4. Про “оптимальний мінімум” бвп у навчальній літературі

4.1 Етапи навчання і “оптимальний мінімум” бвп

Передовсім, обсяг і структура БВП докорінно відрізнятимуться на пропедевтичному (5-7 класи) і систематичному (8-12 класи) етапах навчання. Передовсім, потрібно враховувати психолого-вікові особливості школярів: те, що є прийнятним для 11-класників, може бути абсолютно непридатним для учнів 5-го класу.

На пропедевтичному етапі навчання обсяг БВП обмежується передовсім найлаконічнішими відомостями про національність і час життя письменника, в крайнім разі – про якийсь надзвичайно важливий і/або цікавий факт, який має пряме відношення до написання літературного твору (скажімо, що автор “Мауглі” Р.Кіплінг довгий час жив у Індії, тому знав “екзотику джунглів”). Але давати розгорнуту біографічну довідку про письменника навряд чи доцільно: по-перше, вона не буде задіяною на уроці, тобто зникає важливий момент мотивації навчальної діяльності школярів; по-друге, не лише зробить обсяг підручника в усіх сенсах “непідйомним” для п’яти-семикласників, а й може відволікти їх від розгляду власне літературних творів. Як же репрезентувати БВП (і чи репрезентувати взагалі) у навчальній літературі (зазвичай у 5-7 класах учень користується підручником-хрестоматією) у такім випадку?

По-перше, можна не подавати БВП взагалі, а обмежитися короткою довідкою лише про певне літературне явище (“Казка”, “Міф”, “Балада” тощо), розглядові якого присвячено відповідний блок програми. Звичайно, після імен авторів програмових літературних творів фіксуються роки їхнього життя, але цим БВП й обмежуються. За таким принципом написані, наприклад, підручники-хрестоматії нововведених творів із зарубіжної літератури (видавництво “Абрис”, 1999-2000).

По-друге, можна дати надзвичайно лаконічні, “телеграфно-енциклопедичні” (буквально 5-10 рядків) довідки про письменників, як це, наприклад, зроблено в підручнику (реально – в підручнику-хрестоматії, адже там є і тексти) із зарубіжної літератури для 5 класу видавництва “Навчальна книга”, 2002.

По-третє, до цих довідок, як уже зазначалося, можна додавати лапідарні відомості про факти, що мають пряме відношення до написання твору¹.

На систематичному ж етапі навчання вчитель працює із зовсім іншими дітьми: вони стали дорослішими, здатні сприйняти й осмислити більше навчального матеріалу. Сáме тут (з 8-9 класу) починається розгляд найважливіших фактів перебігу літературного (почасти – культурного) процесу. Звичайно ж, БВП можуть і повинні цьому сприяти, зокрема тому, що життя деяких письменників було так тісно пов’язане з цим перебігом, що розглядати ці речі ізольовано одне від одного не лише недоцільно, а й неможливо. Наприклад, судовий процес над Гюставом Флобером (фактично – над його романом “Пані Боварі”) недаремно називають “судом над реалізмом”, адже було б навіть смішним уявити, що зображення факту подружньої зради головної героїні так-таки й “образило суспільну мораль”. І це після Петронієвих “Сатир”, “Трістана і Ізольди”, “Декамерона” Боккаччо, “Кентерберійських оповідань” Чосера і ще безлічі більш ранніх і пізніх творів? Отже, розгляд БВП на цьому етапі навчання наближається до монографічного, коли розглядається не їхня мозаїка (короткі відомості про життя і творчість майстра слова), а спрацьовує формула “життєвий і творчий шлях письменника”.

Зрозуміло, що в підручниках повинні бути більш-менш ґрунтовні БВП, хоча й в них треба розумно обмежити обсяг навчального матеріалу (“оптимально мінімізувати” його – див. нижче).

А як доцільно подавати БВП у посібниках-хрестоматіях і хрестоматіях? Адже, з одного боку, такий “жанр” не повинен дублювати підручника, але, з другого, частину функцій підручника з різних причин (погана матеріальна база шкільних бібліотек, відсутність коштів у батьків на придбання повних навчальних комплектів тощо) йому на себе брати таки доведеться. Та й суто “технічно” це зручно: учень читає художній текст і час від часу звертається до лаконічної біографічної довідки про письменника, яка розташована не в іншій книзі (яка невідомо, чи й є), а тут-таки, під рукою.

Один із можливих шляхів – давати учням не надмірно деталізований каталог дат, “хронологічну таблицю”² життя письменників (на кшталт, “родився – хрестився – женився…–відмучився”), не всеохоплюючу довідку про його творчий шлях (на кшталт, “чим конкретно у творчості Ґете період “веймарського класицизму” відрізнявся від періоду “бурі й натиску”?”), а буквально імпресіоністичний “мазок пензля”, штрих до портрету, який, тим не менше, оживить особистість письменника, сприятиме тому, щоб учні ставилися до необхідності вивчення творчості конкретних майстрів слова не як до нудного “казарменого обов’язку”, а як до нагоди поспілкуватися (хай і через тисячоліття) з непересічними особистостями. Якось, Мопассан зауважив: “Мистецтво математичне, великі ефекти досягаються малими засобами” (читай – тими самими деталями, нюансами, штрихами). А хіба справжня методика – не мистецтво?

Тому ми й запропонували сáме такі ескізи, “штрихи до портретів” програмових письменників у серії посібників-хрестоматій для старших класів, виданих Українською асоціацією викладачів зарубіжної літератури у 1999-2002 роках. До речі, такий “жанр” дозволяє уникнути й небажаних фактів з БВП, про які йшлося вище (треба лише знати, який штрих вибирати).

Ще однією іпостассю різниці в обсязі й змісті БВП є кількість навчального часу, відведеного програмою на вивчення творчості конкретного письменника. Одна справа, коли на вивчення якоїсь персоналії відведено 6-8 годин (тобто 3-4 тижні), інша справа, коли це прізвище назване в огляді, як то кажуть, “через кóму з кимось”¹.

Але, повторюю, навіть за найкращого варіанту “нельзя объять необъятное” – все одно обсяг БВП необхідно мінімізувати.