- •Тема 1. Предмет і метод політичної економії
- •Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси
- •Тема 3. Економічна система суспільства
- •Тема 4. Відносини власності
- •Тема 5. Форми організації суспільного виробництва
- •Тема 6. Гроші
- •Тема 7. Витрати виробництва і прибуток.
- •Тема 8. Ринок: сутність, функції та умови формування
- •Тема 9. Класифікація ринків
- •Тема 10. Інфраструктура ринку і капітал сфери обігу
- •Звіт про прибутки та збитки а.Б. "Схід", на 01.10.2005р.
- •Тема 11. Домогосподарства
- •Тема 12. Підприємство і підприємництво
- •Тема 13. Капітал і наймана праця
- •Тема 14. Підприємництво в аграрній сфері
- •Тема 15. Держава та її економічні функції
- •Тема 16. Форми суспільного продукту в процесі відтворення
- •Тема 17. Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження
- •Тема 18. Економічне зростання та його чинники. Економічні цикли
- •Тема 19. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх державне регулювання
- •Тема 20. Господарський механізм у системі регулювання суспільного виробництва
- •Тема 21. Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи
- •Динаміка річної заробітної плати фабричного робітника в сша*
- •Тема 22. Економічна система сучасного капіталізму
- •Тема 23. Соціалістична економічна система та її еволюція
- •Тема 24. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік
- •Тема 25. Світове господарство
- •Тема 26. Форми міжнародних економічних відносин
- •Тема 27. Економічні аспекти глобальних проблем
Тема 25. Світове господарство
Починаючи вивчення даної теми, передусім треба зрозуміти,! що однією з основних закономірностей розвитку сучасного суспільно-історичного процесу є інтернаціоналізація економічних"! відносин, посилення економічної єдності та взаємозалежності! світу. Саме на цьому ґрунті формується структурно цілісна система світового господарства.
Звертаємо увагу на те, що світове господарство є політекономічною та історичною категорією. Це означає, що кожному конкретному історичному етапу його розвитку притаманні певні масштаби і рівень виробництва, ступінь інтернаціоналізації господарського життя, соціально-економічна структура суспільства.
Як економічна категорія світове господарство — це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин.
Світове господарство формувалось протягом тривалого історичного періоду. Більшість учених-економістів вважають, що його початковий етап збігається з великими географічними відкриттями, із зародженням світового ринку. Наступний етап пов'язаний з промисловим переворотом останньої третини XVIII ст., бурхливим розвитком індустріального виробництва, спеціалізації окремих країн, галузей і регіонів у межах міжнародного поділу праці. Проте остаточно, як цілісна система, світове господарство склалося близько ста років тому на рубежі XIX—XX ст.
Теорія міжнародного поділу праці отримала своє обґрунтування розвиток у працях багатьох учених-економістів. Першими в даної дослідженні були представники класичної політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, Р. Торренс, Дж. Мілль. Головним їх досягнен була розробка теорії порівняльних переваг, в основу якої покладе ідея про існування відмінностей між країнами в умовах виробництва.
Пізніше, у XX ст., ідеї класиків розвинули такі економісти: Е. Хекшер, Б. Олін, П. Самуельсон, В. Леонтьєв та ін. їх ідеї були покладені в основу теорії сучасної міжнародної торгівлі, міжнародних економічних відносин.
Слід звернути увагу на той факт, що міжнародний поділ праці до промислового перевороту базувався на відмінностях в природно-кліматичних умовах виробництва (клімат, ґрунти, надра, водні і лісові ресурси). На індустріальній стадії посилюється спеціалізація, що ґрунтується на відмінностях країн за іншими чинниками виробництва — капітал, праця, підприємницькі здібності, знання.
Далі студентам рекомендується перейти до визначення та характеристики основних форм МПП. Такими формами є міжнарод-на спеціалізація та міжнародна кооперація [1, с. 448—451 ].
Економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва є інтернаціоналізація. Звертаємо увагу на необхідність розмежування понять «інтернаціоналізація виробництва», «інтернаціоналізація капіталу», «інтернаціоналізація господарського життя».
Найбільш ємким і значущим серед названих понять є «інтернаціоналізація господарського життя», яка означає зближення економік країн, що, у свою чергу, виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, зростанні міжнародного товарообороту, русі капіталів та робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні процеси в країнах. Вона охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, виявляється як у сфері виробництва, так і у сфері розподілу, обміну та споживання.
Дослідження інтернаціоналізації передбачає виокремлення трьох основних етапів в її розвитку та двох рівнів — макро- та мікрорівень [1, с. 452—453].
Нарешті, розглядаючи інтернаціоналізацію, слід зазначити, що її ключовою сучасною тенденцією є транснаціоналізація. Вона являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій транснаціональних корпорацій (ТНК).
ТНК — це національні монополії з закордонними активами. їх виробнича та торговельно-збутова діяльність виходить далеко за межі однієї держави.
Звертаємо увагу, що ТНК є, з одного боку, наслідком, з іншого — причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже, і розгортання процесу інтернаціоналізації. Сьогодні вони є найдинамічнішим структурним елементом світової економіки. За своєю мобільністю, здатністю до трансформації зв'язків та організаційних структур, швидкістю реакції на вимоги науково-технічної революції ТНК набагато перевершують національні та регіональні форми господарських утворень.
Інтернаціоналізація економічних відносин породжує нові організаційні форми, які уможливлюють подолання перешкод, створених державними кордонами. Найважливішою з цих форм стала міжнародна економічна інтеграція. Процеси, що ведуть до економічної інтеграції, можна відтворити такою схемою: розвиток продуктивних сил <-» міжнародний поділ праці <-> інтернаціоналізація виробництва і капіталу +-+ економічна інтеграція.
Суттєвий вплив на економічну інтеграцію справляють такі чинники, як науково-технічний прогрес та транснаціональні корпорації.
Економічна інтеграція являє собою широке міждержавне об'єднання, яке діє відповідно до спеціальних угод і має певну організаційну структуру. Зазначимо, що в межах такого об'єднання на території країн-учасниць розгортаються певні види господарської діяльності на особливих, пільгових, порівняно з рештою країн, умовах. Йому притаманні глибший міжнародний поділ праці, посилений обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, прискорення усуспільнення виробництва.
Обов'язковим елементом дослідження міжнародної економічної інтеграції є аналіз її основних форм. До них належать: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі і митний союз, спільний ринок, економічний і політичний союзи. Сьогодні у світі сформувалося близько ЗО інтеграційних угруповань різного типу. Найбільш відомими та масштабними серед них є: Європейський Союз (ЄС); Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА); Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЄСР) та ін.
Для ілюстрації динамізму інтеграційних процесів, як правило, використовують Західну Європу, де вони найбільш повно і чітко виявились. Саме тут у другій половині XX ст. почав формуватись єдиний господарський простір цілого регіону. У своїй еволюції ЄС пройшов усі основні форми інтеграції. Сьогодні це угруповання об'єднує 15 країн Західної Європи. У межах ЄС функціонує єдиний внутрішній ринок з вільним рухом усіх чинників виробництва. Створено єдиний Європейський банк з правами емісії єдиної валюти — євро, валютний та економічний союз.
На завершення слід зазначити, що Україна віднесена до третьої групи потенційних претендентів на членство в ЄС. Але для реалізації цієї мети слід забезпечити цілу низку критеріїв ЄС, по-| долати відсталість України за багатьма показниками.
Завершуючи вивчення даної теми, студенту слід усвідомити; таку інформацію.
Світове господарство є історичною і політекономічною категорією. Як політекономічна категорія світове господарство — це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою між народних економічних відносин.
Світове господарство є втіленням господарської єдності цивілізації, що виявляється в процесах інтернаціоналізації виробництва і обігу, транснаціоналізації та глобалізації економічного розвитку.
Міжнародний поділ праці як вищий ступінь суспільного поділу праці є основою міждержавних економічних відносин і об'єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності. Розвивається у двох основних формах: міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація.
Інтернаціоналізація господарського життя означає зближення економік країн, що виявляється у посиленні виробничої взаємозалежності, зростанні міжнародного товарообороту, русі капіталів та робочої сили, взаємному впливові на економічні процеси в країнах. Вона породжує тенденцію до вирівнювання умов виробництва в різних країнах, рівня витрат виробництва, продуктивності праці, норми прибутку тощо. Проте суттєві соціально-економічні відмінності між країнами зберігаються.
Ключовою сучасною тенденцією інтернаціоналізації є транснаціоналізація. Якісно транснаціоналізація виявляється у формуванні корпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Кількісно — у зростанні кількості ТНК і розширенні масштабів їх діяльності.
Міжнародний поділ праці, міжнародне виробництво створюють реальні передумови для розвитку економічної інтеграції, яка є вищою формою розвитку світового виробничого процесу і виявляє себе через різні об'єднання країн. У межах таких об'єднань на території країн-учасниць розгортаються певні види господарської діяльності на особливих пільгових умовах.
Економічна інтеграція розвивається від простих до більш складних форм. Найбільші масштаби, глибина та динаміка притаманні західноєвропейській інтеграції.