Види підзаконних нормативно-правових актів в Україні:

1. нормативно-правові акти Верховної Ради України: постанови ВР України. Як правило, це постанови про порядок  введення в дію того чи іншого закону.

2. нормативно-правові акти Президента України. Відповідно до ст. 106 Конституції Президент України на основі Конституції  в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів. Наприклад: Указ Президента України: „Про порядок оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.97 р.

3. нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. КМУ — вищий орган у системі органів виконавчої влади — в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов’язковими до виконання (ст. 117 Конституції). Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок та терміни дії галузевих стандартів і прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР”.

4. нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри, керівники державних комітетів та центральних органів державної влади зі спеціальним статусом в межах компетенції видають нормативні акти у формі наказів (ст. 117 Конституції). Вони, як правило поширюються на осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства. У випадках, коли вони торкають прав і свобод громадян або мають міжвідомчий характер, вони є обов’язковими до виконання іншими суб’єктами права.

25. Дія нормативних актів у часі. Зворотна дія закону.

Дія нормативного акту в часі тісно пов'язане з поняттям юридичної чинності (законної чинності) нормативного акту. Цій дії властиві два основних моменти:

набрання актом чинності;

втрата актом чинності.

Нормативні акти набувають чинності:

а) або з моменту їхнього прийняття;

б) або з моменту їхнього оприлюднення (офіційного опублікування);

в) або з моменту настання строку, зазначеного в самому нормативному акті або в спеціальному акті про введення його в дію;

г) або після закінчення певного строку після оприлюднення (офіційного опублікування) нормативного акту (строк набрання чинності не зазначений у самому нормативному акті, але визначений для такого випадку законодавством).

д) або з моменту їхнього одержання адресатом (якщо акти відповідно до законодавства не публікуються, а розсилаються).

В Україні строки набрання чинності актами парламенту, глави держави, уряду визначають п.5 ст.94 Конституції України, Указ Президента України від 10 червня 1997р. №503/97 (зміни: Укази Президента України №1327 від 04.12.97р., №1235 від 10.11.98р.).

Згідно ч.ІІІ ст.57 Конституції України, закони й інші правовий^-правові-нормативно-правові акти, які визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відомості населення в порядку, установленому законом, є недіючими.

Способи припинення дії (втрати чинності) нормативних актів:

закінчення терміну дії, на який був прийнятий даний акт;

скасування акту уповноваженим на те органом (пряма скасування);

фактична заміна даного акту іншим актом, прийнятим по тимі ж питанням (фактичне скасування).

За загальним правилом, нормативні акти в часі мають пряма дія, і не мають зворотного, що переживає дії.

Пряма дія припускає застосування акту у зв'язку з юридичними фактами, що виникли після введення його в дію.

Зворотна дія (т.зв. «зворотна чинність закону») припускає застосування акту у зв'язку з юридичними фактами, що виникли до введення його в дію.

Згідно ч.1 ст.58 Конституції України закони й інші правовий^-правові-нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони зм'якшують і скасовують відповідальність особи. 

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9.02.1999р. ч.1 ст.58 не поширюється на юридичних осіб.

дія, Що Переживає, припускає часткова дія скасованого акту поряд з новим актом. 

Наприклад, у п.3 постанови Верховної Ради України від 15.11.1996р. «Про порядок введення в чинність Закону України «Про відпустки» говориться, що до приведення законодавства у відповідність із Законом України «Про відпустки» застосовуються закони й інші нормативно-правові акти в частині не суперечному цьому закону.

Зворотне, що переживають дія нормативного акту може бути обумовлено тільки законодавцем.

26. Поняття і ознаки норм права.

Норми права – обов’язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що в установленому порядку приймається, змінюються, відмінюється та забезпечується відповідними держ. органами в межах їх компетенції. Види норми права поділяються:

1. За функціональною спрямованістю:

- Регулятивні (встановлюють права та обов’язки суб’єктів).

- Правоохоронні (регламентують засоби юрид. Відповідності за порушення прав і невиконання обов’язків).

2. За предметом правового регулювання:

- Матеріальні (встановлюють бажане правило поведінки, права та обов’язки суб’єктів).

- Процесуальні (регламентують порядок, форми й методи реалізації прав і обов’язків, встановлених в нормах права).

3. За функціональним призначенням:

А) Відправні (мають загальний характер):

- Норми-начала (закріплюють основні підвалини суспільного та держ. устрою).

- Норми-принципи (закріплюють вихідні принципи права).

- Визначально-установчі норми (містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права).

- Норми-дефініції (містять повні або неповні визначення певних правових категорій і понять).

Б) Норми – правила поведінки (регулюють поведінку людей, суспільні відносини).

4. З точки зору характеру приписів:

- зобов’язуючі (закріплюють обов’язки певних суб’єктів );

- забороняючи (містять у собі заборону стосовно здійснення тих або інших діянь);

- уповноважуючи (наділяють суб’єктів певними правами);

- заохочувальні (надають суб’єктам певні пільги у випадках вчинення ними певних діянь);

5. За формою закріплення бажаної поведінки суб’єктів :

- категоричні (імперативні) (приписують чітко визначені дії, закріплюють перелік і зміст прав і обов’язків суб’єктів);

- диспозитивні (встановлюють певні права і обов’язки суб’єктів );

- рекомендаційні (встановлюють варіанти бажаної поведінки);

- заохочувальні (встановлюють засоби заохочування на здійснення бажаних або корисних для держави і суспільства діянь).

27. Дія нормативних актів у просторі та за колом осіб.

Дія нормативно-правових актів — це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.

Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами:

а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу; (про неї буде йтися в наступному питанні)

б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту;

в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.

Дія нормативно-правового акту у просторі— це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.

Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип— це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:

а)  на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б)  на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в)  на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Екстериторіальний принцип— це дія нормативних актів поза межами держави. Наприклад, згідно зі ст. 7 Кримінального кодексу України „громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України”.

Всі нормативні акти діють за територіальним принципом, а екстериторіальний принцип застосовується тільки у чітко передбачених законом випадках.

Дія нормативно-правового акту за колом осібвизначається їх поширенням на певних суб'єктів права. Розрізняють:

а)  нормативні правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб'єктів правових відносин.

б)  нормативні правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних суб'єктів (наприклад, Закон України „Про статус народного депутата України”, Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”).

Тобто, згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території, а винятки прямо встановлюються в самому нормативно-правовому акті.

28. Класифікація норм права.

. Види норми права поділяються:

1. За функціональною спрямованістю:

- Регулятивні (встановлюють права та обов’язки суб’єктів).

- Правоохоронні (регламентують засоби юрид. Відповідності за порушення прав і невиконання обов’язків).

2. За предметом правового регулювання:

- Матеріальні (встановлюють бажане правило поведінки, права та обов’язки суб’єктів).

- Процесуальні (регламентують порядок, форми й методи реалізації прав і обов’язків, встановлених в нормах права).

3. За функціональним призначенням:

А) Відправні (мають загальний характер):

- Норми-начала (закріплюють основні підвалини суспільного та держ. устрою).

- Норми-принципи (закріплюють вихідні принципи права).

- Визначально-установчі норми (містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права).

- Норми-дефініції (містять повні або неповні визначення певних правових категорій і понять).

Б) Норми – правила поведінки (регулюють поведінку людей, суспільні відносини).

4. З точки зору характеру приписів:

- зобов’язуючі (закріплюють обов’язки певних суб’єктів );

- забороняючи (містять у собі заборону стосовно здійснення тих або інших діянь);

- уповноважуючи (наділяють суб’єктів певними правами);

- заохочувальні (надають суб’єктам певні пільги у випадках вчинення ними певних діянь);

5. За формою закріплення бажаної поведінки суб’єктів :

- категоричні (імперативні) (приписують чітко визначені дії, закріплюють перелік і зміст прав і обов’язків суб’єктів);

- диспозитивні (встановлюють певні права і обов’язки суб’єктів );

- рекомендаційні (встановлюють варіанти бажаної поведінки);

- заохочувальні (встановлюють засоби заохочування на здійснення бажаних або корисних для держави і суспільства діянь).

29. Структура норм права.

Кожна норма права складається з диспозиції, гіпотези та санкції.

Диспозиція – це частина правової норми, в якій у вигляді владного припису визначається те чи інше правило поведінки (що повинен робити, що не повинен робити адресат норми). Диспозиція буває: визначена(закріплює однозначне правило поведінки), не повністю визначена (вказує на загальні ознаки поведінки, суб’єкти оточують свої права та обов’язки самостійно), відносно визначені (надає можливість для уточнення прав та обов’язків суб’єктів залежно від конкретних обставин).

Гіпотеза – це частина норми, в якій визначаються умови, за яких наступає чинність права, що встановлені в диспозиції ( Коли? Де? В якому разі?). Гіпотеза буває: визначена (вичерпно визначає ті умови, за наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції правової норми), не повністю визначена (містить формулювання у загальній формі), відносно визначена (обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог). Також гіпотеза поділяється на:

- абстрактна гіпотеза – це гіпотеза, в якій умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що дає змогу охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків.

- казуальна гіпотеза – визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки.

Санкція – це частина правової норми, що містить вказівки стосовно юридичних наслідків порушення правил, зафіксованого в дисципліні або умов, визначених у гіпотезі. (Що буде? Що станеться? Які наслідки?). Види санкцій:

- визначена (вказує на конкретний засіб впливу на правопорушника ),- відносно визначена (вказує на кілька можливих засобів впливу на правопорушника).

30. Поняття і структура правової системи.