- •1. Актуальність дослідження етики в сучасному українському суспільстві.
- •2. Пердмет і структура етики
- •3.Коло проблем дослідження етики
- •4.Завдання етики як науки
- •5.Функції етики
- •6. Етика як вчення про мораль
- •7. Етичні вчення Стародавнього Єгипту та Месопотамії.
- •8.Давньоіндійські етичні вчення.
- •9. Етичні вчення Стародавнього Китаю.
- •10. Етичні погляди Сократа.
- •Учение ф.Ницше
- •26.Моральна потреба і моральна діяльність.
- •27. Структура та функції моралі.
- •28. Політика й етика як чинники моральної регуляції суспільного життя.
- •29. Мораль і право як чинники інституційної й позаінституційної регуляції суспільного життя.
- •30. Моральна свідомість і її структура.
- •31. Поняття моральної свідомості, моральні мотиви.
- •32. Моральні цінності і святині.
- •33. Добро як основа морального життя. Альтруїзм.
- •34. Природа зла і відношення до нього.
- •35. Свобода дії, свобода вибору та свобода волі як форми моральної діяльності.
- •36. Моральний вибір і вчинок.
- •37. Сенс життя і моральність.
- •38. Культурно-історичний аспект проблеми життя-смерть.
- •40. Що таке категорії моральної свідомості?
- •41.Моральний обов’язок
- •2. Професійний і моральний обов'язок
- •43. Щастя, як моральна повнота буття
- •44. Поняття честь і гідність
- •45. Совість як стимулятор морального вдосконалення
- •46.Сором як показник моральної культури
- •61. Естетика як наука
- •62.Особливість сучасного естетичного знання
- •63.Структура та ф-ї естетики
- •64.Суть взаємодії етики і естетики
- •65.Суть естетичного
- •66. Сократ, Платон про сутність прекрасного.
- •67. Діалектика прекрасного і потворного
- •68. Історичні періоди розвитку естетики
- •69.. Ґенеза укр.. Естет. Думки
- •70. Розмаїття естетичних напрямів в Україні в хх ст.
- •71. Специфіка і система естетичних категорій.
- •72. Прекрасне, його функції та модифікації.
- •73. Потворне: сутність і його особливості в сучасних умовах.
- •74. Трагічне: сутність і форми вияву у мистецтві і житті.
- •75. Величне і низьке.
- •76. Сутність і модифікації комічного.
- •77. Калокагатія як синтез істини, добра і краси.
- •78. Катарсис: античне і сучасне трактування.
- •79. Природа естетичної діяльності.
- •80. Структура естетичної свідомості
- •81.Естетичне почуття і естетичне переживання
- •82.Естетична потреба як імпульс естетичної активності і основа естетичного відношення.
- •83.Естетичний ідеал
- •84.Естетичний смак
- •85.Естетичні погляди і теорії
- •Тенденції розвитку сучасного мистецтва: модернізм і постмодернізм.
- •Соціально-естетична природа мистецтва.
- •Динаміка сучасних видів і жанрів мистецтва.
- •Функції мистецтва. Провідна роль естетичної функції.
- •Соціально-естетичний підхід у вивченні художньої культури. Соціологія мистецтва.
- •Система «художнє виробництво – художня потреба – художнє споживання» як основа розвитку мистецтва.
- •92. Соціально-художня реальність та її особливості в Україні
- •93. Поняття мистецтва
- •94. Роль мистецтва у поступі суспільства і у вихованні.
- •95. Національна програма естетичного виховання в Україні, її роль у формуванні національно-культурної ідентичності.
- •96.Сутність взаємодії етики та естетики.
- •97.Сократ, Платон про сутність прекрасного.
- •98.Діалектика прекрасного та потворного
- •99. Концепція і.Канта про прекрасне і піднесене
- •100. Категорія героїчного в усній народній поетичній творчості.
- •101. Категорія трагічного в художній літературі.
- •102. Сарказм як форма комічного.
- •103. Основи естетичної проблематики у філософії Античності.
- •104. Естетичні ідеї Середньовіччя та Відродження.
- •105. Осмислення мистецтва в основних художньо-естетичних течіях 17-19 ст.
- •106. Класична філософська естетика
- •107. Естетичні теорії хх ст.
- •108. Поняття художнього образу.
- •109. Роль критики у мистецтві.
- •110. Форми комічного у мистецтві.
- •111. Сутність трагічного конфлікту.
- •112. Сутність уявлень про мім етичну природу мистецтва.
- •113. Гармонія та міра як естетичні категорії.
- •114. Метод і стиль у мистецтві.
33. Добро як основа морального життя. Альтруїзм.
“Добро” є одним із найзагальніших понять моралі й категорією етики. Саме за допомогою категорій “добро” і “зло” виділяється, окреслюється моральний феномен, тобто моральний аспект діяльності, людської свідомості, поведінки, взаємин людей, їх ставлення до природи.
Зміст категорії “добро” іноді ототожнюють із сутністю моралі взагалі, хоча більшість учених розглядає добро як морально-позитивне начало, зло — як морально-негативне, а саму етику — як учення про добро і зло.
Добро — найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості.
На відміну від прекрасного (абсолютної вселюдської цінності) добро адресується людині не в художньому образі, а в натуральному вияві.
Добро слід розглядати як процес, якому властиві такі стадії розвитку: ідея добра (добро в собі); добро як стан самосвідомості людини; добро як спосіб буття людини (високоморальна діяльність і поведінка та відповідні моральні якості особистості, тобто доброчесність); матеріальна і духовна культура людства, в якій акумулюється і нагромаджується потенціал добра (власне культура, культура у вузькому розумінні). Життя людини і суспільства загалом є суперечливою єдністю прогресу і регресу, конкретні прояви яких моральна свідомість сприймає та оцінює як добро чи зло.
Альтруїзм — безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших; протилежність егоїзму.
Альтруїзм — напрям поведінки і діяльності людини, який ставить інтереси іншої людини або загальне благо вище особистих інтересів. Як правило, використовуєтся для визначення властивості приносити свою вигоду в жертву, заради загального блага.
Термін «альтруїзм» запровадив Огюст Конт.
Віра в те, що люди повинні надавати допомогу тим, хто її потребує, безвідносно до можливої вигоди в майбутньому, є нормою соціальної відповідальності.
Альтруїстичне прагнення надати допомогу зовсім сторонній людині здавна вважається доказом особливо вишуканої шляхетності.
34. Природа зла і відношення до нього.
Зло — погане, протилежність добру. Все, що викликає в нас незадоволення, огиду, або взагалі оцінюється нами негативно і протиставляється благу. Релігія і філософія намагаються пояснити походження зла у світі і сумісність його з добротою божества, з розумом і добром.
дуалізм — зло внаслідок існування двох незалежних начал (Бог і Сатана, дух і матерія, (Ормузд і Аріман))
поняття добра і зла суб'єктивні, в природі немає ні добра, ні зла (Гоббс і Спіноза)
наслідок свободи волі, без якої було неможливе саме добро (Теодицій та Лейбніц).
Зло як власне моральна категорія спирається на більш широке, позаетичне його тлумачення, в якому воно постає не як «антидобро», а як «антиблаго». Моральне зло має місце тоді, коли негативні явища й процеси дійсності постають як наслідок свідомого волевизначення суб'єкта, коли за ними розкривається відповідний вольовий акт. Іншими словами, моральне зло —це зло, яке людина обирає; обирає тією чи іншою мірою, в силу тих або інших причин. Осмислення цих причин вибору зла, осягнення таємниці походження зла у волі суб'єкта завжди залишалося однією з найпекучіших проблем теології, філософії, етики.
Моральне зло, так само як і добро, надзвичайно різноманітне у своїх конкретних проявах. У моральному злі можна виділити такі дві головні «протоформи». Першу з них утворює таке панування суб'єкта над людьми і навколишнім світом, таке їх використання, яке завдає їм шкоди, призводить до їхнього руйнування й загибелі. Другу — таке підпорядкування суб'єкта зовнішнім обставинам і своїм власним нахилам, котре веде до перетворення ним самого себе на пасивний предмет докладання стихійних сил, на простий засіб
задоволення чиїхось примх і в результаті — до деградації цього суб'єкта, руйнування його фізичних або душевних якостей. Перший різновид реалізується в таких почуттях, як гнів, ненависть, таких особистісних якостях, як агресивність, жорстокість. Другий дається взнаки в легкодухості, боягузтві тощо.
В античному світі панував синкретизм, нероздільна єдність етичних та естетичних цінностей. Якщо найпрекраснішим, що міг уявити собі античний грек, був чудовий упорядкований космос, то він же поставав і як вище втілення добра. Відповідно уособленням потворства й зла вважався хаос — стан безладдя, де порядок порушено і кожна частинка існує сама по собі, як їй заманеться, підкорена лише власній темній долі. Якщо звернутися до релігійного, зокрема християнського, світогляду, зло виступає передусім як гордість, погорда. За марксистською соціально-класовою концепцією морального зла, соціальний клас здатний породжувати позитивні моральні цінності, робити внесок у загальнолюдську мораль, поки його інтереси збігаються із загальними інтересами суспільно-історичного розвитку. Коли ж гармонія між тими й тими інтересами зникає і даний клас, зосереджуючися на цілях власного самоствердження, стає гальмом на шляху подальшого прогресивного розвитку, — він починає в дедалі зростаючих масштабах генерувати моральне зло. У наші часи ми називаємо людиною злою насамперед холодного егоїста, байдужого до проблем і страждань своїх ближніх і здатного використовувати їхні слабкості заради власного самоствердження.