Тема 19. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх державне регулювання

Починаючи вивчення змісту теми, насамперед потрібно зосе­редити увагу на розумінні сутності зайнятості. Людський чинник є головною продуктивною силою суспільства. Як уже зазначало­ся [див.: 1, тема 2], значення людського чинника в системі основ­них чинників виробництва унікальне. Воно обумовлене тим, що всі чинники можуть взаємодіяти і здійснювати виробництво про­дукції завдяки трудовій діяльності людини. Тому у відтворенні продуктивних сил насамперед слід виокремити відтворення осо­бистого чинника — людини праці і підприємця.

Зайнятість — це складова відтворення працездатного насе­лення суспільства. Зайнятість передусім означає, що потенційний носій особистої продуктивної сили — робочої сили чи підприєм­ницького хисту — включений до складу продуктивних сил суспіль­ства і здійснює працю чи підприємницьку діяльність.

Відтворення робочої сили — це не тільки зайнятість і праця. У сучасних умовах воно повинно органічно поєднуватися із за­доволенням особистих потреб людини, в тому числі таких як: рі­вень оплати праці, характер праці, умови праці, тривалість робо­чого дня, охорона праці, компенсація за шкідливість, інтенсив­ність праці тощо. Людина працює не заради праці як такої: праця повинна піднести добробут людини, її соціальний статус у суспіль­стві, на підприємстві, у сім'ї, в особистому щасті. Значну роль у суспільному виробництві відіграють і підпрс мці як продуктивна сила і душа ринкової економічної систел але локомотивом продуктивних сил є творча діяльність науковії та освітян, які підносять продуктивну силу людського чинщ щоразу на все вищий щабель.

Виходячи зі сказаного, можемо дати таке визначення зайняі це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і спільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій форм

Слід мати на увазі, що ринкові відносини передбачають вії ний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до ностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають мусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, пере; чених законодавством країни. При цьому економічна наука від няє два види зайнятості громадян: повну і неповну.

Запам'ятаймо, що повна зайнятість означає використання придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю бочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатен працюв Якщо економіка має недостатньо робочих місць, то формує неповна зайнятість: певна кількість робочої сили вимушено лишається без роботи. Зазначимо, що не всі придатні для зайї тості трудові ресурси мають бажання займатися тим чи інцщі родом економічної діяльності, яка приносить їм дохід.

Важливим показником ефективної зайнятості є раціональна.: йнятість: суспільно корисний характер трудової діяльності; ог мальна структура народного господарства, що забезпечує суспії ний поділ праці згідно з існуючими потребами; використання с> них досягнень науки і техніки; професійно-кваліфікаційна тура сукупної робочої сили та адекватна їй система робочих міс

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефек ність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціаль економічний результат у певний час і за конкретних умов.

Зайнятість населення в сучасній економіці реалізується че конкретні форми включення працівника в економічну систеі Найпоширенішими серед них є: наймана праця за угодою? Україні понад 72 % усіх працюючих); праця осіб — співвласі-ків кооперативних, колективних та акціонерних підприємств і ганізацій; праця громадян, зайнятих в особистому підсобно*! сільському господарстві; праця громадян, зайнятих індиві; ною трудовою діяльністю; праця осіб, зайнятих у фермерськ господарствах; праця тих, що зайняті підприємництвом; щ тих, що зайняті громадською роботою. Помітним сегментом є часткова зайнятість, до якого належать над­лишкові працівники, у зв'язку зі спадом чи застоєм виробництва.

Використовуючи матеріали навчального посібника [1, § 19.2], розгляньте неокласичну, кейнсіанську теорії зайнятості та при­хильників теорії раціональних сподівань.

Сучасна економічна система породжує таке явище, як безро­біття. Концепція повної зайнятості не означає відсутності без­робіття. Західні економісти обґрунтовують, що повна зайнятість досягається тоді, коли рівень безробіття не перевищує її природ­ного рівня. А нині вважається, що природний рівень безробіття дорівнює приблизно 5—6 % робочої сили. Отже, якщо 94-—95 % робочої сили країни зайняті, то існує повна зайнятість.

Кого відносять до безробітних? Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають відповідної роботи, заробітку, зареєстрова­ні у державній службі зайнятості та отримують відповідну гро­шову допомогу, шукають роботу та здатні братися за неї.

Основними його видами є природне і циклічне безробіття. Природне безробіття є добровільним, фрикційним і структурним.

Звертаємо увагу на те, що добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм за­робітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху на­селення між видами праці, регіонами, а також на різних стадіях життєвого циклу. Через те що фрикційні безробітні часто шука­ють кращої роботи або змінюють місце роботи, вони теж вважа­ються добровільно безробітними.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропонуван­ням і попитом на працівників. Ця невідповідність виникає тоді, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується.

Існує також вимушене безробіття, зумовлене перепадами рин­кової кон'юнктури, воно характеризується своєю тривалістю. Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне і конверсійне.

Особливою складовою безробіття є циклічне безробіття, викли­кане спадом, тобто тією фазою циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості.

Отже, люди, що мають роботу, — зайняті, люди, які не мають роботи, але шукають її, — безробітні, а ті, що не мають роботи і не шукають її, — незайняті.

Таким чином, відтворення робочої сили в ринковій економі­ці — це безперервний процес відтворення зайнятої складової (го і орієнтовно становитиме в 2004 р. 7 млн чол., тобто третину йнятого населення.

Також знизиться чисельність зайнятих за наймом і станові: в 2004 р. 16,7 млн чол., а працюючих не за наймом збільшиться 2,7—2,8 млн чол. і становитиме 4,8 млн чол. За період 2001—20041 кількість новостворених робочих місць перевищить 1,6 млн оді ниць. Очікується, що кількість випускників вищих навчали закладів І—IV рівнів становитиме 370 тис. чол. щорічно. А пр сіональне навчання персоналу на виробництві за новими професія ми зросте з 300 тис. чол. у 2001 р. до 500—550 тис. чол. у 2004 р.

Ці планові дані свідчать, що в 2001—2004 рр. відбудеться де яке зрушення у бік переходу України до розширеного відтворе ня робочої сили в наступні періоди. З іншого боку, слід врахов) вати і те, що за розрахунками спеціалістів процес скорочені населення в Україні триватиме протягом усієї першої половин XXI ст. Тому, очевидно, для процесу відтворення робочої сили Україні будуть характерні такі дві особливості: розширене відт| ворення за якісними показниками (рівень освіти, нові спеціаль ності, якість праці, більш прогресивна структура робочої сі тощо) і звужене відтворення за кількісними показниками (скор чення абсолютної чисельності населення, скорочення чисельності населення працездатного віку і т. д.). Такі довгострокові негатив* наслідки трансформаційної кризи в Україні в період 1991—1999 рр;|