4.2.4 Відомості про творчі взаємозв’язки між письменниками

Цікавим для учнів і надзвичайно важливим фрагментом БВП є інформація про дружбу і творчу співпрацю письменників. Такі стосунки склалися наприклад, між двома видатними німецькими письменниками-просвітителями – Ґете і Шіллером. Ці несхожі один на одного люди через спільну ідейну позицію і творчу діяльність стали найближчими друзями. Ось як писав про це сам Ґете”: “Справжнім щастям для мене було те, що я мав Шіллера. Хоча натури наші були різними, однак ми прагнули одного й того ж, і це налагоджувало між нами настільки тісні стосунки, що, по суті, один з нас не міг жити без другого”².

Так, сáме Ґете подарував товаришеві тему “Івікових журавлів”, підказав задум і навіть деякі сцени вершинного твору Шіллера – народної драми “Вільгельм Телль” (1804), та ще й робив зауваження, спрямовані на її вдосконалення. Так, у сцені, коли Геслер примушує Телля стріляти з лука в яблуко, що лежить на голові сина Вальтера (цей епізод відтворено в багатьох пам’ятниках, картинах тощо), Ґете підказав йому, що доцільно якось психологічно “спровокувати” жорстокого ландфогта, щоб хоч трошки вмотивувати цей його нелюдський присуд³.

Такий майстер, як Ґете, тонко відчував “перебор”. Навіть такий злодій, як Геслер, повинен був, на думку Ґете, мати хоч якусь “зачіпку” для свого жахливого наказу. І Шіллер послухався старшого товариша: під час напруженого діалогу Геслера й Вільгельма Телля, що відбувається після того, як швейцарець не вклонився капелюхові, який висів на жердині, з’явилася репліка Вальтера Телля, якої не було в першій, авторській редакції твору: “…Яблуко збиває мій тато з яблуні за сотню кроків” (дія ІІІ, ява ІІІ). І лише після цього Геслер “милостиво” наказав відміряти “лише” вісімдесят (Вальтер з гордістю за батька, неначе вихваляючись перед можновладцем, казав про 100, а тут лише 80) кроків для пострілу. Твір від такої поправки тільки виграв⁴.

Те сáме можна сказати й про теплі людські й творчі стосунки, які склалися й між Олександром Пушкіним та Миколою Гоголем. Схожі навіть деталі: подарунок, схожий на щойно згаданий, зробив і Пушкін Гоголю, підказавши йому задум блискучої комедії “Ревізор”.

Цікавим прикладом дружби письменників (незалежно від їхньої національності) є також теплі людські стосунки Івана Тургенєва з сучасними йому французькими письменниками. Так, росіянин був боярином на весіллі Олександра Дюма-сина (автора “Дами з камеліями”, а не “Трьох мушкетерів”, – не плутати). Тургенєв чудово володів французькою, перекладав з неї, протягом тривалого часу жив у Франції, пропагуючи там російську культуру. До його честі такий вчинок: навіть посварившись із Львом Толстим, він порекомендував-таки його твори Гюставу Флоберу, який прочитав їх і давав їм оцінку. А зараз у Франції Тургенєва шанують ледь не більше, ніж усесвітньо визнаних Толстого й Достоєвського, його творчість вивчається у французьких ліцеях, для французів він якщо не перший, то один із перших російських письменників. Не хочу сказати, що Тургенєв “компенсував” брак літературного хисту, сказати б, особистим шармом (він був досить талановитим письменником навіть у світових масштабах), але сáме його людські чесноти допомагали (і допомагають) здобути визнання у Франції як йому особисто, так і російській культурі в цілому.

Таких прикладів багато, і це теж цікавий і корисний аспект розгляду БВП під час вивчення літератури.