- •1. Актуальність дослідження етики в сучасному українському суспільстві.
- •2. Пердмет і структура етики
- •3.Коло проблем дослідження етики
- •4.Завдання етики як науки
- •5.Функції етики
- •6. Етика як вчення про мораль
- •7. Етичні вчення Стародавнього Єгипту та Месопотамії.
- •8.Давньоіндійські етичні вчення.
- •9. Етичні вчення Стародавнього Китаю.
- •10. Етичні погляди Сократа.
- •Учение ф.Ницше
- •26.Моральна потреба і моральна діяльність.
- •27. Структура та функції моралі.
- •28. Політика й етика як чинники моральної регуляції суспільного життя.
- •29. Мораль і право як чинники інституційної й позаінституційної регуляції суспільного життя.
- •30. Моральна свідомість і її структура.
- •31. Поняття моральної свідомості, моральні мотиви.
- •32. Моральні цінності і святині.
- •33. Добро як основа морального життя. Альтруїзм.
- •34. Природа зла і відношення до нього.
- •35. Свобода дії, свобода вибору та свобода волі як форми моральної діяльності.
- •36. Моральний вибір і вчинок.
- •37. Сенс життя і моральність.
- •38. Культурно-історичний аспект проблеми життя-смерть.
- •40. Що таке категорії моральної свідомості?
- •41.Моральний обов’язок
- •2. Професійний і моральний обов'язок
- •43. Щастя, як моральна повнота буття
- •44. Поняття честь і гідність
- •45. Совість як стимулятор морального вдосконалення
- •46.Сором як показник моральної культури
- •61. Естетика як наука
- •62.Особливість сучасного естетичного знання
- •63.Структура та ф-ї естетики
- •64.Суть взаємодії етики і естетики
- •65.Суть естетичного
- •66. Сократ, Платон про сутність прекрасного.
- •67. Діалектика прекрасного і потворного
- •68. Історичні періоди розвитку естетики
- •69.. Ґенеза укр.. Естет. Думки
- •70. Розмаїття естетичних напрямів в Україні в хх ст.
- •71. Специфіка і система естетичних категорій.
- •72. Прекрасне, його функції та модифікації.
- •73. Потворне: сутність і його особливості в сучасних умовах.
- •74. Трагічне: сутність і форми вияву у мистецтві і житті.
- •75. Величне і низьке.
- •76. Сутність і модифікації комічного.
- •77. Калокагатія як синтез істини, добра і краси.
- •78. Катарсис: античне і сучасне трактування.
- •79. Природа естетичної діяльності.
- •80. Структура естетичної свідомості
- •81.Естетичне почуття і естетичне переживання
- •82.Естетична потреба як імпульс естетичної активності і основа естетичного відношення.
- •83.Естетичний ідеал
- •84.Естетичний смак
- •85.Естетичні погляди і теорії
- •Тенденції розвитку сучасного мистецтва: модернізм і постмодернізм.
- •Соціально-естетична природа мистецтва.
- •Динаміка сучасних видів і жанрів мистецтва.
- •Функції мистецтва. Провідна роль естетичної функції.
- •Соціально-естетичний підхід у вивченні художньої культури. Соціологія мистецтва.
- •Система «художнє виробництво – художня потреба – художнє споживання» як основа розвитку мистецтва.
- •92. Соціально-художня реальність та її особливості в Україні
- •93. Поняття мистецтва
- •94. Роль мистецтва у поступі суспільства і у вихованні.
- •95. Національна програма естетичного виховання в Україні, її роль у формуванні національно-культурної ідентичності.
- •96.Сутність взаємодії етики та естетики.
- •97.Сократ, Платон про сутність прекрасного.
- •98.Діалектика прекрасного та потворного
- •99. Концепція і.Канта про прекрасне і піднесене
- •100. Категорія героїчного в усній народній поетичній творчості.
- •101. Категорія трагічного в художній літературі.
- •102. Сарказм як форма комічного.
- •103. Основи естетичної проблематики у філософії Античності.
- •104. Естетичні ідеї Середньовіччя та Відродження.
- •105. Осмислення мистецтва в основних художньо-естетичних течіях 17-19 ст.
- •106. Класична філософська естетика
- •107. Естетичні теорії хх ст.
- •108. Поняття художнього образу.
- •109. Роль критики у мистецтві.
- •110. Форми комічного у мистецтві.
- •111. Сутність трагічного конфлікту.
- •112. Сутність уявлень про мім етичну природу мистецтва.
- •113. Гармонія та міра як естетичні категорії.
- •114. Метод і стиль у мистецтві.
113. Гармонія та міра як естетичні категорії.
Серед багатьох понять, за допомогою яких естетика описує свій предмет, особливе місце займають естетичні категорії: гармонія і міра.
Давньогрецький міф розповідає про походження світу, де гармонія є протилежністю хаосу, який виступає однією з першооснов виникнення всього існуючого. Ця першооснова характеризується як щось без якості, визначеності, уявляється якоюсь порожнечею, безформністю, розпорошеністю. Гармонія ж означає певну якісну визначеність, єдність і оформленість цілого як сукупності складових частин. Принципом, на основі якого можлива ця єдність, є міра.
Отже, навіть найдавнішій міфології властиві були уявлення про гармонію, хаос і міру, які потім стали самостійними поняттями античної філософії та естетики. Гомер використовував термін гармонія й у побутово-практичному значенні. Це, по-перше, мир, згода, злагода. По-друге, гармонія розуміється також як скріпа, цвях. Одіссей, будуючи корабель, скріплює його цвяхами і гармоніями. Те ж саме відбувається і з поняттям міра, що тісно пов'язане у греків з поняттям гармонії. У Гомера це слово найчастіше означає одиницю виміру. У Гесіода поняття міри використовується як норма, що визначає порядок соціального життя.
Подібні судження про гармонію і міру свідчать, що естетичне значення цих понять не виділялось з життєво-практичної або моральної сфер в епохи, коли мистецтво ще не відокремилось від інших сфер суспільного життя. Та вже в епоху грецької класики виник цілий ряд вчень про гармонію, які вплинули на подальший розвиток естетики і формування системи понять, що відбивали специфіку естетичної практики.
І, нарешті, найхарактернішим для піфагорійського вчення є те, що гармонія в них має числове вираження, що вона органічно пов'язана із сутністю числа. Піфагорійці створили вчення про продуктивну сутність числа. Вони вважали математичні основи початком всього існуючого і уподібнювали всі речі числам. Принципово нове вчення про гармонію сформулював пізніше відомий грецький діалектик Геракліт. Його розуміння гармонії ґрунтується на ідеї збігу протилежностей, на діалектиці єдності і множини.
Розуміння платонівського та інших античних вчень про симетрію буде неповним, якщо обминути розгляд таких понять, як міра, симетрія, домірність тощо. Слід мати на увазі, що поняття міри виражалось у греків за допомогою різних термінів. Найбільш поширеними є meros (міра),metrion (мірність, домірність), еrumetros (розмірений), symmetria (симетрія), mesos (середина, центр),mesotes (центр, центральність). Саме з цього ряду понять стає зрозумілим, чому гармонія не можлива без міри.
Про міру (meros) Платон пише, що завдяки їй відбувається коловорот космосу. Що ж до міри як metrion, то це є середина між надмірністю та нестатком, яка зустрічається скрізь і допомагає уникнути крайнощів. Близьке до цього і поняття symmetrіа, бо являє собою певну міру, що наближає її до гармонії. Якщо symmetrіа і не рівнозначна гармонії, то вона є однією з умов її виникнення. І навпаки, anumetrіа (безмірність, нерозмірність) є синонімом потворності, відсутності довершеності і гармонії.
Категорії гармонії і міри широко використовувалися й у Новий час, проте вони вже не були головними естетичними поняттями, за допомогою яких усвідомлювалися нові естетичні проблеми. Певний підсумок розвитку розуміння гармонії і міри знаходимо у Гегеля. Гармонію він розглядає в системі споріднених естетичних понять — правильності, симетрії, закономірності.
Категорія міри, що синтезує якість і кількість, має у Гегеля універсальне значення. Він використовує її всюди, не виключаючи природи і суспільства. Особливу ж роль ця категорія відіграє в його розумінні естетики, передусім в його вченні про історичний рух художньої діяльності. Виходячи із сприйняття змісту мистецтва як ідеалу, в якому гармонійно має поєднуватися художній зміст ідеї і чуттєвої дійсності, Гегель розглядає історію мистецтва як зміну, рух міри.
Отже, категорія міри набуває в естетиці Гегеля універсального діалектичного значення. Всяка єдність протилежностей виступає в нього як міра, в якій ці протилежності об'єднуються. В цьому відношенні розуміння гармонії у Гегеля близьке до античного поняття середин. Гармонія виступає як певний тип міри, де якісні протилежності перебувають в якійсь єдності і цілісності. Такий гармонійний стан рано чи пізно порушується колізією, що змушує шукати в мистецтві нові виміри, нову міру, Розв’язання конфлікту (як неминучий момент гармонії) породжує перехід мистецтва від однієї міри до іншої.