203. Арбітраж як один із засобів розв'язання спорів.

МА –це третейський суд для вирішення спорів між державми, що створений на основі угоди сторін, рішення якого має для них обов’язкову силу. Склад арбітражу (один суддя чи декілька), порядок їх діяльності, а також норми права, що повинні бути застосовані визначаються угодою сторін в спорі, що назив-ся компромісом. МА завжди формується з непарної кількості членів, один з яких – суперарбітр. Загальний акт про мирне вирішення м/н спорів встановив, що якщо сторони не погодяться про інше, то А буде скл-ся з 5 членів. Якщо в компромісі не сказано інше, арбітри застосовують норми, що вказані у ст.38 Статуту М/н Суду ООН. В Гаазі знаходиться і діє Постійна палата третейського суду, її амін-на рада, що скл-ся з міністра інозем. Справ Нідерландів та дипломат. представників стран-учасниць. Види м/н арбітражу: ізольований ар-ж (ар-ж ad hoc) – ств-ся в силу особливої угоди сторін, що спорять, для вирішення конкретного спору, не вдаючись до допомоги м/н інституцій; інституціональний (постійний) ар-ж) –здійснюється постійно діючим арбітр. органом ( між сторонами повинно бути укладена особлива угода, за якою вони наперед зобов’язуються передати спір, що може виникнути, третій (незацікавленой) стороні.

110. Реєстрація міжн. Договорів.

Важливе значення для набуття чинності міжнародних договорів має їх реєстрація. Реєстрація міжнародних договорів, що набрали чинності для України, здійснюється Міністерством закордонних справ України у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй та у відповідних органах інших міжнародних організацій.

175. Загальна характеристика міжнародного морського права

Морське право - це інститут МП, що регулює відносини між державами та іншими суб'єктами МП щодо статусу, порядку використання та охорони морських просторів, у тому числі континентального шельфу, морського дна і природних ресурсів моря.

Щодо використання термінів "міжнародне морське право" та "морське право" не має одностайності, однак, можна зазначити, що просто морське право є конкретним правом кожної держави та регламентує статус і порядок користування внутрішніми і територіальними водами, а також судами, що належать цій державі.

Міжнародне морське право засноване виключно на нормах МП та регламентує поведінку держав за межами їх територій. Але ці дві сфери тісно пов'язані та не можуть сприйматись окремо.

Джерела: 1) Женевські конвенції ООН з морського права 1959 та 1960 рр. про територіальне море та прилеглу зону, про континентальний шельф, про риболовство, про охорону живих ресурсів відкритого моря. 2) Конвенція ООН з морського права, яку було прийнято на III Конференції ООН з морського права 10 грудня 1982 р., яка вступила в силу у 1994 р. (беруть участь 85 держав.) 3) ряд універсальних конвенцій зі спеціальних питань та локальні багатосторонні і двосторонні договори з різних питань морської діяльності. (У розробці цих конвенцій великий внесок зроблено Міжнародною морською організацією (ІМО). 4) внутрішньодержавні законодавчі акти (конкретизують положення міжнародних правових норм у конкретній країні, визначають компетентні органи та установи в сфері реалізації норм міжнародного морського права, встановлюють відповідальність за їх порушення.).

Ряд положень, що визначають право користування морем, регулюються внутрішнім законодавством держав. В Україні до таких документів належить Конституція України, Кодекс торгівельного мореплавства, Закон України "Про державний кордон України" та інш.

???Принципи: 1) свободи судноплавства для всіх суден всіх держав у відкритому морі (цей принцип впливає на зміст правового режиму тер-них вод виключ. ек. зон, м-н проток та ін. мор. просторів), 2) п-п використ. мор. простору в мирних цілях і забезпечення безпеки мореплавства (резервування для використ. в мирних цілях мор. р-нів та зон за межами тер-них вод відповідно до Конв. ООН з мор.права 1982); 3) п-п охорони мор. середовища – формулює обов”язки держав стосовно захисту та збереження, запобігання та скорочення забруднення мор. середовища (Конвенція з попередження забруднення моря нафтою 1954).

87-88Укр – СОТ.

Вихід України на світові ринки як рівноправного партнера є можливим лише за умови її членства у ГАТ/СОТ. ГАТТ – це багатостороння угода між 132 країнами, яка охоплює 90% світової торгівлі. Під час Уругвайської зустрічі-раунду ТАГГ було прийнято рішення про створення Світової організації торгівлі. Україна входить до групи 36 країн, які очікують прийняття в члени СОТ. Але для цього вона повинна здійснити певні кроки, спрямовані на поступову реал-ю вимог СОТ. Це означає, що кодекси і конвенції, які діють у рамках ГАТТ/СОТ, сьогодні мають визначати національні правила та норми регулювання зовн.ек. діяльності, зокрема торгівлі.

Хоча СОТ користується заслуженим авторитетом, не можна, проте твердити, що її кодекси та конвенції є бездоганними і прийнятними для всіх без винятку країн. З одного боку, за допомогою СОТ вирішується широке коло питань, а з іншого - у взаємовідносинах між країнами безперервно виникають нові проблеми і суперечності, що за складністю і масштабністю інколи порівнянні з тими, які вже було розв'язано в минулому. Розширюючи сферу свого впливу через ГАТТ/СОТ, розвинуті країни перш за все дбають про свої власні інтереси і ні в якому разі не поступляться ними на користь країн, що розвиваються.

Для України приєднання до ГАТТ/СОТ означає відмову від державного дотування промисловості та сільського господарства, від ліцензування зовнішньоекономічних операцій або зменшення кількості та обсягів митних обмежень імпорту. Але сьогодні, за кризової ситуації в українській економіці, виконання цих вимог було би згубним. Наші фахівці обережно ставляться до членства в СОТ, керуючись такими міркуваннями: Україна, застосувавши механізм лібералізації зовнішньої торгівлі за прикладом розвинутих країн, проігнорувала те, що вони давно й успішно поєднують системи економічної та адміністративної підтримки національних товаровиробників, навіть тих, котрі випускають конкурентоспроможну продукцію. Внаслідок цього ігнорування в Україні не тільки не відбулося бажаної раціоналізації експортно-імпортних процесів, але й значно погіршилася структура зовнішньоторговельних потоків. У визначенні умов приєднання України до СОТ потрібна виваженість, причому для неї мають бути забезпечені тимчасові винятки і преференції, гарантовані документами Уругвайського раунду для країн з перехідною економікою.

Україна розпочала переговорний процес щодо вступу до Світової Організації Торгівлі (СОТ) у 1995 році. З того часу відбулось 7 засідань Робочих груп СОТ з питань вступу України, останнє з яких пройшло 12 липня 2000 року. Нині Україна перебуває в стані двосторонніх переговорів з доступу до ринку товарів та послуг майже з 30 країнами. Партнерами на переговорах є ЄС, США, Японія, Канада, Австралія, країни ЦЄАВТ та інші.

Укр. – ЄС.

Незважаючи на те, що значний час Україна перебувала в складі Російської імперії, а пізніше – СРСР, вона є насамперед європейською державою. Це визначено її історичним минулим, географічним становищем, належністю до культурних традицій європейської цивілізації, демографічним складом населення, можливостями економічних зв'язків з країнами Європи.

Значення західного напрямку орієнтацій зовнішньополітичних інтересів України зумовлено як прагненнями української політичної еліти знайти рівноцінний баланс російській гегемонії на просторі колишнього СРСР, так і пошуками можливостей входження країни в систему міжнародного спілкування через відповідні європейські структури. Від Заходу очікували також реальної допомоги в економічній сфері та політичної підтримки на міжнародній арені, зокрема у відносинах з РФ.

Україна має на сьогодні досить неоднозначні, суперечливі результати практично в усіх основних складових входження в єдиний економічний простір Євросоюзу - вільному русі товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

Інтеграція України в ЄС має свої переваги і для України, і для Європейського Союзу.

Для нашої держави важливого значення набувають як процес її послідовного наближення до ЄС, досягнення відповідності копенгагенським критеріям членства у ньому, що значною мірою збігається з головними завданнями здійснення системних перетворень в державі та суспільстві, так і стратегічний результат цього процесу - повноправне членство в ЄС.

Політичні переваги інтеграції України в ЄС пов'язані зі створенням надійних механізмів політичної стабільності, демократії та безпеки. Зближення з ЄС є гарантією, а виконання його вимог - інструментом розбудови демократичних інституцій в Україні. Крім того, членство в ЄС відкриє шлях до колективних структур спільної безпеки Євросоюзу, забезпечить ефективнішу координацію дій з європейськими державами у сфері контролю за експортом і нерозповсюдження зброї масового знищення, дозволить активізувати співробітництво у боротьбі з організованою злочинністю, контрабандою, нелегальною міграцією, наркобізнесом тощо.

В економічній сфері переваги інтеграції в структури Євросоюзу випливають з функціонування в ЄС сталої та економічно ефективної моделі організації суспільства і наявності колективних механізмів підтримання макроекономічної стабільності. Інтеграція в ЄС сприятиме зростанню продуктивності економіки та темпів технологічної модернізації під впливом конкуренції на єдиному європейському ринку та забезпеченню вільного доступу до новітніх технологій, капіталу, інформації; підвищенню кваліфікації робочої сили за умов її вільного руху в межах єдиного ринку; створенню більш сприятливого інвестиційного середовища; істотному зростанню обсягів торгівлі на ринку ЄС; створенню передумов для прискореного зростання взаємного обміну в галузях з підвищеним рівнем науко- і техноємності; підвищенню якості регулятивних інститутів у бюджетній, банківській, фінансовій сферах та корпоративному управлінні. Інтеграція також надасть можливість використовувати фонди регіонального розвитку ЄС для прискорення виходу на рівень економічного розвитку, властивий більш розвиненим країнам Євросоюзу.

Соціальні переваги членства в ЄС пов'язані з наявними тут високим рівнем соціальних стандартів і розвитку гуманітарної сфери, ефективним захистом прав працівників, розвиненою системою охорони довкілля. Наслідком інтеграції України в ЄС стануть суттєві зміни в забезпеченні права на вільне працевлаштування, адекватної оплати та безпеки праці, гарантій соціального забезпечення, належних умов життя громадян, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального захисту і соціального страхування відповідно до європейських стандартів.

Позитиви європейської інтеграції України для Європейського Союзу мають оцінюватися із точки зору внеску, який наша держава може зробити в його розвиток.

Це стосується насамперед геополітичної ролі України як одного з ключових факторів регіональної і загальноєвропейської стабільності та безпеки. Україна уклала угоди про дружбу з усіма своїми сусідами, забезпечила міжетнічний мир і стала загальновизнаним чинником стабільності у Центральній Європі. Її приєднання до ЄС (одночасно з поглибленням співпраці з Російською Федерацією в економічній, соціальній, політичній і правовій сферах) суттєво усунуло б небезпеку відродження протистояння між Сходом та Заходом, утворення нових геополітичних ліній розподілу на європейському континенті.

Україна має потенційно широкі ринкові можливості, значення яких важко переоцінити як на нинішньому етапі торговельно-економічних відносин з Євросоюзом, так і в рамках майбутнього єдиного ринку після її вступу до ЄС. Кадровий, науковий, промисловий (особливо в галузях високих технологій), сільськогосподарський потенціал нашої держави, її зростаюча роль у міжнародній миротворчій діяльності - це той безперечний позитив у євроінтеграційному контексті, який має бути врахований Євросоюзом.

Велике значення для ЄС матиме також транзитний потенціал України, насамперед з точки зору торговельно-економічних зв'язків між ЄС та Росією і країнами Центральної Азії. З входженням України до ЄС значущість цього чинника значно підвищиться.

Проте слід зазначити, що для належного використання цих переваг потрібні напружені зусилля, ретельні і виважені кроки. Забігання наперед може мати серйозні негативні наслідки - зокрема, через недостатню готовність країни до жорсткої конкуренції на єдиному європейському ринку та до належного виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань [2].

1. Поняття міжнародного економічного права.