113. Набуття чинності міжнародними договорами на території України.

Міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

160. Конвенція ООН про міжн дог куп-прод товарів. Прийн в 1980 на Віденській конфер, всуп в силу 1988 року. На Конфер її підписали Авср, Угор, Гана, Сингапур, Чілі, Югославія. Станом на 01.10.2001 60 країн. Укр приєд-сь 03.01.1990. Включає 101 статтю, склад з 4 частин: 1)сфера використання і загальні положення; 2)укладання дог-у; 3)купівля-прод товарів; 4)заключні положення. 3-я частина включає такі глави: загальні положення, обо-ки продавця, обов-ки покупця, перехід ризику; полож-я, загальні для обов-в продавця і покуп. Держава може бути учасником як 2-ї, так і 3-ї частини конвенції, так і лише 1-ї з них. Регулювання Конвенції баз-ся на принципі збаланс-ті інтер-в сторін дог-ру з врахув звичаїв і практики, які встановилися в віднос-х між сторонами. Забезпеч широку уніф-ю нац-х законодовств, які викор-ся до відносин по договору купівлі-продажу, коли комерц-ні підприємства сторін договору знах в різних державах. Застос-ся в таких випадках: 1)держави,до яких належать сторони догов, є учасниками Конв; 2)право держави-учасника Конв повинно викор-сь в силу колізійної норми. 2 правило не діє, якщо держ прямо зазнач це при ратиф-ї Конв, або при приєднанні (КНР, США). Конв не торк-ся інших міжн угод, які укладені раніше або майб-х з питань, які є предметом її регул-я. Сторони дог-ру купівлі-прод мають право не викор-ти її і відступити від б-якого їїположення або змінитиїї дію. Але така угода визнається недійсн, прн відмові від письмової форми угоди, якщо за законо-м хоча б 1-ї країни вона є необх-ю. Питання, які прямо не виріш в Конв, вир-ся у відпов з заг-ми принципами, на яких вона баз-ся, за відс-ті таких принципів - у відпов з правом, що викор-ся в силу колізійної форми.

106-116. Загальна характеристика правового забезпечення зобов’язань і засобів розв’язання міжнародних економічних спорів.

Як свідчить практика міжнародного економічного спів­робітництва, абсолютна більшість міжнародних економічних договорів, а отже і зобов'язань, що закріплюються в них, виконується належним чином. Це відповідає міжнародному правопорядку. Так, у главі шостій Статуту ООН передбачені мирні засоби розв'язання всіх спорів між державами, зокрема і спорів міжнародного економічного характеру. Держави, між якими виникли спірні питання, з метою забезпечення міжнародного миру і безпеки повинні передусім намагатися вирішувати їх шляхом дипломатичних переговорів.

У Хартії 1974 р. зафіксовано, що жодна держава не може застосовувати відносно іншої держави будь – яких примусових заходів з метою отримання вигоди. Важливі положення з цього питання містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі (серпень 1975 р.). В ньому, зокрема, сказано, що держави - учасниці будуть:розв'язувати спори між ними мирними засобами ; добросовісно використовувати так засоби як переговори, обстеження, посередництва, примирення арбітраж; утримуватись від будь-яких дій, котрі можуть погіршити становище. Питання правового захисту інтересів сторін урегульовано і в окремих конвенціях. Так, Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень. 1980 р.) містить норми, в яких закріплені засоби правового захисту у разі порушень договору продавцем і покупцем. На забезпечення виконання зобов'язань міжнародних економічнихдоговорів спрямована діяльність Міжнародного Арбітражу, Міжнародного Суду та деяких інших міжнародних структур. Водночас слід зазначити, що й національне законодавство багатьох країн також спрямоване на забезпечення належного виконання міжнародних та зовнішньоекономічних договорів. Якщо взяти, наприклад, Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", то його шостий розділ містить норми , які передбачають відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності. Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності застосовується у випадках, передбачених кримінальним законодавством України.

Серед засобів забезпечення вирішення міжнародних спорів економічного характеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Вони ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами іноземних справ, спеціально призначеними для цього дипломатичними працівниками При посередництві у розв'язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. В одному випадку ця держав виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якимі ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. Цей вид посередництва називається добрими послугами. В іншому випадку третя держава на запрошення сторін. між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори. з ними з метою примирення сторін. Цей вид посередннцтв прийнято називати особистим посередництвом. У ряді випадків для розв'язання спорів створюютьс погоджувальні комісії на паритетних засадах. Ці комісії обстежують і аналізують ситуацію, вивчають причин виникнення спору та пропонують шляхи його вирішення.

114-115. Міжнародний суд і міжнародний арбітраж, як засоби розв’язання міжнародних економічних спорів.

Відповідно до Статуту ООН у 1945 був створений міжнародний Суд у складі 15 суддів, шо обираються Радою безпеки і Генеральною Асамблеєю ООН (незалежно одна від одної) абсолютною більшістю голосів строком на 9 років. Кожні три роки склад суду оновлюється на третину. Судді можуть обиратись із громадян будь-якої країни — члена ООН, але не більше одного представника від країни.

Міжнародний суд ООН розглядає лише міжнародні правові спори (при згоді сторін, між якими виник спір).

У межах функціонування ЄЕС був створений свій Суд, злі покликаний розглядати спори між країнами — членами ЕС.

Для розв'язання міждержавних економічних спорів між ржавами — учасницями Співдружності незалежних держав літня 1992 р. на основі Угоди Ради глав цих держав був створений Економічний Суд Співдружності незалежних ржав (Туркменистан і Україна цієї Угоди не підписали).

Суд покликаний вирішувати спори щодо відповідності нормативних та інших актів держав — учасниць Співдружності, що стосуються економічних питань, угодам та іншим актам співдружності. За наслідками розгляду спору Економічний Суд приймає рішення, в якому фіксується факт порушення країною— учасницею угод і визначаються заходи, які рекомендується вживати відповідній державі з метою усунення порушень та їх наслідків. Держава, стосовно якої прийнято рішення Суду, забезпечує його виконання.

114Арбітражний розгляд різних спорів, зокрема і спорів, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань міжнародних економічних договорів, є одним із засобів їх мирного розв'язання. Слід виділити дві різновидності Міжнародного арбітражу. Перша — це Міжнародний арбітраж, який передбачається у міжнародних договорах на випадок розгляду спорів, пов'язаних з їх невиконанням. Друга — це Міжнародний арбітраж, який створюється для розгляду і розв 'язання конкретного спору.

Арбітраж як один із засобів розв'язання спорів передбачений у багатьох міжнародно-правових документах. Відповідно до Статуту ООН сторони, які беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого може загрожувати підтриманню миру і безпеки, повинні намагатись розв'язати його мирними засобами. У цій нормі Статуту ООН закладені основи мирного врегулювання спорів, зокрема і використання можливостей Міжнародного арбітражу.

Арбітражний розгляд як один із засобів розв'язання спорів передбачений Декларацією про принципи міжнародного права (1970 р.) та Манільською декларацією про мирне розв'язання міжнародних спорів. Пакт Ліги арабській держав (ст. 5) Статуту Організації африканської єдності 1963 р.. Статут Організації американських держав 1948 р. та інші міжнародно-правові документи закріплюють положення шодо мирного, арбітражного урегулювання міжнародних економічних спорів.

У 1958 р. на десятій сесії Комісії міжнародного права був прийнятий кінцевий варіант документа про арбітражний процес, який називався "Зразкові правила арбітражного процесу”.

Уряди держав — учасниць СНД підписали 20 березня 1992 р. Угоду про порядок розгляду спорів, які пов'язані здійсненням господарської діяльності.

Компетентний суд держави-учасниці має право розгляде спір, коли на його території:а) відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження; б) здійснюється торгова, промислова або інша господарська діяльність підприємства-відповідача; в) має місце дія або інша обставина, яка стала підставі для відшкодування збитків; та ін.

Компетентні суди держав — учасниць СНД розглядають справи і в інших випадках, якщо є письмова згода сторін про передачу спору цьому суду.