- •Виникнення, періодизація та суспільний лад Стародавнього Єгипту
- •Державний лад Стародавнього Єгипту
- •Джерела, зміст і основні риси права Стародавнього Єгипту
- •Виникнення й основні етапи розвитку Стародавнього Вавилона
- •Суспільний лад і правове становище населення Стародавнього Вавилона
- •Державний лад Вавилона
- •Шлюбно-сімейні відносини та спадкове право за Законами Хаммурапі
- •Злочин і покарання в Законах царя Хаммурапі
- •Система варн (каст) Стародавньої Індії
- •Державний лад і система управління Стародавньої Індії
- •Джерела староіндійського права
- •Організація державної влади в Стародавньому Китаї
- •Основні риси права Стародавнього Китаю
- •Державний лад Афін у період розвитку демократії
- •Виникнення Франції та її розвиток у ранньофеодальний період
- •Боротьба королівської вл за централізацію держави. Реформи л.
- •Франція в період станово-представницької монархії (XIV-XV століття)
- •Великий березневий ордонанс (1357 р.)
- •Абсолютна монархія у Франції
- •Суспільний і державний лад англосаксів
- •Феодальна монархія в Англії після нормандського завоювання (хі-хіі століття)
- •Основні складові судової реформи:
- •Утворення станово-представницької монархії в Англії
- •Велика хартія вольностей 1215 р.
- •Утворення й особливості розвитку феодальної держави в Німеччині
- •Станово-представницька монархія в Німеччині
- •Золота булла 1356 р.
- •"Саксонське зерцало"
- •"Швабське зерцало"
- •"Кароліна"
- •Виникнення й розвиток Арабського Халіфату
- •Державний лад Арабського Халіфату
- •Джерела й основний зміст права Арабського Халіфату
- •Виникнення та розвиток феодальної держави і права Болгарії
- •Виникнення й розвиток феодальної держави та права Польщі
- •Виникнення й розвиток феодальної держави та права в Чехії
- •Виникнення й державний лад Росії в XIV— XVI століттях
- •Станово-представницька монархія в Росії
- •Відновлення монархії. Бредська декларація
- •Славна революція 1688-1689 рр.
- •Біль про права 1689 р.
- •Акт про престолонаступництво 1701 р. Основні положення Акта про престолонаступництво:
- •Формування державного механізму конституційної монархи в Англії
- •Реформи виборчої системи та виборчого права в XIX ст. В Англії
- •Особливості та зміст буржуазного права Англії
- •Боротьба американських колоній за незалежність. Декларація незалежності сша
- •Статті конфедерації 1781 р.
- •Конституція сша 1787 р.
- •Біль про права 1791 р.
- •Громадянська війна в сша та її наслідки
- •Державність Франції в період конституційної монархії
- •Декларація прав людини та громадянина 1789 р.
- •Конституція Франції 1791 р.
- •10 Серпня 1792 р. У Парижі спалахнуло збройне повстання, котрим керувала Паризька комуна. Людовика XVI було заарештовано.
- •Диктатура якобінців (1793-1794 рр.)
- •Кодекси Наполеона
- •Друга республіка у Франції
- •Конституція Другої республіки 1848 р.
- •Переворот Луї Бонапарта та встановлення Другої імперії
- •2 Грудня 1851 р., нібито захищаючи республіку від змовників, Луї Бонапарт здійснив державний переворот: війська зайняли всі стратегічні пункти, в Парижі було оголошено військовий стан,
- •Третя республіка у Франції. Конституційні закони 1875 р.
- •Реставрація Мейдзі
- •Реформи 70-80-х рр. XVIII ст. В Японії
- •Конституція Японії 1889 р.
"Кароліна"
До кінця XV ст. у Німеччині не існувало єдиної правової системи. На кожній території діяло своє право, нормами якого регулювалася вся сукупність відносин. Після створення в 1495 р. Імперського суду римське право було визнане джерелом права всієї імперії. На його основі мали розвиватися всі галузі права.
У 1532 р. Рейхстаг прийняв загальнонімецьке Кримінальне та кримінально-процесуальне уложення (кодекс) - "Кароліну". Його назва походить від імені імператора Карпа V (1500-1558). Це Уложення мало яскраво класовий феодальний характер і було спрямоване на залякування простого люду та жорстоке придушення будь-яких виступів проти феодального ладу. За більшість злочинів як основний вид покарання передбачалася смертна кара, що могла бути простою (відсікання голови мечем або повішання) та кваліфікованою (спалення, утеплення, четвертування, колесування, поховання заживо). Були передбачені також членоушкоджувальні, болючі та ганебні покарання. Основними видами злочину проголошувалися: злочини проти релігії, держави, власності, особи, моральності, порядку управління, торгівлі тощо. Замість змагального запроваджувався слідчий (інквізиційний) процес, який поділявся на дві стадії — розслідування (збирання інформації про злочин і злочинця, доказів винності підозрюваного) та судовий розгляд (проходив у закритому засіданні). Якщо обвинувачуваний не визнавав своєї провини, то його могли піддати катуванню.
№44
Виникнення й розвиток Арабського Халіфату
Ще в VI ст. Аравійський півострів асоціювався з "окраїною світу". На більшій частині "кам'янистої Аравії" кочували племена арабів-бедуїнів, які жили в шатрах і пили верблюже молоко. Лише на півдні та заході існували невеличкі протодержави: Ємен, Мекка, Ятриб (Медіна).
На початку VII ст. у житті арабів-кочівників відбулися значні зміни. Виділилася племінна знать, активно почала розвиватися торгівля, сформувалась єдина північноарабська мова та писемність. Подальша історія арабів пов'язана з іменем Мухаммеда - засновника нової релігії — ісламу (з араб, "іслам" — "покірність Богу"), або мусульманства (від араб, "муслім" - правовірний). Ім'я Мухаммеда стало в один
ряд з іменами Будди, Моісея та Христа. Пророк ісламу Мухаммед (570-632) абсолютно реальна й конкретна історична особа. Мусульманство виявилося останньою за часом виникнення світовою релігією. Воно відразу ж було прилаштоване до потреб молодої держави. Мухаммед проголосив необхідність встановлення культу єдиного бога - Аллаха - та нового суспільного порядку. Главою держави повинен був стати пророк - "посланець Аллаха на Землі".
Незадоволення племінної верхівки змусило Мухаммеда в 622 р. тікати з Мекки (де він почав привселюдно проповідувати божественні істини, звід яких він назвав Кораном ("знанням"), і де було завершено організаційне оформлення мусульманської общини, що стала не тільки релігійною, а й надплемінною організацією, зародком держави, котра утворювалася) до Ятрибу. Навколо Ятрибу на ідейній основі Корану стали об'єднуватися розрізнені сусідні племена, багато з яких було підкорено силою. У 630 р. мусульмани зайняли Мекку. Ятриб залишився столицею об'єднаної держави, отримавши назву "Місто пророка" -Медіна-таль-Набі (чи просто Медіна). Того ж року Мухаммеду підкорилися кочівники внутрішніх регіонів Аравії та місто Таїф. Після смерті Мухаммеда медінська знать обрала "замісника" пророка -халіфа. Ним став купець Абу-Бакр, тесть і друг Мухаммеда. Відтак кожен правитель арабів проголошував себе халіфом.
За другого халіфа, Омара (634-644), загони бедуїнів, натхненні ідеєю священної війни (джихада), завоювали Сірію, Йордан, Месопотамію (арабською Ірак), Палестину, Єгипет та Іран. До кінця VII ст. араби підкорили Вірменію, Азербайджан, Кабул, частину Північної Африки. На початку VIII ст. повністю були захоплені африканські володіння Візантії на захід від Єгипту, що одержали арабську назву Магріб-"захід" (сучасні Лівія, Туніс, Алжир і Марокко), частина Іспанії, в Середній Азії- Хорезм, Бухару, Самарканд, долину Інду. На середину VIII ст. володіння Арабського Халіфату простягалися від Атлантичного океану до гір Паміру та Гіндукушу, від Сахари до Приаралля й Дербента в Дагестані. Це була держава, що простягалась одночасно в Азії, Африці та Європі. Та період завойовницьких переможних походів не міг продовжуватися безкінечно.
Досягнувши високого ступеня політичної централізації та розвитку виробничих сил, Арабський Халіфат на початку IX ст. вступає в період політичного розпаду, причинами якого були: різний рівень економічного розвитку країн, які його утворювали; слабкість економічних зв'язків між окремими областями Халіфату, що відрізнялися одна від одної етнічним складом населення, фізико-географічними умовами, історико-культурними традиціями; народно-визвольні, антифеодальні повстання, які розхитували економічну, воєнну та фінансову міць
держави; концентрація земельної власності в руках воєначальників і місцевої феодальної знаті; зменшення ролі общини як податкової одиниці; боротьба всередині класу феодалів. Отож у першій половині X ст. єдиного Халіфату вже не було, однак на обширній території, де колись правили халіфи, на століття утвердився іслам. Із-поміж країн Халіфату його не прийняли тільки Вірменія та Грузія, де вже існували стародавні християнські традиції. Так виникло поняття "арабський світ".