15.Соціологічна теорія права.

Соціологічна теорія права зародилась у середині XIX ст. її представниками були Є. Ерліх, Р. Паунд, Г. Гурвіч, С. Муромцев. Ця теорія виходить із системного та функціонального призначення права, з його взаємозв'язку із суспільством і зумовленості фактичними сус-пільними відносинами. Право розглядається не як система абстракт-них і формальних норм, а як система фактичних правовідносин. При-хильники цієї теорії закликають до гнучкості права і виступають проти чіткості правової термінології та юридичних конструкцій. На їх думку, необхідно розділяти право та закон. Право втілюється не в природних правах і не в законах, а в реалізації останніх. Під правом розуміють юридичні дії, юридичну практику судових та адміністрати-вних органів, правопорядок тощо. Тобто робиться акцент не на тому, що є право, а на тому, як воно діє. Звідси інша назва цієї доктрини — теорія «живого права», яку наповнюють судді, приймаючи відповідні рішення та діючи при цьому як суб'єкти правотворчості.

16.Марксистська теорія права.

Марксистська (класова) теорія права (середина ХІХ-ХХ ст.ст.), представниками якої були К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, трактувала право як піднесену до закону волю пануючого класу, зміст якої визнача-ється матеріальними умовами життя цього класу. Тобто право, за цим вченням, — суто класове явище. Право є частиною надбудови над економічним базисом суспільства. Цей базис визначає зміст права, в той же час право здійснює зворотній вплив на економіку та суспільне життя.

У радянські часи існували різні інтерпретації марксистської тео-рії права, як правило, переважав соціологічний (П. Ступка) та, частко-во, психологічний (I. Рейснер) підхід. Але з 1938 року право стало ототожнюватись з законом, визнаватись похідним від держави, проду-ктом її діяльності, обов'язкової класовості і орієнтації на примус у праві, заперечення його загально-соціальної цінності.

Позитивним у цій теорії є те, що вона звертає увагу на наявність у права певної соціальної бази, його матеріальну обумовленість, тіс-ний зв'язок права з державою, обґрунтування положення про можли-вість забезпечення з допомогою права юридичної рівності людей.

Теорія інтегративної юриспруденції подається у вченні Д. Хол-ла. Він спробував створити сучасне, єдине уявлення про право шляхом поєднання окремих концепцій теорій природного права, позитивістсь-кої, нормативістсько-соціологічної теорій права. Д. Холл намагається примирити представників різних шкіл щодо питання про джерела пра-ва, вважаючи джерелами права законодавчу діяльність держави і право-творчу діяльність суду.

Недоліками цієї теорії є те, що була здійснена спроба механіч-ного поєднання елементів різних концепцій права, відсутність чітких характерних ознак, розмитість поняття права.

17. Інтегративний підхід до праворозуміння.

18.Співвідношення держави і права.

Сьогодні існує плюралізм думок щодо поглядів на взаємозвязок держави і права. Сформовані дві основні протилежні теоретичні позиції по цій проблемі. «Етатично-тоталітарна концепція виходить з того, що держава вище і важливіше права, що вона створює право і використовує його як інструмент своєї політики. Ліберальна концепція базується на природно-правовій теорії, відповідно до якої право вище і важливіше держави.  Роль держави в забезпеченні права: 1) держава забезпечує саме буття, існування права: а) завдяки державі формується право;б) держава надає праву юридичні форми через юридичний прецедент, нормативний акт, правовий звичай;в) держава визначає юридичну потребу в регулюванні тих чи інших суспільних відносин;г) санкціонує уже сформовані норми (звичаї, релігійні норми) надаючи їм загальнообов’язкового характеру (мусульманське право);д) держава сприяє розвитку права (вдосконалює види і типи правового регулювання, юридичну техніку, систематизує законодавство);е) забезпечує реалізацію права (через свої органи, контроль тощо);є) держава забезпечує охорону права та пануючих правових відносин як ненасильницькими методами (переконання, стимулювання) так і шляхом примусу;ж) держава здійснює дієву ідеологічну підтримку права (пропаганда законності, правомірної поведінки). 2. В діяльності держави:а) право закріплює основи конституційного ладу: форму правління держави, державний устрій, засоби здійснення державного режиму; б) право оформлює, закріплює структуру державних органів, їх повноваження, характер зв’язків, компетенцію;в) право є засобом здійснення держ.політики, воно вводить її у законні межі, рамки;г) право визначає межі втручання держ. особисте життя та життя гром. с-ва;д) право встановлює (закріплює) правові та інші методи державного керівництва, контролю, форми та межі державного примусу. Таким чином, право «пов’язує» державу, обмежує її діяльність в інтересах особистості і громадянського суспільства, завдяки чому в державах соціально-демократичної орієнтації реалізовується принцип верховенства права (вчення про правову державу). Правова держава – це держава, в якій панують закони, що ґрунтуються на заг.-людських цінностях і гарантують реальну можливість кожній людині ефективно здійснювати і захищати свої права і свободи. Основні ознаки правової держави: 1) Це держава, в якій панує правовий закон як міра свободи, рівності і справедливості в суспільстві;2) В такій державі закони виражають волю переважної більшості або всього населення країни;3) Взаємна відповідальність особи і держави, її органів і посадових осіб;4) Врегулювання відносин між особою і державою на основі загальнодозволеного (підходу) типу правового регулювання за принципом «особі дозволено чинити все, що не заборонено законом»;5) Високий рівень правосвідомості та правової культури політичної еліти, громадян та державних службовців, їх високий професіоналізм;6) Високодосконала та ефективна судова система законодавства;7) Досконала всебічно розвинена системи законодавства;8) Вичерпне врегулювання правового статусу людини і громадянина та забезпечення його ефективної реалізації (юридична захищеність особи), шляхом створення досконалого механізму захисту та забезпечення прав і свобод;