- •1. Що таке етос? Про що ми можемо довідатися з назви науки етики?
- •2. Як співвідносяться між собою етика і мораль?
- •3. Чим викликана потреба в розрізненні моралі і моральності?
- •4. Схарактеризуйте основні відмінності між мораллю і моральністю («нравственностью»).
- •27. Як ви розумієте етичний аспект, згідно якого слід не допускати несправедливості стосовно інших так само, як і стосовно себе?
- •5. Визначте імперативну і оптативну мораль.
- •6. Що є предметом етики?
- •7. Яке місце займала ритуальна практика та роль табу в архаїчних суспільствах?
- •8. Вкажіть основні архетипи, які є праобразами сучасних моделей мислення (складають підґрунтя сучасних моральних стосунків).
- •21. Схарактеризуйте етичний гедонізм.
- •22.Чи аморальним є принцип насолоди в етичній теорії
- •23.Назвіть основні риси етичного утилітаризму.
- •25. Що таке «подвійна несправедливість»?
- •20. Парадокс счастья
- •24. Як визначає справедливість Дж. Ролз?
- •26. Яка роль етикету у взаємостосунках між людьми? Наведіть приклади.
- •28. Які етичні підстави вимоги милосердя?
- •29 У чому особливість етико-прикладних проблем?
- •30 Які основні формулювання принципу егоїзму?
- •32 Що таке евтаназія і який її моральнісний сенс?
- •1. Схарактеризуйте основну відмінність між оптативною та імперативною мораллю. Яка з двох ліній є прийнятнішою для Вас? Чому?
- •2. Чому етика є філософською наукою? Чи можлива нефілософська етика?
- •3. Які сфери людського життя становлять особливий інтерес з погляду моралі? Обґрунтуйте Вашу точку зору.
- •6. Які галузі практичного застосування етики уявляються Вам найважливішими? Чому?
- •4. Чи може виявитися практично корисним вивчення історії людської моральності? Що може воно підказати в нинішній ситуації?
- •5. Як Ви розцінюєте перспективи становлення моральних цінностей у сучасному українському суспільстві? Обгрунтуйте свою позицію.
- •7. Схарактеризуйте специфіку соціальної регуляція в архаїчних суспільствах. Чому її називають «доморальною»?
- •8. Схарактеризуйте систему цінностей епохи модерніті. Назвіть основні принципи буржуазної моралі.
- •21. У чому полягає проблема визначення сенсу життя людини? Чому пошуки відповідей на дане питання філософи-моралісти вважають «вічними»?
- •22. Прокоментуйте заяву: «Людське життя - це дарунок у відповідь». Висловіть у даному контексті свою позицію стосовно проблеми безсмертя.
- •23. Визначте основні морально-ціннісні настанови прагматичної моральності. Чи прийнятним для Вас є етичний утилітаризм?
- •24. Дайте розгорнуту характеристику принципу справедливості. У яких вимогах він конкретизується?
- •25. Проаналізуйте справедливість як рівність. Чи встановлюється у помсті справедливість?
- •31 Які аргументи висувають прибічники євтаназії?
- •32 Які аргументи висувають противники євтаназії?
21. У чому полягає проблема визначення сенсу життя людини? Чому пошуки відповідей на дане питання філософи-моралісти вважають «вічними»?
Тільки про людину достеменно відомо, що вона здатна, по-перше, ставити собі запитання про своє місце та призначення у світі й, по-друге, в залежності від відповіді на це запитання, обирати з-поміж можливих варіантів власний життєвий шлях. Відтак традиційна філософська проблема сенсу людського життя, як і пов'язана з нею проблема ставлення до смерті, закладена, можна сказати, в самій специфіці людського способу буття. Безперечно, над проблемами такого ґатунку люди замислюються не щодня. Існує думка, що пошук сенсу життя – взагалі якась духовна зайвина, «голод ситих», що допіка людину лише тоді, коли немає більш нагальних проблем. Чимало життєвих фактів свідчать, однак, про те, що подібний «голод» є річчю цілком реальною, яка може бентежити людину навіть більше, ніж її матеріальні скрути Й для того є досить важливі підстави.
Передусім, конечність існування людини безпосередньо торкається долі кожного людського індивіда. Адже буття кожного з нас має початок і кінець; кожен так чи інакше пам'ятає про неминучість власної смерті й, здебільшого, має гіркий досвід переживання смерті інших, близьких йому людей – друзів, рідних, коханих. Уже це одне здатне спонукати до роздумів про те, в чому сенс нашої, такої нетривалої, присутності на цьому світі. Оскільки існування кожного індивіда конечне, він, як духовна істота, має або прийняти цю свою конечність, – що саме по собі потребує певних вольових зусиль, – або вдатися до пошуку неминущого смислу буття, який допоміг би йому цю конечність здолати. Отже, хоч якою б абстрактною здавалася часом смисложиттєва проблематика, якою б незаперечною виглядала теза про те, що життя – вищий сенс для себе самого, пошуки власного існування – неодмінна духовна турбота кожної людської особистості. І справді трагічно, коли жодної відповіді на запитання про смисл буття – це, за словами видатного сучасного психолога В. Франкла, «найбільш людське з усіх запитань» – індивід відшукати не може. Здавалося б, можна заперечити, що нам до стандартів американської і західноєвропейської цивілізації далеко, а тому, мовляв, і проблеми в нас інші – не до «голоду ситих». Проте, як зауважує той же В. Франки, практика доводить: питання про смисл буття нерідко виникає й тоді, коли живеться гірше нікуди [2]. Досвід показує, що найжорстокіші випробування людина гідно стрічає і краще виносить, коли в неї є свідомість життєвої мети, відчуття осмисленості власного існування і вчинків. У наші часи про цей досвід забувати не можна.
22. Прокоментуйте заяву: «Людське життя - це дарунок у відповідь». Висловіть у даному контексті свою позицію стосовно проблеми безсмертя.
Власне, ідея конечного людського буття як дарунка, що чекає на відповідь, у певному її осмисленні цілком узгоджується і з етосом релігійної духовності, що ми його знаходимо, зокрема, в цитованого вище С. Л. Франка. При такому погляді ми повертаємося, однак, до тих джерел релігійного світосприйняття, де людина первинно усвідомлює себе в «стані перед-стояння», екзистенційної зверненості до Бога – Дарителя благ, Бога, котрий повною мірою дає кожному й при тому чекає на відповідь. Відповідь самим нашим життям, бо кому багато дано, з того багато й спитається. Втім, релігійна інтерпретація є не єдино можливою позицією, що зберігає сенс людського життя. Незалежно від того, чи обираємо ми її, суттєва моральна проблема людської душі полягає в тому, щоб у відповідь на дарунок буття прийняти свою конечність як власне життєве призначення, творчо, продуктивно віддати себе без останку, «всю всім», як казав Достоєвський, і саме таким чином реалізувати себе, утвердити неминуще значення короткої миті своєї присутності на Землі. Що віддав ти – те твоє, стверджує давня мудрість.
Ось чому така відразлива з погляду людської духовності – хоч якими б були її витоки – ідея самотнього безсмертя, самозбереження у відчуженості від страждань ближніх. Один із сучасних варіантів розробки цієї теми знаходимо, зокрема, в оповіданні X. Л. Борхеса «Безсмертний», екзотичний герой якого з гіркотою констатує: «Життя Безсмертного пусте». Хай навіть таке безсмертя дає людині можливість активно проявити себе в найрізноманітніших галузях, так що вона, здавалося б, здобуває право сказати про себе: «Я – бог, я – герой, я – філософ, я – демон, я – увесь світ», насправді ж це лише «стомливий спосіб сказати, що мене як такого – нема».
Навпаки, справді віднайти неминущий сенс буття можна лише йдучи альтернативним, парадоксальним шляхом: покладаючи центр свого внутрішнього існування – назовні, «забуваючи» себе в спілкуванні з іншими людьми й високими духовними цінностями. Навіть неповторність власної індивідуальності людина певніше втримує в подібному етичному «самозабутті»: адже саме усвідомлення своєї життєвої активності як відповіді на дарунок буття, відповіді, в яку потрібно вкласти свою душу, породжує моральну якість відповідальності; разом з тим саме відповідальність за долю конкретних людей і цінностей, з якими ми життєво дов'язані, закріплює індивідуальну неповторність власної нашої особи.