4. Дефіцит бюджету і способи його покриття. Державний борг та проблеми його обслуговування.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи держави, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок (профіцит) бюджету. Перевищення видатків над доходами становить дефіцит бюджету.

Надлишок бюджету уряд може використовувати за непередбачених обставин для дострокових виплат, погашення державного боргу, кредитування або переведення його в дохід наступного бюджетного року.

Граничний розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття визначаються Верховною Радою України під час затвердження державного бюджету. Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів. Рішення про залучення позик у кожному конкретному випадку ухвалює Верховна Рада України. У затвердженому бюджеті граничний розмір дефіциту не повинен перевищувати розміру видатків бюджету на розвиток.

Безінфляційним засобом подолання бюджетного дефіциту є емісія цінних паперів. Держава в особі своїх органів може випускати цінні папери для задоволення потреб у фінансуванні видатків відповідних бюджетів. Тим самим держава як емітент стає суб’єктом ринку цінних паперів і фондового ринку. До основних державних цінних паперів належать облігації та казначейські зобов’язання.

Сьогодні все активніше в економічній літературі обговорюються проблеми державного боргу України у зв'язку з катастрофічним зростанням його величини. Не тільки вчені-економісти, а й кожний громадянин України не може бути байдужим до суми боргових зо­бов'язань перед зарубіжними й вітчизняними кредиторами, тим біль­ше, що жодних розумних, об'єктивних причин, які б пояснювали постійне зростання масштабів державного боргу, знайти просто не­можливо.

Донедавна політики й науковці були переконані, що держава не може збанкрутувати, бо тримає у своїх руках друкарський верстат для друкування грошей. Життя позбавило їх такої приємної впевне­ності. У результаті енергетичної кризи 1974—75 рр. та різкого зро­стання світових відсоткових ставок у 1980-х роках виявилася боргова криза країн, що розвиваються. Відтоді аналіз зовнішніх та внутрішніх боргів держави став невід'ємною частиною макроекономічного ана­лізу національної та світової економіки. А якщо уявити світове гос­подарство як єдиний економічний організм, то боргові зобов'язання одних країн перед іншими суб'єктами світового господарювання є не що інше, як криза неплатежів, яка так яскраво виявилася в Україні.

Що стосується України, то тут сума зовнішніх кредитів та внутрішніх позичок уже досягла гранично допустимої величини з погляду можливостей їх повернення. Вітчизняна економічна нау­ка ще не розробила теоретично обгрунтованої сукупності еконо­мічних показників, які б відображали боргову, а точніше, еконо­мічну безпеку України. Відтак щороку державні органи опрацьо­вують понад три десятки інвестиційних проектів, під які плану­ється взяти зовнішні кредити.

Доступність зовнішніх кредитів у 1992—1993 pp. дала змогу Уряду України утримувати на високому рівні витрати держави, не вдаючись до інфляційного фінансування і не вводячи нових податків. А коли не вистачило зовнішніх кредитів, то уряд виму­шений був вдатись до ОВДП (інфляційне фінансування), до жор­сткої та обтяжливої податкової політики. Податкова політика придушила вітчизняного виробника, а інфляція, що постійно зро­стала, зробила неплатоспроможним населення, унаслідок чого зовнішній борг став ще більшим тягарем для економіки України.

Тільки пожвавлення економіки протягом 2000—2004 pp. змінило ситуацію навколо зростання заборгова­ності та реструктуризації її виплати. Існу­ють оптимістичні прогнози щодо обслуговування зовнішнього боргу. При цьому необхідно звернути увагу на те, що здатність нашої країни обслуговувати зовнішню заборгованість є дуже за­лежною від кон'юнктури світового ринку. Необхідно пам'ятати, що в останні роки коефіцієнт обслуговування довгострокового зовнішнього боргу становив у середньому 12 %, тоді як економіч­на наука і практика свідчать, що показником тяжкого боргового тягаря є 5 % і більше від ВВП, що йде на обслуговування боргу.