Система права — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави.

Існує кілька класифікацій системи права:

1. за призначенням виділяють матеріальне і процесуальне право. Норми матеріального права безпосередньо регулюють суспільні відносини (наприклад, цивільне право, кримінальне право), тоді як норми процесуального права встановлюють порядок застосування норм матеріального права (наприклад, цивільно-процесуальне право, кримінально-процесуальне право).

2. за характером регульованих відносин — приватне і публічне право.

3. за формою права — звичаєве, прецедентне, договірне і статутне (інша назва право законів, кодифіковане, декретне право)право.

Отже, структура системи права — це об'єктивно зумовлена внутрішня організація права певної держави, яка полягає в єдності й погодженості всіх юридичних норм держави та в їхньому розподілі за галузями та інститутами права.

Основними елементами структурисистеми права є 1) правові (юридичні) норми, 2) інститути права, 3) галузі права.

31. Норма права та система нормативного акту.

32. Основні вимоги правозастосування.

Механізм правозастосування складне структурне утворення, яке включає наступні елементи:

1) владну діяльність компетентних органів і осіб по здійсненню своїх повноважень;

2) діяльність, направлену в сферу суспільних відносин інших суб"єктів права;

3) надання їм допомоги і створення умов для нормального використання прав, виконання обв"язків, дотримання основних вимог;

4) здійснення примусового впливу на суб"єктів права з метою підпорядкування їх поведінки вимогам закону.1

Такий підхід до розуміння механізму правозастосування в цілому правильний, але він звужує зміст процесу правозастосування. Без попередніх положень неможливо правильно і ефективно застосовувати правові норми.

----------------------------------------------------

1Див.: Зуев Л.Б. Правоприменение: его механизм, понятие.- Тезисьі докладов Межреспуб. научн.-практич. коференции. "Проблемьі обеспечения законности в механизме правоприменения". - Волгоград, 1990. ст. - 9-10.

В механізм правозастосування повинні входити також суб"єкти правозастосувальної діяльності, без яких неможливий процес реалізації права. Дані суб"єкти повинні мати високий рівень професійної підготовки, професійну правосвідомість і високий рівень правової, політичної і моральної культури, вміти правильно застосовувати правові норми і приймати правильні рішення.

Вся діяльність суб"єктів зводиться до певних етапів або стадій процесу застосування правових норм. Таким чином, в механізм правозастосування необхідно включити і основні стадії правозастосувальної діяльності.

В теоретичній літературі по-різному розглядають цей процес і виділяють в одних випадках три, а в інших - шість стадій. В даній курсовій роботі ми розглянемо два варіанти стадій застосування правових норм.

Найбільш доцільно виділити шість стадій, оскільки всі вони мають самостійне і важливе значення в процесі правозастосувальної діяльності. До них можна віднести:

1) аналіз і вивчення фактичних обставин справи, встановлення юридично значимих фактів і їх оцінка;

2) вибір нормативного акта відповідної норми права, яку належить застосувати до них;

3) перевірка справжності і правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми;

4) аналіз змісту і тлумачення правової норми;

5) прийняття рішення по справі і оформлення в індивідуальному акті застосування правових норм;

6) доведення цього рішення до суб"єктів, яких вони стосуються, і його виконання, використання або дотримання.

33. Поняття, ознаки та види правовідносин.

Правові відносини є результатом дії приписів норм права на відносини між різними суб’єктами.

Види правовідносин:

1). За функціональною спрямованістю норм права:

- регулятивні (в яких поведінка суб’єкта є правомірною);

- охоронні (виникають з факту неправомірної поведінки суб’єкта).

2). За рівнем індивідуалізації суб’єктів:

- відносні (яких точно визначені права і обов’язки всіх учасників);

- абсолютні (в яких визначена одна уповноважена сторона).

3). За галузями норм права (конституційно-правові, адміністративно-правові,...).

4). За кількістю суб’єктів: прості (між двома суб’єктами), складні (три і більше суб’єктів).

5). За розділом прав і обов’язків між суб’єктами: односторонні (кожна сторона відносно іншої має або лише права або лише обов’язки), двосторонні(в яких кожна із сторін має як права так і обов’язки).

6). За характером дій зобов’язаного суб’єкта: активні (зобов’язаний суб’єкт мусить вчинити певні дії), пасивні (зобов’язаний суб’єкт повинен утримуватись від вчинення певних дій).

7). За волевиявленням сторін: договірні (для виникнення яких необхідне волевиявлення як уповноваженої так зобов’язаної сторони), управлінські (для виникнення яких досить волевиявлення лише уповноваженої сторони).

34. Структура правовідносин.

Правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою. Основні ознаки правовідносин: а) вони виникають на основі норм права; б) характеризуються наявністю сторін, які мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки; в) є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб, організацій і спільностей; г) здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою. Правовідносини мають складну будову і охоплюють: суб'єктів; об'єкти; зміст правовідносин. Суб'єктами правовідносин уважають тих учасників, які є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Суб'єкти правовідносин можна поділити на: фізичних і юридичних осіб; державні та громадські організації; різні спільності, громадянське суспільство.

Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав та обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії. Правоздатність — здатність суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Дієздатність — здатність суб'єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки. Фізичні особи як суб'єкти правовідносин можуть бути громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства, їх також можна поділити на приватних осіб, посадових осіб і спеціальні суб'єкти. Юридичними особами визнаються організації, що мають особисте майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати обов'язки та нести юридичну відповідальність за свої дії.

Об'єкти правовідносин — ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки, їх поділяють на матеріальні, духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результат їхньої діяльності. Зміст правовідносин характеризується синтезом фактичного і юридичного. Юридичний зміст — суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин. Фактичний зміст — сама поведінка суб'єктів, їхня діяльність, у якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.

35. Правосуб’єктність.

Правосуб’єктність – здатність суб’єкта бути учасником правовідносин.

Елементи правосуб’єктності :

1). Правоздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки:

Види правоздатності:

- загальна правоздатність;

- галузева правоздатність;

- спеціальна правоздатність – здатність суб’єкта мати права та обов’язки, що виникають з факту займання певної посади (президента, судді, водія громадського транспорту тощо).

2). Дієздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

А). Рівень дієздатності залежить від:

- від віку (18 років повна дієздатність);

- від стану психологічного та фізичного здоров’я;

- від рівня освіти тощо.

В). Однією з форм дієздатності є:

Деліктоздатність – здатність особи нести юрид. відповідальність за скоєні правопорушення.

36. Поняття та види юридичних фактів.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Види юридичних фактів:

1). За юридичними наслідками:

- правостворюючі, на основі яких суб’єкти набувають певних прав та обов’язків;

- правозмінюючі, що тягнуть за собою збільшення або зменшення обсягу певних прав чи обов’язків (службове підвищення);

- правоприпиняючі, що ліквідують певні права і обов’язки, носієм яких суб’єкт був до виникнення цих фактів;

2). За складом:

- прості, що складаються з 1-го факту, якого досить для настання юридичних наслідків (оплата проїзду у транспорті (досить лише зайти до нього));

- складні, що являть собою певну сукупність окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків (пенсійні відносини (вік, трудовий стаж, рішення відповідного органу));

3).За тривалістю у часі:

- одноактні, що складаються з одноразового акту їх виявлення (купівля квитка для проїзду);

- триваючі (або юридичні стани) – обставини, що існують упродовж певного часу (перебування у шлюбі);

4). Відносно волі суб’єктів:

- події – життєві обставини, що виникають незалежно від волі суб’єктів (стихійне лихо...);

- діє - життєві обставини виникнення яких залежить від волі суб’єктів (подача заяви про прийом на роботу).

Дії бувають:

- правомірні, що відповідають приписам норм права;

- протиправні, що не відповідають приписам правових норм.

Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції.

Презумпція – це припущення про наявність або відсутність певних фактів, що спираються на зв’язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявним життєвим досвідом.

Правова презумпція –це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Поділяються правові презумпції на:

- презумпції, що не можуть бути спростовані; (презумпція недієздатності неповнолітнього)

- презумпції, що можуть бути спростовані (презумпція не винуватості).