40.Особливості творчості д.-г. Байрона та місце в англійській літературі. Поема д.Г.Байрона «Паломництво Чайльда Гарольда», жанрова своєрідність, поетична форма, композиція, проблематика твору.

Народився у заможній сімї. Освіта – Гарвадська школа, Кембрідж. Титул лорда – від діда. Ораторська карєра. Написав дві збірки під впливом класицизму. Відома збірка «Години дозвілля». Бере активну участь у політиці. Сімейне життя не склалося (2 одруження). Переїжджає у Швейцарію, де вив 3 мови. Пише не лише політичні вірші. «Паломництво Чайда Гарольда» - ліро-епічна поема з 4 пісень. Охоплює історичні події. В основі – щоденник подорож (Іспанія, Франція, Бельгія, Італія). Твори Байрона високохудожні і ліричні, мали велике соціальне значення. Англія не оцінила належно його творчості. Поема «Паломництво Чайльд-Гарольда» (1812) - прославила ім'я Байрона. Якщо перша спроба поета намітити образ романтичної особистості виявилася невдалою, то друга принесла йому успіх. Шлях паломництва героя збігається з маршрутом подорожі автора: Португалія, Іспанія, Мальта, Албанія, Греція. Ця подібність, а також збіг цілої низки біографічних деталей у автора й героя, що відразу привернула до себе увагу, дали привід до того, щоб ототожнити їх.. Це особливо помітно в написаних пізніше третій і четвертій піснях. Основний текст поеми, за винятком кількох ліричних вставок (у тому числі й знаменитого прощання Чайльд-Гарольда з батьківщиною), написаний класичною для англійської поезії спенсеровою строфою. Для Байрона важливими є значеннєві асоціації, що супроводжують цю форму, яка була названа ім'ям її автора Спенсера, який уславився різноманітними прийомами архаїзації поетичної мови. Вже самим ім'ям свого героя, що включає середньовічний титул «чайльд», який давали молодшому нащадку знатного роду, Байрон вводить у минуле, підказує готичну атмосферу замку, в якому герой отримував примарні втіхи: «любив одну — приваблював любов'ю багатьох» (переклад В. Левика). Початок поеми відповідає середньовічній атрибутиці, поет вводить архаїзми в мову, але всю цю бутафорію відкидає з початком подорожі, бо герой подорожує по сучасній автору Європі. У першій пісні перед читачем постають дві країни: Португалія й Іспанія. На Піренейському півострові йде війна, викликана вторгненням французької армії. Байрон ще не вимовляє імені Наполеона: особистість великої людини, сучасного героя, для нього ще зберігає чарівність. Однак почуття справедливості, що рухає поетом, змушує його стати на бік народів, права яких попрані, землі пограбовані, кров пролита. Багато він встигає сказати — іноді швидко, іноді захопившись і тоді присвячуючи кілька строф героїчній діві Сарагоси або ж битві биків, жорстокій і прекрасній — з кров'ю, сонцем, яскравістю барв,— у ньому теж розкривається характер народу:' «Ось яким є іспанець!» Головного героя, ім'ям якого названа поема, поки що не забуто. Не випадково більша частина тексту першої пісні обрамлена двома ліричними вставками: прощання героя і романс «До Інеси». Це підкріплює ілюзію, що свідомість героя, його душа у всій новизні вражень розкриті перед читачем. Щоб не порушити цю ілюзію, Байрон навіть відмовився від первісного задуму: на місце, де тепер стоїть вставний романс «До Інеси», спочатку передбачалося інше звертання — «Дівчині з Кадиса», гімн дівчині з народу, яка оспівує прямий, рішучий характер. Він занадто явно дисонував би з тим розчаруванням, в яке занурений герой і яке лише частково передає характер автора, не вичерпуючи його. Дистанція між ними справді існує, бо герой є лише одним з можливих відображень авторського обличчя. У другій пісні подорож продовжується Грецією; третя й четверта пов'язані з іншою подорожжю Байрона — з його мандрівним життям в Італії, після того як року він був змушений назавжди покинути Англію. «Паломництво Чайльд-Гарольда» — перша в європейській літературі спроба розповісти «про час і про себе» на найбагатшому матеріалі післяреволюційної епохи, з уважним розглядом її численних, часом ще загадкових аспектів. В образі головного героя поеми Байрон одним з перших показав найбільш помітні риси європейської «зайвої людини» — зайвої у світі, яка розвивається за своїми законами, що зовсім не збігаються з бажаннями й потребами (часто дуже егоїстичними) цієї людини.

41. Французький романтизм, його основні течії, етапи розвитку, соціально-історичний грунт розвитку (Шатобріан, Гюго, Жорж Санд) Франц. романтизм у літературі зявився в к.18 ст. Чинники: 1) суспільно-історичний (у Франції відбувалася велика буржуазна революція, внаслідок якого втягненість л-ри у суспільно-політ життя й б-бу). 2) традиції національної культури і культурно-історичне середовище, де розвивався романтизм Розвивається передромантизм, який дає основу для форм-ння романтизму. Водночас у франц л-рі розв-вся неокласицизм).3) політичним явищем був «несамовитий романтизм», пов'язаний з «готичним романом»(поширений у 20-30 рр. у творчості Гюго і Бальзака). 4) р-ток реалістичних тенденцій. Романтизм найширше проникає у прозові епічні жанри. Пізніше поширюється у поезії, баладі, елегії, розквітає інтимна лірика. Кінець 20 ст. романтизм входить в театр. Романтична поезія – на 30 років пізніше ніж проза, а драма ще на 10 років після поезії. Дати для періодизації фр. Романтизму – дати французької революції. Є 3 періоди: 1. 1789-1794-Становлення романтизму, 2. 1830 – Розквіт, 3. 1848 – Занепад. Основоположником фр. романтизму був Шатобріан. Школа Шатобріана протиставляє просвітительській вірі віру в перемогу розуму – християнсько-католицьку духовність. Перші романтики – філософи і політичні мислителі. Важливе досягнення перших романтиків – зображення особистості з її внутрішнім світом. 1815 – 1827 – час виникнення широкого романтичного руху, коли формуються течії, школи, виникає романтична поезія (Гюго), історичний роман (Гюго), перші романтичні драми. (Гюго, Меріме). Зявляються такі романтичні течії: лірико-філософська, історично-живописна(Гюго), реалістичної орієнтації (Стендаль). Далі Романтизм набуває чітких рис як напрямок. Все більше утверджується психологічна течія романтизму з появою в літературі Ж.Санд та Мюссе. 1830 – Гюго визначає романтизм як лібералізм в мистецтві. Поразка французької революції(1848) знаменує кінець історичного романтизму як течії. Прийнято вважати, що Романтизм виник як реакція на просвітництво, на ідеологічну платформу великої фр.революції.

42. Віктор Гюго і французький романтизм. Роман Гюго «Собор Паризької Богоматері» як романтичний твір. Гюго відіграв визначну роль у створенні романтичного роману, фр.поезії і романтичного театру. Традиційно творчість Гюго поділяють на 3 етапи. 1 період – участь Гюго у реформі дореволюційної поезії. Гюго під впливом Шатобріана переходить на позиції романтизму. У цей період виходить збірка «Оди і балади», де є риси, що зближують їх з романтичною поезією. Гюго висуває активного героя. Активний герой діє в обєктивному світі. Гюго любить динамічні образи природи. Йому властивий оптимістичний погляд на світ. Гюго говорить також про право художника на свободу творчості. Гюго змінює театр, пишучи твори у жанрі романтично-історичної драми. У драматургії Гюго порушує вимоги класицизму, бере сюжет не з античності, а з національної історії (точний час, історичні особи). У 40-х роках настає криза творчості Гюго, неясність в політичних поглідах. Під час революції Гюго пропонує свою кандидатуру у парламент. Коли стається державний переворот Гюго стає національним героєм. Він тікає з Франції до Бельгії. 2 етап творчості – час вигнання поета. Посилюється політична і соціальна спрямованість. Пише роман «Відчуження». Це соціально-романтичний роман-епопея. Тут він зображає різні верстви суспільства, політичні катастрофи, революції. Це роман про боротьбу людини з долею, фатумом. 3 етап творчості. У творчості простежується особливі характери і події, відкритість авторської позиції. Твори: «Тато», «Мистецтво бути дідусем», «Осел». Роман “Собор Паризької Богоматері” (1830) як зразок історичного роману французького романтизму. Спроба відтворення загальної картини епохи (кінця Середньовіччя), відмова від зображення історичних подій. Переклик із сучасністю. Система персонажів й образів. Невідповідність зовнішнього вигляду й внутрішнього змісту натури людини (Клод Фролло, Квазімодо, Феб). Есмеральда як втілення моральної краси народу. Образ Собору, його символічний зміст. Масові сцени в романі. Тема історичного прогресу. Іронія й патетика в авторському стилі. Собор Паризької Богоматерi - це не тiльки мiсце, де вiдбуваються подiї роману. Вiн рiвноправний герой цього твору як i поет П'єр Гренгуар, Есмеральда, Квазiмодо, Клод Фролло. За християнськими віруваннями Богоматір віддала свого сина на муки, щоб врятувати людство. Собор на її честь - це данина її безмежної любовi до людей. У романi вiн втiлює iдею добра, справедливостi, любовi. Герої роману тiсно пов'язанi iз собором: для Квазiмодо вiн i дiм, i батькiвщина, i всесвiт. Але подiї, що зображує Гюго, дуже далекi вiд iдеальних християнських стосунків. Люди не знають нi спiвчуття один до одного, нi терпимостi, їхнiми вчинками керують пристрастi, заради яких вони забувають свiй обов'язок перед Богом. Архiдиякон Клод Фролло закоханий у циганку Есмеральду, дiвчину, яка вражає своєю красою. Домагаю чись її кохання, Клод iде на злочин. Квазiмодо, потворний глухий горбун, виявляється спроможним на прекрасне кохання. Коли Есмеральда живе в соборi, вона не може звикнути до потворностi Квазiмодо. Щоб не дратувати дiвчину своїм потворством, вiн дає їй свисток, звук якого вiн може почути, вiн готовий в будь-яку хвилину прийти їй на допомогу. Його кохання сильне, пристрасне, заради нього вiн теж готовий на злочин. Квазiмодо зiштовхує Клода з вежi, свого благодiйника, єдину людину, до якої вiн був прив'язаний на цьому свiтi, коли розумiє, що той засудив на смерть Есмеральду. Його кохання самовiддане, вiн нiчого не вимагає вiд своєї коханої. Есмеральда уособлює найкращi жiночi риси. Вона не тiльки прекрасна зовнiшньо, але й обдарована чудовим голосом, в якому звучить її нiжна i пристрасна душа. Її кохання до молодого капiтана Феба де Шатопер розкриває її прагнення i здатнiсть до сильних почуттiв. Але цим почуттям немає мiсця у свiтi, де живе Феб. Гюго показує, що добро i зло можуть iснувати поруч, що люди не хочуть бачити прекрасного: нiхто не зрозумiв Квазiмодо i його любовi. А прекрасне не може виправити злої душi: любов до Есмеральди не робить Клода кращим духовно. Добро i зло тiсно поєднанi, та iнколи людинi дуже важко визначити межу мiж ними. Вони завжди у боротьбi, в якiй гине чимало прекрасного (саме так читач сприймає смерть Есмеральди). Але Гюго вiрить у переможну силу добра, в людський прогрес. У фiналi роману вiн знову змальовує собор, який став нiмим свiдком трагiчних подiй i водночас символом можливостi повернення людей до вiчних цiнностей.

43. Гюстав Флобер і його місце у французькій літературі. Роман «Мадам Боварі», ідейно-художні особливості, проблематика, система образів. Виріс у добрій, поважній сімї. Захоплювався театром (пєсам Молєра) сам писав деякі сценки. Був актором. Пробував писати вірші. В ліцейські роки редагує рукописний жунал «Мистецтво і прогрес». Пише новелу «Подорож до пекла». Погляди Флобера сформували у 40-х рр своєрідний фаталізм. «Щастя – обман, пошуки якого спричиняють всі життєві біди. Спокій дуже схожий на щастя» (Флобер). В центрі його творів – трагедія окремої людини й усього суспільства в умовах соціального і національного гноблення. Над першим романом «Пані Боварі» працював 5 років. В центрі конфлікту – пані Боварі, її особиста драма, порушує одну із важливих суспільних проблем – порочність буржуазної сімї, що грунтується на капіталі, на приватній наживі. Однією з найбільших проблем у роботі над роман є поєднання огидного суспільного буття з поетичним баченням природи і краси. Найяскравішим прийомом була його портретна майстерність. “Мадам Боварі” став новим словом у європейському мистецтві. Таким чином літературних творів ще ніхто не писав. Автор передає бачення світу Емми Боварі, тому ми співчуваємо героїні, жаліємо її. Сам Флобер ставився до Емми іронічно, бачив її обмеженість і егоїзм. Але під час створення твору перевтілився на неї, причому перевтілився до такого ступеню, що під час написання сцени отруєння і смерті Емми сам відчув ознаки отруєння миш’яком, в нього навіть з’явилися небезпечні симптоми, і йому викликали карету швидкої допомоги. Точка зору Емми на світ є цілком протилежної світогляду письменника: те, що в Емми викликає огиду, наприклад сільське життя, Флобер дуже любив; література, якою зачитується “учениця Ламартина”, нічого, окрім іронії у письменника не викликає. У роману нібито існує два автори – Гюстав Флобер і сама Емма, яка інколи може переконати нас у своїй правоті. Композиція роману теж дивує: ми прочитали вже півкнижки, а ніякої мадам Боварі перед нами не з’являється. Чому ж тоді роман має таку назву? І чому ми так довго вивчаємо життя Шарля Боварі, майбутнього чоловіка Емми, який ще не зустрівся із нею? У фіналі письменник детально і іронічно розповідає про успіхи революціонера-кар’єриста аптекаря Оме, які відбулися тоді, коли Емми вже не існувало на цьому світі. Відповідь надає підзаголовок роману – “провінційні звичаї”. Флобер пише про Францію, про її долю, про її суть, яку може показати тільки провінція. Столиці завжди є космополітичними. Таким чином картина пересічного життя набуває якості багатовимірності, надає читачу можливість зазирнути у глибину життя. Емма, красива, елеґантна, емоційна, узагальнює в собі Францію, з її трьома революціями, які Флобер вважав облудою. Так само, як Емма нищить життя своєї патріархальної родини, повіривши у “романи-обмани”, так само Франція знищила саму себе, повірила у “ідеї-обмани”. Емма вчиняє жорстоко і одночасно наївно, і ми не помічаємо її жорстокості, тому що її наївність чарує нас. Емма руйнує життя Шарля і Берти, але і сама при цьому страждає, і ми співчуваємо “нещасній”, тому що свідомість саме Емми опинається на авансцені, а сам автор залишається десь дуже далеко, подібно богам, які створили людство і спостерігають за його помилками, перебуваючи на дев’ятому небі. Шарль, сільський лікар, є людиною звичайною. Шарль по-справжньому кохає Емму, і тільки він, той кого вона зраджувала, обкрадала, кому постійно брехала, залишається поряд у скрутну годину. Емма це розуміє, але занадто пізно, вижити вона вже не зможе.

44. Реалізм як напрям у літературі 19 ст., його особливості, історичні та літературно-естетичні передумови розвитку. Це епоха глобальних зрушень у літературі, культурі і мистецтві. У цей період у літ відбувається переворот, повязаний з принципово новим розумінням мистецтва і співвідношення йог з людським буттям. Мистецтво намагається наслідувати життя. Спочатку людина передавала світ у своїх творах так, як вона це розуміла. У періоди Відр і Ренесансу на перше місце – наука і розум, у період просв – розум і античність, у період Романт і Реаліз – ідея, людина нещасна, опис її страждань, почуттів. Реалізм - напрямок, що змінює романтизм. Тепер реалізм трактується як історичний варіант романтизму У Реалізмі реальна дійсність, твори виконували відповідну суспільно-значиму роль, виховували і впливали на читачів з метою покращення життя. В к. 19 ст відбувається багато подій – фр. Революція, внаслідок – розчарування, все закінчується крахом. Криза назріває в економіці. Швидко розвивається наука, що призводить до різкого росту капіталу (одні багатіють, інші бідніють). Війни з Нім, Данією призводять до того, що в ост. тритині 19 ст. всю Європу охоплює заг криза. Виникає Декаданс – заг настрій Європи ост.тритини 19ст. У перекладі озн занепад, крах. Проявився в літературі(поезії, прозі, драмат). Гол. Герой – люд, яка відчуває свою відчуженість в світі, втрату моральних ідеалів і віру в майбутнє. Смерть – ідея, до якої треба прагнути, після смерті душа досягне вічного блаженства. Досягнути блаженства заважало реальне, матеріальне життя. У творах – містика, фантастика, ірраціональність. Реалістичний твір подається як узаальнення – ральність. Основну увагу звертає на життєві факти (історичні події). Реалістичні романи спираються на закони науки, теорії, змальовують реальність найбільшого наближення до життя. Основні риси реалізму: 1) тяжіння до достовірності, об’єктивності. 2) звільнення від канонічності, перевага індивідуальних стилів над спільними. 3) відмова від поділу стилю на високий і низький, поділу явищ на естетичні і не естетичні. 4) пізнавальне спрямування (зв'язок з природознавством, історією, соціологією). 5) аналітичність у підході до дійсності; намагання відтворити світ як складну сутність. 6) увага до проблем взаємодії л-ни і середовища. 7) перенесення центру роману на соціальну сферу. 8) переважання епічного начала. 9) драматургія роману. 10) поява синтетичних індивідуальних символів, які поєднують романтичні і реалістичні елементи. 11) психологізація атмосфери твору. Принципи реалізму: правдивість, уважне ставлення до деталей, не широке узагальнення на підставі глибокого аналізу життя, дослідження типів х-ру людей. Типовий жанр- є соціальний роман. Широко користувалися засобами сатири. Роблять внесок у створенні історичного роману, звертаючись до висвітлення подій І. франц. революції чи б-би за незалежність Америки.

45. Творчість Оноре де Бальзака. Особливості реалізму письменника, основні положення його естетики. Критика суспільної дійсності у романі «Батько Горіо» (або «Ежені Гранде»). Відмовився від юридичної практики, присвятив себе літературі. Перші твори пише під псевдонімами. Для того щоб вийти з боргів писав по 12-14 годин на добу. Стендаль називав його Королем романів. Тематика ранніх творів – фантастичні герої, надумані ситуації. Бальзак один із найвизначніших представників критичного реалізму. У своїх поглядах опирається на вчення фр.просвітителів 18ст. Ідея про єдність дух і мат начала. Б настоював на реальному методі в мистецтві, був проти сліпого копіювання дійсності. Засуджував владу грошей, анархію, свавілля в екон розвитку сусп. Б. критикує великих землевласників і покладає надії на технічно-промисловий прогрес, а потім на людей з народу. В своїх творах Б показує як закони бурж.суспільства руйнують людей, спотворюють людські відносини. «Батько Горіо» - на штучно створеному голоді народу нажився свого часу сам Горіо. Тема: надмірної батьківської любові. Весь світ для батька зосередився тільки на любові до дочок. Це природне почуття, але в романі це набуває маніакального х-ру. Тільки перед смертю Горіо зрозумів, що любов до дочок була не тільки його пристрастю, а й недоліком, вони любили не батька, а гроші. Тема батьківської відданості тісно переплітається з іншою темою – гроші. Автор показує, що під впливом багатства руйнуються сімейні зв’язки. Письменник простежує згубну владу золота на прикладі багатьох героїв роману. Растіньяк, юнака, який приїхав з Парижа вивчати право і поселився в пансіоні пані Воке. Дуже швидко він починає розуміти, що у Парижі високі моральні цінності нічого не варті в тих колах у які він хоче потрапити. Растіньяк кидає виклик Парижу. Проблема згубного впливу на душу молодої л-ни с-тва, у якому понад усе ціняться гроші. Сюжетні лінії перетиналися у пансіоні пані Воке. Помітну роль у композиції роману відіграє прийом контрасту. Протягом усього твору відчувається протиставлення верху та низу (низ – пансіон Воке, верх – великосвітські салони, яких прагне Растіньяк).

46. Реалізм в англійській л-рі 30-50 рр. його національні й ідейно естетичні особливості, літературно-істоичні передумови розвитку. Розквіт критичного реалізму співпав з найвищим піднесенням чартистського руху в 40х рр. Саме в цей час були створені романи "Домбі і син" Діккенса, "Джейн Ейр" Шарлоти Бронте. В поезії і прозі цих років виразились настрої широких народних мас, їх протест проти соціальної несправедливості. Реалізм ввібрав в себе досягнення попередніх епох, досягнення просвітницького реалізму, художні відкриття романтиків. Виявлясться зв'язок між людиною і конкретно-історичними умовами її існування. Ралісти звертаються до проблем великої соціальної значимості, виступають проти несправедливих суспільних порядків. Сильна колоніальна держава - Англія змушена була усвідомлювати масово-революційне тло. Чартизм перетягнув на свій бік широкі народні маси і в середині 40х років політичне становище Англії було критичним. Чартисти виступали основоположниками пролетарської літератури і естетики в Англії. Серед чартистських поетів і публіцистів виділяються імена Е.Джонса, У. Лінтона, Д Массі. письменники відводили літературі важливу роль в сучасній соціальній боротьбі. В творах Шекспіра і Рабле, Мільтона і Бернса чартистів приваблювали дух боротьби, життєлюбство, високі ідеали гуманізму. Чартистська критика високо оцінювала творчість Дікенса і Теккерея. В англ критичному реалізмі виражені є романтичні засади. З романтиками реалістів зближує неприйняття буржуазного суспільства, прагнення до справедливості свободи, тема мрії, що конфліктує з дійсністю. Отже для реалізму початку 20ст характерними є такі риси: глибоке занурення в психологію сучасника і обставини її формування; акцент на індивідуальність особистості; необов’язковий оптимізм; складна система художніх засобів; всебічність змалювання дійсності і внутрішнього світу людини; історичний підхід до явищ суспільного життя людини; зображення людських характерів нестатичними, а в розвитку обумовленому ходом життя

47. Ч. Діккенс — видатний письменник-гуманіст. Еволюція світогляду Діккенса та його протиріччя. Розкриття широкої картини суп. Дійсності у романі «Домбі і син». Не встиг отримати освіту. Тому, ледве навчившись писати, почав працювати кур’єром при одній із судових контор.Як репортер, він об’їздив всю Англію. 1833 р., Діккєнс, під псевдонімом Боз, починає публікувати “Нариси Боза”, гумористичні картинки із життя сучасної Англії. Діккєнс знаходився під сильним впливом романтичного мистецтва. У 1838 р. було опубліковано знамениту хартію, яка поклала початок чартистському руху (революційній боротьбі пролетарів за поліпшення соціальних умов). Більшість англійських письменників не підтримували лідерів чартистського руху. Англійські письменники Діккєнс, Теккерей, Ш.Бронте пропонували інший шлях - були прихильниками соціального миру. Співчуваючі народу, вони шукали шляхи взаємопорозуміння між “нацією багатих” і “нацією бідних”. Письменники, які займали активну суспільну позицію, в більшій своїй частині групувалися навколо журналу Діккєнса “Household reading” (“Домашнє читання” ). Надаючи реалістично вірні, документально точну картини положення робітників, вони вірили, що навіть найлютіший злодій зможе переродитися під впливом християнського світовідчуття. Вони добивались не революції, а реформ, які б поліпшили стан суспільства. У звісному ступені рух письменників, який очолив Діккєнс, породив жанр “робітничого роману” (“Скрутна година” Діккєнса ). Морально-естетичний ідеал Діккєнса є англійським морально-естетичним ідеалом, більш того – простонародним морально-естетичним ідеалом. Світле і темне начала ведуть постійний двобій на сторінках його творів, і добро завжди перемагає, якщо не фізично, то духовно. Діккєнс – письменник-урбаніст, чудовий знавець вулиць, майданів і набережних Лондона. Під впливом романтизму письменник знаходився завжди, але молодий Діккєнс сприймав романтичні традиції ще у досить наївному і простонародному плані. Звідси казкова забарвленість його ранніх творів. Даниною “холодному дому” можна вважати роман Діккєнса “ Торгівельний дім Домбі і син. Торгівля оптом, в роздріб і на експорт ” ( 1848 ), в центрі якого поставлено людину абсолютного прагматизму. Він узагальнює сучасну Діккєнсу Англію, де у погоні за прибутками люди почали забувати про те, без чого рід людський припинить своє існування – про добро й милосердя, про красу і про зв’язок із природою. Життя містера Домбі на 100 % складається із бізнесу. Планету Земля він сприймає тільки на рівні ареалу власного бізнесу. Краси морів і річок, на які він дивіться як на засіб пересування кораблів із товаром, для нього не існує, для нього взагалі не існує у цьому світі нічого, що не стосується його фірми. Син для містера Домбі має значення, тому що він успадкує фірму. Дочка, Флоренс, є для нього не більш, ніж “фальшивою монетою”, тому що ніякої кориcті бідна принести не може. Безумовно, Діккєнс утрирує і особисті риси містера Домбі, створюючи не стільки людський характер, скільки образ ділового механізму в обличчі людини. Тому і будинок містера Домбі, в якому не може вижити маленький Поль, з якого тікає молода, красива дружина Едіт ( яка так і не принесла нового спадкоємця ), який залишає також Флоренс, нагадує ангар, не дивлячись на багате вбрання. Казкова гіперболізація, взагалі, була притаманною творчості Діккєнса. Але містер Домбі одночасно є типовим образом, типовим представником світу бізнесу. Світ роману у дусі казкової естетики розділяється на темний і холодний світ Зла і світлий і теплий світ Добра, в якому мешкають не люди комерції, а “люди серця” ( кочегар Тудл та його дружина, капітан Катл та ін. ).

48. Літературні напрями і жанри у світовій літературі кінця 19 поч 20ст. В кінці 19ст. – криза в економіці, швидкий розв науки, наполеонівські війни призводять до кризи, на яку найбільше відгукнулися філософи. Остання третина 19ст. – декаданс(занепад). Головний герой – людина, яка відчуває свою відчуженість у світі і втрату моральних ідеалів, відчуває свою непотрібність (романтик також страждає, але через ідею – любов, віру в Бога, він не розчаровується у всьому). Можна лише страждати і писати про це. Теми – смерті, згасання життя, песимізм, відчай, які перетворюються на джерело витончених переживань внутрішнього світу людини. Декаде­­­нти ставилися до смерті, як до того, до чого треба прагнути, використовували містику, фантастику що допомагало їм відтворити складні зрушення у свідомості. Герой має вразливу психіку, що сприяє глибоким прозрінням, під час яких поет і піднімається до світу вищих ідей. Одним із провідних мотивів декадансу є утвердження ролі мистецтва і його перевага над реальністю. Саме цей мотив призвів до утворення модернізму. Паралельно продовжує розвиватися реалізм. Модернізм складається з багатьох течій, шкіл і напрямків. Зароджується в кінці 19ст, розвивається до початку другої половини 20ст. Поділяється на ранній і зрілий модернізм. Ранній модернізм (кінець 19ст ­­—10-ті р 20ст. ) — символізм, імпресіонізм, неоромантизм, естетизм. В кінці 19ст. в реалізмі виникає натуралізм (Прагнення до фотографічного і безпристрасного відтворення дійсності, фатальною біологічною обумовленістю людської долі та поведінки. Теорію натуралізму обґрунтовує Е.Золя, на основі філософії позитивізму – наукове узагальнення, точність. Найбільше значення надавали точному опису фактів, який був позбавлений будь якої суб’єктивності). На формування раннього модернізму великий вплив мали філософія Шопенгауера, Ніцше та Бергсона. Символізм – почав існувати 1880р. тісно пов'язаний з романтизмом. Символісти збагатили трактування символу («Квіти зла» Доблера). Реальний світ символістів – це матеріальна природа, це оболонка для духовної субстанції, яку поет має звільнити для пошуку істини і гармонії. Речі існують незалежно від нас і треба відчувати між ними зв'язок. Саме в ньому гармонія і краса. Основою символізму є символ, будь який предмет, будь яка думка є символом, все що відчуваємо і сприймаємо є символічним, все що ми відчуваємо, викликає у нас уявлення про те, чого ми не сприймаємо і не відчуваємо. Предмет сприймається кожним по-різному, головне збудити інтуїцію (Маларме, Верлен, Рембо). Імпресіонізм – характеризується витонченим відтворенням особистих вражень і переживань, сформувався у Фр у живописі. Імпресіоністи вважали, що світ постійно змінюється, рухається. Справжній митець має фіксувати мінливі миттєві враження, щоб передати ту особливу сутність, істинність. У літературі існує у вигляді імпресіоністичних прийомів. Ставили за мету передати світ таким, яким він видається у певний момент часу через призму суб’єктивного сприйняття, описується не предмет, а враження (Гі де Мопассан, Д.Конрад). Неоромантизм – подолання розриву між ідеалом та дійсністю завдяки могутній силі і волі особистості. Герой не пасивний а активний, намагається перетворити реальну дійсність, піднести її до ідеальної. Проявився у англ. л-рі у формі пригодницького істор роману (Стівенсон, Конандойль). Естетизм – збірна назва течій, які на перше місце висували естетичні програми, та естетичні особливості мистецтва. До них можна віднести фр. групу Парнас, представники якої захоплювались красою сталою (твори мистецтва).

­­

49. Загальна характеристика Гі де Мопассана. Особливості новелістики письменника. Серед великої літературної спадщини Мопассана (велика кількість новел) найцінніше - його новели. Багато з них написані так, що не завжди зрозуміло, як письменник відноситься до факту, який описує. Але йому властиве глибоке розуміння суті сучасного йому життя. Новели - своєрідна «людська трагедія». Він писак про те, що йому особисто близьке. Новаторство: вперше в Фр Літературі розробив жанр новели - невеликий прозовий твір з чітко вираженою новелістичною тенденцією та композицією. Кожна новела мала чітку зав’язку, стрімкий розвиток подій до кульмінаційного моменту і передбачувану розв'язку. Мопассан дуже вимогливо ставився до слова (мінімальний об'єм, максимальний зміст) Велику роль відіграла худ. деталь - центральний наскрізний символ, довкола якого розгортаються події. 3 типи новел: новела характерів, лірична новела, новела дії. Елементи всіх типів присутні у всіх новелах. Велику роль відіграє пейзаж. Риси стилю реалізм, натуралізм, імпресіонізм. Теми 1) новели про франко пруську війну (прості люди, які втягнуті в війну, але далекі від її розуміння) «Два приятелі», «Тітка Солаж»; 2)новели про чиновників (засуджує кар'єристів, які заради досягнення підуть на все, возвеличує порядних людей); 3) новели про кохання (кохання засіб досягнення певної мети (вищого становища) - оскільки М жив у суспільстві, де цінності не цінувалися, шлюб у буржуазній родині) «Прощання з тілом», «Дорогоцінності»; 4)новели про сільське життя (сприймав селян з насмішкою, іронією) «Туан»; 5) фантастичні новели. Мопассан успадкував у своєї матері розумовий розлад. «Орля», «Рука». Написав 6 романів, найвідоміший «Любий друг», основна тема – становлення л-ни у тогочасному суспільстві. Риси стилю – реалізм (для досягнення максимального ефекту використовує натуралізм, імпресіонізм та частково символізм). Головний герой Жорж, людина без будь яких моральних принципів, продаючи людей здобув капітал, став репортером, та замість нього писали коханки. Стає головним редактором, йде в політику, одруж на дочці банкіра і стає членом уряду.

50. Тема дитинства у романі Тома Соєра "Пригоди Марка Твена". М Твен ( Семюель Клемено) відомий як романіст, новеліст, журналіст. Основні художні засоби сатира, гумор. Народився у штаті Міссурі. Батько - провінційний юрист. Був золотошукачем у Неваді. Потім журналіст, потім письменник. Основні художні прийоми Твена – гумориста: гумористичне перебільшення; сатирична карикатура; перетворення трагічного в комічне; велика кількість пародійних засобів; введення фантастичних елементів; гумористична індивідуалізацій мови. Твори: романи "Пригоди Т Соєра", "Пригоди Гекльбері Фінна", історичний роман "Жанна Д Арк", оповідання "Людожерство в поїзді", "Сіамські близнюки". Пригодницький роман "Пригоди Т. Сойера"-перший в американській літературі реалістичний роман. Письменник прагнув воскресити проведені дитячі роки. Головне мета - вирватись з реалій сьогоденного життя і знову пірнути у щасливий і безхмарний світ дитинства, воскресити романтичні дитячі мрії і сподівання. Роман проникнутий гуманізмом, адже повертає серйозних і поважних дорослих у Світ дитинства. Головна тема твору – дитинство. До Твена тема дитинства вже порушувалась у творчості Ч Діккенса ("Пригоди Олівера Твіста"). Дитячі образи Діккенса не позбавлені гумору, все ж у центрі творів Діккенса - трагічне дитинство, сирітство, обездоленість дітей. Том Соєр теж сирота, але ця проблема майже не порушена. Загалом роман розкриває психологію дитинства, світ дитинства у всьому розмаїтті, адже те, що думає і робить Том, властиво кожній дитині. Роман - реалістичний, досить детально передає побут і звичаї провінційного містечка. Жителі загалом доброзичливі, приходять один одному на допомогу, співчутливі. Якщо відбувається якась подія, то про неї дізнаються відразу всі. Всі жителі знають один одного, а загалом є однодумцями. Сама атмосфера у творі налаштовує на доброзичливий лад. Навколишнє читач сприймає через враження дитини - Тома, який у творі виступає добрим (згадаймо любов до тітки Поллі), енергійним, пустотливим (поведінка в школі, церкві), винахідливим (випадок з фарбуванням паркана) і сміливим (свідчить у суді проти індіанця Джо і таким чином рятує життя засудженому Мефу Поттеру, заступається за свою подругу Беккі), романтиком (мріє про подвиги Робі Гуда) і фантазером. Все ж читач переймається враженнями і настроями Тома і сам може зробити відповідні узагальнення про систему освіти, релігію, загалом порядки тогочасної Америки Церква для нього огидне місце в якому йому нудно, дорослі поводять себе незрозуміло і кумедно. Немало в творі й романтичного. Твір захоплює не лише теплим гумором, але й відчуттям волі, близькості до природи.

51. Північні оповідання Джека Лондона. Основні мотиви, проблематика та особливості. Джек Лондон(Джон Гріффіт) народився в сім’ї бідного фермера. Був продавцем газет, працівником консервної фабрики, матросом. Зрештою „захворівши" на так звану „золоту лихоманку" поїхав на Аляску. Лондону не вдалось розбагатіти на золотих розсипах, але враження від боротьби людини і суворою північною природою, стали матеріалом для його перших оповідань. Вже в ранніх творах (збірка оповідань «Північна одіссея». «Казки південних морів»,) виявлялися риси Лондона – письменника: націон Америк колорит, гостре відчуття природи, романтика пригод. «Північні оповідання», яким він зобов'язаний своєю славою, створені на початку творчого шляху. Ми сприймаємо Лондона перш за все як письменника Клондайку, який створив грандіозну сагу про північ, про випробування, яких зазнає особистість, зіштовхнувшись і жорстокою природою. Лондон вперше зобразив цей край, зробив його особливості набутком мистецтва. Північні новели Лондона були справжнім відкриттям. Один із сюжетів, який не переставав хвилювати письменника - перевірка на істинність, яку людина проходить в умовах, що створюють загрозу її існуванню. Після Лондона такі ситуації стали звичними в прозі 20ст. Стикаючись із смертю, людина в Лондона перемагала, якщо вона була носієм істинної людяності. Герої Лондона - сміливі, які мужньо вступають в єдиноборство з природою, енергійні люди, вірні друзі. Тихий Мезон з оповідання «Біла безмовність»: його роздавило дерево, але він не боїться загинути у сніговій пустелі. Мезон вимагає щоб дружина і його товариш Кід не ризикували життям заради нього, не чекали його неминучої смерті а продовжували свій шлях до найблищого житла. Кід - товариш Мезона, знову з’являється в оповіданні ,,3а тих, хто в дорозі" з своїм розумінням права і справедливості, що ґрунтуються на людяності, співчутті до всіх тих, хто скривджений сильними і багатим. В оповіданні „Любов до життя" всеперемагаюча воля до життя, мужність і стійкість допомагають майже помираючій людині перемогти вовка, який переслідує її. Джек Лондон написав кілька оповідань і повістей: «Біле Ікло», «Поклик предків», де поряд з людьми-героями є тварини, зображені письменником з глибоким розумінням і любов’ю. Другий мотив Північних циклів - це мотив прямого зіткнення „віку сталі" з „кам'яним віком", безпосереднього контакту двох полярно різних форм життєвого укладу. Світ цих оповідань трагічний тому, що майбутнє належить „віку сталі". Але за незворотністю змін Лондон побачив не той безхмарний прогрес, який зазвичай бачився його сучасниками, він помітив в подібних зіткненнях глибокий соц зміст. Героями оповідань Лондон зображав людей, величних навіть в своїй неминучій поразці тому, що програють вони не як слабкі і борються до кінця. А те, що назхивалося прогресом, під пером Лондона стає історичною драмою, де одна одній суперечать дві епохи, які несумісні за своїми прагненнями, віруваннями, принципами.

52. Проблема мистецтва та митця у романі Дж. Лондона "Мартін Іден". Народився у Сан – Франціско. Письменник реаліст. На світогляд мала вплив філософія Спенсера. Роман "Мартін Ідем" написаний у морі на власній яхті протягом 1907 - 09рр. Це роман про долю митця в буржуазному суспільстві, роман про те, як у тенетах власницького ладу гине сильна, талановита людина з народу. Роман вражає щирим ліризмом. Письменник передав героєві чимало особисто вистражданого. Він передав йому свій талант і потребу в правді, свою силу волі і впевненість у своїх можливостях. Лондон ніби дивиться на Мартіна як на вчорашнього себе. Мартін спочатку ідеалізував вищий світ, ніби притаманне йому "напружене розумове життя". Але він скоро бачить невігластво за правильною мовою, фальш за зовнішнім блиском, головний носій тієї витонченої культури, кохана дівчина, банкірська дочка Рут Морз. Для прагматистки Рут існує одне мірило людини -успіх, правий той, хто домігся успіху, а Мартін спочатку не продавав жодного оповідання. Радість усвідомлення і творення правди - усе, чим живе Мартін, для Рут замкнене на сім замків. Рут мріє виправити Мартіна зробити з нього пересічного жителя. Вона не вірить в нього як письменника, радить зайнятися справжнім ділом - працювати на її батька. Зіткнення позицій Мартіна і Рут - ведуча вісь роману, втілення двох концепцій життя: творчої і власницької. Тому й ідейною кульмінацією роману є їх остання зустріч - візит Рут до Мартіна, який уже осяяний славою і є власником чималого банківського рахунку. Дівчина пропонує себе в дружини і є найбільшим ударом і прозрінням для Мартіна, якому та ж Рут відмовила ще зовсім недавно, коли він був бідним. До того ж Мартін побачив, що біля будинку на Рут чекав її брат, його вразила брехня Рут, яка сказала, що прийшла без відома сім'ї. У Мартіна опустилися руки, це був страшний, разючий удар. Спочатку оповідання Мартіна - спроба оспівати правду життя і людей великої відваги, безкорисливих і шляхетних. Він говорить я за натурою реаліст, а буржуазна культура не терпить реалізму. Буржуазія – боягузлива. Вона боїться життя. Мартін - чужинець і ворог буржуазного суспільства, йому огидні буржуа, проте він не може повернутися у своє колишнє середовище моряків - вони тепер йому здаються неосвіченою, грубою худобою. Він переживає повний крах віри в себе. Зникає інтерес до всього, коло розчарувань охоплює кохання, творчість, і, насамперед інтерес до людей. Залишається смерть. Самогубство Мартіна - знак глухого кута, і епічна перемога юнака над власницьким суспільством. У романі показаний один із варіантів "американської трагедії", що стала центральною темою в американській літературі ХХ століття — трагедія творчої особистості.

53. Проблематика та художні особливості новелістики О. Генрі. Народився у Північній Кароліні (1862-1910)(Уільям Поттер). Працював в аптеці, пізніше бухгалтером. За розтрату потрапив у в’язницю Тут починає писати оповідання. Потім поселився у Нью-Йорку і став писати для одного з журналів. Єдиний роман "Королі і капуста", збірки оповідань «4 мільйони", "Серце Заходу", "Дороги долі". Його вважають майстром новели. Твори завжди сповнені яскравого гумору, який допомагає героям перемагати незгоди. О Г сміється над обставинами, у які потрапляють люди над обмеженістю міщан, які не розуміють прекрасного, над представниками влади, які знущаються з народу. В оповіданнях мало соціальної критики, майже немає викривального сарказму, а лише тонкий гумор та іронія. Автор на боці простих людей. Героями стали вихідці з найбідніших верств, проте вони мають духовні якості, шляхетність, чого нема у вищих колах. Новели мають своєрідну композицію, яка стала худ відкриттям письменника. Новели починаються начебто з звичайного випадку буденного життя, але в процесі розвитку сюжету цей епізод перетворюється на несподіваний для читача парадокс, який треба розгадати. За допомогою парадоксу О Г показує порушення моральних і суспільних законів, які слід відновити. Поразка парадоксу завжди міститься наприкінці твору, коли з’ясовуються справжні цінності. Новели завжди лаконічні, немає нічого зайвого, позбавлені поширених описів. Улюблений прийом розкриття характерів – діалог. Мова персонажів яскрава. Оповідач-другорядна постать. Автор використовує в новелах подвійну розв’язку, і якщо перша є логічним завершенням сюжетної лінії і завжди щаслива, то друга (зазвичай кінцева репліка) змушує переосмислити всі події. Новела "Дари волхвів". Сюжет розгортається у малій квартирі подружжя Юнків (Джім і Делла). У сімї скрутне матеріальне становище. Найкоштовніші речі, які були в сімействі-довге волосея Делли і золотий годинник Джіма. Але коли перед різдвом постала проблема подарунків, Делла продає своє волосся щоб придбати ланцюжок, для годинника чоловіка, а Джім продає годинник, щоб купити дружині гребінці. Останній епізод твору сповнений гіркої іронії. Але справжня вартість подарунків полягає не в їх коштовності, а в тому, що вони є символом самовідданого кохання. Новела побудована на основі контрасту-порівняння, багатства матеріального і духовного. Інші новели "Останній листок", "Вождь червоношкірих".

54. Постулати естетизму О.Уайльдл та їх творче втілення у романі «Портрет Доріана Грея». 0.Уайльд народився в сім'ї лікаря, в Ірландії в 1854р. Вчився в Оксфорді. Античність надихала його на творчість, починав з віршів, потім - балади, сонети. За поему « Равенна» Уайльд - отримав золоту премію оксфордського університету. Вірші першої збірки «Поезії» були наближені до французьких символістів та імпресіоністів. Пізніше Уайльда запросили до Америки, де він читав лекції , пропагуючи естетизм - нову філософську течію. Нового звучання проблеми призначення краси в житті людини додали казки із збірок «Щасливий принц та інші казки», «Гранатовий будиночок». Пізніше письменник створив драматургічні твори «Соломія», «Ідеальний чоловік». Головне - це культ краси. Свою теорію естетики виклав у книзі «Задуми». Основні положення уайльдівського естетизму: велич і вічність мистецтва; самодостатність мистецтва; мистецтво вище за істину і мораль; замилування прекрасним; естетична увага до почуттів, вражень людини; зображення краси у всіх її проявах; проголошення насолоди як вищого сенсу існування (гедонізм). Важливе положення естетики Уайльда - співвідношення мистецтва і моралі. Він заперечував вплив морально-естетичних законів суспільства на митця та його твори. У своєму єдиний романі «Портрет Доріана Грея» найповніше втілився естетичний ідеал Уайльда: абсолютизація творчості та творчої особистості, протиставлення внутрішнього світу людини бездушній грубій дійсності, проголошення насолоди як сенсу буття. Передмова до роману складається з 25 афоризмів, які декларують естетичну програму автора. (Митець - творець прекрасного ; Розкрити себе і втаїти митця - цього прагне мистецтво.) Автор поставив героя у надзвичайну ситуацію: йому даровані вічна молодість і краса, а старіє зображення на портреті. Художник вклав у портрет свої мрії, почуття. Але Доріана привабила ідеї Лорда Генрі ( людина не повинна довіряти мистецтву, не вчитися у нього краси, а сама аукати її). Мета життя - розвиток власного «я», Доріан промінявши душу пішов на пошук вічної насолоди. Насолода завжди вимагає жертв. Першою даниною стало кохання до юної актриси (коли дівчина не могла більше вдавати кохання на сцені, Доріан її грубо відштовхнув, вона отруїлась). Це був перший злочин, що відбився на портреті, його мучило сумління, проте він сховав портрет і почав нове життя. Це життя було подвійним. Любов до краси виявляється в прагненні до вишуканих речей, які приваблюють його естетичний смак. Краса для головного героя - це краса декоративна. Йому невдовзі стало мало вишуканих речей, він перейшов до брудних притонів. Грей відкриває таємницю Безілу (художнику). Пізніше Грей його вбиває. Цей злочин потягнув за собою інші Відділивши від краси її духовну сутність, Грей став потворним символом «нового гедонізму», до якого закликав лорд Генрі - вчення, що стверджувало насолоду як вищий сенс буття. Сам герой теж пізніше зрозумів, до чого призвело нехтування мораллю: « Смерть власної душі у живім тілі». Уайльд, почавши заперечення маралі в мистецтві, закінчив запереченням її заперечення, тобто визнанням мистецтва найвищим людським сумлінням, непідкупним і незнищенним. Юний і чистий головний герой опинився між двома протилежними ідеями - теорією «чистого мистецтва» Безіла та вченням лорда Генрі, який бачив мистецтво в самому собі, але він не бачив власної душі. Справжня краса існує поза теоріями (відродження портрету після смерті Грея).

55. Ібсен як засновник соціально психологічної, інтелектуально-аналітичної драми (на прикладі п'єси «Ляльковий дім»). Народився в 1828р у родині судновласника. У 15 років стає аптекарем, вільний час присвячує літературі. У 20 років пише 1 драму «Катиліна» у якій порушує провідну тему усієї подальшої творчості - бунт сильної, одинокої особистості проти оточення та її поразка. Майже 30 років жив за кордоном Протягом цих років були написані твори, які становлять золотий фонд світової культури («Пер Гюнт», «Ляльковий дім», «Привиди»). Пізніше повернувся на Батьківщину і помер від тяжкої хвороби. Творчість Ібсена умовно поділяють на 3 етапи: 1) національно-романтичним. Головна тема - боротьба Норвегії за незалежність і уславлення героїчного минулого («Іванова ніч», «Комедія кохання», «Боротьба за престол»); 2) вважають реалістичним. Це етап розквіту його драматургії, найбільш нещадного, різкого викриття бездуховної дійсності («Пер Гюнт», «Спілка молоді», «Стовпи суспільства»). Поступово в п’єсах формуються риси «нової драми»; 3) символічний, «п'єси про людську душу», тому що в них розкриваються ті чи інші простори внутрішнього життя людини. Для аналізу вибирає особливо драматичні моменти життя людини. («Дика качка», «Жінка з моря», «Коли ми, мертві, пробуджуємося»). Важливу роль відіграють інтелектуально-аналітичні засоби-постійне виявлення все нових відомостей про передісторію героїв, попередні зовнішні події про минулі моменти душевного життя персонажів. Глибинна цілеспрямованість ібсенівського аналізу поєднуються із символікою. «Ляльковий дім» - класичний зразок соціально-психологічної драми. Соціальний конфлікт - зіткнення природних людських прагнень та надлюдських законів суспільства набуває спочатку морального забарвлення, а потім дія переводиться у сферу психології-основна увага зосереджується на душевній боротьбі головної героїні. Конфлікт реалізується як зіткнення персонажів і як боротьба в їхніх душах. В драмі не завжди збігається зав'язка інтриги (історія з векселем) і виникнення конфлікту. Це пояснюється специфікою ретроспективної (пригадування попередніх подій) або аналітичної композиції: конфлікт природних людських прагнень Нори й догматичних законів суспільства виник тоді, коли вона вирішила підписати вексель за 8 років до початку дії драми. У сцені з Крогистидом виявляється зовнішній конфлікт-боротьба двох особистостей і є внутрішній конфлікт-боротьба природних прагнень живої особистості (Нори) з мертвими догмами суспільства. На безглузду, жалюгідну гру Нору прирекли закони суспільства. Вона вважала, що вона передусім людина, а вже потім дружина і мати. Вона хоче самостійно розібратися у проблемах життя. Однак основний конфлікт тут не вирішений, а лише визначений. Розв'язання його можливе лише за рамками твору. Ідея не вичерпується фіналом, тому що автор не розв'язав завдання яке виникло перед героїнею. Нора пішла з сім'ї, але що чекає її попереду? Ця незакінченість розвитку конфлікту створює відкритий фінал. Фінал п'єси не вирішує конфлікту. Вирішення конфлікту, тобто результат боротьби Нори з догмами суспільства, можливий лише поза рамками твору. За словами Ібсена, читач повинен сам дійти до цього фіналу шляхом творчості. Розкриті протиріччя між благополучною видимістю життя і його бездуховністю дає можливість автору аналітична композиція п'єси. У цьому розумінні «Ляльковий дім» є інтелектуально-аналітичною п'єсою. Новаторський характер побудови аналітичної п'єси виявляється і в розв’язці, суть якої міститься в інтелектуальному осмисленні персонажами подій минулого і всього життя. На особливу увагу заслуговує й символіка п’єси. Головний символ - «Ляльковий дім» - проти штучного життя, проти утисків людяності, догм жорстокого суспільства боровся автор.

56. Особливості неоромантизму в англійській л-рі кінця 19-поч.20. Паралельно з декадентством в Англії розвивається неоромантизм. Неором як і раніше ворожий буржуазній дійсності. Неоромантиків відштовхують ницість, одноманітність, відсутність сильних пристрастей. Протестуючи проти буржуазної буденності, вони оспівують романтику небезпек та пригод, переносячи своїх героїв в минуле або в незвичні умови далеких країн, в обстановку, що потребує виняткової мужності. Неоромантики люблять сюжети з заплутаною інтригою, але більше уваги приділяють і психологічному аналізу. Вони продовжують розвивати жанр історичного роману, але в іст. романі немає глибокого історизму характерного для В.Скотта. визначна риса – подолання розриву між ідеалом та дійсністю завдяки могутній силі і волі особистості. Герой не пасивний, а активний, намагається піднести реальну дійсність до ідеальної. Видатними представниками неоромантизму, що втілили його найкращі якості, були Р.Л.Стівенсон і Джозеф Конрад, а також Артур Конан Дойл та ін. Стівенсон - майстер творів з гострим сюжетом, захоплюючою інтригою і яскравим емоційним забарвленням. Головна увага Стівенсона в істор романах зосереджена на зображення побуту. Його відомі романи „Острів скарбів", "Чорна стріла". В. романах екзотичні країни, природа, острови. Герої покидають Англію керуючись прагненням пізнати інше життя і втілити свої моральні принципи у дійсність. Вперше використав прийом роздвоєння с особистості. Дж.Конрад. Відрізняється від Стівенсон тим, що його героїв турбують моральні проблеми, це не шукачі пригод, а люди, які поривають із суспільством через моральний дискомфорт, який їх оточує. Це їм не вдається і всі романи закінчуються трагічно. Описує в романах вигнанців, людей далеких від цивілізації, в примітивних умовах життя, що трагічно прагнуть до щастя. В романах «Аванпост цивілізації» та «Лорд Джим» яскраво виражений психологізм та песимізм, що проходять у майже всіх його творах.

57. Французький символізм. Світоглядні та естетичні орієнтації франц. символістів. Основні риси новаторства П. Верлена, А. Рембо, С. Мелларме. Літ. напрям кінця 19-поч. 20 ст. Походить від грецького знак, прикмета, ознака. Осн. риса – конкретний худ. образ перетворюється на багатозначний символ. С. – формувався з 1880р., коли Маларме організ. Літ. зустрічі- вівторки, на яких і сформувал. теорія напряму (літер. маніфест символізму). С. пройшов кілька етапів, але існував не довго. Тісно пов’яз. з романтизмом, бо символ був популярний в епоху ром-му. Зародження С. походить від збірки Бодлера «Діти зла», де опублікований вірш «Відповідності» став програмою символістів. На його думку між духовним та матеріальним світом існують зв’язки, відповідності. Справж. поет повинен вловити їх. Між зовн. видимим та вн. невидимим існує тісний зв'язок. Відтворюючи в уяві певну ідею реального світу поет одухотворює цей світ, перетворює його на вищу прекрасну ідею. Символісти вважають, що буття має 3 плани: 1) об’єктивне-реальне (світ реальний- це матеріальна природа, оболонка для дух. субстанції. Саме поет має звільнити її для пошуку вічної істини та гармонії); 2) суб’єктивне-духовне; 3) ідеальне- світ вічних ідей. Осбл. значення символісти надавали інтуїції (поет в процесі творення під її впливом піднімається до вічної ідеї і своєю поезією вказує шлях до ідеї іншим). Завдання символ. Поезії – змусити замислитись і зачепити душу, спонукати до осягнення істини. Основою є символ (будь-який предмет, думка є символічною. Назвати предмет означає забрати ¾ задоволення відгадати його, кожне слово є символічне, кожен образ багатозначний (квітка)). Першими на шлях символізму стали Верлен та Рембо. Особливості лірики Верлена («Романси без слів»):1) вперше звертає увагу не на худ. виразність ліричного слова, а на його силу, тобто слово у Верлена навіває і підказує ті чи інші настрої. 2) між душею та природою, душею та речами існують відносини тотожності. 3) імпресіоністичність, музикальність (найперше музика у слові). Рембо (сонет «Лебідь»)відхиляється від передачі змісту словами, висловлює ідею звуковими сполученнями, ритмом, логічною незв’язаністю уривків. Виникає ефект «затемненого тексу», який не можливо зрозуміти. Малларме вважав завдання поета знайти приховану подібність між предметами. Характерна ознака франц. символістів - трагічне забарвлення у сприйняті реальності.

58. Л-ра ХХ ст. Загальний огляд. Літ. напрями, течії, жанри. ХХ ст. пов'язаний з нетрадиційним розумінням м-тва, його місця у с-тві та значними зрушеннями у світосприйнятті людини (р-ток науки та техніки, І. Св. Війна (1914-18)). Загальні риси: тематика: одинокості, розчарування, згубного впдиву механізація на л-ну, втраченого покоління, американської мрії, іспанської війни, ІІ св. Війни (Гаслі, Фолкнер, Хемінгуей, Ремарк, оріак). Форма оповіді: спогадів, сповіді, епістолярна (від 1-ої особи). Жанри: психологічний та філософсько-інтелектуальний роман, роман анти утопія (різновид інтелектуального роману, що ґрунтується на фантастиці, - це зображення «ідеального с-тва»; проти науково-технічного р-ку, що перетворює л-ну на гвинтик великої машини); соціально-політичний і документальний роман. Герой: гуманіст, духовно багато особистість, митець. Напрями: 1) реалізм (занурення у психологію, акцент на індивідуальності особистості, фрагментарна композиція, песимізм, складна с-ма худ засобів, виникнення нових течій). 2) модернізм (не напрям, а рух у філософській та суп думці, неприйняття дійсності, заперечення старого. Етапи модернізму: 1) ранній (декаданс), кін. 19 поч 20ст. течії: естетизм, імпресіонізм, символізм, неоромантизм. 2) класичний (авангардизм). Течії: дадаїзм (базується на вченні Фрейда – підсвідоме визначає поведінку л-ни. Твори не аналізують, а пишуть інтуїтивно. Андре Бретон, Пікассо, Модільяні, Кандинський), сюрреалізм (засновник Андре Бретон, виник у Франції, не визнають індивідуальний талант, ідея хаосу і абсурду, безпомічності л-ни, нове: ідея над реальності, де л-на є собою. Іонеску, Аданов), футуризм (найбільш яскраве вираження авангардизму. Виник в Італії. Засновник Філіппов Марінетті. Риси: оспівування краси сучасної техніки міста. М-тво урбаністичне, технократичне, байдуже до л-ни. Основа – релігія. Це уривки думок героя, предмети повз які він проходить), кубізм , абстракціонізм, імажизм (перша половина 20 ст.). експресіонізм: (виник у Німеччині, це м-тво вираження глибокого суб’єктивного переживання сутності буття через різні емоційні напружені образи, загострене бачення світу, світ ідей. Замість реальності – глибокі емоції. Це течія відчаю, песимізму. Передає страждання «маленької л-ни», яка одинока у великому безумному світі. Виникає драма крику: без сюжетної лінії, роздуми автора щодо проблем людства, герої абстрактні, іноді без імен. Брехт, Кафка) 3) високий. (2 половина 20 ст.). трансформується в екзистенціалізм (мета: показати буття таким яким воно є в уявленні л-ни; деформація форми заради глибокого вираження змісту, засновник Сартр. Л-на самотня і безпорадна, її існування випадкове. Питання вибору. Проти детермінізму) і авангардизм, які представляються течіями абсурду. 4) постмодернізм (кінець 20 ст.), ґрунтується на модернізмі, але є його запереченням). 3 кити модернізму: Кафка, Джойс, Пруст.

59. Реалізм ХХ ст.. Тенденції та новаторство. У ХХ. ст. продовжує розвиватися реалізм, в якому наявна тяга до правдивого зображення дійсності, але письменники все більше починають використовувати фантастично-казкові елементи, алегорію, гротеск, міф. Це не для того, щоб віддалитись від реальності, а навпаки, краще розібратися в ній. Основ. тематикою сучасного є небезпека нової війни, б-ба народів за свободу, науково-техн. прогрес та людство. Велику увагу приділяють стосункам індивіда та середовища. Індивідуальність – щось неповторне. Типових характерів не існує. Риси реалізму: глибоке занурення у психологію сучасника та обставини, які її формують; акцент робиться на індивідуальності особистості, її неповторності; розірвана або фрагментарна композиція, порушення послідовності викладення подій; песимізм, необовязковий оптимізм; внутрішній монолог і потік свідомості; складна система худ. засобів(символіка, метафоричність, іронія, сатира); виникнення нових течій в рамках реалізму. Письменники-реалісти: Ґолсуорсі, Шоу, Генріх Манн, Ремарк, Екзюпері, Моріак, Ромен Ролан, Стейнбек, Селінджер. Жанри: роман-антиутопія (зображення ідеального суспільства, що суперечить людським інтересам, уявленням про справжнє людське щастя, роман, спрямований проти тоталітарних режимів, раціоналізму, науково-техн. прогресу, які знищують у людині людське; засновники – Євген Замятін, Платонов, Чапек); соціально-психологічний роман, філософсько-інтелектуальний роман (Манн, Екзюпері); історичний роман, біографічний роман (Олдінгтон); новела (Хемінгуей); реалістична драма(Брехт, Шоу).

60. Модерністські напрями ХХ ст. Філософсько-естетичний грунт. Поняття авангардизму. Реалізм у 20 ст поступається модернізму, як м-тво нового. М-зм пройшов у своєму р-ку декілька етапів: 1) ранній (декаданс), кін. 19 поч 20ст. течії: естетизм, імпресіонізм, символізм, неоромантизм. 2) класичний (авангардизм). Течії: дадаїзм (базується на вченні Фрейда – підсвідоме визначає поведінку л-ни. Твори не аналізують, а пишуть інтуїтивно. Андре Бретон, Пікассо, Модільяні, Кандинський), сюрреалізм (засновник Андре Бретон, виник у Франції, не визнають індивідуальний талант, ідея хаосу і абсурду, безпомічності л-ни, нове: ідея над реальності, де л-на є собою. Іонеску, Аданов), футуризм (найбільш яскраве вираження авангардизму. Виник в Італії. Засновник Філіппов Марінетті. Риси: оспівування краси сучасної техніки міста. М-тво урбаністичне, технократичне, байдуже до л-ни. Основа – релігія. Це уривки думок героя, предмети повз які він проходить), кубізм , абстракціонізм, імажизм (перша половина 20 ст.). 3) високий. (2 половина 20 ст.). трансформується в екзистенціалізм (мета: показати буття таким яким воно є в уявленні л-ни; деформація форми заради глибокого вираження змісту, засновник Сартр. Л-на самотня і безпорадна, її існування випадкове. Питання вибору. Проти детермінізму) і авангардизм, які представляються течіями абсурду. 4) постмодернізм (кінець 20 ст.), ґрунтується на модернізмі, але є його запереченням. Модернізм: це рух у філософській та сусп думці, який х-ся певною формою неприйняття реальності шляхом оновлення ідей, образів, засобів. Риси високого модернізму: заперечення конкретно-чуттєвого зображення; л-ра постає з конфлікту, руйнування старого, попереднього; перенесення акценту на естетичні проблеми; повна свобода творчості; використання художніх засобів: алюзії (натяки), ремінісценції (спогади), цитування, гротеск, пародія; поєднання лексики різних верств населення; потік свідомості (Пруст, Гессе, Моріак, Кафка, Манн); еротика, фемінізм, елітарність (інтелектуальний читач); песимізм; зв’язок з філософією. Авангардизм: ґрунтувався на модернізмі, але виражений у більш радикальній та екстремальній формі; м-тво епатажне (відходить від звичайних форм), зосереджене на формі, а не на змісті. Сприймався як мистецький фронт соціальних революцій. Особливості: деструкція (порушення с-ри, відсутність с-ми, у поезії потяг до верлібру); войовничість, агресивність, бунтівничість, відсутність критерію прекрасного; перевага знаку над образом.

61. Натуралізм як літ течія у зх-європейській л-рі к. 19 – поч.. 20 ст. Фізіологічний експеримент засобами літератури у р-ні Е.Золя «Тереза Ракен». Н-зм заявляв про себе як про метод, що розвиває та поглиблює реалістичне мистецтво, був споріднений з реалізмом, вимагав від художника уважнішого, детальнішого вивчення тих сторін життя, до відображення яких він звертався, стимулював інтерес до проблем соціальної нерівності, вводив до сфери художнього зображення ряд нових тем. Н-зм спирається на філософію та естетику позитивізму (О.Конт, Спенсер). Відмова від широких соціально-психологічних узагальнень, фотографічно точне зображення дійсності, акцентування біологічного принципу спадковості, дією якого натуралісти намагалися пояснити походження соціальної нерівності. Біологізація принижує людину. Спадковий фактор трансформується в образ грізного фатуму - божество символістів, що проявляється в раннього Гауптмана, Гамсуна. 3 етапи становлення н-му: 1) 60-роки письменники виступили проти романтизму і закликали брати до уваги документи та спостереження. 2) у 70-рр. брати Гонкури висувають тезу, що справжня л-ра повинна ґрунтуватися на зборі фактичних матеріалів і відтворювати точно всі деталі.3) всередині 70- рр.. Е.Золя обґрунтовує теорію н-зму, на основі філософії позитивізму («Експериментальний роман», «Романісти, натуралісти», «Літ документи»). Письменник є не просто спостерігачем, він має стати експериментатором, описувати факти такими якими він їх бачить. Теорія Золя: психологічний аналіз має спиратися на науку, бо в основі поведінки л-ни лежіть матеріально-біологічні фактори. Лозунг: Вивчати, спостерігати, точно описувати. Великого значення натуралісти надавали точному значенні фактів, або «куски життя», саме в них вони вбачали правдивість м-тва. Натуралісти розглядали л-ну як біологічну істоту, яка живе за законами фізіології (це закони спадковості та середовища). За ними завдання письменника у вивченні л-ни – виділити її із середовища, детально дослідити її спадковість (вродженні ознаки, темперамент), а потім вивчити вплив на неї середовища. Внутрішній світ л-ни пояснювали тим, що виділяли у її психіці прості елементи та послідовно аналізували їх. «Тереза Ракен» - фізіологічний експеримент засобами л-ри, в якому автор дослідив 2 живих тіла, як хірург досл. 2 трупи. У центрі любовний трикутник: чоловік (Каміл), любовник (Лоран), дружина (Тереза). Дружина і коханець планують вбити чоловіка, в результаті чого вони божеволіють. Гол. героїня – Тереза Ракен, з бурхливим темпераментом, виходить заміж за Каміла, за волею тітки. Лоран- протилежність Каміла, мріє стати відомим художником, мати багато грошей. З появою Лорана, у Терези прокидаються інстинкти. Лоран пропонує Терезі вбити чоловіка, він вбиває чоловіка і через сумління покінчують життя самогубством. Проблема р-ну: проблема фізіології – інстинкти і інтерес, неврози, істерика, ненависть і страх. Мета Золя: не досліджувати причини і наслідки злочину, а показати це з психологічної точки зору, вивчати не х-ри, а темпераменти. Золя ставить над героями експеримент: зіткнення різних темпераментів внаслідок чого виникає вбивство і намагається показати наслідок як змінилися темпераменти героїв після вбивства.

62. Філософсько-символічний х-тер змісту та с-ми образів у драмі-феєрії Метерлінка «Синій птах». “Синій птах” (1908) - найкраща філософська драма-казка Метерлінка, де використав форму народної казки; драма більше романтична ніж символістська. Хлопчик Тільтіль та його сестра Мітіль, діти бідного лісоруба, в ніч під різдво за наказом феї вирушають на пошуки Синього Птаха. Одні речі стають їхніми друзями, інші - ворогами: за них Душа Світу, Хліб, Цукор, Вогонь, Кіт та Пес. Пес - найвірніший друг, Кіт схиляється до того, щоб зрадити дітей їхньому ворогу - Ночі. Діти відвідують різні чарівні краї - країну спогадів, країну ненароджених дітей, палац Ночі, ліс, де ожили дерева. Синього птаха майже неможливо піймати. Синій птах - метафора щастя (злагоди, добра, до яких л-на повинна прагнути усе своє життя), він, опиняючись в руках у дітей, то помирає, то міняє колір. Тим часом звичайний сіренький птах з клітки хлопчика посинів, коли той вирішив потішити сусідську дівчинку. Основна ідея - пошук щастя. В п'єсі наявні характерні для Метерлінка символи та сценічні втілення передчуттів, снів та мрій. Діти символізують майбутнє людство, яке перебуває у постійних пошуках щастя та істини. Душа світла – ватажок у дітей, уособлення добрих сил життя, допомагає дітям зрозуміти справжню сутність навколишнього світла. Мандрівки дітей країною спогадів, царством майбутнього, палацом ночі, лісами та садами блаженств – це подорож людства країною ім’я якій життя. У п’єсі оживають предмети рослини та тварини. Цей прийом олюднення символізує, що світ живий, він розвивається і людство повинне йому допомогти жити у злагоді. Абстрактні образи уособлюють як темні так і світлі, автор доводить, що л-на доводить у центрі духовної б-би добра проти зла.

63. Ранньомодерністький х-тер творчості К. Гамсуна (імпресіонізм). Основна тематика і проблематика роману «Пан». Творчі здібності виявилися рано: «Загадкова л-на», «Побачення», «Голод». Вважав, що суч. Л-на думає неоднозначно інепослідовно, в результаті все робить по-вншому, тому гол завдання вбачав у дослідженні старого вн. світу, душі л-ни, вивченні її під різними кутами зору. Велике значення надавав силі волі особистості. «Пан» - За жанром – психологічний твір написаний у формі щоденника від 1-ої особи. Композиція скл. з 2-ох частин: 1) Пан. 2) Сповідь або лист під назвою «Смерть Глана». Назва символічна – Пан: бог лісів, природи. Конфлікт: між розумом та цивілізацією. Роман складний за проблематикою, порушує морально-етичні, філософські проблеми: сенс людського буття, сутність щастя, стосунки л-ни і природи. Тема: кохання, яке постає як непереборна сила, що не піддається контролю розуму, не знає перешкод і не визнає ніяких обмежень. Сюжет не складний: лейтенанта Томаса Глана, який живе самітником у лісі, кохають 2 жінки – дружина Коваля Єва та дочка місцевого багатія Едварда. Він любить обох, не знаючи кому віддати перевагу. Кохання захоплює героїв як будь-яка природна стихія, воно дуже небезпечне і як міфічний Бог Пан вимагає жертв. Головному герою нудно серед людей його приваблює природа. В ньому самому наче сидить невгамовне Божество. Схожість Глана і Паном, в тому, що він має владу над жіночим серцем. Зустрічаючись з Євою він не знав, що Коваль її чоловік. Вона гине під час вибуху міни, яку підклав Мак, щоб вбити Глана. Едварда теж кохає Томаса, але пояснити їх стосунки важко. Вона не така гарна як Єва, але Томас кохає її не за красу, а за душу. Вона не досвідчена у коханні. Глан вирішує поїхати з Норвегії, дізнавшись, що Едварда збирається вийти заміж. Вона просить залишити їй на згадку вірного пса Езопа. Застреливши собаку, він передає їй його труп – це символ мертвого кохання, що не здійснилося і життя, що не вдалося з вини самих людей.

64. Проблема м-тва та митця і роль міфу у новелі Т. Манна «Смерть у Венеції». Один із засновників інтелектуальної прози, в якій образ викликає думку, а думка образ. Для його творчості х-рне поєднання критичних елементів з пошуками високих ідеалів, існування л-ни в буржуазному світі він порівнює з перебуванням л-ни у в’язниці намагаючись знайти вихід, звільнити себе. «Смерть у Венеції», ремінісценції з реалістичними фактами з життя людей дозволяють письменникові ввести філософ розмову про творчу особистість її духовні потреби. У центрі твору – нім письменник Густав Ашенбах. Усе своє життя він присвятив м-тву, свідомо позбавивши себе всього зайвого і непотрібного – почуттів пристрастей. Він обрав роль споглядача і створює свій особистий світ естетичної довершеності. Така теорія зумовлює внутр конфлікт: він відчуває необхідність залишити звичний порядок життя і поїхати кудись. Образ Венеції відіграє особливу роль як символ віковічної культури, але Венеція зустрічає його похмурим небом та довгим дощем. Він відчуває себе у полоні якоїсь таємничої ворожнечі. Однак образ Венеції поступово оживає. Поштовхом до цього була зустріч з 14-річним Тадзіо. Його обличчя нагадує картини Рафаеля, а його тіло античні статуї. Але його краса не тільки зовнішня, а передусім духовна: до нього тягнуться всі, і діти і дорослі і навіть сонце усміхалося до нього. Ашенбах зрозумів, що краса реального життя – неперевершена цінність, без неї м-тво втрачає свій сенс. Однак щастя тривало недовго, у Венецію прийшла холера. Густав спочатку хотів попередити хлопчика, але злякався, що більше його не побачить, тому мовчить. Цей момент можна назвати психологічною кульмінацією: душа опиняється на межі між добром і злом. Новела завершується символічно смертю письменника. Зробивши неправильний моральний вибір він сам страждає від цього. Образи Венеції і Тадзіо – символічні. Місто стає символом культурного надбання людства протягом всієї історії. Саме тут герой згадує античні міфи, а також творіння прекрасних художників Відродження. Так Томас Манн ставить найважливішу проблему літератури ХХ ст.: проблему сутності мистецтва і проблему відповідальності митця за все, що відбувається у світі, за культурну спадщину, за майбутнє. На сторінках новели є велика кількість міфічних героїв: Нарцис, Гіацинт, Афродіта, Ерот, Майя. Всі вони пов’язані з темою краси, кохання, зваби і допомагають краще зрозуміти психічний стан героїв. Тадзіо побив його одноліток на очах Ашенбаха, символічний зміст сцени – наруга над довершеністю, душа Ашенбаха по краї заповнена любовю до Тадзіо, тому скидання ідола з п’єдесталу - фізіологічна смерть художника. Слідом за Ашенбахом, який помер на березі моря, Тадзіо йде в небуття, в море. До смерті його наближають античні ремінісценції – перегуки з нарцисом, який помер від споглядання власної краси, або з гіацинтом, який став жертвою кохання двох богів.

65. Епопея Пруста «У пошуках втраченого часу». Проблематика та худ. особливості р-ну «Кохання Сванна». 65.Епопея М Пруста „У пошуках втраченого часу." Проблематика та художні особливості роману „Кохання Сванна". М.Пруст – парижанин, син лікаря. З 34 років хворів на астму і не виходив з кімнати, повільно померав. Ізольований від світу, звернувся до спогадів. Його творчість складається зі спогадів. Детально змальовував світ душі і був байдужий до суспільних питань. Стиль Пуста – дуже довгі фрази, імпресіоністичний. Найвідоміший його твір „У пошуках втраченого часу" , 1910-1922. Пруст не сприйняв реалізм, стверджуючи думку про те, що «все у свідомості». Він хоче створити епопею, яка б відображала не події, що правлять світом, а психологічні процеси, які відображають стан суспільства. За найголовнішу реальність він визнавав особистість з її неповторними настроями, думками, почуттями. Їх плин, постійна зміна зумовили своєрідність роману „потоку свідомості". Він дивиться на світ через душу людини, що є для нього об'єктом зображення. Головна увага приділяється зображенню свідомості людини, що складається з вражень,спогадів. Поняття часу в епопеї дуже відносне, разом з тим конкретне. Це не історичний,а психологічний,духовний час,коли людська душа „рухається" в різних напрямках. Пруст-попередник і вчитель європейського модернізму, був проти народної і масової літератури. Його творчість була своєрідним продовженням імпресіонізму кін. 19 ст., Увійшов у л-ру як автор модерністськ. психологічного роману, написаного у формі «потоку свідомості». 3акінчений варіант епопеї „У пошуках . "складається з 7томів: 1,2 («На Сваннову сторону», «У затінку дівчат-квіток») принесли йому визнання. Епопея написана у формі безперевних спогадів гол героя -оповідяча Марселя,він згадує все своє життя. Обєктивна реальність зображена у спогадах через суб'єктивні сприйнятгя,глибоке переосмислення її головним героєм. Автор не ставить своїм завданням зобразити навколишню дійсність, бо вважав, що естетичну цінність малюють не явища матеріальної дійсності, не саме життя, а лише субєктивна свідомість, яка її сприймає. Це дає творчу свободу авторові. Тому літературознавці відносять цей твір до жанру суб'єктивної епопеї,де суб'єктивне поєднується з о6єктивним,але об'єктивне на 2 плані. У романі „Кохання Сванна" розкривається тема кохання і мистецтва, їх роль у подоланні людської самотності. Ця тема є наскрізьною у всій епопеї. Чим ближче до кінця, тим більше відчутий песимізм автора, розчарування, зневіра у можливості щодо кохання. В останній книзі автор доходить висновку, що справжнє життя у мистецтві, лише м-во здатне по-справжньому воскресити втрачені відчуття, підняти нас над реальність,оскільки саме у витворах мистецтва фіксуються найглибші людські емоції. Майстерність Пруста у глибокому психологізмі твору, проникненні у найпотаємніші куточки людської психіки. Автор простежує у героя зародження почуттів, переживання, викликані ними розчарування у коханні. Написаний твір від 3 особи. Події зображені через сприйняття Сванна, тобто в духовно-психологічному просторі героя-оповідача. Книга починається з опису салону Вердюренів, Вердюрени не належать до вищих світських товариств, у них збираються в основному люди м-ва, господиня і клієнти салону-обмежені з бідним духовним світом. Новинка салону стала пані де Крест або Одетта. Сванн недавно познайомився з Одеттою в театрі, вона запросила його в салон. Для нього вона ще одна інтрижка. Вона була йому байдужа, не будила в ньому пристрасті, викликала фізичну відразу. Якби він закохався в неї, то не помічав би недоліків, але кохання не приходило. Поштовхом для пробудження почуттів у Сванна стала почута у салоні фраза з сюїти Вентелля Цю мелодію Сванн асоціює з жінкою,що сидить поруч. Зачарування фразою із сюїти перекладається на реальну істоту -Одетту.Тим більше, що завдяки їй він знову впіймав вже почуту мелодію, з цього часу пройнявся до Одетти з якоюсь незнаною любов’ю. Малярство дозволило внести образ Одетти у світ мрій Сванна. Він асоціював свої почуття з почуттям насолоди від мистецького твору. У нього заявляється тілесний потяг до картини і водночас до Одетти. Кохання викликане потягом до прекрасного стало для Сванна хворобою.Він бачить в Одетті споріднену душу,з якою він як і з мистецтвом можна злитись воєдино,втекти від самотності. Відчуваючи самотність Сванн витворяв кохання, засноване на мистецькому образі.Він не відчував більше обмеженості Одетти,а підлаштовувався до її інтересів, смаків, віддаючи коханню свою всю душу і поступово сам опустився до рівня кохання. Одетта-для неї понад усе матеріальні цінності. З часом пелена з очей Сванна падає і він бачить Одетту такою, яка вона є.Мелодія не викликає більше захоплення.Він зіпсував свої кращі роки, хоче померти лише тому, що покохав пе ту жінку. Сванн надіявся,що мистецтво і кохання здатні перебороти людську відчуженість.Цілий роман – це безперервне міркування, але не потік свідомості (хаотичний біг думок), це упорядковане мислення.

66. Філософсько-інтелектуальна проза Т.Манна Один із засновників інтелектуальної прози, в якій образ викликає думку, а думка образ. Для його творчості х-рне поєднання критичних елементів з пошуками високих ідеалів, існування л-ни в буржуазному світі він порівнює з перебуванням л-ни у в’язниці намагаючись знайти вихід, звільнити себе. Еволюція світобачення та світовідчуття письменника простежується в 3 романах: «Буденброки»: Він показує на прикладі багачів Буденброків, власників солідної торговельної фірми, загибель старого патріархального бюргерства, тим самим показуючи процес виродження всієї бюргерської Німеччини. Тут важливий процес зміни внутр-го духовного світу Буденброків, які з покоління в покоління ставали все більш життєздатнішими. «Чарівна гора»: інтелектуальний роман. На першому плані твору- тема людської долі, душа, пошук власного я у бездуховному світі. Ганс Касторп- гол герой роману. Внаслідок хвороби відкриває для себе новий світ почуттів і думок, але в ньому панує хаос і героєві важко зорієнтуватися і знайти для себе справжню істину. «Доктор Фаустус»: підсумок його творчих пошуків, осмислення вічних проблем. В основі сюжету – життя і творча доля композитора Андріана Леверкюна. Композитор прагне віднайти у музиці шлях до людських сердець, але його музика позбавлена народних джерел і тому є чужою і незрозумілою. Доля Леверкюна – це віддзеркалення долі м-тва, к-ри людства на зламі століть. Прагнучи віднайти вихід з творчої кризи, митець укладає угоду з дияволом, продаючи йому свою душу. Філософські ідеї присутні майже в кожному творі письменника. На нього мали вплив філософія Ніцше та Шопенгауера.

67. Ідейно-художні особливості творчості Ф.Кафки (Перевтілення)(1883).

Твори Кафки досить образні, метафоричні. Його невеликий твір “Перетворення”, романи “Процес”, “Замок” – це все переломлена в очах поета реальність, яка оточувала його, тогочасне суспільство. Письменник незвичайної долі та світобачення. В його творчості зосереджені суперечності як суспільні, творчі, так і родинні. Їх він особливо болісно сприймав. У його творчості власне життя і власна доля грали вирішальну роль. Був дуже вимогливий до своїх творів, був всім незадоволений, тому з неохотою публікував свої рукопис під тиском друзів. Особливості: 1) в центрі творів образ маленької л-ни, яка є мірою всіх речей у творі. Суб’єктивне сприйняття себе самого і світу – це індивідуальність, яка гостро відчуває і гостро мислить.2) писав про себе і для себе. Не міг жити без л-ри, але професійним письменником не бажав бути. 3) образність мислення як спосіб пояснити як внутр так і зовн світ. Складна метафоричність, його кожне оповідання це метафора, яку треба розгадати.він поєднує речі, які не вкладаються у нашій свідомості. Основні мотиви творчості: бунт, неминучість об’єктивних обставин. Форма творів - оповідна. Поширена тема творі: тема влади та вад породжених владою. Новела "Перевтілення" - це відлуння особистої трагедії Ф. Кафки, який свого часу зізнавався, що живе у своїй сім'ї "більш чужим, ніж найчужіший". Головний прийом - фантастичне перетворення людини на комаху. Але це лише спосіб звернути увагу людей на те, як вони ставляться до своїх близьких. За що любимо близьких? Хіба за щось конкретне, за красу, розум, талант? Ні, ми любимо їх просто тому, що вони наші рідні. Але в житті Грегора Замзи, який усе життя працював для сім'ї, сталося так, що це питання стало головним. Одного разу, коли вранці він відчув, що перетворився на комаху, він побачив справжнє ставлення родини. Невже в цьому винне його перевтілення? Чи їхнє? Хіба не абсурдно звинувачувати хворого у тому, що він захворів? Але родина Грегора відсторонюється від нього, бо тепер він зайвий у їхньому житті, заважає їм жити респектабельним життям. Чи осуджує він близьких? Ні, скоріше розуміє, бо все ще має людське серце. Він, залишаючись самотнім, вибачає їхню відчуженість і поводиться людяніше, ніж його близькі. Абсурдність ситуації посилюється тим, що найнята служниця й та пристосовується до Грегора. Хай і брутальна вона, і нетактовна, але все ж допомагає Грегорові. А найбільше ранить його зрада сестри, яка, хоча спочатку й співчувала йому, не намагається навіть приховати відразу до нього. От чому Грегор почувається не тільки самотнім, але й не має надії на одужання. Абсурдно боротися за права людини комасі, особливо коли ти навіть в очах рідних комаха. Порушує проблему - відчуженість у сім'ї, самотність людини серед людей. Засобами модерністського мистецтва він показує абсурдність буття і кризу найважливіших гуманістичних цінностей на початку XX століття.

68. Художні особливості та проблематика епопеї Д.Голсуорсі «Сага про Форсайтів». Система образів твору. «Писати має право тільки той, кого хвилюють загальнолюдські проблеми». Походив з багатої аристократичної родини. Але дійшов висновку, що в суспільстві не все законно, став уважніше досліджувати свою родину, зрозумів, що живе серед людей, яких важко називати людьми. Почав писати у зрілому віці. Довго вивчав творчість попередників (Діккенс, Теккерей). Спочатку розібрав, яку роль відіграє мистецтво. Після довгих років навчання почав літературну творчість. Хотів створити реальну картину життя тогочасної Англії. Задумав створити цілу серію романів, епопею. «Сага про Форсайтів». Складається з трьох романів. Форсайти багата аристократична родина, яка займала керівні посади у тогочасному житті Англії. На прикладі однієї родини намагається дати картину суспільства. Для прототипів обирає власну сім’ю. Коли родина дізналася, обурилася на нього. Основна тема – форсайтизму, тема власності. Основне завдання не тільки детально зобразити увесь світ власництва, алей розкрити психологію власника «усі ми раби власності». Показує, як власність змінює психологію людини. Не існує нічого, що неможна купити, чи продати. Дія роману розгортається в Лондоні за часів вікторіанської доби. Сюжет: Айріні – дружина Сомса, закохується в нареченого Сомової племінниці, архітектора Філіпа. В центрі роману – будівництво будинку для Сомса. Для Джун (племінниці Сомса) будівництво означає, що її наречений здобуде собі репутацію талановитого архітектора і родина Форсайтів перестане зневажати його за бідність. Для Сомса – це можливість відірвати дружину від оточення, забрати її з Лондона. Єдине, що не вдалося Сомсу - його дружина. Він не врахував того, що вона його не любить і ніколи не полюбить. Її мати видала її за нього заміж. Він дав згоду відпустити її, якщо їй стане з ним погано. Він створив для неї казковий світ, який вона не помічала. Вона закохана у архітектора Філіпа, який будує їм будинок. Вона йде з ним, та все багатство в домі залишає. Коли він побачив, що усе намісці, він був вражений. Через судовий процес Сомса проти Філіпа, Айрані покидає Сомса, а Філіп гине. Все закінчується смертю Філіпа. Основний конфлікт – конфл почуттів. В другій частині трилогії організуючою силою є поєднання особистих інтимних справ (одруження Айріні з молодшим братом Сомса Джоліоном, у них народжується син Джон, а Сомса з француженкою Анкет, у них народжується дочка Флер) та визначні історичні події (смерть королеви) у центрі не є якийсь окремий конфлікт, а епоха та характерні для неї проблеми і тенденції. В третьому романі автор показує як Форсайти гублять не багатство, не вплив, а все те, завдяки чому це багатство здобувалося, як вони гублять енергію життя, тому що дійшли до тупику свого розвитку. Флер і Джон випадково зустрічаються і закохуються, але на заваді стоять стосунки їх батьків. Батько Джона перед смертю розкриває історію стосунків Сомса і Айрані, і Джон відмовляється від Флер. Проблематика – протест жінки проти холодної, зверхньої, власницької моралі Форсайтів, власності, боротьби за рівноправність між жінками і чоловіками, нещасливого шлюбу.. Жінка виступає як уособлення внутрішньої та зовнішньої краси. Конфлікт - емансипація жінки, її право на вибір, проблема невдалого шлюбу, батьків і дітей, бездуховності сімейних стосунків, творчого начала в людини (Філіп). Завдяки такому ідейному та смисловому розширенню твір набуває характерних рис роману-епопеї.

69. Жанр інтелектуальної комедії у творчості Б.Шоу (Художній аналіз однієї з п’єс.)Теоретик «нової драми», «драми ідей». Заслуга – перший оцінив талант попередників і намагався його доказати, оцінити, теор обґрунтувати. «Драма ідей», „драма-дискусія”. На першому місці в п’єсах дискусія, яка розширюється настільки, що асимілюється з дією. Головне – підняти ідеї, заговорити про них. Глядачі стають ніби учасниками драми, а випадки з їх життя стають сценічними ситуаціями. Якщо Шекспір показував нас у незвичайних ситуаціях, то нова драма показує те, що відбувається в житті, тобто нас у власних ситуаціях, вона передає драматизм життя не на зовнішніх зіткненнях, не на подіях, а на гострих ідейних конфліктах самої дійсності. Головні події відбуваються не на сцені, а ніби за сценою, або за кадром, в минулому. На першому плані – показ переживань, вражень, думок, припущень, внутрішнє життя особистості. Головний принцип побудови драми-дискусії – принцип парадоксу, який лежить в основі всієї п’єси. «Парадокс на виворіт» Парадокс виявляється не таким парадоксом, якщо його вивчити і проаналізувати. "Пігмаліон". Тема п'єси — процес відновлення людської душі, духовного пробудження особистості, розвитку її морального й інтелектуального потенціалу під впливом творчості. Жанр п'єси – соціальна комедія. Проблематика соціальна: критика станових забобонів і умовностей буржуазного суспільства; утвердження творчих сил, потенційних можливостей людей з народу й обмеженість їх реалізації навіть найбільш яскравими представниками; проблема руйнівного впливу бідності на особистість. Моральна: проблема відповідальності вченого за наслідки експерименту, неприпустимість експерименту над людиною; глузування над буржуазною мораллю і цінностями. Зав'язка п'єси. У ній відбувається представлення і знайомство основних дійових осіб: професора Хіггінса, полковника Пікерінга, вуличної торговки квітами Елізи Дуліттл і сімейства збіднілих англійських аристократів. Еліза Дуліттл брудно одягнена, говорить мовою англійських "низів". Однак вона не позбавлена почуття власної гідності. Дівчина зуміла зберегти у злиднях моральні поняття, тверезий погляд на життя. Самоповага, природна обдарованість. Еліза прагне піднестися над життєвими обставинами. Вона міркує, що якщо дивак-вчений навчить її говорити правильною мовою, то це допоможе їй підвищити соціальний статус — поступити продавщицею в квіткову крамницю. В образі професора Хіггінса автор представляє тип ученого, який цілком поринув у свою науку. Експеримент із Елізою цікавий йому сам по собі. Розвиток дії. Процес навчання Елізи безпосередньо не показаний. Можна простежити лише його поетапні результати: це сцена в салоні міссіс Хіггінс і сцена нічної розмови Елізи з Хіггінсом після завершення експерименту. Хіггінс і його талановита учениця докладають чимало зусиль. Еліза вбирає все краще, що дає їй сприятливе середовище, однак, за словами Хіггінса, йому вже треба думати не тільки, як дівчина говорить, але й про те, що вона говорить. На цій невідповідності форми і змісту тримається комізм сцени в салоні міссіс Хіггінс. Розмовляючи про погоду, Еліза збивається на дикторський тон, а потім і зовсім на звичному жаргоні розповідає історію з особистого "життя в народі". Салонні інтонації і бездоганна вимова колишньої квіткарки поєднуються з вульгарною лексикою лондонських нетрів. Сцена нічної розмови Хіггінса і Елізи – кульмінація комедії. У ній відображений головний результат експерименту — вулична торговка не тільки навчилася говорити і набула світських манер, вона усвідомлює себе особистістю. Парадокс ситуації в тім, що Еліза бунтує" проти свого творця, проти тієї пасивної ролі "матеріалу для експерименту", що він їй відводить. Вона дає урок своєму вчителю, але він, як показує драматург, засвоює його набагато гірше учениці. Порівнюючи Хіггінса і Елізу, автор підкреслює багатство її натури, незалежний характер, показуючи, що свідома обмеженість професора сугубо науковими інтересами позбавляє його людяності. Дискусія і відкритий фінал. Суттю дискусії є ідейний конфлікт між Елізою і Хіггінсом. Ставши в результаті виховання гордою і сильною жінкою, Еліза жадає від Хіггінса визнання за нею цих якостей. Хіггінс, який однаково байдуже ставиться і до леді, і до квіткарки, пропонує дівчині свій ідеал — активне і вільне від пристрастей життя. Ці позиції несумісні, характери героїв однаково сильні і навряд чи один з них уступить іншому. От чому неможлива "щаслива розв'язка". Дискусія продовжується і тоді, коли закінчується п'єса.

70. Дж.Джойс як засновник модерністського роману у світовій л-рі. Лірично психологічне есе «Джакомо». Народився в Дубліні. Батько національний патріот, мати ревна католичка, брат – єбанат. Вчився в єзуїтському коледжі, пізніше вивчав філософію в Дубліні. 1905 виїхав з Ірландії назавжди в Європу, але всі свої твори присвячував ірландцям. Перша книга, збірка оповідань «Дублінці». 1922 роман «Уліс». «Уліс» - лат назва Одіссея. Роман приніс всесвітню славу. За жанром – інтелектуальний. Відсутній лінійний сюжет, надмірна заглибленість у внутрішній світ героя. Цілком нова організація тексту, форма – потік свідомості. Характерна особливість – переплітаються реальні та міфологічні події. Реальні відбуваються в один день 16 червня 1904 року, з 8 ранку до 2 дня. Два герої, молодий вчитель філолог – Стівен, що втілює духовне начало і рекламний агент – Леон, втілює матеріальне начало. Вони прагнуть себе знайти у світі, їх ставлення до дійсності є оповідною канвою роману. Фігурує також 3 персонажі, дружина Леона Меріон – втілення плотського начала. Проте реальний час у творі розширений, Дублінська дійсність переплітається з античною. Кожен герой має прототип з «Одіссеї». Леон – Одісей, Стівен – Телемах, Меріон – Пенелопа. Роман складається з 3 частин та 18 епізодів, кожен з яких за змістом, пов’язаний з епізодами з Одіссеї. Цей зв'язок невловимий, може бути відчутний на рівні сюжету, проблематики. 2 світи в романі пов’язані між собою, як пов’язані у греків світ небесний та світ земний, земні події у греків знаходять відповідність у небесному світі, який є світом ідей. Одіссея у романі «Уліс» і є тим світом ідей, і всі земні справи знаходять там свої праобрази, взірці. Письменник прагне відтворити не лінійний час, а внутрішньо-людьський, який складається з усього досвіду життя людства. Роман своєрідний мовний експеримент, письменник використовує вишукану метафору та вульгаризми. Улюблений прийом – приховане чи пряме цитування ін творів, монтаж, пародія, сатира гротеск. Після «Улісу» Джойс написав, ще 1 роман – «Поминки за пінноганом», який вважається одним з перших постмодерністських романів. Помер Джойс майже сліпий. «Джакомо» психологічне есе 1914. Рукопис виявлений наприкінці 60-х у формі фрагментів різної величини. Рукопис займав 16 сторінок, існує припущення, що автор робив замітки у різний час, записував власні враження і відчуття, експериментував. Композиція – фрагментарна, зустрічаються всі риси притаманні стилю Джойса, зокрема «Уліса». Є багато автобіографічних фактів. Джакомо з італ. – Джеймс. Автор іронізує над самим собою, оскільки мова йде про кохання молодого вчителя до учениці, якій давав уроки англ. мови. В центрі твору, образ ліричного героя оповідача, який неможна асоціювати з автором, оскільки автор іронізує над своїм героєм. Друга лінія – образ коханої у сприйнятті ліричного героя, і навколишня дійсність у сприйнятті ліричного героя. В основі твору історія кохання, яка перетворюється на історію душі, що прагне самопізнання і через це пізнати життя і дух епохи. Сюжет розпадається на кілька взаємопов’язаних психологічних ліній: він і вона; внутр становлення героя; осмислення духовної атмосфери епохи, місце в ній митця і особистості. Точка перетину цього всього – свідомість людини. Головний герой, який проходить певну еволюцію свого становлення, поступово складає враження про свою кохану, своє ставлення до неї і навколишню дійсність. Кохання, ставлення до коханої змінюється до лютої ненависті, вона його вабить і водночас відштовхує, любов зникає, зникає і плотське бажання у коханої, герой відроджується духовно, асоціює себе то з Гамлетом, то з Ісусом Христом, а кохану з міщанським світом балакунів. Наприкінці всі речі коханої стають символами, образами поезії ліричного героя письменника. Джойс усвідомлює найвищу мудрість молодості: кохати не чекаючи відповіді; жити навіть коли життя втрачає сенс; творити попри всі обставини, залишаючись вільним.

71. Основні риси творчості Т.Драйзера. Соціально-психологічний роман «Сестра Керрі». Класик ам. л-ри, новеліст, романіст, гром діяч. Проклав дорогу американській л-рі 20ст. Поривав з надмірною вишуканістю стилю. Творець жанру соц-псих роману, прагнув синтетично охопити дійсність, відходив від новелі стичності і мозаїчності ам л-ри. Набільше досягнення роман «Американська трагедія» 1925р.. Народився в штаті Індіана у сім’ї робітника, після навчання в Індіанському університеті, став кореспондентом. Його захопленнями була філософія Спенсера, теорія біологічного детермінізму, за якою виживав найсильніший. Суспільство – джунглі, людська гонитва за щастям – щурячі перегони. Критична цінність його творів – звинувачував не людину зокрема, а капіталістичне суспільство, яке розвиває у людей прагнення до збагачення, породжує егоїзм, прагматизм та індивідуалізм. Без цих рис людина не може вижити. Герої – або примітивні провінціали, або люди які добиваються щастя і збагачуються. Романтизм, реалізм і психологізм надто реально змальовують навколишню дійсність, відчутна витонченість стилю. Письменник немає тяжіння до практицизму і розрахунку. Композиція у Драйвера строга, логічна, романи тяжіють до відцентрованих, доля людини на тлі суспільного життя. У творах дійсність пізнає людина вперше, осмислює по своєму і пристосовується, життя змушує робити ті, чи ін вчинки. Люди іграшки долі, але всі мріють розбагатіти – це їх недолік. В останнє десятиліття творчості, взявся за публіцистику, політичні есе, вийшла книга «Трагічна Америка», брав участь у антивоєнних конференціях. «Сестра Керрі» 1900р. виданий 1910р. Автор засуджує не героїню, а американське суспільство, основна проблема – успіху і моральних цінностей. Успіх – пов'язаний з утратою людяності, він не є самоцінним, не дає відчуття повноти щастя, перетворюється на гонитву за примарою. Драйзер показує, якою ціною купується успіх в Америці – ціною приниження і угод з власною совістю. Головна героїня Кароліна здобула успіх і рахунок у банку, не гребуючи ніякими засобами. Фермерська дочка залишає дім, приїжджає в Чикаго до сестри Міні. Її спонукала розкіш міського життя. За логікою свого характеру і суспільної моралі, вона спочатку стає утриманкою комівояжера Друе, а згодом і директора ресторану Герствуда. Шляхом компромісів із власною совістю, шляхом морального падіння, Керрі стає співачкою. Моральний щабель Керрі цілком зумовлений американським розумінням щастя. Вона навіяло їй концепцію життя в якій не залишилось місця для праці, чесності і альтруїзму. Керрі кинула Герствуда щойно він втратив роботу. Успіх Керрі, аморальний і безрадісний обертається поразкою. А історія Герствуда розкриває той факт, що кожен американець може стати безробітним і скочуватись дедалі нижче. Роман можна вважати біографією, але стежачи за її життям автор розкриває картини життя тогочасної Америки – умови праці на фабриках і т.д. Міні бере у сестри плату за проживання. Автор ділить людей на такі, які чинять за законами серця і ті які за законами розуму.

72. Критика американської дійсності у романі Т.Драйзера «Американська трагедія». Класик ам. л-ри, новеліст, романіст, гром діяч. Проклав дорогу американській л-рі 20ст. Поривав з надмірною вишуканістю стилю. Творець жанру соц-псих роману, прагнув синтетично охопити дійсність, відходив від новелі стичності і мозаїчності ам л-ри. Набільше досягнення роман «Американська трагедія» 1925р.. Народився в штаті Індіана у сім’ї робітника, після навчання в Індіанському університеті, став кореспондентом. Його захопленнями була філософія Спенсера, теорія біологічного детермінізму, за якою виживав найсильніший. Суспільство – джунглі, людська гонитва за щастям – щурячі перегони. Критична цінність його творів – звинувачував не людину зокрема, а капіталістичне суспільство, яке розвиває у людей прагнення до збагачення, породжує егоїзм, прагматизм та індивідуалізм. Без цих рис людина не може вижити. Герої – або примітивні провінціали, або люди які добиваються щастя і збагачуються. Романтизм, реалізм і психологізм надто реально змальовують навколишню дійсність, відчутна витонченість стилю. Письменник немає тяжіння до практицизму і розрахунку. Композиція у Драйвера строга, логічна, романи тяжіють до відцентрованих, доля людини на тлі суспільного життя. У творах дійсність пізнає людина вперше, осмислює по своєму і пристосовується, життя змушує робити ті, чи ін вчинки. Люди іграшки долі, але всі мріють розбагатіти – це їх недолік. В останнє десятиліття творчості, взявся за публіцистику, політичні есе, вийшла книга «Трагічна Америка», брав участь у антивоєнних конференціях. «Американська трагедія» 1925р. Якщо у «Сестрі Керрі» автор говорить про брехливість лозунгу американська мрія, то у тут говорить про його злочинність. Всі реклами і т.д. провокують людей до злочинів. В центрі провінційний хлопець Клайд, син проповідників. Потрапляє до міста, де живе його багатий дядько. Він захоплюється будинками і життям і вважає багате життя найбільшим щастям. В готелі, де Клайд працює посильним, він стає егоїстичним і жорстоким. З дитинства він прагне прилучитися до багатої верхівки. Він зовні красивий, але духовно убогий. Коли працює в цеху, в нього закохується робітниця Роберта. Коли йому випадає шанс досягти мети завдяки одруженню з багатою Сандрою, а на перешкоді стоїть бідна Роберта – він холоднокровно сплановує вбивство, яке не викликає мук сумління і нагадує бізнес. Обвинувачуючи Амер в тому, що вона морально губить молодь, Драйвер говорить про небезпеку, як загрожує Америці. Клайд повністю поділяє погляди і упередження суспільства. Він детермінований ним. Роберта завагітніла, і топиться, але він її не рятує спеціально. Важливе місце займає опис судового процесу над Клайдом. Драйзер переконує читача, що суд в Ам по рабськи служить інтересам капіталу. Всю відповідальність він покладає на суспільство. Загибель Клайда символізує крах американських можливостей, американського способу життя.

73. Тема втраченого покоління у світовій л-рі поч. 20ст. "Втрачена генерація" — назва, що позначила неформальну літературну єдність (фраза сягає епіграфа до роману Е. Хемінгуея "Фієста"). Витоки світогляду, що створив цю єдність, корінилися у почутті розчарування подіями та наслідками першої світової війни, яке охопило письменників Західної Європи та США. Хоча герої "втраченої генерації" – переконані індивідуалісти, їм не байдуже фронтове товариство, взаємна допомога, співчуття. Найвищі цінності, що їх сповідують герої, — це щира любов і віддана дружба. До теми "втраченої генерації" зверталися у своїй творчості Е. Хемінгуей (романи "Фієста", "Прощавай, зброє!"), Р. Олдінгтон ("Смерть героя"), Е. М. Ремарк ("Три товариша"). Р.Олдінгтон поет, прозаїк, критик, есеїст, перекладач. Письменник великої внутр культури. Написав 8 романів. Всі пройняті темою війни. Народився в сім’ї адвоката, вчився на юриста, але вибрав літературу. Розпочав діяльність, як імажиніст. 1916 пішов добровільно на фронт, де був поранений. По-новому дивився на модерністів. Поважав Лоуренса, про інших казав, що в них забагато песимізму, цинізму і ненависті до людей. В його творчості – любов, співчуття до людини. Перший роман «Смерть героя» 1925р. «Усі люди вороги», «Донька полковника». За жанром інтелектуально псих романи. Важлива риса стилю поєднання сатири і ліричного пафосу, велику увагу приділяє внутр переживанням героя. Більша частина роману, внутрішні монологи. Відносив себе до реалістів, але за рисами був і модерністом. Уряду творчість не сподобалась, він виїхав з Англії. Помер у Франції. «Смерть героя» почав роботу у 1918р., закинув, взявся у 1929, написав за 2 місяця. В основі сюжету доля англійця Вінтерборна. Роман антивоєнний, водночас, це безпощадна сатира на дрібнобуржуазну, післявікторіанську Англію. Правдиво зобразив побут, традиції провінційних міщан, оскільки сам був з такого середовища. Високий рівень узагальнення у романі, у публіцистичних відступах роздуми про життя, смерть, голод, кохання, мистецтво. Роман написаний у формі спогадів, тому більша частина роману внутрішні монологи. Оповідь ведеться від імені товариша головного героя, який знав його за життя і став свідком його смерті. Роман є доцентровим. Навколишня дійсність передається через сприйняття її головним героєм. Головний герой митець за покликом, тому одна з ключових проблем мистецтво. Структура. Роман називають « джазовим романом » - одна з осн рис імпровізація, відсутність будь яких правил. В романі дуже різні переходи – від сатири, до лірики, цим висловлюється ставлення до подій. Підзаголовки кожної частини – музичні терміни. Роман побудований як біографія головного героя. Долю героя простежує автор не послідовно, а фрагментарно, в міру виникнення спогадів. Роман починається з кінця, зі звістки про смерть головного героя. За тиждень до перемир’я героя розстрілюють кулеметом. Це розцінюється як самогубство. «Хто винен у смерті Джорджа»? Автора хвилюють не лише наслідки, але й причини, він хоче з’ясувати причини війни, а також зрозуміти трагедію втраченого покоління. Починає з’ясовувати я справжній адвокат. Еріх Марія Ремарк — німецький письменник-реаліст. Провідна тема його творчості – тема безглуздої жорстокості війни та понівеченої долі молодого покоління — розкривається в романах "На Західному фронті без змін" (1929), "Повернення" (1931), "Три товариша" (1937). Вісімнадцятирічним юнаком пішов на війну, записавшись добровольцем, і до кінця війни був у окопах Західного фронту. П'ять разів був поранений. Він одним з перших розповів "окопну" правду про першу світову своїм романом "На Західному фронті без змін", відкрив тему "втраченої генерації" у світовій літературі .Дія роману "Три товариша" відбувається десять років потому", як закінчилася перша світова війна. Автор реалістично змальовує кризовий стан у республіці. Роман тяжіє до ліричної сповіді, що її веде один з головних героїв Роберт Локамп. Його друзі — головні герої роману — колишні однокашники, а потім однополчани — Отто Кестер і Готфрід Ленц. Вони утримують невеличку автомайстерню і таким чином виживають у скрутні часи. Молоді люди різні за характером, здібностями, уподобаннями. Їх єднає солдатська дружба, закони фронтового братства, чесність і відданість товаришу. Жорсткі слова, скепсис, цинізм, холоднокровність, чорний гумор у розмовах – це тільки броня, що захищає їхню чутливість, ніжність, біль. "Три товариша" – роман не стільки про час історичного зламу, скільки про людину, яка вийшла з війни і силиться встояти на ногах у хисткому повоєнному світі. Вони воюють з хижацькою мораллю, людською підлістю, душевною ницістю. Фронтові друзі чинять опір тим, хто прагне нажитися на чужій біді. Повноту їхніх душ виказує ставлення до Пат, коханої Роббі. Друзі оточують її — беззахисну, хвору, чарівну — увагою, що нагадує лицарське служіння. Чому вони такі? Через що так цінують життя, дружбу, людяність? Бо побували на фронті, бо смерть неодноразово зазирала в їхні обличчя. Дос-Пассос родом з США, навчався в Іспанії. 1917р. антивоєнна історія «Три солдати» - принесла визнання, під час Ісп громад війни разом з Хемінгуеєм повернувся до Ісп. Написав 42 романи, есе, п’єси. Найбільше досягнення – трилогія «42 паралель», 1919р.

74. Творчість Е.Хемінгуея. Загальна характеристика. Стиль письменника. Символічний зміст та жанрова своєрідність філософської повісті-притчі «Старий і Море». (1899—1961)Ернест Хемінгуей – легенда американської літератури ХХ століття, лауреат Нобелівської премії (1954). Кореспондентом він побував майже в усіх "гарячих точках" планети, виступав на боці ополченців у буремній Іспанії 1936—1937 років, вистежував фашистські субмарини біля берегів Америки, брав участь у відкритті Другого фронту в 1944-му. У його філософсько-психологічних творах "Фієста" (1926), "Прощавай, зброє!" (1929), "По кому подзвін" (1939), "Старий і море"(1952) та ін. створено портрет Людини бурхливого ХХ століття. Ернест Хемінгуей народився в американському містечку Оук-Парк у родині лікаря. Хлопчиком захоплювався музикою і живописом, багато читав. Закінчивши школу, почав працювати в газеті, де осягнув найперші заповіді газетяра. У 1918 році шофером санітарної машини він потрапив на італійський фронт першої світової війни, був важко поранений, дивом видужав. Проте війна назавжди відбилася в його світогляді. "Старий і море" (1952) Головний герой повісті – старий кубинський рибалка, який кожного дня протягом свого життя виходить у море, проте майже злидарює. Всі деталі його побуту, рибальського знаряддя, зовнішності несуть на собі нищівний відбиток виснажливого життя, лише очі старого "мали колір моря і блищали весело і переможно". Після майже трьох місяців повсякденного невезіння старий Сантьяго не втрачає надії на вдале рибальство, навіть передчуває справжню здобич. В основу повісті покладено суто реалістичний сюжет . У морі він веде триденний двобій з велетенським марліном. Це чесне протистояння гідних супротивників на рівних умовах. Старий веде розмову з рибою, немов з розумною істотою, з товаришем, гідним супротивником, своїм двійником; у його діях і роздумах розкривається філософська мудрість і духовна непоборність справжньої людини. Та насолодитися смаком перемоги йому не судилося: численна зграя хижих акул розшматувала виборену ним здобич, і це був не двобій, а злочинний напад. Старий захищав рибу, відбиваючись від ненажерної зграї, віддаючи всі сили, проте побороти хижу стихію не дано людині. Про переможний двобій з рибою йому нагадував лише велетенський кістяк, що лишився після розбою акул. Розгублений рибалка дошукується, чи то була перемога, чи поразка в його житті: "Вони здолали мене... Таки здолали". Сенс перемоги відкриває його надійний товариш, хлопчик Маноліно: "Не вона ж вас здолала." Він є духовним спадкоємцем старого Сантьяго, уособленням наступного покоління незламних духом. Це своєрідна "одіссея" у пошуках власного "Я". Попри зриму поразку, старий підсвідомо відчуває перемогу, недаремно в бідній рибальській хижці йому знов, як у молоді роки, сняться грайливі левенята. Система образів повісті може бути розглянута як двоїста: з одного боку, вона має реалістичний характер, з іншого, — філософсько-символічний. Філософсько-символічний підтекст твору розкриває поставлені в узагальненій формі найважливіші теми й проблеми: людина і природа, сенс буття, спадкоємність поколінь, життя і смерть, правда і кривда, добро і зло тощо. Старий Сантьяго набуває значення усього людства, а хлопчик Маноліно уособлює молоду непоборну генерацію. Притчова природа твору надає багато тлумачень образам (наприклад, риба – символ мети, випробування власного "Я", сенсу життя; образи акул постають символом непереборності ворожих обставин, безчестя натовпу). Ернест Хемінгуей підкреслює ідею непереборності людини, твір ніби вчить, що не буває безнадійних ситуацій, доки людина жива і відчуває себе людиною: Людину можна знищити, а здолати неможна".

75. Своєрідність розкриття теми іспан. війни у творчості Е.Хемінгуея „По кому подзвін" еволюція образу Хемінгуеївського героя у творі. Починається громадянська війна в Іспанії, про це - один з найкращих романів Хемінгуея 40-х років – «По кому подзвін». Це масштабний трагічний роман про громадянську війну. Починається 2св війна, громадянська війна н Іспанії програна. Наскрізна думка роману сконцентрована в епіграфі, що є цитатою з філософської проповіді анг. поета і філософа Джона Дона. Але це думки самого Хемінгуея. Саме частиною людства відчуває себе герой роману Роберт Джордано, що приїхав воювати в Іспанію. Важлива думка, як закінчується роман: «Якщо ми переможемо тут і зараз, то ми переможемо». Це вже не „я", а „ми". Це міркування Джордано, він висловлює, помираючи, ще одну думку, "Життя гарна штука, і за неї варто битися". Знову різниця із Фредеріком («Прощавай зброє»), що називав життя трагедією, результат якої вирішений. У цій книзі, звучить настрій розгубленості. Автор говорить, що в людини є обов’язок перед людством, кожна людина повинна усвідомити його наявність, і добровільно взяти його на себе. Він розуміє, що якщо вони будуть продовжувати цю операцію, то загине і він і іспанські партизани, які йому допомагають. Він прийняв на себе виконання цього обов'язку, йому це важливо не в військовому плані, а як виконання обов'язку перед людством. У цьому романі відбувається ще одна цікава річ із погляду поетики. Хемінгуей завжди пише від 1-ї особи, він все показує через призму особистості. Він знищує позицію автора-всезнайки. Автор може тільки тим або іншим чином представити персонажі, але себе він повинен обмежувати. Те, що робить герой, необхідно поставити в контекст загальних подій, щоб ми побачили життя особистості і загальної ситуації війни в Іспанії. Якщо в «Прощавай зброє» герой не надто причетний до подій, не знає чого бере участь у війні, то в 2-му романі герой пройняти й подіями, виграти чи програти є для нього справою честі. Ідея роману – кожна людина відповідальна перед усім людством за свої вчинки. Сюжет: Роберт Джордан, вчитель, отримує завдання підірвати міст в той час, як почнеться наступ республіканців. Потрапляє у невеликий партизанський загін, який мав йому допомогти. Автор показує розлад в армії республіканців. Роберт знає, що план ворогові відомий, але не може переконати командування змінити його. В загоні зустрівся з Марією, яку партизани підібрали; її батьків вбили фашисти, над нею познущалися. Вони покохали одне одного. Близькість смерті загострила їх почуття. Сторінки в романі присвячені коханню, є шедевром прозової лірики. Джордано підриває міст, але його важко поранено, він невзмозі йти і залишається прикривати відступ своїх друзів, а сам приречений померти на самоті. В останні хвилини життя надіється на перемогу. Та перед самою смертю дізнається, що республіканці програли. Він не втрачає надії: можливо інший наступ буде вдалий, а своїм життям він гордиться. Епіграф до твору: людина – часточка людства відповідальна за нього, але все людство відповідальне за кожну людину зокрема, бо кожне життя цінне і дзвін дзвенить за кожною людиною.

76. «Тема втраченого покоління» у творчості Е. Хемінгуея («Фієста», «Прощавай зброє»). Е.Хемінгуей народився 1899 у США у заможній родині. У своїх ранніх творах Хемінгуей згадує рідне місто, свою сім’ю («Лікар і його дружина»). Закінчив тільки школу в Оук-Парку. «Фієста» виходить 1926р - це розповідь про групу американських емігрантів, що живуть в Європі після І св війни. Герой роману Джсйк Барнс розповідає про свою особисту трагедію: він був поранений під час війни і це мало для нього негативні наслідки, як чоловіка. Щоб якось розвіятись, вони з дружиною їздять по кабаках Монмартру, шалено веселяться на фієсті в Памплоні. Барнс не тоне у жалості до самого себе, а зберігає духовну стійкість. Вистояти допомагає природа, яка виступає цілителем його душевних ран. Роман написаний від першої особи і читач переживає все, що відбувається з героєм. 3 Джейком ми йдемо на роботу, милуємось Парижем, потрапляємо до Іспанії. За долями Барнса, Брет Ешлі та їхніх друзів-доля цілого покоління, чия юність минула в окопах війни. Ще не змужнівши, вони постарішали від війни. Разом з людьми нищились ідеали, мрій молодих поколінь. Втративши віру, вони нічого не здобули натомість. Недарма одним з епіграфів до свого роману Хемінгуей поставив слова Гертруди Столін «Усі ви-втрачене покоління». "Втрачене покоління" в романі-це насамперед Брет Ешлі та її оточення. Її наречений загинув на війні, сама вона побачила медсестрою в госпіталі багато страшного. До «Втраченого покоління» належить й англійський аристократ Майкл, наречений Брет, що пройшов війну і повернувся з неї розчарований. Протиставленням цій компанії є Роберт Кон — типовий американець, яки є фоном, на якому яскравіше проявляються герої. Роман побудований на контрасті. Кон, все виставляє на показ, переживання та ін. Барнс та його друзі їх приховують, намагаються забутися в роботі, пиятиці, природі. "Прощавай зброє". Протиставлення війни та кохання. Його герой-американський юнак Фредерік Генрі - лейтенант італійської армії, американець. Поранений, він лікується у госпіталі і знову повертається на війну, згодом дезертирує. Разом з Кетрін, медсестрою що чекає від нього дитини, тікає в Швейцарію. Любов героїв прнизана почуттям катастрофи. Під час пологів Кетрін помирає, він залишається один вбитий горем. Війна і кохання, життя і смерть переплітаються в цій книзі. Усі герої твору ставляться до війни негативно. Війна нищить людей не тільки фізично, а й морально. Чудовий хірург Рінальді втрачає любов до життя. Вжахнувшись такої війни Генрі виходить з неї.

77. Поєднання реалістичних та романтичних тенденцій в творчості Ф.Фітцджеральда. Поняття Джазової доби. Характеристика роману «Великий Гетсбі». 1894-1940. Новатор американської л-ри, письменник романтист реалістичного складу. Створив 5 романів. У творчості тема втраченого покоління набула суто американського звучання (зумів поєднати американську мрію з темою втраченого покоління – цей синтез сформулювався у нього у понятті «джазове покоління»). 1920 «З цього боку раю» - шалений успіх. 1926 «Рік Джазу», 1922 «Сумні молоді люди», 1925 «Великий Гетсбі». Завдяки Ф. визначення «джазова доба» міцно закріпилося за цим періодом. Він став кумиром молоді, та її літописцем. Називав тодішній час добою крайнощів. Джаз означало спочатку секс. Згодом стиль танців і нарешті музику. Коли говорили про джаз мали на увазі нервову неврівноваженість, саме таке ексцентричне життя описував у своїх творах Ф., герої – романтичні і яскраві, але втративши віру у всі ідеали відчувають себе спустошеним. Автор намагається показати приреченість джазової доби. Джазове покоління – втрачене американське покоління. Ф. став живим втілення американської мрії, від нього чекали нових творів, які б доводили показовість реального життя. Після написання «Великого Гетсбі» Ф сказав, що знайшов себе у цьому романі. Роман став одним з найвищих досягнень амер л-ри. У центрі трагедія молодої л-ни, яка зробила мрію основою свого життя і заплатила життям за вірність цій мрії. Конфлікт – між чистолюбивим прагненням романтичної особистості та жорстокою дійсністю, у якій діють вовчі закони. Герой після І св. війни займається бутлегерством, щоб привернути увагу Дейзі, яка вже була одружена, з якою він познайомився ще до війни. Мораль – Гетсбі добився успіху, але повністю не втрачає душу, не перетворюється в прагматика, багатство для нього не є самоціллю, а потрібне для втілення мрії, яка уособлюється зкоханням. З іншого боку всі його мрії були ілюзією, бо світ про який він мріяв був фальшивим, пронизаним матеріальним і невартим таких жертв. Головний засіб – подвійне бачення – новаторство Ф.Поступове розкриття контрасту в міру розвитку сюжету – це поєднання протилежностей, завдяки цьому методу Ф розкриває всі образи. На початку твору Гетсбі видається негативним героєм: не вміє вести себе у товаристві, не вміє говорити, гості не відчувають до нього поваги. Епітет «великий» іронія, яка є одним з полюсів подвійного бачення. Та згодом Гетсбі виявляється романтиком та мрійником, який вірить у свої юнацькі ідеали. Поступово образ набуває романтичних рисі суть епітету «Великий» наближається до нового значення. Стиль роману - об’єктивність. Нік Каравел – оповідач, який говорить від імені автора і його коментарі не є нав’язливі, ми сприймаємо Гетсбі очима Ніка. Мова – емоційна, насичена, іноді доходить до поезії в прозі.

78. Творчість Д.Стейнбека. Ідейно художній зміст роману «Грона гніву». Реаліст, поєднував романтизм, натуралізм і символізм. Твори пов’язані інтересом до естетики, містики землі і «народної наддуші». Був під впливом теорії колективного-підсвідомого Юнга. Надавав великого значення колективізму (від Я до Ми). Творам властиві викривальні тенденції. В Америці його називали романтичним натуралістом і радикальним гуманістом. Романи «Грона гніву»1939р; «Зима тривоги нашої» 1961р. За останній – нобелівська премія. Народився в Каліфорнії, твори присвячував каліфорнійцям, вчився в Стенфорді, курс не закінчив, бо втратив віру у доцільність вищої освіти (так, як і я). наймався на різні наймані роботи, переймався долею робітників найманців, писав про них статті у газеті. Писав про них як про добрих людей. У 1937р виходить повість «Про мишей і людей», яка приносить визнання і стає бестселером року. За зароблені гроші купив велосипед і мандрував по Америці. «Грона гніву» Жорстокі закони світу сильніші за волю людини. Автор порушує проблему добра і зла в людині, самотності, взаємодопомоги, американського індивідуалізму. Один з найкращих романів Америки 20ст. Автор розповідає про долю фермерської сімї Джоудів. Постає справжня Ам зі своїми багатствами та злиднями. Єдиний вихід із становища для бідняків – їх єдність. Пів мільйона розорених рухається на старих машинах на південь, вони у відчаї – немає бензину, грошей, роботи, їжі. Колись на Заході існували вільні землі, предки Джоудів були сміливими людьми, які відстояли свою землю від набігів індійців. Але з часом тут з’являються представники торгових і промислових фірм. Діди і батьки сучасних фермерів втрачають право власності на землю, орендують землю в Оклахомі. Головою і душею сімї була мати, жінка, яка володія надзвичайною силою волі. Її образ – одне з найбільших творчих досягнень Стейнбека. В ньому втілено багато рис естетичного ідеалу: простонародна мудрість, віра у свій народ, мужність перед випробуваннями. Ні чоловік матері, ні її чоловік, ні 16річний син Ел, ні брат Джон, ні дочка Роза не вірять в перемогу. Родина розпадається, бо кожен хоче придбати власний дім. Але з цього середовища виходять справжні борці за право робітника. До них належать старший син Том та колишній проповідник Кейсі. У перших частинах вони не відрізняються від інших (Том стривожений розоренням, Кейсі проповідує Слово Боже). Пізніше Кейсі усвідомлює справжню суть релігії (стає на чолі забастовки і гине від руки поліцейського). Том вирішує помститись за друга боротьбою за права народу.

79. Гуманістичний зміст прози А.Де Сент-Екзюпері (Планета людей, маленький принц). А. де Сент-Екзюпері (1900-1944, «Льотчик», «Південний поштовий») – народився в Ліоні, дворянській родині. Навчався в кращих школах Європи. Основні теми його творів - авіація, польоти, далекі країни, небесні простори, а його гол. герої мужні, самовіддані. Осн. мотивом творчості є дружба між людьми, почуття відповідальності. В основі його гуманістичної концепції постає людина, яка вільна від відчуження, повна енергії, активна. В Нью-Йорку вийшов «Маленький принц». Це єдине видання, яке побачило світ за життя автора. Зміст- зустріч посеред пустелі льотчика, який зазнав аварії з фантастичною істотою, іншого світу, маленьким принцом, який є допитливим та довірливим. Це дитина, яка подорожуючи з планети на планети потрапляє на землю. У творі важливе місце займає мотив ностальгії: автор думає про свою окуповану сім’ю і про друга, розповідає про зустріч з маленьким принцом і про його зникнення, а сам мал.. принц сумує за своєю планетою. Кожна фраза «Маленького принца» - філософський погляд на життя людини, авторська порада, як треба жити людям, щоб бути щасливим. Головне у наших думках, у нашому ставленні до цінностей. Ця книга розповідає не тільки про пошуки «живої води», але і про погуки людини самої себе. Потрапивши на землю, мал.принц багато чому дивується: він бачить як люди весь час поспішають намагаючись зекономити час, а самі втрачають його даремно, не вміють насолоджуватись тим, що дарує їм природа. На планеті людей він пізнає мудрість та дружбу, знаходить живу воду, символ істини. «Планета людей»- не має ні сюжету, ні вигаданих героїв. Автор розповідає про себе і про події, учасником, яких він був. Проблема твору – призначення та відповідальність людини. Твір насичений філософськими роздумами, автор вважає, що творчість та праця роблять з людини людину.