- •Тема 1. Предмет і метод політичної економії
- •Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси
- •Тема 3. Економічна система суспільства
- •Тема 4. Відносини власності
- •Тема 5. Форми організації суспільного виробництва
- •Тема 6. Гроші
- •Тема 7. Витрати виробництва і прибуток.
- •Тема 8. Ринок: сутність, функції та умови формування
- •Тема 9. Класифікація ринків
- •Тема 10. Інфраструктура ринку і капітал сфери обігу
- •Звіт про прибутки та збитки а.Б. "Схід", на 01.10.2005р.
- •Тема 11. Домогосподарства
- •Тема 12. Підприємство і підприємництво
- •Тема 13. Капітал і наймана праця
- •Тема 14. Підприємництво в аграрній сфері
- •Тема 15. Держава та її економічні функції
- •Тема 16. Форми суспільного продукту в процесі відтворення
- •Тема 17. Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження
- •Тема 18. Економічне зростання та його чинники. Економічні цикли
- •Тема 19. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх державне регулювання
- •Тема 20. Господарський механізм у системі регулювання суспільного виробництва
- •Тема 21. Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи
- •Динаміка річної заробітної плати фабричного робітника в сша*
- •Тема 22. Економічна система сучасного капіталізму
- •Тема 23. Соціалістична економічна система та її еволюція
- •Тема 24. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік
- •Тема 25. Світове господарство
- •Тема 26. Форми міжнародних економічних відносин
- •Тема 27. Економічні аспекти глобальних проблем
Тема 23. Соціалістична економічна система та її еволюція
Основне завдання даної теми — ознайомитись з основними політекономічними вченнями щодо соціалістичної економічної системи і результатами їх практичного втілення в країнах колишньої світової системи соціалізму, передусім у Радянському Союзі. Саме цим визначається актуальність теми та її місце в курсі політичної економії.
Соціалізм — це не тільки ідея, а й практичний рух, пов'язаний з бажанням трудящих кардинально змінити суспільство. На всіх етапах еволюції соціалістичної ідеї вона ґрунтувалась на наукових знаннях, реалістичних передбаченнях, революційному романтизмі та елементах соціальної утопії. У спеціальній літературі виокремлюють такі основні етапи формування соціалістичного вчення. По-перше, це утопічний соціалізм. Його найбільш яскравими представниками були Т. Мор, Т. Кампанелла, А. К. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен та ін. Вони обґрунтовували ідею централізованої планової системи у масштабах країни, пояснювали
необхідність ліквідації приватної власності та всієї капіталісті ної системи; доводили правомірність організації розподілу працею і за потребами; робили спробу обґрунтувати органічк взаємозв'язок гуманізму і соціалізму.
Другий етап — перетворення соціалізму з утопії в науку, етап пов'язаний з формуванням об'єктивних передумов та для подальшої еволюції ідей соціалізму. Засновниками наукої соціалізму стали К. Маркс і Ф. Енгельс. Основою їх вчення є ■ про те, що: розвиток суспільства визначається економічними конами; буржуазні виробничі відносини ґрунтуються на експл) тації найманої праці, яка створює додаткову вартість, котра пр власнюється класом капіталістів. Капіталістичне виробництво^ своєму розвитку дедалі більше набуває суспільного характер який вступає в суперечність з приватною формою привласнені-Виробництво усуспільнюється, що передбачає необхідність ш нового регулювання його розвитку, узгодженої дії економічні суб'єктів, чому заважає приватна власність. Саме це визнач» марксистське трактування майбутнього суспільства — соціалі му. Третій етап історії соціалізму пов'язаний з кризою традиції них уявлень про нього і виробленням його нового бачення. Тоб необхідна «інвентаризація» накопиченого досвіду знань, їх пер осмислення. У першу чергу це стосується Марксової економічні моделі соціалізму, а також моделі, що була реалізована у країна соціалістичної системи.
Економічна модель Маркса і Енгельса відрізняється від моде лей утопічного соціалізму злагодженістю, цілісністю, узгоджеї стю основних елементів. Засновники марксизму уявляли, що основі націоналізованих засобів виробництва можна буде раціє нально організувати планомірне виробництво. Вони вважали, індивідуальна праця колективів, якщо вона здійснюється за заг ним планом, одержує визнання суспільства як корисна і необхй на до того, як вироблений продукт надійде до споживача. За мари сизмом, праця при соціалізмі і комунізмі носитиме безпосереднь суспільний характер і тому не потребуватиме визнання на ринк через акт реалізації товару. Суспільство заздалегідь веде облІ потреб по основних позиціях, в оптимальних пропорціях розпй діляє живу працю і матеріальні ресурси, розраховує рівень суспі1 льно необхідних витрат (планові ціни) з кожного виду продукцШ| визначає їх корисний ефект. Тому і стимулювання колективів окремих працівників відбуватиметься не за результатами коме ційної діяльності, а відповідно до кількості та якості витрачене ними праці. Працівники — колективні власники, господарі вирництва; вони нікому не продають свою робочу силу, адже перебувають в однаковому становищі стосовно загальнонародних засобів виробництва. Притаманна працівникам колективна заінтересованість у примноженні багатства забезпечить неухильне зростання продуктивності праці, підвищення ефективності суспільного виробництва. Головним соціально-економічним результатом колективної праці стане зростання добробуту і гармонійний розвиток особистості всіх членів суспільства.
Описану вище модель можна звести до шести ключових елементів, з яких один (економічне зростання і добробут) фіксує стратегічну мету соціалізму, а п'ять інших (суспільна власність на засоби виробництва; безпосередньо суспільна праця; планомірність; відмирання товарної форми робочої сили; розподіл за працею) — засоби її досягнення. У теорії соціалізму Маркса і Енгельса обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації відносин людини і суспільства. їх економічна модель має антирин-ковий характер. Соціалізм характеризується як устрій вільних і рівних асоційованих виробників [13]. Проте ця модель в процесі реалізації її на практиці відрізняється визначальною роллю держави в економіці, яка діє як головний організатор усіх господарських процесів. Ця модель дістала назву державного соціалізму.
Наступним етапом вивчення теми є ознайомлення з основними ознаками державного соціалізму. Економічна модель соціалізму, що була реалізована на практиці, — це грубе спотворення ідеї соціалізму, тому що в центрі її перебуває не людина, а держава. На основі монополізації власності держава виступила головним суб'єктом — організатором усіх господарських процесів: виробництва, розподілу, обміну та споживання.
Економічна система державного соціалізму — це економічний лад, який характеризується державною власністю практично на всі речові ресурси і ухвалою економічних рішень через центральне економічне планування.
Основні ознаки державного соціалізму.
Монополія державної власності веде до загального одер- жавлення економічної та інших сторін суспільства. Вона утвер джувалась як наслідок підміни реального усуспільнення вироб ництва формальним (зміна юридичної форми власності на засоби виробництва), що означає розподіл функцій управління і розпо рядження.
Відносини адміністративної залежності. Більшість під приємств позбавлені самостійності щодо формування програми, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо. Виробництво здійснюється за планом, управління базується на силі влади, тому замість економічних регуляторів господарських зв'язків використовуються адміністративні розпорядження. . 3. Надцентралізація суспільного виробництва. Через низьку ефективність виробництва і велику витратну частину бюджету держава концентрує високу частку виробленого продукту.
Бюрократизація управління. Бюрократизм — це суспільні відносини, що характеризують монополізацію функцій керівництва економічним і суспільним життям відокремленим колом осіб.
Жорстка залежність економіки від ідеології і політики. Ця проблема виникає через зрощування господарських і політичних структур, коли правляча партія глибоко монтована в економіку і діє як управлінське ядро економічної і політичної системи, як вищий ешелон адміністративної влади.
Самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду. Як неринкова система державний соціалізм розвивався за іншими законами, ніж світове господарство, тому для нього характерні замкненість, слабкий зв'язок зі світовим ринком. Без входження у світове співтовариство неможливо перейти до нор мальної ринкової економіки.
Особливої уваги заслуговує вивчення механізму функціонування «державного соціалізму». По-перше, його складовою є централізоване управління народним господарством. Керівництво одержавленою соціалістичною економікою здійснюється шляхом планування і оперативного управління. Воно забезпечує реалізацію народногосподарських планів, тобто перетворення їх у реальну дійсність.
Оперативне управління всіма галузями народного господарства здійснюється централізованими господарськими органами — міністерствами, а в межах галузі — виробничими об'єднаннями і головкомами чи комітетами міністерств.
По-друге, в одержавленій економіці деяке значення мають ринкові відносини. За одержавленої соціалістичної економіки зберігається категорія ринку, але його параметри обмежені тим, що відсутня така його основа, як приватна власність на засоби виробництва, вільна конкуренція, ринкове ціноутворення, ринок праці та ринки капіталів. Більшою мірою ринкові відносини охоплюють предмети споживання на стадії роздрібної торгівлі.
Ринок за одержавленого соціалізму регулюється планом: вищі органи затверджують підприємствам плани виробництва товарів та ціни на них, плани реалізації цих товарів по підприємствах сфери виробництва і торгівлі тощо. Підприємства, скуті планами та централізованими нормативами, позбавлені необхідної свободи при функціонуванні на ринку на засадах підприємництва.
Характерні ознаки командної економіки соціалізму наведені в табл. 23.1.
Таблиця 23.1
ХАРАКТЕРИСТИКА КОМАНДНОЇ ЕКОНОМІКИ
1 |,цііф.иі-юп<і>м економічна сиілсч.і |
||
Оіііойш риси |
Оиюі.ні нгрі'іі її н |
(Хітині ішло іімі |
♦ Державна власність |
• Більш стійка економіка |
> Формує безініціатив- |
на засоби виробництва |
• Більше впевненості в |
них і безвідповідальних |
♦ Державне плануван- |
майбутньому |
працівників, не зацікавле- |
ня всієї економіки |
• Менше нерівності в |
них у результатах праці |
♦ Адміністративні ме- |
суспільстві |
? Неефективність еко- |
тоди управління еко- |
• Мінімум життєзабез- |
номіки |
номікою |
печення гарантований |
> Диктат виробників |
♦ Відсутність економіч- |
всім |
над споживачами |
них стимулів до ефек- |
• Відсутність пробле- |
г Низький рівень жит- |
тивної роботи |
ми працевлаштування |
тя народу |
У другій половині 80-х рр. XX ст. почалась загальна криза соціалізму, яка охопила всі країни колишньої світової системи соціалізму. Загальна криза державного соціалізму — це крах соціалізму як моделі організації суспільної економіки у кожній окремій країні й у світовій системі. Цьому сприяла низка чинників. Серед них важливе місце посідає той факт, що економіка за державного соціалізму виступає як недостатньо ефективна, «витратна».
Основна причина деформації соціалізму пов'язана з одержав-ленням власності, коли держава опосередковує майже весь процес привласнення.
Загальна криза державно-монополістичного соціалізму виявляється також через: скорочення у другій половині 80-х рр. валового національного продукту і національного доходу; зневіру населення щодо прогресивності цього ладу; скорочення споживання матеріальних благ і послуг, зниження життєвого рівня; кризу фінансів і грошового обігу; зростання дефіциту державного бюджету, оптових і роздрібних цін; зовнішню заборгованість.
Радикальні перетворення економічного базису можливі тільки на основі перебудови відносин власності шляхом роздержавлення. Основою роздержавлення економіки є перехід від моно-орга-нізованої системи до різноманітності проявів економічного життя. Вирішальний момент у даному процесі — поява різних рівнів, форм і суб'єктів привласнення. Різноманітність форм власності і привласнення лежить в основі різноманітності форм господарсь-] кої діяльності, що створює сприятливі передумови для нормаль-і ного функціонування товарного виробництва. (Детально див.: І БеляевА. А. Механизм хозяйствования. — К., 1990. — Гл. 1.)
Аналіз показує, що економічну модель «державного соціаліз- \ му» не можна ототожнювати з принциповими ознаками Марксо- '■ вої моделі, де головними є: 1) ліквідація відчуження, 2) людина не засіб, а мета суспільного виробництва (всебічний розвиток особистості). Деякі з його положень підтвердилися:
наука стала продуктивною силою;
людина стала поряд з виробництвом як контролер і організатор;
відбувається інтелектуалізація, гуманізація праці, стирається різниця між фізичною і розумовою працею, між містом і селом;
на практиці широко використовується планомірність;
у розвинутих країнах реальністю є висока соціальна захищеність трудящих (забезпечення роботою, безкоштовні освіта і медичне обслуговування, соціальне і пенсійне забезпечення, гнучке регулювання доходів і т. д.).
Вихід нашого суспільства з історичного глухого кута вимагає глибоких перетворень у всіх сферах життя суспільства:
політичній — перехід від монополії на владу однієї партії до системи багатопартійної парламентської демократії;
економічній — роздержавлення і приватизація власності, становлення регульованої ринкової економіки;
- соціальній — проведення державою політики забезпечення рівних стартових можливостей і надійних соціальних гарантій за принципом: «Свободу — сильним, надійний захист — слабким!»;
• духовній — принциповий розрив з ідеологією і мораллю сталінізму і неосталінізму, оволодіння і засвоєння кращих досяг нень світової культури.