Зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави

За зобов’язанням із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (ч.1 ст.1212 ЦК України).

Правове регулювання здійснюється Главою 83 ЦК України.

Підставами виникнення зобов’язання може бути:

1. набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;

2. підстава, на якій було набуте майно, згодом відпала.

При цьому, не має значення чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Суб’єктами зобов’язання є особа, яка безпідставно набула або зберегла майно (боржник) та особа, яка має право одержати від боржника безпідставно набуте або збережене майно (кредитор).

Об’єктом зобов’язання є дії безпідставно збагаченого боржника щодо повернення потерпілому (кредитору) безпідставно набутого або збереженого.

Законодавець розрізняє такі види зобов’язань із безпідставного збагачення:

1. зобов’язання із безпідставного набуття майна, тобто майно набувача збільшується, а майно потерпілого зменшується (помилкове повторне виконання зобов’язань, помилкова поставка товарів на адресу неналежного набувача, оплата рахунку за послугу, яку фактично не отримали, збільшення майна внаслідок стихійного лиха, повернення позикових коштів не тому кредитору тощо);

2. зобов’язання із безпідставного збереження майна, тобто збереження майна з боку набувача і зменшення або не збільшення майна з боку потерпілого (несплата послуг, якими фактично скористався набувач, виконання зобов’язання замість третіх осіб, несплата набувачем коштів потерпілому за користування майном, яке взяв потерпілий в оренду тощо).

Зобов’язання із безпідставного збагачення ще називають кондикційними (від лат. condictio indebiti – повернення помилково втраченого) і відносять до охоронних, недоговірних за юридичною природою. Вони є своєрідним універсальним інститутом захисту цивільних прав та інтересів, у зв’язку з цим він застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч.2 ст.1213 ЦК України).

Змістом зобов’язання є право потерпілого вимагати повернення безпідставного збагачення від боржника та обов’язок останнього повернути безпідставно набуте або збережене потерпілому. Так, набувач зобов'язаний:

1. повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а у разі неможливості - відшкодувати його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст.1213 ЦК України);

2. відшкодувати всі доходи, які він одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави, і з цього часу він відповідає також за допущене нею погіршення майна (ч.1 ст.1214 ЦК України);

3. сплатити проценти у разі безпідставного одержання чи збереження грошей за користування ними (ч.2 ст.1214 ЦК України)

При цьому, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

Законодавець передбачає випадки, коли не підлягають поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Однак, така заборона діє лише за умов відсутності: а) рахункової помилки; б) недобросовісності з боку набувача.

1 Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 1 грудня 1994 року // ВВРУ. – 1995. – №1. – Ст.1.

2 Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року // ВВРУ. – 1991. – №53. – Ст.793.

3 Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 року // ВВРУ. – 1996. – №49. – Ст.272.

4 Про судоустрій: Закон України від 7 лютого 2002 року // ВВРУ. – 2002. – №27. – Ст.180.

5 Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення: Закон України від 13.12.2001 р. // Урядовий кур’єр (Орієнтир). – 2002. - № 9 (№ 2).

6 Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 08.02.1995 р. // ВВРУ. – 1995. - №12. – Ст.81.

7 Див.: Про затвердження переліку професійних захворювань: Постанова КМ України від 8 листопада 2000 року №1662 // ОВУ. – 2000. - №45. – Ст..1940.

8 Під поняттям “професійна працездатність” слід розуміти здатність особи до виконання певної роботи, виконання якої потребує певної кваліфікації. Так, наприклад, у випадку, коли піаніст втратив великого пальця, то вважається, що він втратив свою професійну працездатність на 100%. Відсоток втрати професійної працездатності особи встановлюється медико-соціальною експертизою і на підставі цього особа визнається інвалідом І, ІІ або ІІІ групи.

9 Під поняттям “загальна працездатність” слід розуміти здатність особи до виконання будь-якої некваліфікованої роботи взагалі, яка не потребує спеціальних знань та навичок. Відсоток втрати загальної працездатності особи встановлюється медико-соціальною експертизою.

10 Умови та порядок відшкодування такої шкоди встановлюються - Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням: Закон України від 18 січня 2001 року // ВВРУ. – 2001. - №14. – Ст.71.

11 Діяльність МСЕК та порядок проведення експертиз регламентується на сьогодні: Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності: Постанова КМ України від 4 квітня 1994 року №221 та Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою КМ України від 22 лютого 1992 року №83.

12 Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 року // ВВРУ. – 1999. - №46-47. – Ст.403.

13 Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 року // ВВРУ. – 1999. - №46-47. – Ст.403.

14 ЦК УРСР 1964 року передбачав встановлення мінімуму компенсації моральної шкоди в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

40