3 Базельські угоди про капітал

У 1988 р. Базельський комітет з питань банківського нагляду прийняв Міжнародне наближення оцінки капіталу і стандартів капіталу (Іnternational Convergence of Capital Measurement and Capital Standards). Документ відомий також як Угода про капітал, або Базельська угода. Пізніше цей документ отримав ще одну назву — "Базель".

Базельська угода про капітал 1988 року ("Базель") визначила для банків стандарти достатності капіталу, а саме: елементи капіталу, вагові коефіцієнти ризику, цільовий стандартний коефіцієнт достатності капіталу. Базельська угода І містила такі основні постулати: капітал банку складається з основного та додаткового; капітал потрібен для покриття кредитного ризику, який визначається за допомогою вагових коефіцієнтів; співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням коефіцієнта кредитного ризику, не повинне бути меншим 8 %

Однак відносна простота й доступність методик і підходів Угоди про капітал привели до того, що її було запроваджено майже у 130 країнах світу, у тому числі в Україні, причому щодо всіх банків — об'єктів нагляду незалежно від їх "міжнародної активності".

Недоліком Базельської угоди І було і те, що вона приділяла недостатньо уваги заставному забезпеченню та деривативним інструментам в обмеженні банківських ризиків. Найбільшої критики зазнала шкала вагових коефіцієнтів ризику, яка не давала змоги відобразити їх високий рівень за позабалансовими операціями банків.

Тож, Базельська угода І, яка б вона не була прогресивна на час створення, згодом застаріла, і до неї починають вноситись поправки. Протягом 1988—2004 рр. прийнято декілька поправок (здебільшого редакційно-технічних), які не змінювали трьох основних постулатів "Базеля І".

На фоні низки поправок чітко виділяється Поправка до Угоди про капітал на врахування ринкових ризиків, прийнята у 1996 р.

У 2004 р. Базельський комітет прийняв нову концептуальну редакцію Угоди про капітал — Базельську угоду про капітал II ("Базель II").

Основною метою "Базеля II" є сприяння адекватній капіталізації банків і вдосконаленню систем управління ризиками, і, таким чином, посиленню стабільності банківської системи в цілому. Для цього регулятивний капітал банку має відповідати його реальним ризикам, покривати всі основні ризики та визначати обсяг операцій, який може здійснювати банк відповідно до рівня свого капіталу.

"Базель II" не замінює попередні редакції Угоди про капітал, а лише доповнює їх. З формального погляду він є черговою поправкою до Угоди, ніж новим документом. Тому він не містить ні порядку розрахунку регулятивного капіталу, ні вказівок щодо мінімально необхідного значення адекватності капіталу — ці вимоги лишаються незмінними з попередніх версій документа.

Водночас у "Базелі П" визначено новий концептуальний підхід до нагляду взагалі та до поняття адекватності капіталу зокрема. Цей підхід отримав у світі назву "нагляд на основі оцінки ризиків""Базель II" містить три "компоненти-опори": "Мінімальні вимоги до капіталу"; "Контроль з боку нагляду"; "Ринкова дисципліна" Перша компонента — "Мінімальні вимоги до капіталу" — містить методологію розрахунку мінімально необхідної величини капіталу для трьох ризиків: кредитного, ринкового та операційного. При цьому у першій компоненті є кілька альтернативних варіантів кількісної оцінки кожного з ризиків. У другій компоненті — "Контроль з боку нагляду" — наголошується на необхідності ретельного та всебічного контролю з боку органу банківського нагляду за порядком та результатами розрахунку адекватності капіталу кожного окремого банку.

У третій компоненті — "Ринкова дисципліна" — наголошено, що в оцінці адекватності капіталу зацікавлений не лише банк та органи нагляду, а насамперед клієнти, які бажають знати, чи можна довірити свої кошти цій фінансовій установі. Без розкриття інформації для клієнтів, оприлюднення звітності неможливо досягти стабільності банківської системи та довіри до неї, в чому і полягає завдання банківського нагляду.