- •Лекція 1. Основні теорії трансформаційних станів економіки.
- •1. Сутність та зміст трансформаційної економіки як науки.
- •2. Сутність перехідної економіки.
- •2. За характером перехідних процесів:
- •2. Трансформаційні стани економічних систем, основні форми та етапи їх розвитку
- •4. Становлення економічної системи України в умовах трансформаційних процесів в економіці
- •Лекція 2. Закономірності руху економічних систем. Людський, соціальний та інтелектуальний капітал.
- •1. Індустріальне та постіндустріальне суспільство.
- •2. Інформаційне суспільство як форма й результат функціонування постіндустріальної економіки.
- •4. Роль держави у забезпеченні ефективної трансформації продуктивних сил на принципах інформаційної економіки.
- •5. Людський, соціальний та інтелектуальний капітал як інституціональні форми функціонування інформаційного суспільства.
- •Лекція 3. Передумови системної трансформації соціалізму.
- •1. Соціально-економічна сутність централізовано керованої економічної системи.
- •2. Централізоване директивне планування.
- •3. Господарські реформи як способи вдосконалення централізовано керованої економічної системи.
- •4. Необхідність, сутність та цілі соціально-економічної трансформації командно-адміністративної системи соціалізму.
- •Лекція 4. Проблеми формування економічної політики в Україні в умовах перехідного стану суспільства.
- •1. Економічна політика як об’єктивна потреба відображення інтересів суб’єктів економічної діяльності.
- •2. Цілі економічної політики та їх класифікація
- •3. Концептуальні моделі переходу до ринкової системи господарювання.
- •Лекція 5. Становлення ринку факторів виробництва.
- •1. Первісне нагромадження капіталу. Становлення ринку капіталів.
- •2. Становлення фондових ринків.
- •3. Проблеми формування ринків землі та нерухомості.
- •4. Формування системи найманої праці та ринку праці.
- •Лекція 6. Принципи формування підприємницького середовища у перехідній економіці України.
- •1. Підприємництво в системі економічних відносин суспільства.
- •Класифікація перешкод для розвитку підприємництва в Україні
- •Державне регулювання підприємництва.
- •3. Державне регулювання процесів у підприємницькому середовищі.
- •4. Державна система підтримки підприємництва.
- •5. Фінансові важелі державної підприємницької політики.
- •Лекція 7. Фіскальна та монетарна політика як складові фінансової стабілізації у трансформаційній економіці.
- •1. Цілі, функції та інструменти фіскальної політики в умовах системної трансформації економіки.
- •2. Використання податкових інструментів у фіскальній політиці.
- •3. Формування дохідної та видаткової частин бюджету.
- •4. Дефіцит бюджету і способи його покриття. Державний борг та проблеми його обслуговування.
- •5. Монетарна політика та особливості її реалізації в Україні.
- •Лекція 8. Зайнятість, доходи населення та соціальна політика в умовах ринкових перетворень.
- •1. Зайнятість як функція суспільного виробництва та форма відповідності пропозиції робочої сили та попиту на неї.
- •2. Безробіття як макроекономічна проблема сучасної економіки.
- •4. Регулювання ринку праці, зайнятості, оплати праці та споживання населення.
- •Лекція 9. Основні тенденції та інституціональні форми глобалізації, їх вплив на трансформаційні процеси в Україні
- •1. Сутність глобалізації. Економічний розвиток як чинник формування інституціональних основ глобалізації.
- •2. Глобалізація та проблеми міжнародної економічної безпеки.
- •3. Глобалізація та соціалізація економічного розвитку.
- •4. Глобалізація як інструмент запровадження ефективних соціальних чинників трансформації національних економічних систем.
2. Централізоване директивне планування.
Планомірність як форма зв'язку між суб'єктами господарювання є імперативним велінням процесів поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва. Означені процеси об'єктивно вимагають координації взаємних дій виробників, їх передбачуваності, а отже, планомірності.
План не є сутнісною характеристикою якоїсь окремо взятої економічної системи, оскільки має місце у всіх індустріально розвинутих країнах. Але якщо в країнах з ринковою економікою план розглядається як інструмент досягнення відповідної мети, то в централізовано керованій економічній системі плану відводиться роль самої мети. Тому тут він стає директивним, тобто обов'язковим до виконання.
Сутність директивної системи планування полягала у тому, що центральні органи державного управління, побудовані за принципом ієрархії, доводили планові завдання до нижчих ступенів планової ієрархії у вигляді планових директив, тобто завдань, обов'язкових до виконання. У разі невиконання цих завдань керівники цих колективів і самі трудові колективи зазнавали своєрідного покарання — як економічного (позбавлення премій тощо), так і суспільного (партійний і громадський осуд).
За таких умов планові показники перетворювались у продукт торгу. На будь-якому етапі виконання планових завдань представники відповідного ієрархічного ступеня планової ієрархії мали можливість «виторгувати» нові, як правило, занижені планові завдання, посилаючись на безліч «об'єктивних» причин. Така практика «погодження» планових орієнтирів у межах мікроекономічного рівня породжувала відомчість та місництво. Перший феномен розкривався насамперед на галузевому рівні, де кожне міністерство (відомство) відстоювало свої відомчі інтереси, які не завжди збігалися із загальнодержавними.
Місництво ж виявлялося здебільшого на регіональному рівні, де кожна регіональна ієрархія намагалася відстояти власні, місцеві інтереси.
Директивне планування як за своею методологією, організацією, так і за своїм змістом є абсолютно хибним, оскільки базується на «плануванні від досягнутого». Це означає, що показники п'ятирічного (а отже, і щорічного) плану визначались примітивно просто: до досягнутого рівня виробництва додавалась політично вигідна цифра економічного зростання, яка не була економічно обґрунтована й зорієнтована на потреби споживачів і можливості виробників. Красномовним підтвердженням цієї тези є те, що жоден затверджений п'ятирічний план не був виконаний (крім одного). Результатом такого «планування» було те, що поряд з постійним затоварюванням певними видами продукції існував хронічний дефіцит на інші товари. Це пояснюється тим, що централізоване планування практично унеможливлювало реакцію на зміни у попиті, а тому виникали парадоксальні ситуації: за визначених планом ціни і обсягів виробництва могли існувати як дефіцит, так і надлишок продукції.
Головними недоліками директивної системи планування є:
відсутність достатніх стимулів для підвищення ефективності виробництва;
створення потенційних можливостей для суб'єктивізму в управлінні економікою, «ручного» керування нею;
створення умов для апатичного сприйняття НТР;
обмеження господарської ініціативи підприємств.
Разом з тим, директивна система планування має і свої переваги:
—дозволяє сконцентрувати необхідні ресурси для розв'язання нагальних проблем;
— створює можливості для реалізації повної зайнятості населення (хоча нерідко і оманливої);
сприяє зменшенню трапсакційних витрат;
створює кращі умови для здійснення соціального захисту населення і розв'язання питань соціальної сфери.
Саме ці переваги були «співзвучні» з тими конкретно-історичними завданнями, які поставила перед собою перша країна соціалізму. Можна сказати навіть більше: ці завдання могли бути розв'язані винятково за допомогою жорстокого централізованого планування. І коли ці завдання були виконані, директивне планування вичерпало себе, більше того, стало гальмом подальшого розвитку. На порядок денний історія висунула нові завдання, розв'язання яких дисонувало з централізованим плануванням. Останнє підлягало не вдосконаленню, навіть не трансформації, а заміні на діаметрально протилежну форму зв'язків між суб'єктами господарювання — ринкову форму.