10 Серпня 1792 р. У Парижі спалахнуло збройне повстання, котрим керувала Паризька комуна. Людовика XVI було заарештовано.

Панування конституціоналістів закінчилося. Конституція 1791 р. втратила свою силу.

Було оголошено про скликання нового найвищого органу влади-Національного конвенту, у виборах якого мали брати участь усі французи, котрим виповнився 21 рік. Такий Конвент відкрився 20 вересня 1792 р. у Парижі. 21 вересня Франція була проголошена республікою, а всю виборну владу переобрано на основі загального виборчого права для чоловіків, старших за 21 рік. До складу Конвенту було обрано 750 депутатів. Праворуч у парламенті за­сідали жирондисти (було близько 200 осіб). Зліва - монтаньяри -"мешканці гори" (100 осіб). "Горою" в Конвенті називали верхні місця, де сиділи найреволюційніше налаштовані депутати. Монтань-ярів називали також якобінцями, позаяк більшість з них перебувала в Якобінському клубі. Цей клуб розміщувався в колишньому приміщенні монахів-домініканців (у Франції вони називались якобінцями). Між "горою" та "жирондою" засідала основна частина депутатів, названих "рівниною", чи іронічно "болотом". Депутатів презирливо іменували "болотними квакушами". Зберігаючи мовчання з більшості гострих питань, ці депутати голосували ш сильніших на певний момент. Перші засідання Конвенту про­ходили в зіткненнях між жирондистами та якобінцями щодо долі короля. Останній був доставлений до Конвенту й допитаний. Його звинуватили в зраді, листуванні з іноземними державами, що воювали проти Франції. Конвент одноголосне (28 осіб утрималося) виніс вердикт: король винен. Ще гостріші суперечки розгорілися при об­говоренні питання про те, якого покарання заслуговує король. Це засідання продовжувалося 37 год, оскільки кожний депутат мав висловити власну думку. Більшістю з перевагою в один голос було прийнято рішення, що король заслуговує смерті. 21 січня 1793 р. короля стратили (гільйотинували).

Жирондисти, котрі отримали більшість на виборах, були проти подальшого розвитку революції. Вони всіма способами стримували її та в 1793 р., подібно до того, як це сталося з конституціоналістами, перетворилися на контрреволюційну силу. У цей же час народні маси продовжували боротьбу за радикальне, демократичне вирішення аграрного питання й остаточне знищення феодальних відносин. По всій країні спалахували повстання селянства та міської бідно; й. Жирондисти відкрито перейшли до реакційного табору і, вступивши на шлях зрадництва, повернули чорою проти народу та революції. 2 червня 1793 р. в Парижі відбулося збройне повстання народних мас, керованих дрібною буржуазією, - влада перейшла до якобінців.

Диктатура якобінців (1793-1794 рр.)

Якобінці, що прийшли до влади в червні 1793 р., були найреволюцій-нішою силою в історії французької революції. Республіка переживала критичний момент: скорочення виробництва, продовольча криза, голодні бунти, заколоти та змови контрреволюційних сил, натиск інтервентів. Дві третини території Франції (60 департаментів із 83) були захоплені ворогами революції. Урятувати та зміцнити револю­цію неможливо було без задоволення основних вимог народу.

Якобінці спочатку діяли нерішуче. Зміцненню влади якобінців сприяло швидка розробка (протягом двох тижнів) і прийняття 24 червня 1793 р. новоїдеклараціїта нової Конституції. Декларація прав людини та громадянина 1793 р. відрізнялася від попередньої (1789 р.) значно більшим демократизмом і революційністю. Вона, проголошуючи непорушні права людини (рівність, свободу, безпеку, власність та ін.), наголошувала, що уряд повинен забезпечити людині можливість користування ними. Наводився також широкий перелік демократичних свобод: право на зібрання, подачу колективних петицій, свободу совісті тощо. З'являються принципово нові статті: про заборону під страхом смерті монархії, про право народу на повстання проти уряду, якщо останній порушуватиме його права та ін. Декларація 1793 р. стала одним з найдемократичніших документів революції. Та в ній чітко проявлявся і її буржуазний характер. Вона, приміром, закріплювала непорушність приватної власності, розглядала її як природне та невід'ємне право людини.

Декларація прав людини та громадянина 1793 р. була покладена в основу якобінської Конституції, в якій Франція проголошувалася республікою, де верховна влада належала народові. Верховним органом законодавчої влади став Законодавчий корпус, який повинен був складатися з однієї палати. Виконавча влада доручалася Виконавчій раді, порядок формування якої був такий: збори виборців кожного департаменту висували по одному кандидату, з цих 83 кандидатів Законодавчий корпус призначав 24 членів Виконавчої ради. Виборчі права надавалися чоловікам, які досягли 21 року, незалежно від їхнього майнового стану. Місцеві органи державного управління (в комунах, дистриктах, департаментах) теж формувалися на основі виборів. Ця Конституція була схвалена народом у більшості департаментів. Однак різке загострення внутрішньої та зовнішньої ситуації змусило якобінців відмовитися від утілення Конституції. Ситуація, що склалася, вимагала твердого централізованого управління, дійового державного механізму. Так виникає диктатура якобінців.

Вищим органом влади, як і раніше, залишався Національний конвент, який зосередив у своїх руках усю найвищу владу та став єдиним

центром управління. Розподілу влад не існувало. Конвент мав право видавати закони та через систему різних комітетів і комісій управляв країною. Серед них вирізнялися: Комітет громадського порятунку (фактично був урядовим органом), Комітет громадської безпеки (боротьба з внутрішньою контрреволюцією). Представниками Конвенту на місцях були комісари, що наділялися надзвичайними повноваженнями. Органом боротьби з контрреволюцією був і Революційний трибунал. Якобінці здійснили перебудову армії, вона тепер засновувалася на демо­кратичних засадах, мала надзвичайно високу боєздатність, революцій­ний ентузіазм, тверду дисципліну. Було оголошено про масовий набір в армію. Насамперед, призову підлягали неодружені чоловіки віком від 18 до 25 років. Патріотичне піднесення дало змогу створити масову армію-тільки перший набір дав 450 000 чоловік.

За неповні 10 місяців свого правління якобінці здійснили низку важливих заходів: остаточно знищили феодальні повинності для селянства, демократизували державний апарат, ліквідували рабство в колоніях.

Після розгрому внутрішньої контрреволюції та звільнення Франції від зовнішніх інтервентів потреба в якобінській диктатурі відпала, тому її владу в липні 1794 р. було повалено. Падіння якобінської диктатури завершило третій, найвищий і останній етап Великої Французької буржуазної революції.

№68