2. Сутність перехідної економіки.

Невідповідність між економічним устроєм держави та існуючими потребами розвитку суспільства спричинює явище, яке традиційно прийнято кваліфікувати як економічна криза, визначальною рисою якої є економічна деградація – процес руйнування національної економічної системи, що відзначається різким зниженням промислової, комерційної, інтелектуальної, інвестиційної та інших видів економічної діяльності, глибоким спадом обсягів національного виробництва, посиленням інфляційних процесів, високим рівнем безробіття. Єдино можливим шляхом подолання економічної кризи є перехід до іншої, якісно ефективнішої форми економічної системи. Період цього перехідного стану характеризується становленням та функціонуванням особливого типу економічних систем, відомого в економічній літературі під визначенням перехідні економічні системи.

Таким чином, перехідним процесом в економіці вважається процес, у якому одна економічна система перебуває в стадії формування, а інша – в стадії розпаду.

Перехідна економіка – це тимчасовий стан національної економіки, за якого вона переходить від однієї до іншої економічної системи у процесі здійснення реформ.

За своїм характером ці економічні системи слід трактувати як змішані, оскільки вони у своїй внутрішній структурі ще зберігають значний вміст механізмів та інституцій старої економічної системи, але поступово набирають рис та ознак тієї нової системи, до повної трансформації у яку просувається дана перехідна економічна система.

Перехідні (трансформаційні) економічні системи – це складне явище. В історії розвитку практично кожного соціуму настають періоди, коли стара економічна система функціонує за низхідною (занепадає), а в її просторі зароджуються елементи нової системи з тенденцією до самоорганізації та висхідного розвитку

Перехідні економіки можна класифікувати за аспектами цивілізаційного і формаційного процесів.

Аспект цивілізаційного процесу:

1. від неоліту до бронзового віку;

2. від бронзового до залізного віку;

3. від залізного до передіндустріального віку;

4. від передіндустріального до індустріального віку;

5. від індустріального до постіндустріального (інформаційного) віку.

Аспект формаційного процесу:

1. від первісного до рабовласницького ладу;

2. від рабовласництва до феодалізму;

3. від феодалізму до капіталізму;

4. від капіталізму до соціалізму;

5. від соціалізму до капіталізму (для постсоціалістичних країн тощо).

У межах кожної цивілізації та кожної суспільно-економічної формації є перехідні стани від однієї стадії розвитку до іншої.

Кожна наступна форма соціально-економічного розвитку породжу є нові фактори економічного зростання, не відкидаючи при цьому надбань попередніх. За вільної конкуренції головним фактором економічного зростання є гонитва за надприбутком, одержаним завдяки впровадженню науково-технічному прогресу.

Монополія породжує нові переваги великих підприємств над дрібними в застосуванні досягнень НТП, економії на управлінні та ін., а також можливість упорядковувати, узгоджувати та передбачувати результати діяльності.

Державно-монополістичний капіталізм створює можливості державного впливу на відтворювальний процес у масштабах суспільства.

Змішана економіка забезпечує спеціалізацію і розподіл функцій між дрібними та крупними підприємствами, передбачає обрання форми власності й форми господарювання за економічною доцільністю. Змішана економіка докорінно змінює місце і роль найманого робітника, який дедалі частіше стає співвласником капіталу та учасником управлінського процесу в межах корпорацій (наймані менеджери) й учасником процесу регулювання економіки як цілого (наймані державні службовці).

Зміст перехідної економіки – формування нових елементів та системоутворення їх, яке дає можливість зайняти новому панівне місце в ієрархії підсистем та системи як цілого.

Для перехідної економіки характерні такі специфічні риси.

Перша. Нестійкість перехідної економіки пояснюється тим, що на відміну від стабільної економічної системи, в який зміни стосуються переважно механізму функціонування системи, в перехідних системах змінюється сам механізм розвитку. Останнє порушує її стійкість, оскільки спричиняє розбалансованість попередньої системи. Внутрішньо нестійкий характер перехідної економіки зумовлюється постійним пошуком, апробацією нових економічних форм, які були б динамічнішими та ефективнішими. У ній немає певного стрижня — рівноваги, яка б постійно автоматично генерувала відновлення. Одночасно будь-які економічні відносини досить чітко виявляють свою суперечливість та швидко вичерпують свій діючий потенціал.

Друга. Невизначеність як риса перехідної економіки пояснюється, насамперед, здатністю елементів системи до самоорганізації. Суб’єкти економіки ставлять перед собой мету – побудувати економічну систему певного типу і розробляють механізми та засоби досягнення мети, але зазвичай теоритично сформульована і практично реалізована мета не співпадає повністю. По-перше, тому що завжди в процесі становлення виникають непердачувані заздалегідь моменти. По-друге, з причини здатності системи до самоорганізації, що сама по собі передбачає багатоваріантність розвитку.

Третя. Багатоваріантність самоорганізації системи, різноманітність устремлінь, цілей, бажань стосовно майбутнього суспільного устрою зумовлюють альтернативний характер розвитку перехідних економік. Устрімлення щодо трансформації старої системи можуть бути успішними (реалізована мета близька до поставленої) і бузуспішним (система повертається в модіфікованому вигляді до попереднього стану або ж гине.)

Четверта. Наявність перехідних економічних форм, в чому власне і виявляється одночасне співіснування елементів господарювання змінювальної і змінюючої систем, тобто поєднання старого і нового. Суттєве методологічне значення має і те положення, що самі ці форми тому й перехідні, оскільки не є і не можуть бути кінцевою метою розвитку. Вони завжди були, є і будуть засобом її (основної мети) досягнення, займаючи проміжне становище між відповідними системами. Так, в Україні тісно переплелися старі форми — адміністративне управління занадто великим державним сектором, з новими економічними формами, зокрема приватним сектором. Значного розвитку набули такі деформовані явища, як тіньова економіка (до 50 % ВВП), безконтрольна з боку суспільства приватизація, масштабна корупція серед управлінських структур різного рівня, силові (і навіть злочинні) методи економічного спілкування.

П’ята. Особливий характер суперечностей в перехідній економіці. Суперечності перехідних економік є суперечностями розвитку (між старим та новим), а не функціонування. Загострення цих суперечностей часто супроводжується бажанням та закликами повернутися до попереднього стану.

Шоста. Історичність перехідної економіки зумовлена характером умов переходу, природними, економічними, регіональними, політичними, ідеологічними та соціальними особливостями країн, які формують специфіку моделей переходу.

Перехідні процеси можуть різнитися залежно від того, чи вони є цілеспрямованими і керованими з боку суспільства (держави), чи природно-еволюційними (стихійними) або стрибкоподібними.

Історії відомі різні типи перехідної економіки. Можна виділити відповідно такі типи перехідної економіки:

1. За масштабами перехідних процесів:

1. Локальна перехідна економіка дає уявлення про характер перехідних процесів на обмеженому (локалізованому) територіальному просторі - в окремій країні або певному регіоні. Тому за умови класифікації типів перехідної економіки згідно її масштабам локальна перехідна економіка є початковим типом перехідної економіки.

2. Глобальна перехідна економіка характеризує єдиний процес змін в масштабах всього світового господарства або в межах певної цивілізації. Відносно до локальної перехідної економіки глобальна є визначальний, оскільки характеризує і визначає глобальні перспективи першої.