2. За характером перехідних процесів:

1. Природно еволюційний тип перехідної економіки відображає природну ходу еволюції економічних систем під впливом відмічених вище чинників. Цей тип лежить в основі переходу від одного економічного стану до іншого. Тому даний тип перехідної економіки є основним. Більшою мірою він прийнятний для глобальних перехідних процесів, хоча і локальні перехідні економіки результатом свого розвитку здебільшого зобов'язані природно еволюційним процесам.

2. Реформаторсько-еволюційний тип характеризується певною свідомою регуляцією перехідних процесів з боку суспільства. В даному випадку мова йде лише про свідоме використання об'єктивних чинників економічного прогресу. Тому за цього типу перехідної економіки об'єктивну еволюцію можна прискорити. Відмічений тип характерний для локального типу перехідної економіки.

2. Трансформаційні стани економічних систем, основні форми та етапи їх розвитку

Економіка — це система відносин між людьми з приводу використання обмежених ресурсів у процесі вироб­ництва, розподілу, обміну і споживання різноманітних благ і послуг з метою задоволення потреб індивідів і суспільства.

Намагаючись побудувати економічну систему та суспільство, слід звернутися до аналізу загальних закономірностей руху економічних систем: цілісність, відкритість до зовнішніх впливів і зв'язків, здатність породжувати, підтримувати та розвивати інтегративні властивості сукупності об'єктів і підсистем, що у процесі взаємодії й складають базу та структуру даної системи.

Крім названих вище, до закономірностей, що визначають природу та функції економічних і соціальних систем, слід віднести й циклічність їхнього розвитку.

Взагалі поняття цикл, цикли (від грец. kyklos – коло) означає сукупність взаємозв'язаних явищ, процесів, робіт, що утворюють замкнене коло розвитку протягом певного проміжку часу. Будь-який розвиток у природі чи у суспільстві відбувається циклічно, нерівномірно та проходить через схожі фази. Згодом цикл почали сприймати як спіраль, повторення схожих, але не однакових фаз у поступальному розвитку, тобто як хвилеподіб­ний прогресивний розвиток.

Життєвий цикл суспільства – період від зародження певної суспільно-історичної системи до її загибелі (чи радикального перетворення – трансформації).

Як і будь-яке інше явище, новий життєвий цикл суспільства починається з окремих якісно нових елементів, функцій, що у процесі свого розвитку стають системоутворювальними, такими, що забез­печують формування ядра нових зв'язків, нової інтегративної струк­тури, нової надскладної соціальної системи.

Подібно до життєвого циклу суспільства, економічна система також має свій життєвий цикл, отже й свої специфічні стадії функ­ціонування:

1. Виникнення, тобто зародження в надрах старої системи одиничних нових форм.

2. Формування, або формоутворення, тобто поширення, перетворення в домінуючу, панівну систему.

3. Розвиток, тобто нова система перетворюється у цілісність, коли повною мірою виявляються притаманні даній системі риси.

4. Проходження, коли руйнується цілісність системи, але вона ще зберігається, з’являються елементи нової економічної системи.

5. Розпад, коли система розпадається, але залишаються одиничні явища, які належать до цієї системи.

6. Зникнення, коли зникають і одиничні явища, що характеризу­ють систему, що відійшла в минуле.

Таке розуміння життєвого циклу суспільства як цілого, а економічної системи – як основи цього суспільства, дає змогу говорити про безперервність внутрішніх трансформаційних процесів і перехідних станів усередині будь-яких економічних та соціальних систем.

Уся економічна історія людства пов'язана з постійними переходами від одного стану економічної системи до іншого, коли одна система перебуває у стадії формування, а інша – у стадії розпаду. Такі переходи здійснюються на основі трансформаційних процесів, які змінюють внутрішній стан системи. Вони можуть діяти двояко — подовжуючи у часі стадії функціонування економічних систем та життєвого циклу суспільства, які забезпечують їх висхідний рух, а отже, якісні зміни та розвиток структурних елементів системи без зміни її базових мотиваційних важелів; або скорочуючи цей час, а отже, прискорюючи перехід до спадного руху, який врешті-решт означає розпад існуючої системи, її відмирання, хаос і народження нової впорядкованості, що відбиває зміст нового життєвого циклу.

Взагалі, поняття трансформація (лат. transformatio) означає перетворення, перевтілення, зміна виду, форми, властивостей чого-небудь. З позицій впливу на зміни структури господарської системи трансформація – це процес заміни конституючих ознак одного господарського порядку подібними ознаками іншого порядку, наслідком чого є докорінне перетворення економічної системи в цілому.

У сучасній економічній науці існує значна кількість концепцій щодо трактування, сутності і змісту трансформації. Можна зустріти також характеристику трансформації, яка досліджується з позицій визначення її об'єктом процесу відтворення. Саме відтворення у даному разі розуміється як спрямованість людської діяльності на збереження та розвиток умов життя, що склалися, матеріальної основи власного існування, виражених у єдності взаємопереходів стадій виробництва та споживання. Тому відтворення вже само по собі розглядається як процес трансформації природного середовища відповідно до потреб людини.

Основні етапи трансформації

1. Етап безпосередньої трансформації, на якому відбувається «прорив форми, подолання адаптованості відтворювального процесу, його порогових значень». Характерними рисами етапу є функціональна криза, стрімке збільшення різних форм деструктивної поведінки усіх суб'єктів відтворювального процесу, загострення соціальної напруженості, значні порушення системної рівноваги.

2. Етап інтерформації – «етап нестійкого та невизначеного стану, співіснування між формами». На цьому етапі значно зростає потреба у взаємодії держави із найбільш мобільними силами суспільства, оскільки саме від них залежать визначення нової парадигми розвитку, його стратегічних цілей, заміна старих і створення нових інституціональних форм, які б забезпечили нову якість економічного та соціального відтворення.

3. Етап інтоформації – «період набуття нової стійкості, нової форми». Такий етап переходу характеризується набуттям системою елементів цілісності, отже домінуванням якісно нової системи господарювання, мотивації, соціальних зв'язків тощо.

4. Етап посттрансформаційного стану – час, коли визначається «здатність нової системи охопити усі ланки відтворювального процесу, надати йому цілісності та стійкого самовідтворювального руху відповідно до нової мети розвитку».

На цьому етапі, на думку вчених, повинна відбутися надзви­чайно важлива для подальшого розвитку подія — переорієнтація якісних ресурсів від ядра до периферії, що дасть змогу утворити однорідний технолого-економічний простір, забезпечить ціліс­ність відтворювального процесу, однаковий ритм господарської діяльності в усіх сферах та ланках економічного життя, конструк­тивну поведінку усіх суб'єктів господарювання. У разі неспроможності з боку суспільства забезпечити таку системну переорі­єнтацію, економіка не отримує ефективних самовідновлюваних джерел руху, і процес відтворення відбуватиметься на основі по­заекономічних примусових чинників.

Такий стан означає не що інше, як незавершеність трансфор­маційного циклу, отже постійну стагнацію економічного та сус­пільного життя, зростання державного втручання у процеси управління відтворювальним циклом, до того ж у «ручному ре­жимі», що, безперечно, веде до зростання усіх видів суперечно­стей у метасистемі, значного збільшення витрат для досягнення бажаного результату, постійного програшу у відносинах з інши­ми державами на глобалізованому економічному та політичному полі.

До речі, саме наслідками неспроможності швидкого переходу до системних перетворень в економіці та суспільстві, від стадії прориву до етапів інтоформації та посттрансформації, можна по­яснити відставання нашої держави у забезпеченні цілісного й ефективного функціонування ринкової системи господарювання в країні, системних соціальних перетворень на основі дедалі біль­шої зацікавленості переважної більшості населення у високопро­дуктивній і результативній праці, відсутність дієвих механізмів соціального партнерства, органічно притаманних країнам Євро­пейського Союзу.