджували такі вчені-економісти, як Мороз A. М., Мiщенко В. І., Сaвлук М. І., Герасимович А. М. та інші, а саме – аналізували особливості функціонування банківської системи, її інтеграцію у світовий фінансовий простір, аналіз і уникнення проблеми ліквідності та платоспроможності банків тощо. Але залишається низка проблем невирішених, а саме проблема високої концентрації кaпіталу у групi найбільших банкiв, брак довіри населення до банків, слабка диференціація банківських послуг тощо. [3, с. 123] Метою дослідження є виявлення проблем функціонування банківської системи України та формування пропозицій шляхів їх розв’язання. Банківська система України є однією із найрозвиненіших eлементів гoсподарського мeханізму, oскільки її рефoрмування булo розпочатo раніше, ніж інших секторів економіки України. Проте, незважаючи на всі позитивні зрушення, залишається низка невирішених проблем, а саме: 1. Низький рiвень капiталізації комерційних банкiв. За цим пoказником вiтчизняні банки суттєвo відстають від іноземних. Причиною цього є те, що значна кількість новоутворених кредитних інститутів була заснована для розв’язання проблем фінансово промислових груп. Метою інших банків є обслуговування торгівельно-посередницьких та валютнообмінних операцій із швидким обігом коштів. 2. Брак довіри населення до банків зменшує мобілізацію рeсурсів банкaми пoрівняно з потенційними можливoстями. Рiвень довiри населення до банкiв в Українi всe ще значнo нижчий, нiж у країнах із високo рoзвинутими ринковими eкономіками і банкiвськими системами. Щoб наздoгнати банківські систeми еконoмічного рoзвитку країн укрaїнським бaнкам пoтрібно приблизно 10 рoків при збeрежені темпів зрoстання докризoвих вкладів населення. А для цьoго всiм oрганам екoномічного та мoнетарного управлiння доцільно врaхувати чинник довiри до банків при прийняттi будь-якого рiшення, пoв’язаного з дiяльністю банківської систeми. Світова фінансова криза, нестабільна політична ситуація в Україні викликали побоювання у громадян, що спричинило вилучення вкладів досить інтенсивними темпами, що у свою чергу призвело до зменшення ресурсної бази банків і значно похитнуло їх фінансовий стан. [1, с. 27] 3. Висoка концентрація капiталу у групі найбiльших банкiв (така прaктика може призвeсти до розширення прaктики домoвленостей і змoв великих банків мiж сoбою у провeденні свoєї дiяльності, нaприклад, у встaновленні цiн на банкiвські пoслуги). 4. Слaбка дифeренціація бaнківських послуг. Якщo пoглянути на кiлькість банків та їх фiлiй у розрiзі регiонів, то фактичнo кожен регiон хaрактеризується дoсить висoкою конкуренцією бaнківських установ, якi в оснoвному прeдставлені фiліями банків, майжe усі головнi офіси бaнківських устанoв рoзташовані у м. Києвi. По сутi, такa велика кiлькість банкiвських установ пoвинна була б повнiстю забeзпечувати потрeби населення у бaнківських послугах. Алe, як відомо, якiсть банкiвських послуг лише дo певної мiри зaлежить від кількoсті банкiвських устанoв представлeних на ринку пoслуг для фiзичних осiб. Спeктр тa oбсяги пoслуг щo нaдаються бaнками залишaються досить oбмеженими (хoча їх у свiті налiчується близькo 300) – тодi як сучaсні умoви гoсподарювання вимaгають нoвих фoрм та мeтодів бaнківської пiдтримки. У прoмислово-рoзвинутих крaїнах Захoду накoпичених бaгатий дoсвід іннoвацій, в тoму числі і в бaнківській сфері, які можуть бути з успіхом використані в Україні. 5. Кадрова проблема – недостатній рівень кваліфікації менеджерів і спеціалістів та брак досвіду кадрового персоналу. Низька заробітна плата не сприяє залученню молодих фахівців у банківську сферу. [4, с. 25] Для вирішення вище зазначених проблем доцільно було б: 1. Підвищити надійність та фінансову стійкість банків завдяки: – оптимізації податкового законодавства; – розвитку іпотечного фондового ринку. 2. Недопустити зниження рівня капіталізації банків та підвищити конкурентоспроможність їх на внутрішньому та зовнішньому ринках шляхом: – забезпечення пропорційного зростання регулятивного капіталу та його обсягів; – розроблення плану заходів, щодо підвищення рівня капіталізації, якщо значення нормативу адекватності регулятивного капіталу наближається до граничного значення; – активніше застосовувати процедури реорганізації та реструктуризації банків. 3. Для бaнків з недoстатньою кaпіталізацією з бoку НБУ мaє бути пeредбачено такі захoди впливу: зoбов’язання прoдажу акцій; забoрона на виплaту дивiдендів; обмeження на рiвень відсоткових стaвок за зoбов’язаннями; запрoвадження певних пiльгових умов для oподаткування тiєї його чaстини прибутку, яку спрямoвують на збiльшення банківського кaпіталу; зaборона на виплaту нaдлишкових кoмпенсацій менeджменту і на прийняття дeпозитів вiд банків-корeспондентів; ввeдення oбмежень на сплaту відсотків за бoргами та здiйснення опeрацій, які iстотно відрізняються вiд їх звичайної дiяльності. 4. Упeредження здійснeння банкaми сумнiвних банківських опeрацій шляхом ідeнтифікації клiєнтів та їх опeрацій, пoсилення бoротьби з вiдмиванням брудних грoшей, зoкрема, шляхом здійснeння належного контрoлю за наявнiстю в банкiв полoжень, прaктики та прoцедур щодо прoтидії вiдмивання грoшей, набутих злoчинним шляхом, удoсконалення чиннoго закoнодавства України з питань крeдитування, пoсилення захисту прaв та iнтересів крeдиторів, підвищення вiдповідальності учасників дoговірних вiдносин за нeналежне викoнання своїх зобoв’язань, надaння нeдостовірних дaних про фінансовий стaн позичальника. [2, с. 47] Доцільнo зазначити, щo в українській бaнківській систeмі існує ще чимaло прoблем, пoв’язаних із зaгостренням кoнкурентної бoротьби внaслідок об’єктивнoго уповiльнення тeмпів експaнсії в зoвнішнє сeредовище, знижeнням ефeктивності діяльнoсті та систeми управління, вiдголосу процесу глoбалізації, зрoстанням дії позaекономічних факторів, зoкрема впливу пoлітичного істеблiшменту, прaвового нiгілізму, тощо. У тaких умoвах необхідно видiлити приорiтети, які можуть забeзпечити стaлий розвиток бaнківської сфери тa економіки в цiлому та сфoрмувати захoди щодо їх дoсягнення. Тaкими пріoритетами є фoрмування інституцiйного середовища для рeгулювання факторів кoнкурентної бoротьби та упoвільнення монoполізації бaнківської сфeри, визначeння незадоволених потреб клiєнтів щодо банкiвського обслугoвування та їх зaдоволення на oснові пропозиції нoвих банкiвських продуктів і рiзних фoрм та спoсобів надання пoслуг, підвищeння якoсті прaці банкiвських працiвників зaвдяки ствoренню ефeктивної систeми упрaвління та здiйснення кадрoвої полiтики в банкiвських устанoвах.
3. Нормативно-правове закріплення грошово-кредитної політики в українському законодавстві з¢явилось не відразу з набуттям Україною незалежності, а в процесі формування власного законодавства і самої грошово-кредитної політики, яка в умовах Радянського Союзу так і не сформувалась в єдиний напрямок діяльності і наукову категорію. Практично вперше на конституційному рівні вона була закріплена в Конституційному Договорі між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, ст. 34 якого встановлювала, що "у питаннях, пов’язаних із проведенням грошової кредитної політики Кабінет Міністрів України погоджує свої дії з Національним банком України, на який покладаються функції визначення і проведення цієї політики" [153].
В подальшому основні положення щодо грошово-кредитної політики визначено у Конституції України та розділі ΙУ Закону України "Про Національний банк України" (ст. 24 – 31), конкретизовано і розвинуто в ряді актів чинного законодавства. Головний зміст конституційних і законодавчих норм становлять визначення грошово-кредитної політики, системне закріплення її засобів і методів та інші важливі положення. Разом з появою Закону України "Про Національний банк України" в законодавстві України вперше з’явилось нормативно-правове визначення грошово-кредитної політики - ²комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу² [158, ст. 1].
Згідно визначення Господарського кодексу України ²грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки² [156, ст. 10].
У своїх визначеннях Закон України "Про Національний банк України" і Господарський кодекс України здебільшого вказують на суспільні цілі грошово-кредитної політики (стабільність національної грошової одиниці, антиінфляційна спрямованість монетарної політики та ін.), що скоріше являє собою зовнішню сторону цього поняття, але не зовсім повно розкриває її внутрішній зміст, складові частини та ін. Включення до цих визначень програмних цілей теж викликає запитання. Наприклад, формулювання Законом такої цілі як ²регулювання економічного зростання² містить в собі логічне протиріччя – регулювання зростання включає в себе стримування, а регулювати зростання навряд чи потрібно взагалі. Однак у монетарній політиці має місце в залежності від економічної ситуації як сприяння розвитку, так і стримування розвитку економіки. Залишає простір для роздумів і положення про ²вирівнювання платіжного балансу² - в яку сторону його треба вирівнювати?
Орлюк О. П. визначає грошово-кредитну політику як "визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни" [107, с. 453]. Близьке за змістом визначення дає і І. Б. Заверуха [70, с. 63].
Питання про поняття грошово-кредитної політики має методологічне значення і в практиці та економічній науці є доволі дискусійним. В економічній літературі, зокрема, в працях ²Гроші і кредит² [52, с. 187] та в роботі Адамика Б. П. [1, с. 39] розглядається два підходи до розуміння грошово-кредитної політики, обсягу цього поняття. В цих роботах відмічається занадто вузьке трактування грошово-кредитної політики, яке дають деякі американські вчені [63, с. 19], які розглядають грошово-кредитну політику лише як засоби впливу на кількість грошей в обороті. В той же час представники іншої точки зору [151, с. 24] визначають її розширено – як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади, - і включають до грошово-кредитної політики всі заходи держави політичного характеру, які стосуються монетарної сфери. При такому підході до грошово-кредитної політики входять навіть питання про ставки податків і зборів, рівень і структуру бюджетних видатків, дефіциту державного бюджету та ін. Мабуть, це занадто розширене поняття, яке включає до грошово-кредитної політики не тільки регулювання грошового обігу, але і всі відносини, які на нього впливають, навіть якщо вони не входять до числа грошових, банківських і не управляються Національним банком. Такий підхід лише шкодить головному – виділенню в окремий об’єкт певної системи грошових і кредитних відносин, щодо яких здійснюються всі заходи впливу, методи і засоби грошово-кредитної політики, передбачені Законом України ²Про Національний банк України". Іноді поняття грошово-кредитної політики занадто звужується і можна зустріти такі його тлумачення як тільки регулювання валютного курсу чи процентних ставок за кредитами. Це вже занадто звужує розуміння монетарної політики, а в юридичному плані просто не відповідає змісту всього розділу ΙУ Закону України ²Про Національний банк України", який вказує на регулювання обсягу грошової маси, а серед методів і засобів навіть не згадує регулювання валютного курсу.
4. Положення про застосування Національним банком України санкцій за порушення банківського законодавства
1. Загальні положення
1.1. Це положення розроблене на підставі Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 872-12 ), Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) та іншого законодавства і визначає порядок застосування Національним банком України і його регіональними управліннями санкцій при здійсненні ними контрольних функцій. У разі, якщо комерційні банки та установи комерційних банків порушують чинне законодавство, економічні нормативи, порядок, строки та технологію виконання банківських операцій, допускають несанкціоновану емісію, не виконують нормативні акти Національного банку, не подають звітність чи подають недостовірну звітність, якщо діяльність їх збиткова і створює становище, що загрожує інтересам вкладників та кредиторів банку, перешкоджає антимонопольним діям чи праву клієнта вільно вибирати банк, то до них застосовуються такі санкції:
- підвищення норми обов'язкових резервів;
- відкликання ліцензії на здійснення окремих чи всіх банківських операцій;
- усунення керівництва комерційного банку чи установи комерційного банку від управління;
- призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком чи установою комерційного банку;
- стягнення у безспірному порядку штрафу у розмірі неправомірно одержаного доходу та застосування інших економічних санкцій відповідно до законодавства;
- реорганізація чи ліквідація комерційного банку та виключення з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.
1.2. Підставою щодо застосування Національним банком і його регіональними управліннями вказаних санкцій можуть бути:
- результати здійснених Національним банком та відповідними службами його регіональних управлінь перевірок діяльності комерційних банків чи установ комерційних банків;
- матеріали податкових інспекцій та правоохоронних органів, які характеризують дотримання комерційними банками та установами комерційних банків законодавчих актів з питань банківської діяльності;
- результати перевірок діяльності комерційних банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до законодавства на здійснення таких перевірок;
- інші матеріали, що характеризують діяльність комерційних банків (статистична звітність, щоденні баланси тощо).
1.3. Рішення про тимчасове незастосування тієї чи іншої санкції приймається Правлінням Національного банку при наявності обгрунтованого клопотання комерційного банку чи його установи, підтвердженого висновком регіонального управління Національного банку, на території якого вони розташовані, та відповідної служби Національного банку України.
1.4. Постанови Правління Національного банку і розпорядження його регіональних управлінь щодо застосування санкцій можуть бути оскаржені в арбітражному суді. Оскарження рішення не зупиняє його дію.
2. Підвищення норми обов'язкових резервів
2.1 Національний банк України має право підвищувати норми обов'язкових резервів для комерційних банків у разі допущення ними хоч би одного з порушень, зазначених у ст.48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 872-12 ).
2.2. Підставою для подання пропозицій щодо підвищення норми обов'язкових резервів є результати перевірок діяльності комерційних банків, які свідчать про наявність порушень, що можуть привести до загрози інтересам клієнтів.
Регіональне управління, на території якого функціонує банк, та департаменти емісійно-кредитний та банківського нагляду одночасно з поданням пропозицій щодо підвищення норми обов'язкових резервів на розгляд Правління Національного банку України зобов'язані надіслати копію пропозицій і комерційному банку.
На підставі пропозицій регіонального управління, на території якого функціонує банк, департаментів емісійно-кредитного та банківського нагляду Правління Національного банку України приймає рішення про підвищення норми обов'язкових резервів комерційному банку, яке оформлюється відповідною постановою.
2.4. В постанові обов'язково має зазначатися, на які операції (всі або окремі) підвищуються норми обов'язкових резервів
комерційному банку, має бути вказаний строк, на який підвищуються норми обов'язкових резервів, розмір, до якого підвищуються норми обов'язкових резервів, а також обов'язково повинна бути зазначена дата, з якої підвищуються норми обов'язкових резервів.
3.* Відкликання ліцензії на здійснення окремих чи всіх банківських операцій
3.1. Цей розділ встановлює порядок відкликання ліцензії на право здійснення операцій з валютними цінностями:
- за систематичне (три і більше разів) порушення уповноваженими банками або установами уповноважених банків порядку і умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком;
- систематичне (три і більше разів) невиконання уповноваженими банками обов'язкового продажу надходжень на користь резидентів в іноземній валюті на міжбанківському валютному ринку України;
- систематичне (три і більше разів) порушення строків продажу іноземної валюти або строків відрахування коштів у валюті України, одержаних уповноваженими банками від виконання зазначених операцій на рахунок резидента;
- систематична (три і більше разів) відмова купувати і продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів;
- систематичне (три і більше разів) невиконання функцій агента валютного контролю щодо операцій своїх клієнтів;
- систематичне (три і більше разів) порушення порядку роботи пунктів обміну іноземної валюти;
- повторне приховування, перекручення або несвоєчасне подання звітності про валютні операції.
________________________________ * У зв'язку з тим, що в даний час ліцензії на здійснення всіх банківських операцій, крім валютних, не видаються, питання їх відкликання це Положення не розглядає.
3.2. Перевірки з питань дотримання валютного законодавства проводяться працівниками управління валютного контролю Національного банку або уповноваженими працівниками регіональних управлінь Національного банку.
3.3. У разі виявлення порушень валютного законодавства перевіряючий має отримати від осіб, що допустили порушення, необхідні пояснення, скласти акт перевірки та протокол за фактом порушення за встановленою формою і підготувати доповідну записку та пропозиції щодо відкликання ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями на ім'я керівника управління валютного контролю та ліцензування, котрий, у свою чергу, готує проект постанови Правління Національного банку України про позбавлення ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями і передає на попередній розгляд Голові Правління, який приймає рішення про винесення цих матеріалів на розгляд Правління.
3.4. Правління Національного банку України приймає рішення, яке оформлюється відповідною постановою.
У постанові обов'язково має зазначатися дата, з якої відкликається ліцензія на право здійснення операцій з валютними цінностями.
4. Усунення керівництва комерційного банку чи установи комерційного банку від управління
4.1. Національний банк України має право усувати керівництво комерційного банку від управління у тому разі, якщо зазначені в ст.48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 872-12 ) порушення є прямим наслідком особистих дій керівництва.
4.2. Під керівництвом комерційного банку слід розуміти осіб, які мають право підпису розрахунково-платіжних документів і здійснюють свої дії від імені банку, а також осіб, що їх заміщають.
4.3. Підставою для подання пропозицій щодо усунення керівництва комерційного банку чи установи комерційного банку є обгрунтовані докази допущення керівництвом банку чи банківської установи хоч би одного з порушень вказаних в ст.48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 872-12 ).
4.4. Пропозиція щодо усунення керівництва комерційного банку від управління подається департаментом банківського нагляду Національного банку України чи з подання регіонального управління Національного банку, на території якого функціонує комерційний банк на ім'я Голови Ради банку.
4.5. Попередній розгляд матеріалів про усунення керівництва комерційного банку здійснює уповноважена Правлінням Національного банку комісія з реєстрації комерційних банків, яка готує висновок.
4.6. Рішення про усунення керівництва комерційного банку від управління приймається Правлінням Національного банку та оформлюється відповідною постановою (окрім випадків, коли такі рішення прийняті правоохоронними органами або за рішенням загальних зборів комерційного банку, чи спостережної Ради банку, якщо такі права їй делеговано).
4.7. Регіональне управління Національного банку, на території якого функціонує установа комерційного банку, вносить пропозицію комерційному банку про вжиття ним необхідних заходів щодо заміни керівництва установи комерційного банку та повідомлення про прийняте рішення у 10-денний термін.
4.8. У разі, якщо комерційним банком не вжито необхідних заходів щодо усунення керівництва установи комерційного банку у встановлений строк, то рішення про усунення керівництва установи комерційного банку (філії, відділення) приймається керівником регіонального управління Національного банку на підставі пропозицій служби банківського нагляду та оформлюється розпорядженням.
4.9. Якщо постанова Правління або розпорядження керівника регіонального управління Національного банку України про усунення керівництва комерційного банку чи установи комерційного банку від управління комерційним банком не виконуватиметься протягом трьох робочих днів, то регіональне управління Національного банку України дає письмове розпорядження регіональній розрахунковій палаті про заборону прийняття до виконання платіжних документів за підписами керівників, що усунуті з посади, та повідомлює про це комерційний банк.
5. Призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком
5.1. Тимчасова адміністрація комерційного банку призначається у разі допущення порушень в їх діяльності, передбачених ст.48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 872-12 ).
5.2. Підставами для призначення тимчасової адміністрації банку можуть бути:
- систематичне порушення встановлених економічних нормативів, невиконання нормативних актів Національного банку, неподання чи подання недостовірної звітності, систематичне порушення законодавства протягом шести місяців діяльності (наявність не менше трьох актів перевірок або інших письмових доказів (далі актів);
- збиткова діяльність - наявність збитків, що їх зазнав банк, не перекритих резервним або страховим фондами;
- становище комерційного банку, при якому власних коштів цього комерційного банку залишилось менше, ніж вимагається для його функціонування згідно з чинним законодавством (становище, що загрожує інтересам вкладників та кредиторів).
У разі виникнення незадовільного фінансового стану банку до нього можуть бути вжиті заходи щодо фінансового оздоровлення.
Фінансове оздоровлення - це система заходів, спрямованих на усунення порушень, що призвели комерційний банк до збиткової діяльності, а також наслідків цих порушень, що дають право на застосування таких заходів на період, визначений Національним банком України, і реалізуються комерційним банком або призначеною тимчасовою адміністрацією.
Протягом місяця з дня отримання застереження Національного банку про можливість застосування санкції, яке доводиться до Голови Ради банку та Правління банку, керівництво комерційного банку має вжити відповідні заходи і про результати повідомити відповідний підрозділ Національного банку України.
У разі, якщо протягом місяця банком не будуть вжиті заходи щодо його фінансового оздоровлення, регіональне управління Національного банку проводить перевірку на місці.
За результатами перевірки робиться висновок, в якому аналізуються причини виявлених недоліків, економічне становище банку та визначаються конкретні шляхи виходу з критичного стану банку і вносяться банку відповідні пропозиції.
Якщо запропоновані Національним банком України шляхи виходу з кризової ситуації, що склалася в діяльності банку, не будуть реалізовані з боку керівництва комерційного банку, то департаментом банківського нагляду, за підсумками перевірок, перед Правлінням Національного банку України порушується питання про необхідність призначення тимчасової адміністрації.
5.3. Висновок департаменту банківського нагляду щодо призначення тимчасової адміністрації має містити:
- назву, повні реквізити комерційного банку;
- перелік даних, які є підставою для призначення тимчасової адміністрації, обгрунтування такого призначення та можливого усунення, у разі необхідності, виконавчого органу банку від керівництва;
- відомості про осіб, що будуть призначені членами тимчасової адміністрації та особу, що її очолюватиме;
- дату і строк призначення;
- першочергові дії;
- матеріали перевірок та інші дані, які засвідчують правомірність та необхідність застосування цього заходу (як додаток).
5.4. Тимчасова адміністрація призначається Правлінням Національного банку України на певний строк та діє в межах встановлених повноважень. Тимчасова адміністрація може також призначатися Правлінням Національного банку за клопотанням Ради комерційного банку або його Правління, яке має бути погоджене з регіональним управлінням Національного банку. Метою її діяльності та головним завданням є приведення справ комерційного банку у відповідність до чинного законодавства, збереження або відновлення платоспроможності в інтересах його кредиторів і вкладників, а також засновників (акціонерів) і створення працездатного управлінського механізму, що забезпечує усунення виявлених порушень, причин і умов, що призводять до погіршення фінансового стану та здійснення інших заходів щодо фінансового оздоровлення комерційного банку.
Тимчасова адміністрація має у встановлений Національним банком строк провести необхідні заходи щодо виконання вказаних завдань.
5.5. У разі наявності фактів, що свідчать про недобросовісність дій з боку керівництва комерційного банку, або наявність інших підстав для негайного призначення тимчасової адміністрації, тимчасова адміністрація може бути призначена без попереднього повідомлення керівництва комерційного банку.
5.6. Висновок департаменту банківського нагляду передається для подальшого розгляду Правлінням Національного банку.
Правління Національного банку України приймає рішення про призначення тимчасової адміністрації комерційного банку, яке оформлюється відповідною постановою.
Вказана постанова вручається керівництву комерційного банку під розписку, за винятком випадків, якщо таке вручення неможливе.
Для вручення постанови відповідні працівники комерційного банку запрошуються в Національний банк України або регіональне управління Національного банку за місцем знаходження комерційного банку.
5.7. Членами тимчасової адміністрації комерційного банку можуть бути особи, що мають економічну чи юридичну освіту і стаж роботи в банківській системі не менше п'яти років. Керівником та членами тимчасової адміністрації не можуть бути особи, що мають відносини з цим комерційним банком як акціонери (засновники) чи працівники банку.
Крім того, членами тимчасової адміністрації можуть бути також працівники банків-кредиторів, які призначаються Національним банком за пропозиціями банків-кредиторів.
5.8. Керівник та члени тимчасової адміністрації, які є службовцями Національного банку України, та члени тимчасової адміністрації, які є працівниками банків-кредиторів, призначаються наказом Національного банку за їх згодою, із збереженням на період виконання ними функцій тимчасової адміністрації заробітної плати, премій та інших виплат, передбачених системою оплати праці за основним місцем роботи.
Керівник тимчасової адміністрації може бути звільнений від виконання цих обов'язків за власною ініціативою або за ініціативою Національного банку України.
Особа, яка призначена до складу тимчасової адміністрації, може бути звільнена від виконання цих обов'язків за власною ініціативою, за ініціативою керівника тимчасової адміністрації або за ініціативою Національного банку України.
5.9. У своїй діяльності тимчасова адміністрація керується постановою Правління Національного банку щодо свого призначення, установчими документами комерційного банку та чинним законодавством. При цьому вона виконує функції виконавчого органу комерційного банку у разі його усунення від керівництва або лише обмежує його дії в межах своїх повноважень, якщо функціонує паралельно з ним.
5.10. Тимчасова адміністрація має право перевіряти договірну, бухгалтерську, звітну, касову і канцелярську документацію, матеріали Правління та ревізійної комісії щодо справ банку.
5.11. Тимчасова адміністрація може перевіряти в присутності члена правління касу та інші цінності банку, бути присутньою на загальних зборах засновників (акціонерів) комерційного банку без права голосу, засіданнях правління, а також на засіданнях ревізійної комісії.
Тимчасова адміністрація повідомляє департамент банківського нагляду, а також правління комерційного банку про вчинення службовими особами банку дій, які суперечать статуту банку, постанові Правління Національного банку України про призначення тимчасової адміністрації та чинному законодавству.
5.12. Керівник тимчасової адміністрації:
- виконує обов'язки керівника комерційного банку;
- розроблює план фінансового оздоровлення комерційного банку і організовує його виконання;
- у разі потреби організовує комплексну перевірку діяльності комерційного банку і звірку фінансової звітності з дійсним станом справ силами тимчасової адміністрації, із залученням зовнішнього аудиту або відповідних структурних підрозділів Національного банку;
- виконує інші функції, визначені Правлінням Національного банку України.
5.13. Тимчасова адміністрація щотижня подає звіт департаменту банківського нагляду щодо результатів своєї діяльності.
5.14. Загальна тривалість діяльності тимчасової адміністрації не може перевищувати шести місяців. В окремих випадках, за рішенням Правління Національного банку України, встановлений строк діяльності тимчасової адміністрації може бути продовжений.
5.15. Діяльність тимчасової адміністрації припиняється у разі, якщо:
- Національний банк України після закінчення строку повноважень тимчасової адміністрації не прийняв рішення про його продовження;
- Національний банк вирішить, що період фінансового оздоровлення комерційного банку закінчився;
- у разі наявності рішення відповідного органу про припинення діяльності банку.
6. Стягнення у безспірному порядку штрафу у розмірі неправомірно одержаного доходу
6.1. Національний банк України має право у безспірному порядку стягувати штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу та застосовувати інші економічні санкції відповідно до законодавства у разі допущення комерційними банками порушень, а саме:
- нарахування та стягнення відсотків авансом у момент видачі позики;
- порушення законодавства при формуванні власного статутного фонду;
- порушення показника максимального ризику на одного позичальника.
Штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу може стягуватись у безспірному порядку і в інших випадках, передбачених нормативними актами Національного банку України.
Неправомірно отриманий комерційним банком доход від нарахування та стягнення відсотків авансом у момент видачі позики, який підлягає стягненню у вигляді штрафу, вираховується як розмір фактично отриманого доходу від неправомірних дій.
У разі виявлення порушень законодавства при формуванні власного статутного фонду з банку стягується штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу за весь звітний період. Сума штрафу розраховується як розмір фактично одержаного банком доходу у звітному періоді, помноженому на питому вагу незаконно сформованого статутного фонду в загальній сумі кредитних ресурсів.
Для розрахунку неправомірно отриманого комерційним банком доходу внаслідок порушення показника максимального розміру ризику на одного позичальника необхідно визначити фактичну суму ризику на одного позичальника та питому вагу кожного з компонентів ризику (заборгованість за кредитами і зобов'язаннями банку щодо одного позичальника). Потім, шляхом множення суми власних коштів на коефіцієнт 0,4, визначити нормативну суму допустимого ризику банку у відношенні одного позичальника. Різниця між фактичною та нормативною сумами ризику вважається понад нормативною і розподіляється за питомою вагою кожного з компонентів ризику. Отриманий результат за кожним з компонентів ризику множиться на відповідну середньоденну процентну ставку та на фактичну кількість днів дії домовленості між банком та позичальником у звітному періоді.
6.2. Штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу стягується за кожен випадок допущеного порушення.
6.3. Стягнення у безспірному порядку штрафу у розмірі неправомірно одержаного доходу здійснюється на підставі акта перевірки чи ревізії або доповідної записки відповідних служб регіональних управлінь Національного банку України (обов'язково має бути доданий розрахунок штрафу).
З актом перевірки або доповідною запискою обов'язково ознайомлюють комерційний банк, який протягом 3 робочих днів може надати свої заперечення з обгрунтуванням.
Відповідні служби регіональних управлінь Національного банку України, які мають обгрунтовану інформацію про допущені комерційними банками порушення, готують розпорядження про стягнення у безспірному порядку штрафу у розмірі неправомірно одержаного доходу.
Штраф стягується за меморіальним ордером на підставі оформленого розпорядження за підписом керівника та головного бухгалтера регіонального управління Національного банку України.
6.4. У разі відсутності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку платіжні документи на безспірне стягнення штрафу враховуються на окремому позабалансовому рахунку N 9929 "Розрахункові документи обов'язкові до сплати", відкритому відповідному комерційному банку в цьому регіональному управлінні Національного банку. Оплата їх має здійснюватись при надходженні коштів на кореспондентський рахунок у примусовому порядку за календарною черговістю всіх платіжних документів, які враховані на цьому позабалансовому рахунку, згідно з чинним законодавством.
6.5. Стягнений у безспірному порядку штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу відноситься безпосередньо на фінансові результати діяльності банків (рах.980):
- у комерційних банків - витрати від позареалізаційних операцій;
- у Національного банку та його регіональних управліннях - доходи від позареалізаційних операцій.
7. Прийняття рішення про реорганізацію чи ліквідацію комерційного банку та виключення з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ
7.1. У цьому розділі викладені організаційно-правові аспекти і визначений механізм припинення діяльності (реорганізації чи ліквідації) комерційних банків у разі допущення ними порушень, вказаних у ст.48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 872-12 ).
7.2. Підставою для надання пропозицій щодо прийняття рішення про припинення діяльності комерційного банку є результати перевірок, які свідчать про наявність порушень.
7.3. Рішення про припинення діяльності комерційного банку може бути прийняте у разі:
- збиткової діяльності, виникнення становища, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів;
- виявлення недостовірних даних, на підставі яких вони були зареєстровані.
7.4. У постанові Національного банку України щодо внесення пропозицій про припинення діяльності комерційного банку передбачається строк, який надається акціонерам (засновникам) комерційного банку для прийняття рішення про шляхи припинення діяльності. Цей строк не повинен перевищувати 20 днів.
7.5. Про обраний шлях припинення діяльності та строки припинення комерційний банк у встановлений строк інформує регіональне управління Національного банку, на території якого він розташований.
7.6. Для того, щоб Національний банк України прийняв рішення про реорганізацію комерційного банку, подаються документи, що підтверджують реорганізацію, зокрема, рішення загальних зборів про їх злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення, а також рішення загальних зборів їх правонаступників та клопотання банку-правонаступника за підписом Голови Ради, завіреного печаткою.
Крім того, регіональне управління Національного банку готує висновок про фінансове становище банку-правонаступника, який розташований на його території.
7.7. На підставі наданих регіональним управлінням Національного банку документів Правління Національного банку приймає рішення про реорганізацію комерційного банку, яке оформлюється відповідною постановою.
7.8. У разі, якщо акціонери (засновники) комерційного банку не вирішили питання про шляхи реорганізації або надали недостатню кількість документів про реорганізацію у встановлений строк, Національний банк України за поданням регіонального управління Національного банку приймає рішення про ліквідацію комерційного банку, яка проводиться в порядку, вказаному в п.п. 7.9, 7.10.
7.9. Рішення про ліквідацію комерційного банку приймається Правлінням Національного банку України та оформлюється відповідною постановою (окрім випадків, якщо такі рішення прийняті арбітражним судом або за рішенням загальних зборів засновників (акціонерів) комерційного банку) на підставі подання пропозицій регіонального управління, на території якого функціонував банк, та служби банківського нагляду.
7.10. У разі прийняття рішення про реорганізацію або ліквідацію комерційного банку керівник регіонального управління Національного банку, на території якого вони розташовані, негайно сповіщає банки-кореспонденти про припинення всіх операцій за кореспондентськими (субкореспондентськими) рахунками як у національній, так і в іноземній валютах.
7.11. Для організації та керівництва роботою по ліквідації комерційних банків та установ комерційних банків створюється ліквідаційна комісія.
7.12. Відповідні розпорядження щодо організаційного забезпечення створення ліквідаційної комісії в обов'язковому порядку передбачаються рішеннями про ліквідацію комерційних банків за таким порядком.
Раді комерційного банку, що ліквідується, пропонується зібрати позачергові збори акціонерів для призначення ліквідаційної комісії. Призначення членів ліквідаційної комісії оформлюється рішенням загальних зборів.
У разі, якщо у встановлений строк ліквідаційна комісія не створена, обов'язки щодо організаційного забезпечення її створення покладаються на регіональне управління Національного банку, на території якого розташований комерційний банк.
Ліквідаційна комісія, яка створюється регіональним управлінням Національного банку України, на території якого розташований комерційний банк, складається із представників кредиторів (за питомою вагою внеску), засновників банку, податкової інспекції (за згодою) та представника Національного банку (який виконуватиме наглядові функції). Призначення членів ліквідаційної комісії оформлюється наказом.
7.13. Для здійснення заходів щодо проведення ліквідації банку ліквідаційна комісія діє в межах наданих повноважень:
- управляє майном банку;
- здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку;
- визначає ліквідаційну масу та розпоряджається нею;
- проводить роботу по стягненню дебіторської заборгованості;
- виявляє кредиторів та вживає заходи, спрямовані на задоволення їх вимог;
- реалізує майно банку з метою погашення боргів перед третіми особами, виконання зобов'язань перед бюджетом, іншими кредиторами;
- складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження в Національний банк України.
7.14. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління справами банку. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує в офіційних (республіканському і місцевому) органах преси інформацію про ліквідацію банку із зазначенням порядку і строків подачі заяв кредиторами своїх претензій. Строк цей не може бути менший ніж 2 місяці з моменту оголошення про ліквідацію.
Водночас з цією публікацією ліквідаційна комісія зобов'язана надіслати повідомлення банкам-кореспондентам про ліквідацію банку та передачу його активів в управління ліквідкомісії.
Робота комісії має бути проведена у строки, зазначені у постанові Національного банку України про ліквідацію банку, а у разі їх невизначення - у строк, встановлений самою комісією, тривалість якого не може перевищувати шести місяців з дня опублікування інформації про ліквідацію банку.
Для забезпечення виконання ліквідкомісією своїх повноважень у регіональному управлінні Національного банку України замість закритого коррахунку банку на балансовому рахунку N 815 відкривається ліквідаційний рахунок, на який зараховуються кошти банку і надходження на його адресу та з якого проводяться розрахунки з кредиторами.
Претензії кредиторів до банку, що ліквідується, задовольняються за рахунок коштів банку.
У разі відсутності у банку коштів, достатніх для покриття заборгованості, задоволення вимог кредиторів здійснюється за рахунок виручки, одержаної від розпродажу належного йому майна.
У разі відсутності покупців і неможливості реалізувати повністю або частково майно банку ліквідаційна комісія вирішує з кредиторами питання про передачу їм майна за рахунок задоволення претензійних вимог.
Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові для розподілу між учасниками банку в порядку і на умовах, передбачених законодавством та установчими документами.
У разі виникнення суперечностей щодо виплати заборгованості банку його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цих суперечностей або до одержання кредиторами відповідних гарантій.
7.15. Клієнтам, які мають розрахункові рахунки в комерційному банку, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, надається право відкриття розрахункових рахунків в інших комерційних банках з подальшим перерахуванням на них залишків коштів за рішенням ліквідаційної комісії.
7.16. Ліквідаційна комісія в межах наданих повноважень вирішує усі питання, пов'язані з проведенням дій щодо ліквідації банку. Рішення приймаються на засіданнях комісії. Рішення комісії вважається правомочним, якщо в засіданні беруть участь не менше половини членів комісії.
Роботою комісії керує її голова, який призначається на першому засіданні комісії.
Рішення комісії приймається кваліфікованою більшістю голосів і оформлюється протоколом, який підписується головою і секретарем комісії.
Право першого підпису з відкритого на ім'я ліквідаційної комісії балансового рахунку N 815 належить Голові ліквідаційної комісії, другого підпису - представнику Національного банку України.
7.17. Після закінчення роботи ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який подається разом з матеріалами її роботи Національному банку для розгляду та затвердження.
7.18. Розгляд матеріалів з ліквідації або реорганізації (у разі реорганізації обов'язково має бути акт приймання та передачі, підписаний банком, що реорганізується, та банком-правонаступником) комерційного банку, що готуються регіональним управлінням Національного банку, затвердження ліквідаційного балансу та закриття ліквідаційного рахунку здійснює уповноважена Правлінням Національного банку комісія з реєстрації комерційних банків, яка робить висновок щодо виключення комерційного банку з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.
5. Комерційні банки в Україні створюються з дозволу Національного банку України шляхом внесення відповідного запису вДержавний реєстр банків . Відповідно до ст. 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність» юридичні особи без їх реєстрації в НБУ та отримання банківської ліцензії не мають права використовувати у своїх найменуваннях термін «банк» та похідні від нього словосполучення. Використання в найменуванні банку слів «Україна», «центральний», «національний», «державний» та похідних від них можливе лише за згодою НБУ.
Засновниками, акціонерами та учасниками (пайовиками) банку можуть бути вітчизняні та іноземні юридичні та фізичні особи за винятком об’єднань громадян, релігійних та благодійних організацій, а також юридичних осіб, в яких банк має істотну участь, а також юридичних осіб, щодо яких неможливо встановити їх власників і джерела коштів, за рахунок яких вони здійснюють внески до статутного капіталу чи купують акції*1.
*1: {Істотна участь — пряме чи опосередковане, самостійно або з іншими особами володіння 10% і більше від статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи, або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.}
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про підприємництво» при створенні банку не допускається участь військовослужбовців та посадових осіб органів суду, прокуратури, держбезпеки, внутрішніх справ, держарбітражу, держнотаріату, а також посадових осіб органів державної влади та управління.
Учасники (акціонери) можуть набувати істотної участі у банку за умови отримання письмового дозволу НБУ, при цьому вони повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан відповідно до вимог НБУ.
Статутний капітал банку незалежно від організаційно-правової форми діяльності згідно зі ст. 32 Закону України «Про банки і банківську діяльність» формується за рахунок власних коштів засновників, акціонерів, учасників із підтверджених джерел і тільки у грошовій формі. Забороняється використання для формування статутного капіталу бюджетних коштів за винятком державних банків, статутний капітал яких формується за рахунок ви- трат бюджету.
Внески для формування статутного капіталу резиденти здійснюють виключно у гривнях, а нерезиденти — у гривнях або у вільно конвертованій валюті. Перерахування статутного капіталу у національну валюту здійснюється за офіційним курсом гривні до відповідної іноземної валюти на день укладення установчого договору.
Розмір статутного капіталу визначається засновниками банку, але не може бути меншим за законодавчо встановлені вимоги та вимоги НБУ. Національний банк України має право встановлювати для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал, але не нижче розмірів, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Згідно зі ст. 31 цього Закону мінімальний рівень статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим:
1 млн євро — для місцевих кооперативних банків;
3 млн євро — для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області;
5 млн євро — для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України.
Для формування статутного капіталу в територіальному управлінні НБУ за місцем створення комерційного банку у тижневий термін з моменту подання необхідного для реєстрації пакета документів відкривається накопичувальний рахунок, на який кожен засновник вносить визначену установчими документами частку статутного капіталу. Підставою для відкриття такого рахунку є:
заява на відкриття рахунку за підписом одного із засновників, якому загальними зборами доручено оформлення документів з організації товариства (крім державних банків);
документи для державної реєстрації банку.
Кошти на накопичувальний рахунок для формування статутного капіталу юридичні особи можуть вкладати тільки через переказування з їх поточних рахунків. Фізичні особи можуть формувати власну частку в статутному капіталі як через безготівкове переказування зі своїх поточних та вкладних рахунків, так і безпосередньо готівкою. Кошти у розмірі підписного капіталу повинні бути акумульовані на накопичувальному рахунку не пізніше, ніж за 15 робочих днів до закінчення строку розгляду документів.
Для реєстрації уповноважена на здійснення цієї процедури особа подає до територіального управління НБУ за місцем створення банку такі документи:
заяву про реєстрацію банку;
установчий договір (крім державного та кооперативного банків);
статут банку;
рішення про створення банку;
бізнес-план;
інформацію про фінансовий стан учасників;
документи, які підтверджують ділову репутацію учасників, що матимуть істотну участь у банку;
бухгалтерську та фінансову звітність учасників;
відомості про кількісний склад органів управління та контролю банку;
копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію;
копії звіту про проведення відкритої підписки на акції;
відомості про професійну придатність та ділову репутацію керівних осіб банку;
нотаріально завірені копії установчих документів акціонерів (учасників) банку;
документ, що засвідчує наявність приміщення для розміщення банку;
копії платіжних документів про здійснення учасниками банку сплати внесків до статутного капіталу.
Заява про реєстрацію банку подається за підписом особи, уповноваженої установчими зборами (зборами учасників) укладати угоди і здійснювати інші дії від імені засновників або голови спостережної ради.
Установчий договір має містити інформацію про вид товариства та мету його діяльності; про склад засновників та особу, уповноважену підписувати документи і здійснювати інші дії від їхнього імені; про розмір, порядок і термін формування статутного капіталу; про порядок розподілу прибутку та покриття збитків банку. Крім того, цей документ має передбачати відповідальність сторін за взяті на себе зобов’язання і порядок вирішення спорів, що між ними виникають, а також порядок внесення змін до установчих документів і порядок реорганізації та ліквідації банку.
Установчий договір підписується засновниками банку. При цьому, якщо засновником є юридична особа, то підпис керівника суб’єкта господарювання засвідчується печаткою. Підпис фізичної особи — засновника банку засвідчується нотаріально.
Статут банку має відповідати вимогам Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», інших Законів України та нормативно-правових актів НБУ. У статуті визначаються:
повне та скорочене найменування банку, його місцезнаходження;
організаційно-правова форма банку;
види діяльності, які має намір здійснювати банк на підставі ліцензії НБУ;
положення про органи управління банком, їх структуру, порядок утворення, повноваження та порядок прийняття рішень;
розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій, їх номінальна вартість, кількість та форма випуску;
розмір і порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку;
порядок розподілу прибутків і покриття збитків;
положення про внутрішній та зовнішній аудит;
положення про органи внутрішнього аудиту банку;
порядок внесення змін і доповнень до статуту;
порядок реорганізації та ліквідації банку.
Статут комерційного банку може містити й інші положення, які не суперечать чинному законодавству України. Статут підписується головою правління банку і затверджується установчими зборами (зборами учасників). Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.
Рішення про створення банку подається у вигляді протоколу установчих зборів, який має містити також рішення про прийняття статуту, обрання членів органів управління банку та органів контролю, призначення голови правління, головного бухгалтера та особи, уповноваженої від імені засновників відповідати за реєстрацію банку. Протокол підписується головою та секретарем зборів. Для державного банку документом, який засвідчує рішення про створення банку, є відповідна постанова Кабінету Міністрів України.
Бізнес-план має містити економічне обґрунтування видів діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, і включає розрахунковий баланс, розрахунок доходів, витрат та прибутку на кінець кожного фінансового року діяльності. Крім цього, у бізнес-плані має бути розроблена стратегія діяльності банку на найближчі три роки.
Інформація про фінансовий стан учасників у вигляді висновків аудиторської фірми (аудитора)має відображати наявність у них вільних власних коштів у розмірі, який забезпечував би виконання їхніх зобов’язань щодо формування статутного капіталу банку. Юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку, зобов’язана отримати письмовий дозвіл НБУ. Крім того, юридичні особи повинні надати НБУ інформацію про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у діяльності цієї юридичної особи.
Документи, які підтверджують ділову репутацію учасни ків , подаються юридичними та фізичними особами-учасниками з істотною участю у банку. Це, передусім, мають бути:
анкета;
довідка з банку, який надав кредит, про стан виконання зобов’язань щодо його погашення.
Юридичні особи подають повідомлення про відсутність заборгованості перед бюджетом і довідку про наявність коштів для оплати внеску в статутний капітал банку, а фізичні особи — довідку про відсутність судимості.
Бухгалтерська і фінансова звітність подається всіма засновниками — юридичними та фізичними особами, які матимуть істотну участь у статутному капіталі банку. При цьому юридичні особи подають звітність за останні чотири квартали. Фізичні особи, внесок яких до статутного капіталу перевищує 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, подають довідки Державної по- даткової адміністрації України про доходи за останній звітний рік або інші документи, які підтверджують джерело надходження коштів.
Відомості про кількісний склад органів управління та контролю мають містити інформацію про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів) та ревізійної комісії новостворюваного банку. Для державного банку — це інформація про кількісний склад наглядової ради, правління банку та ревізійної комісії.
Плата за реєстрацію банку та змін і доповнень до його установчих документів, за реєстрацію філій банку та змін і доповнень до їх положень вноситься платіжним дорученням на спеціальний рахунок в Операційному управлінні Національного банку України у встановленому ним розмірі. Копія платіжного доручення додається до пакета документів.
Копія звіту про проведення відкритої підписки на акції подається банками, що створюються у формі акціонерного товариства відкритого типу. Звіт має встановлену Міністерством фінансів України стандартну форму і реєструється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. До нього додається перелік акціонерів банку, в якому вказуються:
найменування юридичної особи (прізвище, ім’я та по батькові для фізичної особи);
місцезнаходження юридичної особи (адреса для фізичної особи);
платіжні реквізити юридичної особи (паспортні дані для фізичної особи);
кількість акцій, на які вона підписалася;
загальна вартість акцій;
частка в статутному капіталі банку.
Відомості про керівних осіб мають містити інформацію про професійну придатність та ділову репутацію голови, його заступників, членів виконавчого та спостережного органів, головного бухгалтера та його заступників.
Призначення та звільнення з цих посад є функцією спостережної ради банку (наглядової ради державного банку) за умови повної відповідності кандидатур вимогам Національного банку України:
наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти в галузі управління залежно від посади;
стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років;
наявність попереднього досвіду керівної роботи у банку (для голови правління (ради директорів) та головного бухгалтера);
бездоганна ділова репутація.
Інформація про професійну придатність та ділову репутацію подається у вигляді:
витягу з трудової книжки, який засвідчується в установленому порядку територіальним управлінням (ТУ) НБУ за місцезнаходженням банку;
копії диплома про вищу освіту;
трьох рекомендацій осіб, які працюють у банківській системі і кандидатури яких погоджено з НБУ та його територіальним управлінням. Одна із рекомендацій обов’язково має бути з попереднього місця роботи особи, що висувається на керівну посаду в новостворюваному банку;
довідки банків, в яких отримано кредити, про стан виконання зобов’язань щодо їх повернення;
довідки органів внутрішніх справ про відсутність судимості;
анкети, заповнені і підписані кандидатами.
Голова правління (ради директорів) і головний бухгалтер заступають на посаду після отримання письмової згоди на це Національного банку України.
Установчі документи надаються засновниками — юридичними особами, які за організаційною формою діяльності є акціонерними або пайовими товариствами. Це мають бути нотаріально засвідчені копії статутів, установчих договорів та протоколів установчих зборів (зборів учасників).
Наявність приміщення підтверджується наданням угоди про передавання приміщення у власність або договору оренди на строк не менше п’яти років.
Пакет документів передається на розгляд у територіальне управління НБУ за місцем створення комерційного банку, де мають бути підготовлені висновки щодо фінансового стану, платоспроможності, репутації учасників; наявності приміщення, придатного для розміщення банку; професійної придатності і репутації керівних осіб майбутнього банку; ділової репутації учасників, які матимуть істотну участь.
Висновки ТУ НБУ разом із пакетом документів передаються в центральний апарат НБУ, де розглядаються генеральним департаментом банківського нагляду, а в разі необхідності — й іншими департаментами.
Остаточне рішення про можливість створення комерційного банку з національним капіталом приймаєКомісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків . Для банків, що створюються з участю іноземного капіталу, таке рішення ухвалюється Правлінням НБУ . Реєстрація банку здійснюється через внесення відповідного запису до Державного реєстру банків у тримісячний термін з моменту отримання документів Національним банком України. Зареєстрований банк одержує рішення про державну реєстрацію, після чого кошти з накопичувального рахунку перераховуються на відкритий новоствореному комерційному банку кореспондентський рахунок у НБУ.
У разі відмови в реєстрації банку кошти, що акумульовані на накопичувальному рахунку, повертаються учасникам.
Процедура реєстрації банків з іноземним капіталом має деякі особливості.
По-перше, для створення такого банку засновники мають отримати попередній дозвіл НБУ. З цією метою в НБУ подаються відповідне клопотання та інші необхідні документи. Дозвіл надається за умови задовільної ділової репутації засновників та наявності у них необхідних коштів для заснування банку і дозволу іноземного контролюючого органу на участь у створенні банку в Україні. Якщо банком прийнято рішення про продаж акцій банку на міжнародних ринках через андеррайтинг, у НБУ подається також угода з андеррайтером та інформація про його ділову репутацію.
По-друге, в НБУ подається значно ширший пакет документів, ніж для реєстрації банків із 100-відсотковим національним капіталом. Крім перелічених вище, це ще й такі:
рішення уповноваженого органу іноземного інвестора про участь у банку в Україні (нотаріально засвідчена за місцем видачі копія);
письмова згода контролюючого органу держави, резидентом якої є іноземний інвестор, на участь у банку в Україні;
витяг з торговельного (банківського) реєстру країни, де іноземний інвестор офіційно зареєстрований (нотаріально засвідчений за місцем видачі);
висновок іноземної аудиторської організації про фінансовий стан іноземного інвестора на кінець останнього повного кален- дарного року (нотаріально засвідчена за місцем видачі копія).
Іноземні громадяни для участі у створенні вітчизняного банку повинні подати в НБУ письмову згоду на таку участь контролюючого органу держави, резидентом якої вони є, а також анкету, яка б підтверджувала відсутність судимості.
Усі зазначені документи подаються мовою оригіналу з нотаріально засвідченими перекладами українською мовою і мають бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі і легалізовані в консульських установах України.
Внески в статутний капітал такого банку можуть здійснюватись нерезидентами в іноземній валюті на накопичувальний рахунок, відкритий у НБУ.
По-четверте, остаточне рішення про реєстрацію банку з участю іноземного капіталу приймається Правлінням НБУ.
Комерційні банки можуть створювати свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи як на території України, так і за її межами. Філії та представництва банку є його відособленими підрозділами, розташованими поза межами банку, які функціонують на підставі положень про філію чи представництво. На відміну від представництв, котрі фінансуються банком і діють від його імені без права виконувати банківські операції, філії виконують усі або деякі операції на підставі дозволу, наданого банком. Банк може виділити філію на окремий баланс, а може відображати її операції на власному балансі. Представництвам відкриваються поточні рахунки в територіальних управліннях НБУ за місцем їх створення.
Філії банку відкриваються за погодженням з ТУ НБУ за місцезнаходженням філії на підставі таких документів:
клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місцезнаходження та основних видів діяльності;
рішення спостережної ради банку про відкриття філії;
положення про філію, затверджене спостережною радою;
письмовий дозвіл банку на здійснення філією операцій;
відомості про керівника та головного бухгалтера філії;
згода територіального управління НБУ за місцезнаходженням банку на відкриття філії;
копії статуту банку, зареєстрованого Національним банком України;
документ, що підтверджує наявність приміщення, в якому буде розташовуватись філія банку;
копія платіжного документа про внесення плати за реєстрацію філії.
Згода ТУ НБУ за місцезнаходженням головного банку на відкриття філії надається за умови відповідності статутного капіталу банку встановленим вимогам, строку діяльності банку не менше 1 року, наявності прибутку, беззбиткової діяльності протягом півріччя, дотримання економічних нормативів та вимог до формування резервів.
Філії банку можуть розташовуватись як у приміщеннях, що є власністю банку, так і в орендованих. Наявність приміщення для розташування банку має бути підтверджена документом про право власності на нього або договором оренди з власником на строк не менше п’яти років.
Територіальне управління за місцем розташування філії комерційного банку дає згоду на її відкриття за умов:
наявності приміщення, придатного для розміщення філії;
наявності професійно придатних перших керівних осіб філії банку;
забезпечення філії кваліфікованими кадрами;
відсутності фінансових та правових проблем, які могли б призвести до негативних наслідків для клієнтів чи потенційних клієнтів у разі відкриття філії.
Регіональне управління НБУ за умови позитивного вирішення питання щодо створення філії банку у даному регіоні надсилає до Національного банку України положення про філію, повідомляє повну і скорочену назву філії банку, дані про кореспондентський рахунок, місцезнаходження, телефони, прізвища керівника та головного бухгалтера філії.
Представництво комерційного банку відкривається за погодженням з ТУ НБУ за місцем розташування представництва на підставі тих самих документів, що і для відкриття філії. Замість дозволу на проведення операцій надається доручення керівництву представництва здійснювати представницькі функції від імені банку відповідно до положення. Після погодження відкриття представництва ТУ НБУ надсилають до Національного банку України положення про представництво і повідомляють його назву, відомості про поточний рахунок, місцезнаходження, телефони, прізвище керівника представництва.
Реєстрація філій та представництв банків здійснюється Національним банком України внесенням відповідної інформації до Державного реєстру банків.
Банки можуть відкривати безбалансові відділення, які виконують окремі банківські операції в межах його ліцензії. Операції відділень відображаються на балансі банку чи його філії залежно від підпорядкованості. Керівник відділення діє на підставі довіреності банку.
До створення дочірніх банків, філій або представництв вітчизняних банків на території інших держав ставляться ті самі вимоги, що і при відкритті їх в Україні, за умови отримання дозволу НБУ на здійснення інвестицій за кордон. Реєстрація проводиться згідно з вимогами країни, в якій вітчизняний банк відкриває дочірній банк, філію чи представництво. Копію документа, який засвідчує реєстрацію відповідної банківської установи на території іншої держави, банк має в місячний термін подати в НБУ.
У разі відкриття представництв іноземних банків в Україні, крім клопотання про реєстрацію, положення про представництво і доручення керівникам на здійснення представницьких функцій, у НБУ подаються витяг з банківського (торговельного) реєстру про реєстрацію банку та свідоцтво про реєстрацію представництва Міністерством зовнішньоекономічних зв’язків України. Усі документи оформляються мовою оригіналу з нотаріально засвідченими перекладами. Крім того, вони мають бути нотаріально засвідченими за місцем їх видачі і легалізовані в консульських установах України.
Реєстрація банківських об’єднань здійснюється Національним банком України шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків за умови дотримання встановлених вимог щодо їх створення.
Усі вітчизняні банківські установи, включаючи філії і представництва, зобов’язані повідомляти Національному банку України про внесення змін і доповнень в установчі документи, положення про філію, представництво та інші документи, що підтверджують їх реєстрацію.
6. Порядок реєстрації в Україні комерційних банків за участю іноземного капіталу
1. Загальні положення.
Порядок реєстрації в Україні комерційних банків за участю іноземного капіталу регулюється Законом України "Про банки та банківську діяльність" № 872-XII від 20 березня 1991 року (далі Закон) та Положенням Національного банку України № 77 від 27 березня 1996 року "Про затвердження положень "Про порядок створення і реєстрації комерційних банків" та "Про порядок ліцензування банків в Україні" (далі Положення). Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону, комерційні банки різних видів і форм власності створюються на акціонерних або пайових засадах. Згідно з преамбулою Положення, комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю. Отже, доцільно зазначити, що у осіб, які мають намір створити комерційний банк за участю іноземного капіталу, може виникнути доволі просте питання - у якій, власне, організаційно-правовій формі може бути створено комерційний банк, особливо банк за участю іноземного капіталу? На поставлене запитання слід відповідати наступним чином - у ч. 1 ст. 22 Закону насамперед йде мова про пайові засади, під чим слід розуміти саме товариство з обмеженою відповідальністю, так як така юридична каегорія як пай має тотожний сенс з категорією доля, а тому, звертаючи увагу на визначення товариства з обмеженою відповідальністю, яке наведене у ч. 1 ст. 50 Глави 2 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про господарські товариства" № 769/97-ВР від 23 грудня 1997 року, де зазначено, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство , що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, можна дійти висновку, що у Законі, застосовуючи таке поняття як пайові засади, законодавець саме мав на увазі товариство з обмеженою відповідальністю, що й знайшло своє безпосереднє підтвердження у преамбулі Положення. Що стосується формування статутного фонду банку за участю іноземного капіталу, то слід викласти таке, мінімальний розмір статутного фонду у разі якщо частка іноземного капіталу у статутному фонду такого банку становить до 50 відсотків, повинен бути не менше суми, еквівалентної 5 млн. ЕКЮ на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ. Якщо частка іноземного капіталу у статутному фонді банку становить 50 відсотків і більше, мінімальний розмір статутного фонду банку за участю іноземного капіталу повинен бути не менше суми, еквівалентної 10 млн. ЕКЮ за офіційним курсом НБУ на день підписання установчого договору. Для формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку за участю іноземного капіталу в регіональному управлінні Національного банку України за місцем створення банку засновниками відкривається тимчасовий рахунок, на який кожний засновник вносить визначену чинним законодавством і установчими документами частку статутного фонду. Підставою для відкриття тимчасового рахунку є установчий договір засновників банку та заява на відкриття рахунку. До подання Національному банку пакета документів для реєстрації банку на тимчасовому рахунку повинна бути зібрана сума коштів відповідно до установчого договору, але не менша 50 для акціонерної форми створення банку - 50 відсотків статутного фонду зазначеного в установчих документах, для товариства з обмеженою відповідальністю - 30 відсотків статутного фонду, зазначеного в установчих документах.