28. Які етичні підстави вимоги милосердя?

^{Співчуття і милосердя належать до цінних етичних характеристик добропорядної людини. Якщо ми виявляємо шанобливе і поважне ставлення до іншого, а в душі залишаємось байдужими і черствими, то така повага є нічим іншим як фікція. Сенс спілкування не зводиться до виконання ритуалу шанобливості, а передбачає проникнення турботами і проблемами іншого. Співчуття і є таким екзистенційно-моральним імперативом, який звернений до внутрішніх переживань іншого суб’єкта. Співчуття, співпереживання, співстраждання чужі егоїстичним натурам, а чуже горе, невдачі приємні людям злим. „ Співстраждання є найголовніший і, можливо, єдиний закон всього людства" - говорить головний герой роману Ф.Достоєвського „Ідіот” князь Мишкін. Виявляти жаль і співчуття до інших, ділити з ними смуток і радість спроможні лише високі духовно особи. У книзі Еклезіаста сказано: „Серце мудрих – у домі жалоби” ( Екл. 7, 4).}

29 У чому особливість етико-прикладних проблем?

^{Прикладна етика - один з напрямків вивчення моралі, поряд з метаэтикой (філософською етикою) і нормативною етикою. Предмет прикладної етики - імперативний-ціннісний зміст конкретних (професійно й предметно певних) соціальних практик з метою їхньої етичної раціоналізації. Зокрема , прикладна етика вивчає соціокультурні умови й існуючі вдачі професійно й предметно певних видів діяльності, їхній нормативний склад (існуючі або можливий), а також соціальні пристрої й механізми, за допомогою яких забезпечується його дієвість. Більше конкретно етико-прикладні проблеми характеризуються наступними ознаками. По-перше, вони виникають у публічних сферах життя, що припускають і вимагають кодифікованого (юридичного, адміністративного, професійного) регулювання та контролю, в зонах інституційного поведінки, де вчинки за визначенням мають усвідомлений і суспільно нормальний характер. Це - такі проблеми, доля яких вирішальним чином залежить від свідомо вираженої волі суспільства, втіленої у відповідній інституційної організації життя. Наприклад, в результаті страти гине значно менше людей, ніж від сімейних сварок і вуличних бійок, проте саме вона, а не сімейні сварки і вуличні бійки є предметом прикладної етики, тому що в цьому випадку мова йде про свідомої дефінітивного вираженої волі суспільства, цілеспрямованому акті держави. По-друге, для вирішення цих проблем недостатньо однієї доброї волі, моральної рішучості. Потрібно ще професійна строгість суджень. Тут моральна обгрунтованість вибору найтіснішим чином пов'язана з адекватним знанням предмета вибору. Не можна, наприклад, виробити морально зважене ставлення до трансплантації органів без відповіді на питання про медичні критерії людського життя. По-третє, з питання моральної кваліфікації цих проблем серед фахівців і в громадській думці панують протилежні по суті, але співмірні за питомою вагою і громадському статусу позиції. Так, точки зору на користь евтаназії і проти неї однаково апелюють до етичної категорії милосердя, претендують на істинність і легальність. По-четверте, вони не можуть бути вирішені в рамках казуїстичній методи, хоча і мають казусний характер, вони є відкритими не тому, що не знайдено логічно бездоганного їх обгрунтування, а тому, що вони не мають його, вони завжди одиничні і вимагають щоразу приватних, одноразових рішень. Тут доречна аналогія з юридичною практикою, де найдосконаліші закони не звільняють від суду, покликаного спеціально засвідчувати, конкретно досліджувати кожен випадок їх порушення. І, нарешті, по-п'яте, спосіб прийняття рішень тут також (продовжуючи аналогію з судом) є публічним, процесуально оформленим, частіше за все він здійснюється через особливі етичні комітети, в яких представлена вся сукупність що відносяться до справи інтересів і компетенцій. У разі етико-прикладних проблем як би виноситься назовні, назовні той виявлений ще Аристотелем внутрішньоособистісний механізм раціонального зважування і боротьби мотивів, який передує прийняттю морально осудного рішення. Моральні питання, що мають етико-прикладний характер, виникають у різноманітних сферах практичної діяльності. Відповідно прикладна етика існує як збірне позначення сукупності багатьох конкретних прикладних етик -- біоетики, екологічної етики, етики господарювання, політичної етики, етики науки та ін Найбільш розвиненою з них, на прикладі якої переважно і будуються узагальнення про прикладну етики є біоетика (біомедична етика). Питання про наукове й практичне статус конкретних видів прикладних етик не має на сьогоднішній день однозначного рішення. Очевидно, що вони не є частинами, розділами етики як науки про мораль. Вони в такий же і навіть, можливо, в більшою мірою належать відповідним спеціальним областей знання: біомедична етика - біології та медицині, етика науки - наукознавство і т.д. Прикладна етика є новою, всередині себе різноманітну область знання та суспільної практики, що виникає на стику етики та інших конкретних форм науково-практичної діяльності. Вона тісно стикається і частково збігається з професійною етикою, але не тотожна їй. Відмінності стосуються, по крайней мірі, двох пунктів. Професійна етика конкретизує загальні моральні вимоги стосовно своєрідності відповідної професії і займається головним чином нормами, правилами поведінки, а прикладна етика має своїм предметом конкретні моральні ситуації. Перша розглядає професійне поведінку, поведінку людини всередині професії і від її імені, друга -- загальнозначущі проблеми, що охоплюють людей різних компетенцій і що стосуються самого особистісного буття індивідів, а не окремих аспектів його діяльності.}