Тема 24. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік

Починаючи вивчення даної теми, слід насамперед зрозуміти, що проблема перехідності постає не перед окремими країнами — у тому чи іншому аспекті вона властива всім країнам. А тому су­часні перехідні процеси розглядаються в трьох основних аспектах:

• перехідні процеси у розвинутих капіталістичних країнах;

• перехідні процеси у країнах, що розвиваються;

• перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.

У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміють процес якісних змін в основах суспільства, спрямованих на пере­хід до нового соціально-економічного ладу. Матеріальною осно­вою перехідних станів є передусім зміна домінуючого чинника виробництва, яка, у свою чергу, зумовлює зміну характеру відно­син між людьми, насамперед виробничих відносин.

Необхідно мати на увазі, що перехідна економіка характери­зує своєрідний «проміжний» стан суспільства, а отже, перехідні економічні відносини не можуть бути кінцевою метою розвитку [2, с. 272]. Вони є лише засобом досягнення тієї основної мети, яка формується під впливом виробничих відносин, що зароджуються.

Багатоаспектність перехідних процесів зумовлює різноманіт­ність перехідних економік, що передбачає необхідність їх типіза­ції. Це можна здійснити на основі відповідних критеріїв. Так, на основі масштабів і характеру перехідних процесів можна виок­ремити відповідно такі типи перехідної економіки: за масштаба­ми перехідних процесів — локальний і глобальний; за характе­ром перехідних процесів — природно-еволюційний та реформа­торсько-еволюційний. Характеристика типів перехідної економі­ки не становить великих труднощів, тому цей матеріал рекомен­дується опрацювати самостійно.

Незважаючи на існування різних типів перехідної економіки, останній притаманні певні риси, до яких слід віднести:

• особливий характер неврівноваженості перехідної економіки;

• альтернативний характер перехідної економіки;

• особливий характер суперечностей у перехідній економіці;

• наявність у перехідній економіці особливих перехідних еко­номічних форм;

• історичність перехідної економіки.

Зазначені риси перехідної економіки вирішальним чином зу­мовлені її чинниками, які можуть бути представлені трьома гру­пами: природно-кліматичними, виробничо-економічними, соціо-культурними [1, с. 435—438]. Вивчивши самостійно дані групи чинників, доцільно було б на конкретних прикладах з'ясувати ме­ханізм впливу кожного з чинників на зміст перехідної економіки.

Перехідна економіка — це історичний момент у розвитку су­спільства. Оскільки будь-який розвиток здійснюється шляхом розв'язання відповідних суперечностей, перехідній економіці теж властиві певні суперечності. Це суперечності не тільки між ста­рим, що відмирає, і новим, що народжується, а й суперечності всередині нового. У цьому зв'язку бажано було б з огляду на конкретну дійсність проаналізувати, яким чином складаються і

розв'язуються суперечності всередині нового. Саму характерис­тику цих суперечностей неважко знайти у рекомендованих літе­ратурних джерелах.

Найважливішим завданням перехідної економіки є трансфор­мація відносин власності, оскільки саме вони є основою будь-якої економічної системи. Необхідно насамперед з'ясувати, чим була зумовлена необхідність переходу від моновласності (суспіль­ної у формі державної) до утвердження різних форм власності. Цьому значною мірою сприятиме відтворення матеріалу, викла­деного у темі «Соціалістична економічна система та її еволюція».

Принцип плюралізму відносин власності реалізується за до­помогою здійснення роздержавлення та приватизації. З'ясувавши суть цих категорій, доцільно було б окреслити межі роздержав­лення та приватизації. Логічний висновок, якого повинен дійти студент, має провести ту думку, що повальне роздержавлення та приватизація не менш згубні, аніж повальне одержавлення". Сучас­на ринкова економіка передбачає збалансоване, гармонійне по­єднання приватної, колективної та державної форм власності. Важливо при цьому зазначити, що структура (співвідношення) форм власності не може бути визначена «рецептурним» методом: ця структура визначається насамперед особливостями історично­го розвитку кожної країни, а тому не підлягає копіюванню та за­позиченню.

З метою глибокого з'ясування сутності та структури різних форм власності студентам необхідно всебічно вивчити Закон України «Про власність».

Своєрідним двигуном ринкової економіки є підприємництво. Тому проблема становлення і розвитку підприємництва є однією з центральних для перехідної економіки.

Розгляду цього питання значно сприятиме звернення до мате­ріалів теми «Підприємство та підприємництво», де з'ясовується сутність підприємництва, його ознаки, функції та умови виник­нення. Надалі має бути проаналізована практика становлення і розвитку підприємства у руслі реалізації відповідних законів України (насамперед Закону України «Про підприємництво» з внесеними до нього змінами та доповненнями) та Указів Прези­дента України.

Соціально-економічні перетворення, що здійснюються у пост-соціалістичних країнах, переслідують мету формування змішаної економіки. Нагадаємо, що сутність, ознаки та механізм функціо­нування сучасної змішаної економіки вже розглядались у темі «Економічна система сучасного капіталізму».

Структуру змішаної економіки неможливо визначити одно­значно. Існує кілька підходів до її трактування, але жоден з них не є вичерпним. Так, найбільш поширеним підходом до визна­чення структури змішаної економіки є характеристика її з боку поєднання різних форм власності. Структуру змішаної економіки часто визначають шляхом оцінки поєднання ринкового і держав­ного механізму її регулювання. Структуру змішаної економіки також розглядають крізь призму співвідношення економічних і позаекономічних основ у структурі сучасного суспільства. Існу­ють і інші підходи.

Змішана економіка базується на ринкових відносинах. Формуван­ня останніх зумовлене багатьма чинниками, серед яких необхідно ви­різнити насамперед приватну власність та вільне підприємництво.

Важливим завданням на шляху створення змішаної економіки є формування ринкової інфраструктури. Доцільно було б (у разі не­обхідності) звернутись до матеріалів теми «Інфраструктура ринку і капітал сфери обігу» з метою поновлення знань із загальних питань ринкової інфраструктури. Щодо процесу формування ринкової інфраструктури у перехідній економіці, то він має такі особливості:

• багато з інститутів ринкової інфраструктури створюються на «порожньому місці», тобто вони не мали аналогів у минулому (біржі, комерційні банки тощо);

• створення цих інститутів не завжди ґрунтується на належній правовій основі, що призводить до масових зловживань (один з найяскравіших прикладів — горезвісні фінансові «піраміди»);

• новостворені інститути не завжди чітко визначають своє мі­ сце у ринковій інфраструктурі, не завжди усвідомлюють і вико­ нують покладені на них функції;

• має місце непропорційність у виникненні та розвитку окре­ мих елементів ринкової інфраструктури. Скажімо, бурхливий розвиток мережі комерційних банків не корелюється зі станов­ ленням пенсійних фондів;

• багато інститутів ринкової інфраструктури діють мляво, ви­ сувають як головну мету проблему виживання.

Особливості ринкової трансформації економіки України мож­на звести до таких моментів:

1. вихідний стан ринкових перетворень — антипод ринку — планова економіка. Тому перехід до ринкових відносин здійснюється шляхом глибоких якісних перетворень попередніх відносин;

2. глобальний характер трансформаційних перетворень. Зміні підлягає все: відносини власності, спосіб розподілу ресурсів, мотивація, цілі і засоби економічного розвитку, елементи надбудови;

3. зростання ролі неекономічних чинників розвитку. Це передусім стосується правильності вибраного курсу економічних перетворень і засобів їх здійснення;

4. трансформаційний економічний спад, зумовлений значно мірою прорахунками у виборі курсу перетворень і засобів його реалізації;

5. необхідність налагодження принципово інших економічних відносин із країнами колишнього СРСР;

3. складність інтеграції України у світове господарство;

3. затяжна тривалість трансформаційного періоду порівняно низкою інших постсоціалістичних країн;

4. високий рівень тіньової економіки (понад 50 % ВВП) та засилля олігархічно-кланових структур.