Тема 20. Господарський механізм у системі регулювання суспільного виробництва

Основним завданням даної теми є аналіз зв'язків і залежне тей системи економічних законів, виявлення сутнісних хараь ристик механізму господарювання як способу функціонував економічних відносин. Механізм реалізації цих завдань розкр* вається в навчальній літературі [2, тема 15; 1, тема 20].

Господарському механізму належить важлива роль у функціс нуванні та розвитку будь-якої економіки. У загальній формі він < не що інше, як управляюча або регулююча підсистема економі« ної системи в цілому.

Господарський механізм — це система організаційно-еконс мічних форм господарювання, методів управління та правова норм, за допомогою яких суспільство (держава) додержує! об'єктивних вимог економічних законів з урахуванням конкр ної ситуації в народному господарстві.Разом з тим, господарський механізм, як і економічні відноси­ла невіддільний від продуктивних сил, з одного боку, і надбудо­ви -— з іншого. Він виражає і втілює їх тісну взаємодію.

Отже, господарський механізм є найважливішим елементом економічної системи. Якщо уявити сучасну економічну систему _яК змішану, то вона має містити такі самостійні підсистеми гос­подарювання: планову підсистему; ринок як самостійну підси­стему господарювання; традиційне (натуральне) господарство як підсистему господарювання. Кожній з окремих підсистем відпові­дає адекватний господарський механізм — державний регулюючий механізм; ринковий механізм саморегулювання; господарський ме­ханізм, що відповідає традиційному натуральному господарству.

Вивчаючи сутність господарського механізму, студенти повин­ні усвідомити, що він виявляється через його функції. До основ­них з них у політико-економічному аспекті належать:

• реалізація відносин панівного типу власності;

• поєднання і взаємодія продуктивних сил і економічних від­ носин;

• узгодження й забезпечення руху економічних інтересів;

• створення умов для розв'язання суперечностей;

« формування «поля» взаємодії між механізмом дії і механіз­мом використання економічних законів.

Реалізація цих функцій в економічній практиці відбувається на ґрунті таких основних принципів формування і функціонуван­ня господарського механізму, як системність, збалансованість, ефективність, соціальна спрямованість.

Характеристика механізму господарювачня як структурно-функціональної системи не може обмежуватися лише загальним розумінням його сторін. Вона має бути доповнена конкретними формами (елементами), що становлять структуру механізму гос­подарювання у своїй взаємній обумовленості.

Для розуміння структури господарського механізму необхідно виокремлення деяких моментів, що пояснюють її природу та по­рядок руху. По-перше, механізм господарювання виражає поверх­неві форми виробничих відносин, що входять органічною час­тиною до їх структури. По-друге, ці поверхневі форми, наповнені суттєвим змістом. По-третє, діалектика механізму господарю­вання полягає в тому, щоб розкрити його суттєвий зміст і відпо­відно до цього вдосконалювати його форми прояву.

Механізм господарювання як система організаційно-економіч­них форм включає такі структурно-функціональні підсистеми: планування, стимулювання, організацію, регулювання. Кожна з

цих форм, у свою чергу, виступає у безлічі інших форм, що вико­нують свої функції у власних взаємозв'язках, створюючи відпо­відні підсистеми механізму господарювання:

• підсистема планування — прогнозування, довгострокове, се- редньострокове і поточне планування, директивне й індикативне планування тощо;

• підсистема стимулювання — економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогре­ су, кредитно-фінансова система;

• підсистема організації — форми організації і управління ви­ робництвом з відповідною регламентацією прав та обов'язків економічних суб'єктів.

За сучасних умов жодна країна з ринковою економікою не може вирішувати величезний набір соціально-економічних завдань, що стоять перед нею, без існування і взаємодії форм господарювання.

Економічна теорія довела, а практика підтвердила, що ринко­вий механізм повинен бути доповнений механізмом державного регулювання економіки. Він охоплює такі основні напрями:

• забезпечення правової основи і соціального клімату, що сприяє ефективному функціонуванню економіки;

• компенсація негативних сторін ринку;

• проведення фіскальної політики — вилучення частки доходів господарюючих суб'єктів з метою формування держбюджету тощо.

Таблиця 20.1

ОСНОВНІ ВИДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

11 шпилим і проі-р ім>илшя	, 1 Іицнміальш да 'шльо^ІШр[Є|Йв^Ш
Фіскальна політика	державні видатки і податки
Монетарна політика	облікова ставка, норма резервуван­ня, операції на відкритому ринку
Політика доходів	контроль заробітної плати і цін, до­бровільні орієнтири зарплати і цін
Зовнішньоекономічна політика	митні та немитні бар'єри, валютні інтервенції

Вивчаючи зміст теми, слід з'ясувати сутність та значущість: державного програмування економіки. Економічне програмуван-ф ня — це найбільш розвинуте, комплексне державне регулювання*'економіки. Основними формами програмування є: розробка і ре­алізація національних та цільових комплексних програм. Держав­на національна програма, розроблена на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції і має інформаційно-орієнтуючий характер, що дає змо­гу конкретним фірмам (корпораціям) нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві продук­ції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства, зовнішньоекономічної діяльності.

Держава активно використовує регулювання податкових ста­вок та їх диференціацію. Так, у період спаду і подальшої депресії держава істотно знижує прибутковий податок і податок на при­буток корпорацій, у результаті чистий прибуток комерційних фірм зростає і з'являється стимул до розширення виробництва. Отже, в даному разі низькі податки відіграють роль «каталізаторів» еко­номічного зростання.

Навпаки, наприкінці фази піднесення, коли настає «перегрів» економіки, виробництво виходить за рамки платоспроможного попиту, що здатне викликати кризу, держава різко підвищує по­даткові ставки з метою загальмувати зростання виробництва, не допустити або принаймні послабити силу спаду, впорядкувати процес відновлення рівноваги між сукупним пропонуванням і су­купним попитом у країні. У такому разі високі податки відігра­ють роль «вбудованих стабілізаторів» економічного зростання.

У повоєнний період держава широко використовує у своїй ді­яльності регулювання грошової маси. Найважливішим органом регулювання ринкової економіки є центральний (національний) банк країни, незалежний від президента, парламенту та уряду. Головна функція центрального банку — регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримка тим самим твердої купівельної спроможності паперових грошей, що є найважливішою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика центрального банку має циклічний харак­тер. У період, коли в народному господарстві відчувається неста­ча грошей, що гальмує зростання виробництва, центральний банк знижує резервну норму, зменшує відсоткову ставку по кредитах, що надаються комерційним банкам (облікову ставку), в масовому масштабі купує у них облігації державних позик. Тим самим збіль­шуються реальні фінансові ресурси комерційних банків, їх мож­ливість створювати нові безготівкові гроші (зростає мультипліка­тор поточних рахунків), а отже, і здатність комерційних банків

надавати дешеві кредити. Така політика дістала назву політики «дешевих грошей».

Навпаки, у період загострення інфляції центральний банк під­вищує резервну норму, відсотки по кредитах комерційним бан­кам, продає їм облігації державних позик. Тим самим вужчають можливості комерційних банків створювати нові гроші, обмежу­ється їх здатність надавати кредити, підвищуються відсоткові ставки, що веде до уповільнення зростання платоспроможного попиту, обмеження зростання виробництва, але разом з тим рівня інфляції. Така політика дістала назву політики «дорогих грошей».

Слід також звернути увагу на значення регулювання відсотко­вих ставок кредитів комерційних банків. Зниження цих ставок у період спаду і депресії веде до збільшення підприємницького прибутку і зрештою чистого прибутку корпорацій, а тому стиму­лює зростання виробництва.

Навпаки, підвищення відсоткових ставок у період «перегріву» економіки зменшує підприємницький прибуток, а тому обмежує, гальмує зростання виробництва. Зниження відсоткових ставок досягається шляхом помірної інфляції (до 6 % на рік), тобто шля­хом випуску в обіг зайвої маси грошей. У результаті пропозиція грошей перевищує попит на грошовий капітал, відсоток знижує­ться, чистий прибуток зростає. Отже, з'являється стимул до інве­стицій і розширення виробництва.