158. Кабінет Міністрів України як один із органів регулювання валютних відносин.

Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання:

визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України;

бере участь у складанні платіжного балансу України;

забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;

забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України згідно із статтею 14 цього Декрету;

визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

159. Національний банк України - як головний орган валютного контролю.

Національний банк України є головним органом валютного контролю, що:

здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів;

забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Національний банк України у сфері валютного регулювання:

здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; та ін..

168. Сутність Державної програми заохочення іноземних інвестицій в Україні.

Як зазначалося, Верховна Рада України 17 грудня 1993 р. прийняла Закон «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні». Ця Програма складається із семи розділів.

У розділі першому «Мета і завдання Програми» зазначено, що її метою є заохочення вкладення іноземного капіталу в пріо­ритетні галузі економіки України за рахунок надання податкових пільг та страхових гарантій щодо найефективніших інвестицій­них проектів, удосконалення системи правового регулювання іноземного інвестування, розвитку інфраструктури міжнародного бізнесу та інших передумов іноземного інвестування.

Завдання Програми — забезпечити за рахунок залучення іно­земних інвестицій додаткові джерела фінансування, прогресивні структурні перетворення в економіці України, розвиток потужно­го експортного потенціалу, підвищення технічного та якісного рівня виробництва, зменшення потреб підприємств України в енергоносіях і сировині, ліквідацію існуючих диспропорцій і де­фіцитів на ринку України.

Другий розділ «Пріоритетні сфери для іноземного інвесту­вання» визначає 11 таких сфер: агропромисловий комплекс, легка промисловість, лісопромисловий комплекс, машинобудування, медична промисловість, металургійний комплекс і виробництво матеріалів, паливно-енергетичний комплекс, транспортна інфра­структура, зв'язок, хімічна і нафтохімічна промисловість, соці­альна інфраструктура.

У третьому розділі «Вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг» ідеться про те, що інвестиційні проекти із залученням іноземних інвесторів, стосовно яких останні претендують на одержання додаткових податкових, мит­них, кредитних пільг та страхових гарантій, мають належати до пріоритетних сфер, визначених у розділі другому Програми, і відповідати таким критеріям:

— сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, в які здійснюються іноземні інвестиції;

— супроводжуватися впровадженням сучасних або перспек­тивних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних видів тех­нологій;

— орієнтуватися на найраціональніше використання сировин­ної бази України;