39. Поняття, структура правосвідомості.

Правова свідомість (правосвідомість) – це специфічна форма свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його роль і місце щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей. Правосвідомість суспільства складається з трьох елементів: 1). Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображають теоретичне (наукове) ставлення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, до юридичного упорядкування суспільних відносин. 2). Правова психологія характеризує ставлення до правових явищ з боку окремих індивідів, вона утворюється стихійно на основі безпосереднього відображення суб’єктами правової поведінки у вигляді індивідуальних правових переживань, почуттів, емоцій, оцінок і т.д.. 3). Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки.

Структуру правової свідомості становлять три складові: правові знання, правові оцінки, правові установки. Правосвідомість в особи виникають не сама по собі, а як результат процесу її правової соціалізації. Однією з найважливіших форм правової соціалізації є правове виховання, складовими якого є юридичні види навчання, правова пропаганда й агітація самовиховання.

40. Способи тлумачення.

Тлумачення норм права означає переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу й доступну мову конкретних понять і висновків. Види тлумачення права:

1. за своїм змістом тлумачення поділяється на:

А) Буквальне тлумачення (зміст норми права відповідає її словесному виразу).

Б) розширювальне (розповсюджене) тлумачення (зміст норми права ширше її буквального значення).

В) Обмежувальне тлумачення (зміст норми права вужче її буквального значення).

2. За суб’єктами (за юрид. силою):

А) офіційне тлумачення:

- нормативне тлумачення,

- казуальне тлумачення.

Б) неофіційне тлумачення:

- доктринальне (наукове),

- компетентне (професійне),

- повсякденне (буденне).

41. Поняття, основні завдання та функції правової культури.

Правова культура – це своєрідна система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу й відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

42. Поняття законності.

Законність – один з основоположних принципів діяльності держ. органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Законність розглядається у двох аспектах:

- законність як правовий режим точного і неухильного здійснення законів та інших нормативно – правових актів сіх сферах державного і суспільного життя;

- законність як існування належного та ефективного та контролю за неухильним дотриманням приписів правових норм , виявлення правопорушень і притягнення винних у їх здійсненні до юридичної відповідальності.

43.Вимоги законності.

Вимоги законності (те, чого вимагає законність) відображають її спрямованість, обумовлену змістом норм права. На відміну від принципів, які виражають зміст законності, діють у всіх її сферах, стосуються всіх видів діяльності будь-яких суб'єктів суспільних відносин, вимоги законності пов'язані з окремими видами діяльності певних суб'єктів. Вони є юридичними умовами (правилами) втілення в життя принципів права.

Розглянемо вимоги законності у сфері правотворчості і реалізації права.

Вимоги законності в правотворчості:

1) забезпечення відповідності змісту закону потребам життя. Для цього необхідно створювати закони на науковій основі, на основі рекомендацій і узагальнень учених;

2) забезпечення верховенства закону щодо інших правових актів, тобто додержання субординації в нормативних актах (наприклад, укази президента повинні відповідати законам, акти уряду — указам президента);

3) забезпечення своєчасного створення закону і його скасування з додержанням певної процедури;

4) забезпечення стабільності правових актів, більш тривалого строку 'їх чинності, за винятком тих, які жадаються на певні строки (наприклад, закон про бюджет на рік);

5) видання правових актів у тій формі, яка передбачена законом, з усіма необхідними для цього реквізитами.

Вимоги законності у сфері реалізації права:

1) наявність спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (додержання і виконання обов'язків, наявність можливостей для здійснення суб'єктивного права);

2) гарантоване якісне застосування права з урахуванням усіх обставин;

3) правильне тлумачення правових норм;

4) стабільність судової практики та ін.

44.Гарантія законності.

Принципи законності – це ті основні начала, керівні ідеї і основоположні вимоги, що розривають її сутність, основу її змісту як обов’язкового режиму державного та суспільного життя.

ПРИНЦИПИ:

1). верховенство закону в системі нормативно –правових актів;

2). нерозривний зв’язок, підпорядкування, зумовленість законності режимом демократії;

3). обов’язковість вимог законності для всіх громадян, посадових осіб .державних органів і громадських організацій;

4). забезпечення верховенства закону в системі правових актів;

5). зв’язок законності із загальною та правовою культурою населення, посадових осіб;

6). неприпустимість протиставлення законності та доцільності;

7). єдність законності;

8). встановлення дієвого контролю і нагляду за дотриманням законності;

9). участь мас у діяльності із забезпечення законності;

10). притягнення до юридичної відповідальності за правопорушення лише при наявності вини за його споєння;

11). невідворотність юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.

45.Поняття і ознаки правопорядку

. Правопорядок – це система спільних відносин, будь – яких інших дій, що мають правове значення здійснюється в суспільстві відповідно до вимог норм права. Правопорядок пов’язаний з реалізацією правових норм. 46. Функції правопорядку.

47. Поняття та види правопорушень.

Правопорушення – це суспільно шкідливе, винне протиправне діяння, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність.

Види правопорушень:

1). Злочини – це суспільно небезпечні, протиправні, винні й карні діяння, які вчиняють чи можуть вчиняти суттєву шкоду певним суспільним відношенням, що охороняється кримінальним законом.

2). Провини – це правопорушення, що порушують приписи інших, крім Кримінального Кодексу, норм права і не досягають рівня суспільної небезпеки.

Види провин:

1). Адміністративні – порушення, які посягають на суспільні відносини, пов’язані із здійсненням держ. Управління (адміністративне, фінансове, аграрне право);

2). Дисциплінарні – правопорушення, що здійснюються у сфері трудових, службових відносин, шкодять порядку діяльності трудових колективів, порушують трудову дисципліну, тому утрудняють виконання їх виробничих функцій.

3). Цивільно – правові провини – це – правопорушення, що здійснюються у сфері майнових і певних немайнових відносин.

48. Склад правопорушень.

Склад правопорушень – це сукупність передбачених у законі ознак, при наявності яких діяння визначається правопорушенням. Елементи складу правопорушень: - об’єкт – це ті суспільні відносини, які охороняються правом і на які дане правопорушення посягає , - суб’єкт – це особа яка вчинила правопорушення, - об’єктивний бік правопорушення – це зовнішнє вираження протиправного діяння, те як воно виявилось у реальній дійсності. Елементи об’єктивного боку правопорушень – це час, місце, спосіб його вивчення, причинний зв’язок між скоєним діяння і шкідливими наслідками – результат його діяння, - суб’єктивний бік правопорушення – характеризує внутрішнє психологічне ставлення суб’єкту до вивченого протиправного діяння та його наслідки (вина, умисел, необережність).

49.Деформації правосвідомості.

Деформація правосвідомості — це її перекручування, "руйнування" позитивних ідей, установок, почуттів та переконань.

Види деформації правосвідомості такі.

1. Правовий інфантилізм — несформованість, недостатній рівень правових знань за особистої впевненості у власній високій професійній юридичній підготовці.

2. Правовий дилетантизм — вільне поводження із законами або з оцінками юридичної ситуації не через корисливі мотиви, а через недбалість ставлення до юридичних цінностей.

3. Правовий ідеалізм — гіпертрофоване уявлення про роль юридичних засобів при вирішенні соціально-економічних, політичних та інших завдань.

4. Правовий нігілізм — заперечення соціальної цінності права, свідоме ігнорування вимог закону, різко критичне ставлення до вимог дотримання права та поваги до нього.

Правовий нігілізм українського суспільства має глибоке історичні коріння. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, викорінення національної самобутності народу — все це "вбивало будь-яку повагу до законності" в Російській державі, до складу якої протягом століть входила більшість території України.

Правовий нігілізм в Україні за часів СРСР — результат певної деформації правосвідомості та правового регулювання того періоду.

У СРСР правовий нігілізм мав дві форми:

1) теоретичній (ідеологічній), коли на державному рівні обґрунтовувалися ідеї про відмирання держави і права при соціалізмі, що принижувало роль права в суспільному житті, про перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини, про перевагу постанов Комуністичної партії перед законами, про вторинність права та ін.;

2) практичній, коли згідно з офіційною ідеологією було накопичено велику кількість нормативних актів, які або були морально застарілими, або містили декларації та лозунги, неясні та нечіткі формулювання, або суперечили один одному. Це призвело до правової деградації суспільства, до зневіри у право, до зневаження ним; встановлені державою норми права не виконувалися самими ж органами держави та посадовими особами, що спричинило появу відомчого нігілізму; правозастосовчі та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності перед правом та законом.

Нині причинами (крім економічних, політичних та інших) прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

• невпорядкованість законодавства, його нестабільність та наявність суперечностей;

• низьку правову культуру в суспільстві;

• слабкість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін.

Спеціальними засобами, які можуть сприяти подоланню правового нігілізму, можна назвати:

1) якість законів та інших нормативних актів; забезпечення належної ролі законів у системі нормативних актів; наявність стабільності та одноманітності в регулюванні суспільних відносин;

2) авторитет державної влади та відпрацьованість механізму її дії; наявність розвиненої державної структури, що здатна забезпечити виконання права; удосконалення системи правоохоронних органів та правозастосовчої діяльності; зміцнення законності; підвищення ролі судів;

3) високий рівень правосвідомості, який би дозволяв працювати закону: збереження самобутності правової культури; поліпшення системи правової інформації, професійного навчання та виховання юристів тощо.

50. Юридична відповідальність: поняття, ознаки, види.

. У сучасному правознавстві розрізняють перспективну та ретроспективну юридичну відповідальність.

Перспективна (позитивна) юридична відповідальність – це сумлінне (відповідальне) виконання суб’єктом усіх правових приписів

Ретроспективна (негативна) юридична відповідальність – полягає в закріпленому в законі обов’язку правопорушника перетерпіти з боку держави певні негативні наслідки (санкції) за скоєне ним правопорушення.

Види юридичної відповідальності:

1). Кримінальна відповідальність настає за вчинення злочину і передбачає найбільш жорстокі заходи (застосовується тільки у судовому порядку);

2). Адміністративна відповідальність (передбачає штрафи, втрати спеціальних прав, попередження); застосовується органами державного управління до осіб, які не підпорядковані їм по службі, і в судовому порядку;

3). Цивільна відповідальність (за порушення обов’язків, що зазначені у договорах, інших умовах. У разі заподіяння шкоди здоровлю чи майну особи), вирішується судом, арбітражем або адміністративними органами держави;

4). Дисциплінарна відповідальність здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств і установ внаслідок порушення правил внутрішнього розпорядку. Вона накладається згідно з нормами трудового законодавства. Притягнення до юридичної відповідальності здійснюється на основі акта застосування норми права.

51. Функції права.

Функції права - це напрямки його впливу на суспільні відносини.

Розрізняють наступні основні функції права:

1) регулятивні (напрямку правового впливу, націлені на впорядкування суспільних відносинах, введення їх у певні рамки), які у свою чергу підрозділяються на:

а) регулятивно-статическую (виражається в закріпленні певних суспільних відносин);

б) регулятивно-динамическую (виражається в розвитку певних суспільних відносин);

2) охоронна (виражається в охороні певних суспільних відносин, забезпеченні їхньої недоторканності й одночасному витисненні відносин конфронтуючих охоронюваним)

Існують і інші функції:

а) інформаційна (право - джерело знань про державно організоване суспільство й правовий статус особистості, волі законодавця, вираженої в юридичний нормах і т.д.);

б) оріентаційная (право - джерело знань про механізм держави, про що дозволяє або забороняє формах, щоМ

в) оцінна (право - критерій оцінки поводження як правомірного або протиправного);

г) виховна (право - фактор, що впливає на формування поведінкових установок особистості).

52. Акти п Акт застосування права — це такий правовий акт, у якому формально закріплюється рішення державного органу в конк­ретній юридичній справі. Він являє собою різновид юридичних актів на відміну від правових приписів і має такі ознаки:

а) видасться компетентними державними органами чи поса­довими особами в процесі правозастосовної діяльності, має дер­жавно-владний характер. Відмова від їх виконання або неналеж­не виконання можуть тягти за собою юридичну відповідальність: дисциплінарну, адміністративну, майнову, кримінальну;

б) спрямований на реалізацію вимог правових норм, оскільки конкретизується їх загальний характер щодо певних життєвих ситуацій;

в) адресований конкретним особам (персоніфікований), фіксує їхні суб'єктивні права, обов'язки і міру юридичної відповідальності, направлений на індивідуальне регулювання суспіль­них відносин (конкретної життєвої ситуації);

г) акти застосування норм права вичерпуються виконанням, хоча правові стани, що породжуються ними, можуть мати тривалий характер (наприклад, рішення про призначення пенсії);

ґ) правозастосовні акти на відміну від нормативно-правових актів не можуть мати зворотної сили в часі.

Офіційний характер правозастосовного акта потребує його виконання за відповідною формою. Обов'язковими елементами правозастосовного акта є: назва, заголовок, дата та місце, де він був виданий, назва органу або посадової особи, яка видала акт, підписи уповноважених осіб. Структура акта застосування норм . права містить описову, мотивовану і резолютивну частини. Він повинен викладатися ясною, чіткою, дохідливою мовою, що не дозволяє подвійного тлумачення, містити терміни, передбачені чинним законодавством. У тексті не бажано застосування інозем­ної, архаїчної та вузькоспеціальної термінології, неблагозвучних або непоєднуваних словосполучень (наприклад, «живий грома­дянин», «тваринний організм»).

Класифікація правозастосовних актів здійснюється за такими підставами: