60. „Найважливіший предмет у світі - це людина, бо вона для себе - своя остання мета. Право людини повинно вважатися священним.» і. Кант

У здатності розумно вибирати моральне добро і діяти за ви­бором людина утверджує свою людську гідність і самоцінність людяності. Наріжною є думка філософа, що людина існує як ціль сама собою, а не як засіб.

Єдине, що спочатку передвизначено в людині, — це її прагнення до щастя; найфундаментальніші потреби і інтереси людей в кінцевому результаті зводяться до досягнення блаженства. Але якщо навіть цю фундаментальну природу людини можна відрізнити від наявної психології людей і наказує людині деякий "істинний" інтерес і прагнення в відзнаку від його безпосередніх, фактичних схильностей і бажань, то все рівно в цьому випадку мораль буде зведена до деякого "розумного егоїзму".

Кант розмірковує тут передусім як мораліст, з точки зору самої моральної свідомості, послідовно проводячи власну логіку. В даному випадку він відстоює чистоту морального мотиву. Принцип щастя, говорить Кант, "підводить під моральність мотиви, що, скоріше, підривають і знищують весь її піднесений характер, змішуючи в один клас наміри до доброчесності і до пороку, навчаючи тільки одного — як краще розраховувати.

Якщо ж моральність засновувати на прагненні людини до щастя, то пробудження до чинності, нехай навіть правильного, буде обтяжене чужерідними, "гетерономними", не властивими самій моралі мотивами — надією на досягнення успіху, на набрання блаженства в цьому або потойбічному світі, на винагороду доброчесності, нарешті, на отримання внутрішнього задоволення від свідомості правильності своїх вчинків.

Справжній же моральний настрій людини повинен полягати в тому, щоб не очікувати нагород ані в цьому, ані в іншому світі, а виконувати свій обов’язок безвідносно до яких-небудь надій, нехай навіть бажання щастя — невикорінювальне природне прагнення людини.

Мораль, як вважає Кант, не можна розглядати лише як засіб досягнення якого-небудь результату. При такій інтерпретації моральність перетворюється в чисто технічну, прагматичну задачу, в питання про "розважливість", уміння і спроможності ефективно досягати поставлені цілі.

Такі принципи чинності, звичайно, мають місце в людському житті; Кант називає їх умовними, гіпотетичними імперативами: якщо бажаєш досягнути якогось результату, слід робити так. Але вся справа в тому, що такі правила, визначаючи засіб здійснення цієї мети, залишають в стороні питання про визначення самої мети.

Справді, моральні вимоги до людини не можна звести до яких-небудь технічних приписів, що вказують лише те, якомога найбільш ефективно досягнути мету, що переслідується.

По-перше, далеко не кожна мета може бути визнана моральною; успішна дія може мати і протиморальне спрямування.

По-друге, навіть в ім'я благої мети можуть бути застосовані засоби, при цьому ефективні, які можуть бути аморальними. Таким чином, гіпотетичний імператив, будучи керівництвом до чинності технічного порядку, ще нічого не говорить про моральний характер дії.

Доцільність зовсім не завжди співпадає з вимогою моралі — от що за проблема виникає в даному випадку. Рішення її зводиться до наступного: в житті люди переслідують різноманітну мету, але з цієї — особливої, приватної, "емпіричної" — мети ще неможливо вивести моральність. Навпаки, це моральність визнає правозгідність однієї і засуджує іншу мету. Мабуть, не поняття мети обґрунтовує моральну повинність, а навпаки, емпірична мета може бути обґрунтована або відкинута з точки зору моралі. Тому "мета, яку ставлять, вже припускає моральні принципи. Наприклад, ідея вищого добра в світі... Слідує з моралі, а не є її основа".

В наш час особливої ваги набувають загальнолюдські цінності. Вони є регуляторами поведінки всього людства, виступаючи найважливішими критеріями, стимулами і знаряддями пошуку шляхів взаєморозуміння, злагоди і збереження життя людей планети. Слід мати на увазі, що загальнолюдські цінності мають конкретно-історичний характер. Їх розуміння в античності чи в епоху Середньовіччя суттєво відрізняється від їх розуміння в сучасному інформаційному суспільстві.

У сучасній філософії поки що немає єдиного бачення того, що є загальнолюдськими цінностями. Немає основи, яка б давала змогу визначити єдині, загальнозначимі цінності для всіх народів, систем та культур. Спостерігається надзвичайне розмаїття думок щодо поняття "загальнолюдське".

Можна виділити деякі цінності, які, беззаперечно, є загальнолюдськими:

– цінність людського життя;

– смисл життя, добро, справедливість, краса, істина, свобода тощо;

– цінність природи як основи життєдіяльності людини, запобігання екологічній кризі, збереження навколишнього середовища;

– відвернення загрози термоядерної війни;

– забезпечення свободи, демократизації усіх сфер ЛЮДСЬКОЇ життєдіяльності – економіки, політики, культури тощо.

Сьогодні перед людством стоять гострі життєві проблеми, без вирішення яких в глобальних масштабах неможливий подальший соціальний прогрес. Більше того, нехтування ними, на думку багатьох мислителів може спричинити навіть загибель сучасної цивілізації. Філософи, політики та економісти сходяться на одному: людство знаходиться на порозі глобальної кризи. Будь-які кризи в економіці і політиці в будь-якій країні є проявом загальної кризи існування людства, яка охоплює найважливіші аспекти життєдіяльності людей: природу, світову економіку, політичні відносини, культуру й, особливо, саму людину.

61. Проблема духовності молоді є актуальною і має явно виражений соціальний характер, оскільки пов`язана з таким фундаментальним поняттям, як формування особистості. Формування духовного світу молоді, духовності як провідної якості особистості - велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, батьків, широкого педагогічного загалу.На сучасному етапі проблемою духовності займаються багато вчених, серед яких: О.Майкіна, Г.Сагач, Т.Зазюн, С.Соловейчик, І.Зеліченко.Духовність - творча спрямованість, наснага, енергія людини. Вона визначає спрямованість усіх розумових, емоційно-чуттєвих, вольових якостей людини, її здатність до самоусвідомлення себе, як особистості. Саме духовність задає напрямок усім психічним характеристикам людини.На сьогоднішній день існує багато різних підходів до поняття духовності.Перший підхід формується на основі матеріалізму. В даному випадку духовність розглядається як індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб:1) ідеальної потреби пізнання;2) соціальної потреби жити й діяти "задля інших".Під духовністю переважно розуміється перша з цих потреб, а друга - під душевністю. З категорією духовності співвідноситься потреба пізнання - світу, себе, сенсу й призначення свого життя. Людина духовна настільки, наскільки замислюється над цими питаннями і прагне отримати на них відповідь. Об'єктивна користь духовної діяльності людини діалектично поєднується зі суб'єктивною безкорисністю, де нагорода - задоволення процесом пізнання оточуючого світу й задоволення від виконаного обов'язку. Ця відносна незалежність пізнавальної діяльності від негайного соціального схвалення робить духовність важливішим фактором розвитку цивілізації.З точки зору провідного спеціаліста з психології індивідуальності, д.п.н. Л.М. Собчик духовність - це вищий рівень самосвідомості людини й емоційно диференційованого ставлення до явищ оточуючого життя. Це поняття не можна підмінити високим інтелектом й ерудицією, бо духовність людини - це вміння вийти за межі вузько егоїстичного прагнення вижити, досягти успіху, захиститися від негараздів. Це не тільки проблема самосвідомості, але й емоційна категорія, що в діалозі доброго і злого передбачає пріоритет першого. Для одних - це опора на мораль суспільства, на принципи релігійних догм, для інших - це власна совість, що не дозволяє перейти межу, за якою виникає небезпека зачепити інтереси інших людей. Наповнене духовним багатством життя передбачає не тільки включення в образ власного "Я" інформації про оточуючий світ, але й здатність розглядати своє "Я" у контексті світу. Тобто духовність - це поняття, що містить у собі небайдуже ставлення до оточуючого світу, прагнення наповнити своє життя любов'ю до країни, природи, людей, до того, що не є інструментом реалізації прагматичної необхідності. Духовність - це спрямованість людини на інші, нематеріальні цінності.О.В. Сухомлинська в своїй роботі бачить духовність як складний психічний феномен самоусвідомлення особистості, внутрішнє сприймання, привласнення нею сфери культури, олюднення, вростання в неї і розуміння як власного надбання. Такий підхід передбачає розгляд духовної сфери як складової феномену культури.Значне місце посідає поняття православної духовності. У православному християнстві духовність не розуміється як абстрактне релігійне життя, не ототожнюється з розумом, почуттями, високим рівнем розвитку творчих здібностей. Все це характеризує скоріше людину душевну. Православна духовність - це богоподібність, спрямованість усього життя, цілей і цінностей до Бога як джерела істинної духовності. Православна духовність неможлива без Христа, церковних таїнств і подвижницького життя; самовдосконалення, боротьби з гріхом у власній душі, безкорисливої любові до інших людей, - цим самим вона наближує людину до Бога, сприяє покращенню духовного світу.Архієпископ Кам'янець-Подільський і Городоцький Феодор в одному з інтерв'ю сказав: "Людина - це не додаток до професії, а неповторна особистість, створена за образом і подобою Бога. Забуваючи про це, ми самі собі створюємо масу проблем - це і психічні розлади, і невпинне зростання наркоманії та алкоголізму (молода людина з пляшкою пива в руці - вже звична картина), і надзвичайно високий рівень дитячої злочинності."На думку Ж. Маценко, духовність є складним гармонійним поєднанням певних психічних та особистісних якостей людини. Як і будь-яке психічне явище, духовність виявляється у процесі взаємодії людини з довкіллям (природою, іншими людьми тощо), тобто має певні форми вияву, які можна досліджувати. Так, духовність виявляється у спрямуванні інтересів, нахилів людини на пізнання, засвоєння та створення духовних цінностей. Духовні цінності містять: загальнолюдські цінності (краса, добро, любов, знання ) та індивідуальні (інтереси, погляди, переконання, духовний ідеал, який є уявленням людини про такі якості особистості, такі особливості її ставлення до природи, людей, світу в цілому, які є гідними наслідування). У сукупності зазначені психічні утворення становлять духовні ціннісні орієнтації, які є однією з форм вияву духовності.Формування духовності молоді особливо набуває актуальності сьогодні, коли складності соціально-економічного і політичного розвитку країни боляче вразили молодь. Серед дітей та молоді падає духовність, що пов'язано насамперед зі зниженням рівня життя в Україні, відсутністю соціальної захищеності, невизначеністю моральних орієнтирів у політиці держави і повсякденному житті. Засоби масової інформації та комунікації дедалі більше впливають на суспільство й особливо на молодь, пропагують насилля, зброю, силу, прищеплюють моральний конформізм і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякдення.Усе це призводить до відчуження дітей та молоді від моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, найчастіше в андеграундній субкультурі, і врешті-решт до певного заперечення духовності й моральності як суспільно і особистісно значущих феноменів. Ці процеси посилюються кризовим станом сучасної людини, яка перестає відігравати роль головного каналу долучення дитини до моральних начал і джерел розвитку моральності.Вироблені в попередні десятиліття суспільні ідеали мали узагальнений, регламентований, державницько-класовий характер, а не зверталися до внутрішнього, особистісного світу кожної людини. Тому перехід від глобальних суспільних категорій, від публічної риторики про моральність до розуміння духовності як складного психічного феномену самоусвідомлення особистості в сьогоднішніх умовах спричиняє багато проблем і навіть кризових станів.В наш час духовний занепад суспільства негативно відбивається на розвитку культури. До початку третього тисячоліття, під впливом бурхливого технічного прогресу та інформаційної революції, тенденції підриву духовності людини й культури в цілому суттєво посилились. Вже зараз можна спостерігати повільне вмирання істинно духовного мистецтва, домінування у творчості будь-якого напрямку бездуховних елементів. Н-д: супрареалізм і містика (фільми жахів та ін.), окультизм, відверто спотворена еротика є сьогодні найбільш радикальними засобами дегуманізації суспільства. Патологічні елементи в сучасній культурі стають нормою.В ідеалі, культура та її складові частини покликані духовно розвивати, морально вдосконалювати людину й суспільство в цілому. Все, що людина творить, первісно народжується й розвивається у глибинах її духу, тобто від наповнення духу людини залежить духовність або бездуховність створюваної нею культури. І якщо внутрішній світ, духовність творця продукту культури потворна, то його творчість буде насичена потворним - злим, дисгармонійним, огидним. Виходячи з цього принципу екології духовності, психопатологічні тенденції сучасної масової культури повинні пояснюватися глибинною деформацією духу людини.У цьому контексті велике занепокоєння викликають процеси, що відбуваються в усьому світі. Всеохоплююча перетворювальна діяльність людини в сучасну епоху, її негативні безпосередні й більш віддалені соціальні наслідки актуалізують відповідальність усіх людей за збереження природи, її багатства. Останні глобальні прояви тероризму, антицивілізаційні рухи в масштабах усієї людської спільноти, тенденції все більш значнішої поляризації на багатих і бідних у контексті розвитку глобальних процесів ще більше актуалізують проблеми світоглядних аспектів моральності духовності всього людства і кожної окремої людини. У таких умовах визначення духовності як провідної характеристики людини, її духовних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, що мають лягти в основу життя дитини, виступають на передній план усього процесу її соціалізації.

62 – це хтось добряче прохалявив(