Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Політична економія_.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
07.09.2019
Размер:
891.39 Кб
Скачать

Тема 9. Класифікація ринків

Найголовніше положення, яке спочатку треба усвідомити сту­дентам, є те, що сучасний ринок є складним, полісистемним утво­ренням. Пізнати ринок неможливо без аналізу його структури, тобто його елементів. Ринок розмежовують на різні елементи за різними критеріями (ці різні критерії необхідно студентам знати). Найчастіше ринок розмежовують на елементи за економічним призначенням об'єктів ринкових відносин. За цим критерієм ви­різняють такі ринки: 1) ринок предметів споживання; 2) ринок виробничих ресурсів — землі, робочої сили і засобів виробницт­ва; 3) ринок капіталів (капітальних благ); 4) ринок фінансово-кре­дитних ресурсів; 5) фондовий ринок; 6) ринок науково-технічних розробок та інформації.

Один із найважливіших компонентів суспільного ринку — ринок предметів споживання, призначений для задоволення різ­номанітних особистих потреб людей.

На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага і послуги. Ринок предметів споживання безпосередньо харак­теризує взаємозв'язок виробництва і особистого споживання. Виро­бництво взаємодіє з особистим споживанням людей через такі клю­чові категорії, як пропонування (на обсяг пропонування впливає чинник часу), продуктивність праці, витрати виробництва, якість продукції, уподобання споживачів та їх платоспроможний попит.

Виробництво споживчих благ має бути адекватним плато­спроможному попиту населення. Якщо рівновага відсутня, то в суспільстві виникає диспропорція: не вистачає певної кількості товарів однієї групи і виникає перевиробництво товарів іншої. Ринок через конкуренцію, ціни, взаємодію попиту і пропонуван­ня та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує ринкову нерівновагу і забезпечує збалансова­не функціонування виробництва і особистого споживання.

Оскільки місткість ринку споживчих благ залежить від вироб­ничих можливостей кожної окремої галузі, то для збільшення об­сягів виробництва і пропонування галузі необхідно: піднімати продуктивність праці, знижувати вартість продукції та її ціну, підвищувати рівень оплати праці (грошові доходи працюючих).

У функціонуванні виробництва велика роль належить ринкам виробничих ресурсів. У ринковій економіці підприємства понад 90 % виробничих ресурсів придбавають на ринку, тобто за гроші. Ринки основних виробничих ресурсів — це ринки землі, праці і засобів виробництва (капітальних благ), що використовуються для задоволення виробничих потреб. Кожен з названих чинників виробництва є продуктивним, але в тому разі, якщо підприємство одержує дохід від граничного продукту. Студенту слід уважно вивчити економічний зміст цього доходу [1, § 9.2].

Потім слід перейти до вивчення особливостей попиту підпри­ємств на виробничі ресурси. Потрібно запам'ятати, що попит підприємства на виробничий ресурс є похідним від попиту спо­живача на його кінцеву продукцію. Цей попит залежить від: 1) продуктивності ресурсу в процесі створення блага; 2) ринкової вартості, або ціни блага, виробленого за допомогою цього ресур­су. Перший аспект попиту вказує на те, що попит на будь-який чинник випливає з доходу від граничного продукту даного ресур­су. Підприємство не купує ресурси, які не оплачують самі себе. Тим самим підприємство максимізує прибуток, збільшуючи за­стосування того чи іншого ресурсу (праці, капітальних благ, зем­лі) доти, доки дохід від граничного продукту (МК) певного ре­сурсу перевищує додаткові витрати (МС) на цей ресурс [1, § 9.2].

Разом з попитом на ресурси на ринку функціонує пропону­вання їх. Пропонування чинників виробництва — це готовність їх власників постачати виробничі ресурси на ринок за ціни відпо­відного рівня та з урахуванням інших моментів (коефіцієнтів ела­стичності, попередніх інвестицій, демографічних процесів, відсот­кових ставок тощо).

Рівноважна ціна чинника виробництва на конкурентному ринку зупиниться на тому рівні, де величина пропонування та попиту перетинаються в одній точці. За цієї і тільки цієї ціни кількість чинника виробництва, що його пропонують власники, саме від­повідатиме тій кількості, яку покупці готові купити.

Важливим аспектом цієї теми є ринок капіталів [1, § 9.3]. Тут розглядається ринок капіталів у вузькому значенні і в межах та­кого виробничого ресурсу, яким є засоби виробництва (капіталь­ні блага). Вище ми розглядали той ринок засобів виробництва, на якому вони продаються і змінюють свого власника. Виробник капітальних благ після їх продажу на ринку одержує грошовий виторг як еквівалент їх у ринковій вартості. З іншого боку, як уже зазначалось у темі 2, у західній економічній літературі часто під терміном капітал розуміють будь-який засіб виробництва (верстат, чавунний злиток, інструмент тощо). В реальній дійсності засоби ви­робництва виступають як капітал лише за певних умов [1, тема 13].

Ринок капіталів на відміну від ринку капітальних благ, тобто засобів виробництва, слід розглядати з погляду їх оренди або та­кого її різновиду, як лізинг. У цих економічних відносинах влас­ники капітальних благ чи їх комплексів (фабрик, споруд, верста­тів тощо) передають (відчужують) їх у тимчасове використання іншим фізичним чи юридичним особам за відповідну плату. У даному разі ринок капіталів є категорією позичкових відносин і віддзеркалює у собі їх особливості. На відміну від звичайного ринку ресурсів на ринку капіталів ресурси продаються лише для тимчасового їх використання іншими суб'єктами; права власнос­ті на ці об'єкти не відчужуються.

Яким чином визначається ставка відсотка на орендований ка­пітал? Класичну теорію визначення відсоткової ставки і доходу на капітал можна проілюструвати за допомогою простого випад­ку, в якому всі реальні капітальні блага однакові. Крім того, при­пускається, що економіка перебуває в стаціонарному стані, тобто відсутнє зростання населення і науково-технічного прогресу.

Закон спадної віддачі можна зрозуміти з того факту, що крива попиту на капітал має низхідну траєкторію. Перші одиниці капітальних благ більш продуктивні, дають більший при­буток, і на них є попит. Наступні одиниці капіталу менш продук­тивні: вони користуються попитом за нижчої ставки відсотка.

Отже, у без кризовому економічному середовищі норма при­бутку на капітал дорівнює ринковий відсотковій ставці. Залишає­ться додати, що цими самими чинниками регулюється як попит, так і пропонування на інвестиції та нагромадження капіталу.

Варто пам'ятати таке: ринкова відсоткова ставка виконує дві функції: вона скеровує обмежене пропонування капітальних благ суспільства в ті сфери, що забезпечують найвищу норму прибут­ку, та спонукає людей жертвувати поточним споживанням, щоб; збільшити розмір капіталу.

Складовою ринку виробничих ресурсів і споживчих благ є ри­нок нерухомості. Під нерухомістю розуміють земельні ділянки, об'єкти, збудовані на ній, у тому числі житлові будинки, офіси ї тощо. У ринковій економіці на них існує попит, а платою висту­пає орендна плата. У темі 14 детально розглядатиметься ринок; такого виду нерухомості, як земельні ділянки.

У наступній темі ми продовжимо вивчати сутність відсоткової; ставки на прикладі позичкового капіталу сфери обігу, а ринків предметів споживання і засобів виробництва — за допомогою, роздрібної та оптової торгівлі. Ринок праці вивчатиметься у те­мах 13 та 19.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.