Тема 4. Відносини власності

Проблема власності є однією з найважливіших у курсі політичної економії. її значення і роль при вивченні економічної діяльності суспільства полягає в тому, що панівні відносини власності і визначають економічну структуру і політичний лад цього суспільства. Отже, вони мають охоплювати собою весь спектр суспільних] економічних відносин і служити їх загальною характеристикою.

Особливістю революційних чи реформаторських перехідних] епох є те, що свідома і часто примусова зміна форм власності ве-1 де до формування нової економічної системи.

У теоретичному аспекті власність є однією з найбільш абстракт­них категорій і на поверхні економічного життя проявляється у різних формах, що обумовлює певні труднощі при її вивченні.

У різні епохи були свої погляди на власність. Але з погляду політекономії важливо зрозуміти економічну сутність власності, бо в реальному житті вона проявляється як право власності. Влас­ність як економічна категорія — це відносини між суб'єктами щодо відчуження — привласнення діяльності чи її результатів. Як економічна категорія власність має певні ознаки, що визнача­ють її економічний зміст. Проте у суспільстві, яке організоване у державу, власність завжди виступає у певній юридичній формі. Тому щоб зрозуміти глибинну сутність категорії власність, по­трібно добре усвідомити її економічний зміст і юридичну форму.

У процесі історичного розвитку людства змінювались еконо­мічні системи і разом з тим зазнавали змін типи, види, форми і системи власності. Певне їх поєднання в економічному базисі да­ного ладу формує відповідну структуру власності. Основними елементами такої структури є: трудовий і експлуататорський тип власності, приватний (індивідуальний) та суспільний (колектив­ний) вид власності. Крім того, кожний із видів власності має пев­ні форми прояву. Важливо зрозуміти, за якими критеріями про­водиться така класифікація власності, і чітко усвідомити, чим відрізняються форми власності від її виду чи типу, як вони спів­відносяться в самому понятті власності.

Найзагальнішим є тип власності, який визначаєтьсй наявністю чи відсутністю відносин відчуження — привласнення. Якщо такі відносини існують між суб'єктами економічної діяльності, то має місце експлуататорський тип власності, якщо ж відносини відчу­ження — привласнення відсутні, то власність виступає як трудо­ва, неексплуататорська.

Частковим є вид власності, а саме: приватна чи суспільна влас­ність. Це визначається тим, кому належить право власності: інди­віду чи колективу, суспільству.

І нарешті, особливим є різні форми власності: індивідуальна, сімейна, фермерська, групова, колективна, акціонерна, муніципаль­на, державна, всенародна.

Аналізуючи форми власності, важливо звернути увагу на їх відмінності. Головні з них полягають у призначенні, цілях, спо­собах утворення, у формах розподілу продукту чи прибутку, в методах управління об'єктами власності.

У процесі історичного розвитку форми і системи власності еволюціонували від простих до більш складних.

Первісні форми власності (азіатська, греко-римська, германо-слов'янська) мали своєю передумовою природний чинник — землю ³ її плодами. У результаті зростання майнової нерівності, розвитку поділу праці, відокремлення виробників виникла приватна власність на ґрунті експлуатації рабської і кріпацької праці. У над. рах феодального суспільства з розвитком ремісництва і утворен­ ням міст виникла власність, пов'язана не із землею, а із знаряд­ дям праці, розвиток якої вилився у буржуазну власність, яка одержала всезагальну назву капіталістична. Вона принципово відрізняється від попередніх — рабовласницької і феодальної си­стем власності.

Проте і капіталістична система власності зазнає істотних змін відповідно до рівня і характеру розвитку сучасних продуктивних! сил. Основною тенденцією в розвитку сучасних економічних си-і стем є процес поступової трансформації приватної власності уі суспільну шляхом дезінтеграції функцій права власності і поси-1 лення суспільного управління об'єктами приватної власності. Ця процеси формують новий тип економічної системи посткапіталі-1 стичної епохи — змішану соціально орієнтовану економіку.