Недоговірні зобов'язання

Загальні положення про недоговірні зобов’язання Зобов’язання можуть виникати не лише з договорів, але і з інших правових підстав, наприклад односторонніх правочинів, завдання шкоди та безпідставного набуття, збереження майна. Вони відомі в юридичній літературі як недоговірні зобов’язання.

Правове регулювання недоговірних зобов’язань здійснюється окремим підрозділом 2 Розділу 3 ЦК України.

Недоговірні зобов’язання слід відмежовувати від договірних:

1. договірні зобов’язання виникають у разі укладення цивільно-правового договору (зокрема, договірна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання умов договору), а недоговірні в тому випадку, коли суб’єкти не знаходилися в цивільних правовідношеннях (однак правила про деліктну відповідальність поширюються й на завдання шкоди особою, з якою у потерпілого укладено договір, наприклад, відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (ст.1209-1211 ЦК України);

2. договірні зобов’язання - це завжди існуючі між сторонами зобов`язання, а недоговірні - це завжди новий юридичний обов`язок, а в деліктних зобов’язаннях він покладається на правопорушника замість невиконаного;

3. договірні зобов`язання є відносними, а недоговірні виникають з порушення абсолютних прав;

4. договірні зобов’язання регулюється як імперативними, так і диспозитивними нормами, а недоговірні - виключно імперативними;

5. у разі невиконання або неналежного виконання договірного зобов’язання можлива відповідальність як у формі відшкодування збитків, так і у формі сплати неустойки, штрафу, а недоговірні зобов’язання виступають тільки у формі відшкодування шкоди;

6. у договірних зобов’язаннях на розмір відповідальності впливає вина кредитора, а для зобов’язань із відшкодування шкоди має значення тільки умисел і груба необережність потерпілого та матеріальний стан заподіювача шкоди – фізичної особи.

Законодавець розрізняє наступні види недоговірних зобов’язань:

1. зобов’язання із публічної обіцянки винагороди;

2. зобов’язання із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;

3. зобов’язання із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

4. зобов’язання із створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

5. зобов’язання із відшкодування шкоди;

6. зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

В юридичній літературі зобов’язання із публічної обіцянки винагороди, із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення та із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи відомі як зобов’язання із односторонніх дій. При цьому, особливість таких односторонніх дій полягає в тому, що при їх здійсненні однією особою права, а інколи і обов’язки, виникають у іншої особи, внаслідок чого і формується зобов’язальне правовідношення.

Зобов’язання з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу За зобов’язанням з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо) (ч.1 ст.1144 ЦК України).

Правове регулювання зобов’язання здійснюється §1 гл.78 ЦК України.

Обіцянка винагороди має юридичне значення лише за наявності наступних ознак:

1. обіцянка винагороди повинна бути публічною, тобто бути сповіщеною у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб;

2. обіцянка винагороди повинна мати майновий характер, наприклад, сплата грошової суми, надання речі, туристичної путівки тощо;

3. умовою одержання винагороди є вказівка на результат, якого слід досягнути для одержання винагороди (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо);

4. обіцянка винагороди повинна дати можливість встановити, ким вона обіцяна.

Таким чином, публічна обіцянка винагороди є звернена до невизначеного кола осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення обумовленого результату тому, хто досягне цього результату.

За своєю юридичною природою публічна обіцянка винагороди є одностороннім умовним правочином. Підставою виникнення якого є складний юридичний склад, що містить елементи двох односторонніх правочинів – публічної обіцянки винагороди та відзив на нього у вигляді досягнення обумовленого результату. Вони мають зустрічний характер і повинні відповідати один одному, однак їх здійснення не означає укладення договору. При цьому обіцянка винагороди не є офертою, а досягнення результату – не є акцептом.

Суб’єктами зобов’язання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. При цьому особа, яка обіцяє винагороду є боржником, а той хто відізвався на таку обіцянку – кредитором.

До умов сповіщення публічної обіцянки винагороди законодавець відносить:

1. зміст завдання;

2. строк виконання;

3. місце виконання;

4. форма та розмір винагороди.

Зміст завдання полягає у здійсненні правомірної разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, які можуть вчинятися різними особами.

Строк виконання завдання може бути встановлений безпосередньо у об’яві. Якщо він не встановлений, то завдання вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови надання винагороди. При цьому, особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку із зміною завдання. Якщо у зв'язку зі зміною умов надання винагороди виконання завдання втратило інтерес для особи, яка приступила до його виконання до зміни умов, то ця особа має право на відшкодування понесених нею витрат (ст.1147 ЦК України).

У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її. При цьому, якщо завдання стосується разової дії, винагорода виплачується особі, яка виконала завдання першою, а якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну.

Зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди припиняється у разі:

1) закінчення строку для передання результату;

2) передання результату особою, яка першою виконала завдання.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду, згідно ч.2 ст.1149 ЦК України, має право публічно оголосити про припинення завдання (право відступу). Однак така відміна не повинна порушувати інтереси потенційних пошукачів. Тому законодавець передбачає положення за яким особа, яка понесла реальні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування.

Зобов’язання з публічної обіцянки винагороди з оголошенням конкурсу За зобов’язанням з публічної обіцянки винагороди з оголошенням конкурсу особа (замовник конкурсу) має право оголосити конкурс (змагання) для необмеженого кола осіб для визначення кращого з виплатою йому винагороди.

Правове регулювання зобов’язання здійснюється §2 гл.78 ЦК України.

Зобов’язання з публічної обіцянки винагороди з оголошенням конкурсу характеризуються такими ознаками:

1. обіцянка винагороди за досягнення визначеного засновником конкурсу результату повинна бути публічною, тобто зверненим до необмеженого кола осіб через засоби масової інформації або іншим чином. За цією ознакою конкурси поділяються на відкриті (запрошуються до участі усі бажаючі) та закриті (запрошуються до участі персональні учасники);

2. обіцяна винагорода являє собою премію, яка виплачується переможцю конкурсу за досягнутий результат незалежно від його права на одержання інших видів винагороди за працю;

3. винагорода обіцяється лише за найкращий досягнутий результат. Тому змагання повинно бути визнано недійним, якщо представлено лише один результат (робота) або однією особою представлено декілька робіт.

Суб’єктами зобов’язання є засновники конкурсу та учасники конкурсу.

Засновник конкурсу зобов’язаний:

1. повідомити про умови конкурсу одночасно з оголошенням про конкурс або персонально кожному, хто виявив бажання брати участь у ньому;

2. прийняти представлені учасниками конкурсу роботи та їх розглянути;

3. виплатити переможцю конкурсу винагороду.

Умови конкурсу можна умовно поділити на обов’язкові та факультативні. Так, до обов’язкових законодавець відносить: а) предмет конкурсу; б) вид винагороди (сума премії) за кожне призове місце.

Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо. При цьому засновник конкурсу повинен описати завдання з визначенням вимог до результату, певної дії, роботи, які він бажає одержати.

Винагорода може бути визначена як у грошовій сумі, так і в іншій матеріальній цінності. Крім того, засновник може передбачити в умовах конкурсу надання переможцеві лише морального заохочення.

В умовах конкурсу (факультативні) можуть зазначатися також: а) кількість призових місць; б) строк подання творів на конкурс чи виконання певної дії тощо. Щодо строку подання творів на конкурс чи виконання певної роботи, то він повинен бути визначений з урахуванням можливості реально виконати конкурсне завдання. При цьому засновники можуть визначати як остаточні, так і проміжні строки. Однак строк подання творів на конкурс чи виконання роботи не є істотною умовою оголошення конкурсу, тому визнати недійсним таке оголошення неможливо.

В процесі проведення конкурсу може виникнути необхідність внести зміни до оголошених умов конкурсу або навіть його відмінити. Законодавець наділяє засновника конкурсу такими правами (ст.ст.1152-1153 ЦК України), однак за умови дотримання певних вимог. Так, внесення зміни умов конкурсу можливе: а) лише до початку конкурсу; б) про зміну має бути оголошено в тому ж порядку, в якому було оголошено конкурс. При цьому, якщо у зв'язку зі зміною умов конкурсу участь у ньому для особи втратила інтерес або стала неможливою, то ця особа має право на відшкодування засновником витрат, які були понесені нею для підготовки до участі в конкурсі.

Засновник конкурсу має право відмовитися від його проведення, якщо проведення конкурсу стало неможливим за обставин, які від нього не залежать. А в разі відмови засновника від проведення конкурсу з інших підстав учасник конкурсу має право на відшкодування витрат, які були ним понесені для підготовки до участі у конкурсі.

Право на одержання винагороди (премії) виникає лише у переможця конкурсу.

Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату. Процедура визначення переможця встановлюється засновником конкурсу. При цьому проводити оцінку представлених на конкурс результатів може засновник конкурсу як самостійно, так і спеціально створивши для цієї мети конкурсну комісію.

За результатами конкурсу приймається рішення. Якщо рішення приймається конкурсною комісією, журі, то воно повинно бути затверджене засновником конкурсу. Наприклад, за наслідками оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які подані на конкурс, засновник конкурсу (конкурсна комісія, журі) може прийняти рішення про:

1) присудження усіх призових місць та нагород (премій), які були визначені умовами конкурсу;

2) присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено декілька, та нагород (премій);

3) відмову у присудженні призових місць, якщо жодна із робіт, поданих на конкурс, не відповідає його вимогам;

4) присудження заохочувального призу та (або) нагороди (премії) (ст.1155 ЦК України).

Про результат конкурсу його засновник повинен оголосити в тому ж порядку, в якому було оголошено конкурс.

Учасники конкурсу можуть оскаржити у суд прийняте рішення про результати конкурсу на загальних підставах.

Після визначення переможця конкурсу засновник зобов’язаний видати йому передбачену умовами конкурсу винагороду (премію) і у встановлені строки, а переможець має право вимагати виконання свого обов’язку від засновника конкурсу (ч.1 ст.1156 ЦК України).

Результати представлених на конкурс робіт, крім того, що вони були предметом конкурсного змагання, вони мають товарну цінність (або естетичну цінність для автора даної роботи). Тому законодавець врегулював відносини щодо результатів конкурсу в ст.ст.1156 ЦК України. Так, якщо предметом конкурсу був результат інтелектуальної, творчої діяльності, то засновник конкурсу має право подальшого їх використання лише за згодою переможця конкурсу. При цьому, засновник конкурсу має переважне право перед іншими особами на укладення з переможцем конкурсу договору про використання предмета конкурсу.

Відповідно до ст.1157 ЦК України, засновник конкурсу повинен повернути речі, подані на конкурс, їх власникові. При цьому, умова конкурсу, за якою засновник конкурсу не повертає його учаснику річ, подану на конкурс, є нікчемною.

Засновник конкурсу може залишити у себе річ, подану на конкурс, лише: а) за згодою учасника конкурсу; б) якщо учасник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явив вимогу про її повернення; при цьому учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс. Крім того, засновник конкурсу може набути право власності на річ, подану на конкурс, якщо вона не була подарована засновникові конкурсу або куплена ним, за набувальною давністю.

Зобов’язання із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення За зобов’язанням із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення особа вчиняє дії, спрямовані на попередження, усунення або зменшення небезпеки настання невигідних майнових наслідків для майнових інтересів іншої особи без її доручення.

Правове регулювання зобов’язання здійснює Глава 79 ЦК України.

Суб’єктами зобов’язання є особа, що здійснює дії без доручення в інтересах іншої особи, та особа, в інтересах якої вчиняються такі дії.

Предметом зобов’язання є вчинення дій в інтересах іншої особи без доручення. Таким поняттям охоплюються як фактичні (виконання термінових ремонтних робіт, сплата квартирної плати, внесення податкових або інших обов’язкових платежів тощо), так і юридичні дії (вчинення та виконання правочинів та інших юридичних актів). При цьому, дії повинні вчинятися добровільно без правової підстави (договору або згоди укласти договір у майбутньому), однак дотримуючись відповідних правил про доручення.

Зміст зобов’язання із вчинення дій в інтересах іншої особи без доручення становлять права та обов’язки сторін.

Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов’язана:

1. при першій нагоді повідомити її про свої дії. При цьому, якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір. Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, то вона зобов'язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана взяти на себе всі обов'язки, пов'язані із вчиненням цих дій, зокрема обов'язки щодо вчинених правочинів (ст.1158 ЦК України);

2. негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано (ст.1160 ЦК України).

Основним обов’язком особи, в інтересах якої вчиняються такі дії є обов’язок відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Вона має право відмовити у відшкодуванні, якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення при першій нагоді не повідомила її про свої дії.