4.2.5 Бвп, пов’язані зі знаменними історичними подіями

Як би не демократизувалася школа, хай на зміну “авторитарній педагогіці” прийде “педагогіка співробітництва” або навіть сімейна школа (не 10 учнів на 1 вчителя, а 10 вчителів на 1 учня), але справжнє вчення – завжди робота, важка (хай і не без задоволення, інтересу) праця. Якщо зібрати докупи дев’ять вагітних жінок, дитина не народиться через місяць, бо кожна з них повинна пройти свій шлях, і від початку до кінця. Так само постав біля кожного учня по дев’ять комп’ютерів, школярі не порозумнішають без не завжди легкої, “ігрової” праці.

Одним із важливих показників освіченості, ерудованості людини є та кількість інформації, яку вона запам’ятала й спроможна нею оперувати. Колись Марк Твен порівняв пам’ять із горищем, на яке людина закидає різноманітний мотлох (навіть не знаючи, чи знадобиться він їй коли-небудь¹), а в разі потреби – лізе по нього й дістає, але за умови, що коли-небудь що-небудь туди закидала.

Отож, як завжди актуальною методичною проблемою зараз є проблема ефективної реалізації мнемонічного потенціалу² учнів, простіше кажучи – стимулювання школярів до запам’ятовування певного обсягу навчальної інформації (в нашім випадку – про БВП). Одним із ефективних шляхів її вирішення є асоціативна “прив’язка” певних БВП до знаменних історичних подій. Взагалі формула “а в цей час…” є вельми продуктивною в сенсі реалізації мнемонічного потенціалу учнів

Так, у курсі зарубіжної літератури вивчається творчість славетного давньогрецького трагіка Есхіла (бл.525-бл.456 рр. до н.е.), точніше, уривок його відомої трагедії “Прометей закутий”. Але ж, хоч у найзагальніших рисах, учням треба розповісти про особливості його творчості, про його місце в “золотій трійці” еллінських майстрів трагедії: Есхіл-Софокл-Еврипід. І, як показує практика, найкращою “прив’язкою” для запам’ятовування є той факт, що Есхіл особисто брав участь у знаменитій Марафонській битві (490 р. до н. е.), де греки вщент розгромили персів. Це був період найбільшого злету могутності, розквіту Афін. До речі, про значущість цієї події для самого драматурга свідчить те, що в епітафії, яку він сам собі склав і яку викарбовано на його могилі як підсумок його життя, відзначені не літературні діяння, а сáме участь у Марафонській битві: “Тут Есхіла Афінського, Евфоріонова сина, / Гели плодюча земля тіло його прийняла, / Згадують гай Марафонський відвагу його, то ж і плем’я / Довговолосих мідян – в битві пізнали її”.

Чому уявляється актуальною сáме ця прив’язка? Мабуть, тому, що це не лише яскравий приклад блискучої перемоги над чисельнішими завойовниками, не лише приклад високого патріотизму еллінів, не лише героїчна історія про пораненого воїна, який, пробігши понад сорок кілометрів, замертво впав біля рідних Афін, але встигнув-таки вигукнути: “Ми перемогли!”, а й тому, що самé поняття “марафон/ський/” (“марафонський біг”, “передвиборний марафон” тощо) стало всесвітньо відомою культурологемою, яка часто актуалізується в сучасному культурному дискурсі, воно, як то кажуть, у всіх на слуху, а отже міцніше за інші “врізається” в пам’ять учня.

А що дає така прив’язка? Учні значно легше й міцніше запам’ятовують, що сáме Есхіл є “батьком трагедії”, тобто першим у згаданій трійці, а Софокл і Еврипід, які спостерігали поступовий занепад Афін, – його послідовники й трансформатори трагедії, які спиралися на його досвід. До того ж, під час сприйняття самого ймення “Есхіл” школярі менше блукатимуть у величезному хронологічному лабіринті всесвітнього літературного процесу, менше плутатимуть, образно кажучи, час життя і творчості “Гомéра й Кундéри”.

Звичайно, тут важливо вміти, образно кажучи, “відрізняти зерно від полови”, тобто знати, до яких фактів варто “прив’язувати” мнемонічні асоціації учнів, а до яких – ні. Хоча б тому, що колишній надійний нерухомий маяк може перетворитися на вогонь на кормі човна, що пливе¹. Так, навряд чи доречна сáме в наш час і в нашій країні асоціативна прив’язка дат народження (1860) і смерті (1904) Антона Чехова до дат відміни в Російській імперії кріпосного права (1861) та “генеральної репетиції Жовтня” (В.І.Ленін) – першої Російської революції (1905), що її запропоновано робити майбутнім учителям зарубіжної літератури². Чи не доведеться, в свою чергу, асоціативно прив’язувати рік відміни кріпосного права до року смерті Шевченка (1861)?