56. Розмірковуючи про сенс людського життя видатний український філософ г.Сковорода повчав: «…». Які принципи духовної само розбудови особистості викладені в словах видатного українського мислителя?

Однією з головних ідей філософії Сковороди була ідея так званої сродної праці.

«Сродна праця» приносить щастя, додає сил, «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним», бо ж з людиною Бог, а, як нагадує Сковорода, «премудрая ходит в Малороссіи пословица: «Без Бога ни до порога, а с ним хоть за море» («Собака и Кобыла»). Під покровом «блаженної натури» людині небагато треба докласти зусиль для щастя. Слід лише пізнати себе, а пізнавши, бути діяльною, бо «сродность трудолюбіем утверждается», а «сложившему крила трудно летьть и самому орлу» («ДвЬ курицы», «Алфавит, или букварь мира»). До того ж не варто потерпати,що Бог одному дав мале, а іншому велике («изрядное дЬло»), бо «несродное дьланіе всегда чего-то тайного есть лишенное (творчості, іскри Божої), «без сродности все ничто».

Він дійшов висновку, що головне — вчасно помітити нахили дитини і в жодному разі не створювати перешкод на шляху її духовного та професійного розвитку. Коли дозволити селянській дитині, якщо вона того хоче, стати музикою і все своє життя присвятити цьому справді прекрасному мистецтву, а синові монарха дати змогу працювати на землі, якщо він не має бажання, а головне — хисту керувати країною, люди стануть щасливішими. Коли займаєшся улюбленою справою, навіть результативність твоєї діяльності відчутно збільшується. Але Григорій Сковорода міркував не тільки про щастя кожної людини окремо: коли кожен бути займатися своєю сродною працею, саме суспільство стане краще, бо кожна людина — від хлібороба до полководця — робитиме свою справу творчо, професійно і з задоволенням.

Ідея сродної праці, що її висловив Григорій Сковорода, була по-справжньому новаторською для тогочасного йому суспільства. Вчення Г. Сковороди про шляхи досягнення людиною щастя, хоч і приваблювало своєю самобутньою мудрістю, було утопічним. Адже йшлося в ньому про природну, а не суспільну людину. Людина ж поза громадою, поза суспільством, яке часто диктує свої умови,— немислима. Однак те, що цінував філософ-просвітитель XVIII ст., не втратило свого значення й принади і нині. Воно спонукає до роздумів: чи має право на існування таке суспільство, яке не цінує в людині вроджених здібностей, не дає їй змоги розкрити ці здібності на повну силу, а значить — реалізувати себе сповна.

57 – ми його втратили

58. Ціннісні орієнтації можуть формуватися в будь-якій сфері життєдіяльності людини і суспільства. Вищі цінності відображають фундаментальні відносини і потреби людей, становлять фундамент індивідуального світогляду. Що ж для людини найважливіше, що пояснює на рівні фундаментального вибору, коли визначає свою суттєвість особи. Вищими цінностями виступають: здоров’я, сім’я, любов, свобода, світ, війна, держава, праця, істина, честь, свідомість, пізнання, творчість тощо.

В сучасних умовах доля світу залежить від кінця зіткнення двох життєвих позицій: безвідповідального задоволення власних потреб з позиції сили і єдності вільної, творчої самореалізації з відповідальною причетністю до становлення світу як цілісної ноосфери, тобто сфери взаємодії природи і суспільства, де діяльність людини стає визначальним фактором розвитку.

В усьому світі йде боротьба між двома концепціями в аксіології (теорії цінностей) – споживацько екологічної і гуманістично космічної. В основу концепції, висунутої ще Френсісом Беконом, покладено принцип «знання – сила», що дозволить маніпулювати всім, що визнається як об’єкт, річ, товар. Такий принцип орієнтує людей не на добро, а на владу. В іншій концепції лейтмотивом виступає цілісність, що розвивається гармонійно в самому світі (людина, суспільство, природа) і в системі ключових цінностей суспільної людини.

На рубежі XX і XXI стст. знову висувається і досить гостро стає проблема ціннісних орієнтацій людства, знову необхідно вводити необмежений оптимізм людської самовпевненості в межах етичного закону.

59. За Мамардашвілі, людина - це поза-природна, надприродна сутність. Сутність, якадо відомих природним силам не зводиться, не може бути виражена в термінахвідомих сил природи. Головне полягає в тому, що людина саморозвивається, йомуніяка природа для розвитку не потрібна. Природа є предметом для його діяльності; Працював грузинський філософ у соціалістичній Грузії (всі ми знаєм про відношення СССР до безсмертності душі), на мою думку перенесення «так,начебто вона сама безсмертна» є невдалим, адже людина розуміє, що є смертна і це закладено десь глибоко на підсвідомому рівні, а такі речі неможливо на 100 відсотків контролювати. Також мені здається, що він дещо помилився з протяжністю нашого призначення, адже воно, принаймні за християнською т.зору, закінчується фізичною смертю, а далі починається чи вічне блаженство в раю, чи вічні муки в гієні огненій. Єдине з чим я погоджують, так це з його трактуванням людини, надприродна сутність якої призначена за життя бути паном природі, своєрідним садівником, тим, хто доглядає Боже твориво.