Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Банківське право.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
438.27 Кб
Скачать

16. Організаційна структура нбу

  • Центральний апарат Національного банку України

    • Керівництво

    • Управління розвитку банківського сектору - Група економічних радників Голови

    • Секретаріат Голови

    • Апарат Ради Національного банку України

    • Управління зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації

    • Управління контролю ризиків

    • Департамент монетарної політики

    • Департамент бухгалтерського обліку

    • Редакція періодичних видань

    • Департамент готівково-грошового обігу

    • Департамент перевезення цінностей та організації інкасації

    • Департамент валютного регулювання

    • Генеральний департамент банківського нагляду

    • Департамент інформатизації

    • Фінансовий департамент

    • Юридичний департамент

    • Департамент персоналу

    • Департамент платіжних систем

    • Департамент аудиту

    • Управління діловодства

    • Департамент банківської безпеки

    • Департамент організації виробництва і господарської діяльності

    • Музей грошей

    • Управління методологічного та нормативно-організаційного забезпечення фінансового моніторингу

    • Управління аналізу банківських операцій

    • Управління контролю за виконанням кошторису

    • Генеральний економічний департамент

  • Структурні підрозділи Національного банку України

    • Відомча охорона

    • Центральна бібліотека

    • Навчальний центр Національному банку України

    • Центр наукових досліджень Національному банку України

    • Управління організації будівництва і реконструкції

  • Структурні одиниці Національного банку України

    • Операційне управління

    • Центральне сховище

    • Державна скарбниця України

    • Центральна розрахункова палата Національного банку України

    • Господарсько-експлуатаційне управління Національного банку України

    • Група управління проектами міжнародних кредитних ліній

    • Спеціалізовані підприємства Національного банку України

    • Навчальні заклади Національного банку України

    • Філії (територіальні управління) Національного банку України

  • Спеціалізовані підприємства Національного банку України

    • Фабрика банкнотного паперу Національного банку України

    • Банкнотно-монетний двір Національного банку України

  • Навчальні заклади Національного банку України

    • Львівський інститут банківської справи

    • Українська академія банківської справи (місто Суми)

    • Харківський інститут банківської справи

    • Черкаський інститут банківської справи

    • Інститут магістерської та післядипломної освіти Університету банківської справи НБУ (м.Київ)

17. Відповідно до ст. 23 Закону «Про Національний банк України» філії (територіальні управління) Національного банку не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від імені Національного банку в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції філій Національного банку визначаються Положенням, що затверджується Правлінням Національного банку. Постановою Правління НБУ № 495 від 22 грудня 2000 р. було затверджено Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України [2]. Якщо говорити про правові засади регулювання діяльності філій центрального банку, то необхідно включити до нормативно-правових актів, насамперед, Конституцію України, яка визначає конституційні засади діяльності НБУ (зокрема, ст. 99 Конституції закріплює основну функцію центрального банку держави — забезпечення стабільності грошової одиниці). По-друге, це Закон «Про Національний банк України», який є статусним законом для організації діяльності територіальних управлінь центрального банку. Звичайно, сюди слід також віднести сукупність законів України, шо врегульовують загальні питання власності (зокрема, її об'єктів), здійснення підприємницької діяльності тощо. По-третє, правові засади діяльності філій врегульовуються нормативно-правовими актами самого Національного банку України, в тому числі й вищезгаданим Положенням про філії (територіальні управління). Філії НБУ вирішують питання, що належать до їх компетенції, на засадах єдності та централізації в здійсненні грошово-кредитної та валютної політики, банківського нагляду, бухгалтерського обліку і розрахункових операцій, при складанні фінансової та статистичної звітності тощо.

18. керівні органи Національного банку – Рада Національного банку України та Правління Національного банку України — колегіальне обговорюють питання, віднесені законом до їх компетенції, та видають відповідні нормативні акти (постанови, правила).    Основним структурним підрозділом у центральному апараті НБУ – є функціональні департаменти з основних напрямів діяльності банку.    Департаменти організовують роботу з питань грошово-кредитної політики, готівково-грошового обігу, банківського регулювання і нагляду, валютних операцій, здійснення розрахунків, бухгалтерського обліку, звітності, персоналу, фінансів тощо. В складі департаментів створено управління і відділи.    Структурні підрозділи (департаменти) Національного банку та положення про них затверджуються Правлінням Національного банку України. Директори департаментів Національного банку призначаються та звільняються з посади Головою Національного банку відповідно до законодавства України про працю.    До складу департаментів Національного банку входять кваліфіковані спеціалісти, що мають значний практичний досвід і відповідну наукову підготовку.

  Організація роботи НБУ підпорядкована виконанню покладених на нього функцій та його ролі в реалізації економічної політики держави. Очолює Національний банк України Голова, який відповідно до Конституції України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на 5 років.    У разі незатвердження Верховною Радою України кандидатури, запропонованої Президентом України, питання керівництва Національним банком, а також порядок внесення нової кандидатури регулюються Законом України “Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за , згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України”. Одна кандидатура може вноситись не більше двох разів.    Голова Національного банку звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України прийняттям відповідної постанови у разі:    1) закінчення строку повноважень;     2) набуття законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні кримінального злочину;    3) заяви про відставку за політичними або особистими причинами, поданої у письмовому вигляді та прийнятої Президентом України;    4) смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або визнання безвісти відсутньою;    5) припинення громадянства або виїзду за межі України на постійне місце проживання;    6) за поданням Президента України в межах його конституційних повноважень.    У ст. 19 Закону України “Про Національний банк України” визначаються повноваження та обов’язки Голови Національного банку, а саме:    1) керує діяльністю Національного банку;    2) діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без доручення у відносинах з органами державної влади; з банками; фінансовими та кредитними установами, міжнародними організаціями, іншими установами й організаціями; 

19. Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. Це передбачено у ст.99 Конституції України, де зазначено : "Грошовою одиницєю України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України". З моменту введення національної грошової одиниці відповідно до конституційних норм вона стає не лише фінансово-економічним , а й політичним фактором. Адже національна грошова одиниця - це ознака економічного і політичного потенціалу держави її незалежності.

Статус Національного банку України визначається насамперед Конституцією України та Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 року. Національному банку присвячено розділ ІІ даного Закону.

Згідно зі ст.99 Конституції «забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України»

За ст. 8 Закону «Про банки і банківську систему» НБУ є:

      • центральним банком України, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

      • емісійним центром;

      • валютним органом;

      • органом банківського нагляду;

      • банком банків;

      • державним банком;

      • організатором міжбанківських розрахунків.

НБУ належить виключне введення в обіг (емісії) банкнот і монет. Національний банк розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу територіальних управлінь НБУ на замовлення комерційних банків. Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового обігу на території України. Він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення косових операцій для банків, підприємств та організацій.

Чинне законодавство про центральний банк держави покладає на нього виконання і низки інших функцій. До них насамперед належить визначення та проведення грошово-кредитної політики відповідно до затвердженої Верховною Радою України загальнодержавної прогнрами економічного розвитку.

Виконуючи функцію "банку банків", НБУ виступає в ролі кредитора останньої інстанції, здійснює кредитування і рефінансування банків з метою підтримки їх ліквідності шляхом надання ломбардних кредитів, стабілізаційних кредитів, проведення операцій РЕПО.

Як орган банківського регулювання і нагляду НБУ здійснює державну реєстрацію і ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, у вигляді інструкцій, положень, рекомендацій, визначає принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках. З метою забезпечення фінансової надійності банків НБУ втановлює для них обов’язковіекономічні нормативи, що регламентують капітальну базу банків, їх ліквідну позицію, кредитний ризик інвестування і ризик відкритої валюної позиції. Нагляд за банками НБУ та його установи здійснюють двома методами: безвиїздний нагляд; виїздне інспектування банків. У разі порушення законів чи інших нормативних актів Національний банк оже застосувати до комерційних банків заходи впливу, адекватні допущеному порушенню - аж до реорганізації або ліквідації банку.

Функція НБУ як банку держави полягає в тому, що він зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади, веде рахунки Державного казначейства, бере участь в обслуговуванні державного боргу шляхом розміщення державних цінних паперів, їх погашення та виплати доходу за ними. НБУ виконує роль фінансового уряду.

Як головний орган валютного регулювання і контролю НБУ видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлювалютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку. З метою забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності національної грошової одиниці НБУ проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Згідно з основними засадами грошово-кредитної політики НБУ здійснює формування золотовалютних резервів і управляє резервами, складає платіжний баланс, здійснює його аналіз і прогнозування.

НБУ забезпечує безперебійну роботу платіжної системи, встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб, відіграє роль у процесі створення та впровадження системи електронних платежів (СЕП).

Одна із важливих функцій НБУ - представляти інтереси України у взаємовідносинах із центральними банками інших держав, з міжнародними фінансовими органзаціями. НБУ тісно спвробітничає з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку, Банком міжнародних розрахунків у Базелі, центральними банками Німеччини, Нідерландів, Австрії, Великобританії, Франції, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Фінляндії, США , а також із пповідними банками Західної Європи та США з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, складання платіжного балансу, впровадження прийнятих у міжнародній практиці системи розрахунків та міжнародних стандарстів бухгалтерського обліку, має кореспондентські відносини з понад 40 іноземними банками.

НБУ - інформаійно-аналітичний і статистичний центр грошово-кредитної системи. Він має право безоплатно одержувати інформацію від банків, органів державної влади та суб’єктів господарювання усіх форм власності. Має офіційні видання "Бюллетень НБУ", "Платіжний баланс України", "Вісник НБУ" та різні звіти НБУ. У листопаді 1998 р. відкрито сторінку в марежі Інтернет українською мовою, з травня 1999 р. - англійською.

Згідно статті 6 Закону «Про банки і банківську діяльність» «Національний банк України (…) є власністю України, юридичною особою. Його статут затверджується Президією Верховної Ради України» . НБУ є підзвітним Верховній Раді. У відповідності до ст. 93 Конституції України та ст. 7 вищезгаданого Закону НБУ має право законодавчої ініціативи.

Ст.85,п.18 Конституції України відносить до повноважень Верховної Ради України «призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України; призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України» .

НБУ взаємодіє з Кабінетом міністрів України з питань грошово-кредитної політики, сприяє реалізації економічних програм уряду, якщо це не суперечить забезпеченню стабільності валюти України.

Національний банк і Уряд України проводять взаємні консультації щодо дій, які ними плануються, з питань термінів випуску цінних паперів, погашення державного боргу з урахуванням їх впливу на стан банківської системи, а також приіоритетів єдиної державної грошово-кредитної політики.

20. Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою. В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики. суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.

монетарна політика по суті є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою. За механізмом дії та характером впливу на реальну економіку вона найбільш чітко вписується в конюнктурну політику (рис. 1.2).

Головним завданням конюнктурної політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у конюнктурних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги.

21. До інших методів відносять установлення кредитних обмежень, лімітування рівня процентних ставок по депозитах і кредитам комерційних банків, портфельні обмеження й ін.

На початкових етапах переходу до ринкових відносин найбільше результативними є прямі методи втручання центрального банку в грошово-кредитну сферу. В міру розвитку ринкових відносин спостерігається перехід до ринкового (непрямого) методу регулювання грошової маси, і насамперед - до операцій на відкритому ринку і зміни рівня процентних ставок.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики НБУ є (рис. 10.2):

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2) процентна політика - регулювання центральним банком попиту та пропозиції на грошові кошти як через зміну процентних ставок за своїми операціями, так і шляхом рекомендацій щодо встановлення процентних ставок за активними та пасивними операціями банків з метою впливу на процентні ставки суб'єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами - здійснення валютних інтервенцій шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.

Спочатку здійснювалась ця необдумана кредитна політика переважно адміністративними методами, що були характерні адміністративній системі. Це пільгове кредитування, пряме втручання в систему ціноутворення, дефіцитне фінансування тощо. Другий етап у формуванні й розробці грошово-кредитної політики НБУ почався вже у кінці 1993 р. З приходом до керівництва центрального банку В.А. Ющенка ця політика почала формуватись на засадах антиінфляційної монетарної політики, в якій акцент було зроблено на рестрекційний метод.

22. До примусових заходів впливу належать: підвищення норми обов'язкових резервів; відкликання ліцензії на здійснення окремих або всіх банківських операцій; усунення керівництва комерційного банку або уста­ нови комерційного банку від управління; призначення тимчасової адміністрації для управ­ ління комерційним банком або установою комерційного банку; стягнення за рішенням суду (арбітражного суду) штрафу в розмірі неправомірно одержаного доходу; ліквідація комерційного банку та виключення його з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.Санкція у вигляді обмеження проведення низки операцій буде застосовуватися до банку, який порушив ліміт десять чи більше днів поспіль. Стягнення штрафу здійснюється у претензійно-позов­ному порядку. У разі збиткової діяльності комерційного банку або переведення його в режим фінансового оздоров­лення до нього може не застосовуватися такий захід впли­ву, як стягнення штрафу в розмірі неправомірно отримано­го доходу, а застосовуються інші заходи впливу. Рішення про примусову ліквідацію комерційного банку може бути прийнято у разі допущення ним порушень, вка­заних у ст. 48 Закону України «Про банки і банківську дія­льність». При цьому відкликається ліцензія на право здійс­нення всіх банківських операцій, призначається ліквідатор (ліквідаційна комісія), а також припиняються повноважен­ня Правління (Ради директорів), Ради банку і загальних зборів комерційного банку. Регіональним управлінням На­ціонального банку України, в якому відкритий кореспон­дентський рахунок такого банку, не пізніше наступного дня після прийняття відповідного рішення припиняються всі активні операції за кореспондентськими (субкореспондент­ськими) рахунками як у національній, так і в іноземній ва­лютах. Ліквідатор приступає до виконання обов'язків відразу після прийняття постанови про ліквідацію комерційного банку. Ліквідатором не може бути юридична особа, яка є кре­дитором чи акціонером (учасником) банку, що ліквідується або є стороною у судовій справі за участю банку, що лікві­дується. Ліквідатор не мас права:

23. Правовий статус центральних банків характеризується такими основними чинниками:    - рівнем нормативно-правового закріплення;    - ступенем самостійності (незалежності) в системі органів державної влади;    - характером взаємовідносин з іншими банками та фінансово-кредитними установами.  Правовий статус Національного банку України визначений, в першу чергу, Конституцією України та Законом України “Про Національний банк України”.БАНК-установа , що займається грошовими операціями ( готівковими й безготівковими ) , а також здійснює фінансове посередництво при нагромадженні депозитів , наданні кредитів .

Визначальним елементом правового статусу Національного банку України є положення, закріплене у ст. 2 Закону про НБУ: Національний банк України є особливим центральним органом державного управління. Використання законодавцем терміна "особливий центральний орган державного управління" при характеристиці Національного банку України є універсальним підходом за двома підставами. ст. 6 Конституції України щодо здійснення державної влади в України на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Національний банк України не входить до жодної з гілок влади, що виступає важливою гарантією його незалежності від органів державної влади. Особливості взаємовідносин Національного банку України з Кабінетом Міністрів України викладено у ст. 52 Закону про НБУ, яка закріплює такі їх форми:

- Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку;

Відповідно до ст. 54 Закону про НБУ, Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України. Наявність цієї норми в указаному законі відповідає тенденціям світової практики законодавчого регулювання відносин центрального банку і уряду з приводу залучення коштів Центробанку для фінансування бюджетних видатків. 

24. За формою власності розрізняють акціонерні, неакціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні та змішані, міждержавні (міжнародні) банки. За терміном надання кредитів – банки короткострокового, середньо- та довгострокового кредитування. За національною належністю – національні та іноземні банки. За функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи. Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній.. В сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у промислове розвинутих країнах. Неакціонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб. Кооперативні банки – кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб; виникли в першій половині XIX століття. Їх поява була обумовлена прагненням дрібних виробників (ремісників, селян) звільнитися від кабального лихварського кредиту, до якого вони були вимушені звертатися внаслідок недоступності банківського кредиту. Кооперативні банки створювалися на умовах добровільного об'єднання грошових коштів фізичних та юридичних осіб. Основне завдання їх діяльності – надання кредитів та здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів банку. Широкого розвитку вони набули в Німеччині, Великобританії, Франції, Італії, США, Японії та інших країнах. За обсягом операцій вони схожі з комерційними банками. Муніципальні банки – різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких зводилась до залучення заощаджень населення і виконання функцій скарбника муніципалітету. В сучасних умовах вони здійснюють практично всі види банківських операцій, а роль муніципалітетів зводиться до гарантії їх зобов'язань і призначення керівних органів. Найбільшого розповсюдження муніципальні банки набули в Німеччині, де на їх долю припадає близько 40 % балансу кредитної системи країни. Комунальні банки – спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади. Державні банки представляють собою кредитні установи, що знаходяться у власності держави. Їх праобрази існували ще в Стародавньому Римі, Вавилоні, Єгипті. В Європі вони з'явилися в ХVІ - ХVII ст. Найбільшого розвитку державні банки набули в умовах державно-монополістичного капіталізму в зв'язку з посиленням тенденції до усуспільнення виробництва. Вони виникали в результаті націоналізації кредитних установ, а також шляхом створення державних кредитних інститутів. Існують три види державних банків: центральні, комерційні банки, спеціальні кредитні установи. Змішані банки – банки за участю державного і приватного капіталу. Міждержавні (міжнародні) банки – міжнародні кредитні організації, створені на основі міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин.

25. Банк також слід розглядати як підприємство особливого виду. Тобто, якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виконують роль товару. Ця особливість банківського підприємства робить його настільки своєрідним, що вона об'єктивно потребує спеціального правового регулювання, яке відрізняється від загального законодавства про підприємства.

Комерційні банки здійснюють такі три основні групи уводі

1) суто банківські операції;

2) обслуговуючі операції;

3) небанківські угоди, не заборонені законодавством, але не включені у другу групу (наприклад, заснування інших підприємств та організацій).

У сучасній теорії банківської справи під час характеристики банківських угод, як правило, застосовується поділ банківських операцій на три групи:

1. Активні операції — спрямовані на використання ресурсів банку (наприклад, надання кредитів, здійснення лізингових операцій).

2. Пасивні операції — спрямовані на залучення коштів. Власний капітал банку, наявний під час його утворення, становить незначну частину його ресурсів. Головна частина — депозити клієнтів. Депозити поділяються на поточні (гроші видаються на вимогу вкладника у будь-який час) і строкові (гроші можуть бути зняті з рахунків лише через установлений строк).

3. Комісійні операції — це посередницька діяльність банку: обслуговування платежів клієнтів, отримання грошей за борговими зобов'язаннями (векселями, чеками), за дорученням своїх клієнтів, інкасація, зберігання валютних цінностей та цінних паперів тощо.

Банківська діяльність може мати лише професійний характер і є виключною. Водночас її слід розглядати як підприємницьку діяльність, що має певну специфіку і певні, притаманні лише їй, особливі риси. Враховуючи те, що банки є суб'єктами підприємницької діяльності, вони підпадають під діяння загальних правових принципів, що визначають статус суб'єкта підприємницької діяльності, в т. ч. установлених Конституцією України, Цивільним кодексом України, законами України, "Про господарські товариства", "Про власність" тощо.