22. Організація, зміст і перспективи дистанційної освіти.

Офіційно дистанційне навчання в Україні з’явилося в жовтні 1998 р., коли в Одесі під час національної конференції з розвитку бізнес-освіти було підписано меморандум про співпрацю між 27 вищими навчальними закладами. Незабаром було засновано Українську систему дистанційної освіти, за якою студентам пропонувалися оригінальні web-курси із застосуванням сучасних технологій адміністрування серверів. 7 червня 2000 р. був виданий наказ № 293 Міністерством освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти”, а вже 20 грудня 2000 р. Міністерство освіти і науки України затвердило "Концепцію розвитку дистанційної освіти в Україні".

Дистанційне навчання традиційно визначається як освітній процес, у якому значна частина викладання здійснюється викладачем чи групою викладачів, віддаленим у просторі і часі від учня або групи учнів.

Порівняно з традиційним кореспондентським навчанням, дистанційне навчання на основі комп'ютерних комунікацій дає можливість:

- розширити аудиторію учнів з мінімальними витратами (не потрібно друкованих матеріалів і аудиторій, студенти не несуть матеріальних витрат на поїздки);

- постійного контакту між педагогом та студентами; залучення зарубіжних викладачів і експертів;

- постійного доступу до навчальних матеріалів, що регулярно оновлюються;

- регулярне тестування знань в асинхронному і в синхронному режимах;

- реалізації колективних форм навчання;

- проведення дискусій;

- розробки і виконання спільних проектів;

- не потрібно шукати аудиторій, технічних приміщень та іншої нерухомості для проведення лекцій, семінарів тощо.

Інформаційне освітнє середовище дистанційного навчання являє собою системно організовану сукупність засобів передачі даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодії, апаратного й програмного та організаційно-методичного забезпечення, орієнтоване на задоволення освітніх потреб споживачів. Базовими є такі принципи побудови і функціонування дистанційного навчання:

1. Поєднання централізованого і децентралізованого управління: забезпечення необхідних методологічних, технічних і фінансових умов для впровадження комунікаційних і інформаційних технологій з боку уряду, має поєднуватися з високою відповідальністю за організацію, зміст і якість навчання на місцях з боку керівництва і працівників вищих навчальних закладів.

2.  Гнучкість: навчання відбувається у зручному для студента місці, темпі й часі, в основному без відвідування регулярних занять у вигляді лекцій, семінарів та ін.

3.  Доступність дистанційної освіти: навчання має бути ефективним і одночасно недорогим. Його відносно низька собівартість забезпечується за рахунок використання вищої концентрації й уніфікації освітніх матеріалів, орієнтованості технологій на велику кількість об’ єктів.

1. Модульний принцип програм дистанційної освіти: кожний окремий курс створює цілісне враження про визначену предметну ділянку. З набору незалежних курсів-модулів формується навчальна програма, що відповідає індивідуальним або груповим (наприклад, для персоналу окремої фірми) потребам і ґрунтується на наявних державних освітніх стандартах.

2. Спеціалізований контроль якості навчання: використовуються дистанційно-організовані іспити, співбесіди, практичні, курсові і проектні роботи, екстернат, комп’ютерні інтелектуальні системи. Дистанційним способом мають викладатися теоретичні і ті прикладні дисципліни, для яких практичні заняття можна організувати за допомогою інформаційних технологій без втрати якості навчання.

Структура і функції системи дистанційного навчання повною мірою викладені в «Положенні про дистанційне навчання», затвердженому 21 січня 2004 р. наказом № 40 Міністерства освіти і науки України.

Основні завдання сучасного етапу розвитку системи дистанційної освіти:

Усвідомлення керівниками освіти, органами управління, професорсько-викладацьким складом i широкою педагогічною спільнотою доцільності, необхідності та можливості впровадження дистанційного навчання у вітчизняну освіту.

Створення національних, галузевих, регіональних, місцевих підсистем дистанційної освіти і відповідних до них телекомунікаційних мереж з виходом до мережі Інтернет.

Розробка навчально-методичних комплексів дистанційного навчання та їх сертифікація.

Створення локальних телекомунікаційних мереж з виходом до Інтернет навчальних закладів і формування їх Web-сайтів дистанційного навчання.

Підготовка кадрів для дистанційного навчання; формування експериментальних навчальних груп та їх дистанційне навчання.